– Ось мамо, тут аванс мені дали, я собі трохи залишив, мало що, – Ігор простяг матері гроші.
Антоніна посміхнулася. Вона здогадувалась, що в її сина з’явилася дівчина, до якої він серйозно придивлявся. Дівчата й до цього були, але все якось швидко – сварилися, розходилися, а цього разу Ігоря просто від телефону не можна було відірвати. Ігор працював у великій організації електриком, раніше підробляв у вільний час приватником по квартирах, але тепер він не має вільного часу через кохану.
Ігор був справжнім красенем – високий, міцний та зовнішність приємна, але головне – характер, Антоніні вийшло його виховати гідною людиною. Із батьком Ігоря вона розлучилася ще коли синові було сім років, і головний внесок з виховання чоловічого характеру зробив дід Ігоря, тато Антоніни. Ігор добрий, справедливий, стриманий, поступливий, загалом переваг його не перерахувати. Пощастить тій дівчині, котра вийде за нього заміж.
– Та ти хоч познайом мене зі своєю дівчиною! – попросила Антоніна.
– Мамо, всьому свій час! – усміхався Ігор.
– Ти її хоч любиш, чи так легка інтрижка?
– Люблю, мамо, дуже люблю. Думаю, ми з Христиною скоро одружимося.
Він йшов на побачення, а Антоніна роздумувала – от син одружується, куди він дружину свою приведе? Якщо в їхню суміжну двійку, то яку кімнату віддати? Велику чи маленьку? У маленькій їм обом тісно буде, а у великій – ніяково, Антоніні треба буде туди-сюди проходити крізь кімнату молодих. У дальній кімнаті до певного часу жив батько Антоніни, тепер він пішов на той світ, кімнату зайняв Ігор, але і йому там тісно, а як же там вдвох? А якщо діти підуть? Є, звичайно, варіант, що молоді винаймуть квартиру, а потім візьмуть іпотеку, але це так накладно! Ігореві всього 22 роки, він відучився, відслужив і тільки-но починає своє доросле життя.
– Що, знову на побачення зібрався?
– Так, зараз переодягнуся і побіжу.
– Квіти не забудь купити своїй Христині.
– Вона не любить квіти, каже, що це викинуті на вітер гроші.
– Ну, тоді морозиво купи їй.
– Добре, мамо, обов’язково куплю, – засміявся Ігор і втік.
Ну треба ж, і дівчина начебто хороша, нерозтратна, розуміє, що дорогі квіти в’януть. Напевно, так само скромно живе зі своїми батьками, як Ігореві доводилося. Батько Антоніни шість років нездужав, важко доводилося із зарплатою музичного працівника у дитячому садку та з пенсією батька. Ігор із 16 років пішов працювати, і відучитися якось зміг!
У двері подзвонили, зайшла сусідка по цибулинку для супу.
– Бачила твій Ігор якусь кралю собі знайшов, просто скарб відкопав.
– Ти що, її бачила? Де бачила?
– Та ось щойно, біля будинку, і вже не вперше.
– І яка вона на зовнішність? А то він все соромиться додому запросити і зі мною познайомити.
– На зовнішність розглянути не встигла за лобовим склом, а машина у цієї кралі шикарна. Ігор сів, вони поцілувалися та поїхали. На багатство чи що твій синок задивився?
Антоніна застигла. Ігор у неї зовсім не такий, щоб шукати собі дружину за розрахунком. І що це така за дівчина, котра має круту машину? Донька багатих батьків? Ох і вляпався ж синок. Ну що ж, його зрозуміти можна, подивився на гроші після своєї бідної юності. Краще б дівчина була небагатою, рівною за соціальним статусом. І що ж він постійно мовчить про свою Христину, чому не розповідає?
Увечері зателефонував Ігор і сказав, що вони з Христиною подали заяву до ЗАГСу і їдуть зараз до неї з тортом. Ну, ось зараз все і з’ясується. За годину на порозі з’явилися наречений: високий Ігор і Христина маленька не показна дівчинка, але одягнена за модою. Зважаючи на все, нареченій було вже за тридцять років. Ну зрозуміло, для статусу обрала молодого та красивого, от і вся суть стосунків. Антоніна навіть усміхнулася через силу, а хотілося заплакати. Сіли за стіл на кухні, Ігор почав гримати дверима на шафках.
– Мамо, у нас що – кава скінчилася? Я якось цього не врахував, зараз збігаю в магазин, Христина тільки каву п’є.
– Та нічого, я й чаю поп’ю, – сказала Христина.
– Ні, кава – значить кава, я миттю. Ще й морозиво куплю.
Коли Ігор пішов, Антоніна запитала з якимось розпачом у голосі:
– Христино, скільки вам років?
– Тридцять три, – спокійно відповіла гостя.
– Це у вас одинадцять років різниці. Як ви вважаєте, це нормально у сім’ї? Навіщо вам цей хлопчисько?
– Я його люблю, – так само спокійно сказала Христина. – Я знала, що ви це запитаєте, тому соромилася навіть з вами знайомитися.
– У вас діти є?
– Ще ні, але думаю ми ощасливимо вас онуком з Ігорем.
– Тоді я нічого не розумію. Вам що – просто хлопчик на побігеньках потрібен або для вашого високого статусу молодий красень потрібен? – Антоніна відчувала, що вся всередині закипає.
– Ну, навіщо ви так? Я ж сказала, що просто люблю його та й усе. Я нову квартиру купила та електрика за оголошенням знайшла, прийшов Ігор, і все якось так закрутилося. У нас дуже велике кохання, незважаючи на різницю у віці. І я відчуваю, що він мене також кохає.
– А ви розумієте, що у вас нерівний соціальний статус із Ігорем? Ви багачка, а він ні, який зовсім недавно почав своє доросле життя. У нього дитинство і юність були майже бідні.
– Для того, щоб я отримала такий статус, я багато навчалася на стоматолога, працювала, і ось відкрила свою маленьку клініку. Я з багатодітної родини і в дитинстві мені також доводилося дуже важко. Та й взагалі, переживати за майбутній шлюб повинна швидше я, ніж ви: я розумію, я старша за Ігоря, він мене любить, і сподіваюся, що не через моє багатство, але є великий ризик, що він може кинути мене на старості років . І все-таки я його люблю.
– Не покине, я його знаю, – зітхнула Антоніна. – І у вас він закоханий аж ніяк не через багатство. Ми його з дідом добре виховали.
Прийшов Ігор, пили каву, балакали. Антоніна дивилася на цю парочку і думала – як вони гармонійно виглядають один з одним, незважаючи на різницю у віці і нерівний статус. Антоніна відчувала – тут справді кохання та жодного розрахунку. Добре життя покаже, як там що у молодят вийде.
Вже минуло шість років від того знайомства. Напрочуд все добре – незважаючи на переживання Антоніни, стосунки в родині Ігоря все такі ж гармонійні та ніжні. Та й онуком порадували бабусю, Андрійка вже чотири роки.
