– Як же ж добре, що ми змогли взяти відпустку разом! – радісно сказала Тетяна. – Стільки планів на цей тиждень! Виберемо шафу, нарешті, будемо багато гуляти! Відіспемося, а потім будемо йти разом снідати! А на вихідних можемо поїхати кудись за місто!
Микола посміхнувся, але посмішка вийшла якоюсь винуватою.
– Щось не так? – насупилась Тетяна.
Бо ж вони ці плани разом обмірковували, не те щоб вона на чомусь наполягала. На жаль, грошей у них на щось більше зараз немає, тому вони й вигадали, як краще відпочити у місті. А Микола, начебто, чимось незадоволений…
– Та все так… Просто сталося дещо непередбачуване, – раптом почав чоловік.
Тетяна застигла , очікуючи почути найгірше.
– Вчора мені подзвонила Ніна, ну моя колишня дружина, – продовжив Микола. – Вона попросила забрати на тиждень Андрійка… У неї там якесь відрядження…
Тетяна побіліла… Вона вже навіть не слухала, що там говорить її чоловік. Бо ж їхньому відпочинку, схоже, прийшов кінець.
Тетяна не була з тих, хто вважає всіх дітей янголятами. І чужі діти її часто дратували. Але при цьому вона поважала свого чоловіка за те, що той спілкується з сином, не залишає його. Це було одним із головних показників того, що він справжній чоловік.
І все ж таки сина Миколи Тетяна відверто недолюблювала. Ні, вона ніколи цього не показувала, просто намагалася якнайменше з ним зустрічатися…
Хоча Андрійку й було шість років,але він все ще залишався абсолютно некерованою і неслухняною дитиною.
Ще й дуже плаксивим. Якщо щось його не влаштовувало, то відразу починався галас, поки він не доб’ється бажаного.
Коли він приходив до них, то одразу показував свою невихованість. Не вітався, просто заходив у квартиру, а потім біг на кухню і брав усі солодощі, які ще не встигли сховати.
Він усе хапав, міг щось зіпсувати, і зовсім не відчував при цьому докорів сумління. І якщо батька він хоч трохи слухався, то Тетяну ні в що не ставив…
Надивившись на нього, вона ніяк не могла наважитися завести свого малюка. А якщо таким самим виросте? Страшно уявити…
На щастя, Андрійко бував у них не часто. Зазвичай Микола кудись його водив чи приїжджав до колишньої дружини у гості. І якщо спочатку Тетяна трохи ревнувала чоловіка до Ніни, то тепер раділа, коли він казав, що побачиться з сином у її домі.
– Нехай краще зраджує, аніж веде його сюди, – хай і не всерйоз, але все ж таки думала Тетяна.
А тут цілий тиждень він у них буде! І саме той тиждень, коли у них із Миколою відпочинок. Так, вдень він у дитячому садку, але вранці і ввечері він все ж таки буде вдома. Розвалюватиме квартиру, галасуватиме, вимагатиме уваги.
Так, не про таку відпустку мріяла Тетяна. Їй навіть захотілося подзвонити начальнику і попросити перенести відпустку. На будь коли, аби тільки тоді, коли Андрія в них вдома не буде.
– Тетянко, я розумію, що це все несподівано, але ж не можу я відмовитися взяти власного сина? – з образою в голосі сказав Микола.
Насправді, це й було прикро. Бо ж він правий, він не може… Та ось тільки й Тетяна не може так свою відпустку псувати!
– Ну, чого ти засмутилася? – обійняв її чоловік. – Я намагатимуся Андрійка чимось займати, відпочити на вихідні втрьох з’їздимо, в меблевий магазин поїдемо, коли він у садочку буде. Все буде гаразд.
– Добре, – зітхнула Тетяна.
Наче у неї був вибір?
У неділю колишня дружина привезла сина.
– Тільки, цей… – почала вона, віддаючи його речі. – Він трошки занедужав, у садок поки що не можна. Але ж ви у відпустці, начебто. Проблем виникнути не має.
І Тетяна зрозуміла, що години спокою вдень теж скасовуються. Але ж не виставляти малого, та й нікуди.
Андрійко, звісно, одразу ж почав шуміти. Схопив навіщось нову, гарну тарілку, яку Тетяна дуже довго хотіла купити для подачі різних страв, але жалкувала грошей. І одразу її впустив…
Вона розлетілася по всій підлозі, а Тетяна аж почервоніла від побаченого…
– Андрійку, обережно! – одразу підскочив до нього Микола.
Він взяв сина на руки, а Тетяні кивнув на безлад.
– Прибери, будь ласка. Тільки ретельно, бо Андрійко без капців бігає.
– З тебе тарілка! – прошипіла Тетяна.
Але чоловік тільки відмахнувся.
В перший день Тетяна втомилася так, як не втомлювалася на роботі!
А наступного дня, коли була запланована поїздка у меблевий магазин, Микола… Все скасував!
– Ну, бачиш же ж, в Андрійка слабість, куди ми його повеземо?
– Добре, я сама з’їжджу, – знизала плечима Тетяна.
– Е-е, ні! Я теж хотів взяти участь. Давай потім поїдемо разом…
Весь день малий не вгавав. Ні серіал спокійно не подивитися, ні книгу не почитати. А ввечері Микола зненацька кудись зібрався…
– Слухай, мене хлопці кличуть пінного попити, сто років із ними не бачився! Я буквально на пару годин!
– Миколо, ти вже зовсім чи що?! – ахнула Тетяна. – А я маю з твоїм сином сидіти?!
– Дві години! Ну, Тетянко!
– Гаразд… – буркнула вона.
Звісно, згодом дві години перетворилися на чотири, за які Андрій вивів Тетяну із себе…
Микола потім вибачався, казав, що за часом не стежив. І Тетяна зважилася на втечу, наслідую приклад чоловіка.
Вона заявила, що завтра ввечері хоче зустрітися з подругами.
– Таню, ну як же ж так? Я ж тобі казав, що мені ввечері машину треба в сервіс відвезти! Я ж наперед попереджав, там запис…
І справді, він це говорив.
– Бери сина з собою! – рішуче сказала жінка.
– Тетянко, у сервісі всякою хімією пахне і брудно. Та й нудно йому там буде. Та годі тобі, я швидко…
Звісно, це все було не швидко.
Андрій не слухався Тетяну, і їй уже хотілося просто втекти. Нехай сидить один!
Але відповідальність не дала цього зробити.
І так було цілий тиждень…
То Микола кудись ішов, залишаючи свого сина на дружину, то вони були разом, але насолодитися відпочинком не вдавалося через активність Андрія. А коли Тетяна хотіла зустрітись із подругами, ті не змогли…
Єдиний раз, коли вона вибралася кудись, це пройтися по магазинах. І то задоволення ніякого не отримала, знаючи, що їй треба повертатися до цього бешкетника.
І тоді вона подумала – а чому, власне, ця дитина раптом стала її відповідальністю?
Чому вона має жертвувати сном, відпочинком, гарним настроєм?
Вона так мріяла з’їздити кудись за місто, на якусь базу відпочинку, щоб насолодитися тишею і природою. Але з Андрієм це неможливо. За ним тільки й дивися, так ще й тиші ніякої не буде.
Вона й так ішла на поступки чоловікові. Сиділа, рахуй, зі сторонньою дитиною, яка її ні в що не ставила.
Нехай тепер Микола йде їй на поступки!
Зрештою, це його син, і він погодився взяти його на тиждень.
А якби вони не мали відпустки? Якось викрутилася б його колишня дружина.
Тетяна взагалі сумнівалася, що вона поїхала у відрядження. Мабуть, взяла вихідні, щоб відпочити від свого сина. А то якось надто вже вдало співпала їхня відпустка з роботою Ніни.
Коли Тетяна після шопінгу повернулася додому, там був справжній хаос…
– О, ти прийшла, яке щастя! Приготуй поїсти, бо з Андрійком нічого не зробиш! Добре, що ми завтра відпочивати поїдемо, хоч на природі втомиться.
– Миколо, а ти не думаєш, що це дивно, що Андрій у своєму віці і п’ять хвилин самостійно провести не може? – запитала вона.
– Не думаю! Я теж у дитинстві був таким.
– Ну-ну, – відповіла жінка.
– Що ти так завелася? Він же ж дитина! Завтра нам уже не треба буде готувати, ми ж поїдемо за місто. Відпочинеш.
Тетяна посміхнулася.
– Відпочину, – сказала вона. – Від твого сина.
– У сенсі? А куди ми його подінемо?
Вона знизала плечима.
– Ти – батько, ти й думай. Відправ його до бабусі, а якщо не хочеш, залишайся з ним удома. Але я останні три дні хочу розслабитися, виспатися і насолодитися тишею. Тож або ми їдемо вдвох, або я одна. Якщо хочеш, ти можеш із Андрійком теж поїхати, але окремо від мене.
– Тетянко, так нечесно! – по-дитячому заявив чоловік. – Ти знаєш, що моя мама не любить з онуком сидіти, і точно його на три дні не візьме.
– І я її розумію, – усміхнулася Тетяна. – Я все сказала. Ці три дні я відпочиваю без дитини.
Микола образився, а Тетяні було якось все одно. Вона заслужила відпочинок, і вона не зобов’язана тягати за собою чоловіка. Нехай сам із ним розбирається, а вона втомилася.
Тетяна в результаті поїхала сама і хоч трохи насолодилася відпусткою. Довго спала, багато гуляла, їла їжу, яку готувала не вона. Коротше кажучи, мрія кожної жінки, яка дуже втомилася.
Коли вона повернулася, Андрійка вже на щастя забрала його мама. Вона теж напевно встигла відпочити.
– Між іншим, – сказав Микола. – Я на тебе ображаюся! Мало того, що ти нас покинула, так ще й навіть жодного разу не подзвонила! Не дізналася, як я тут один пораюся.
– Нагадаю тобі, любий мій, – сухо заявила Тетяна. – Це твоя дитина і твоя відповідальність. Не моя! А ти намагався і мене у все це залучити! Знай – якщо зберешся так надовго брати сина, на мене не розраховувай!
Я з ним ані хвилини сидіти не буду, поки в нього не налагодиться поведінка і поки він не навчиться мене поважати!
– Та як ти можеш так говорити?! Це ж мій син! – обурився Микола.
– І добре. Він твій син, не мій. І запам’ятай це…
…Мабуть, Миколі самому було складно сидіти з Андрієм, не маючи допомоги.
Тому що після цього тижня він вмовив дружину показати сина фахівцям.
Та й так надовго після того Андрійко в них не з’являвся, бо Микола знав, що дружина не жартує.
І краще таких експериментів більше не влаштовувати…
