Інна стояла біля вікна, розглядаючи, як краплі дощу стікають по склу, утворюючи химерні візерунки. Сімнадцять років – це багато чи мало? Вона пам’ятала кожен день …
Інна стояла біля вікна. – Нам треба поговорити, – сказав її чоловік Олексій. – Я йду, Інно. Йду до Наталки… – До студентки з твого факультету? – спокійно запитала Інна. – Так, зрозумій, почуття згасли! – сказав Олексій. – Мені потрібні нові емоції, свіжі враження! Ти ж розумна жінка, мусиш зрозуміти… Інна посміхнулася. – Ти впевнений? – тільки й запитала вона. – Абсолютно! – сказав Олексій. – Речі я вже зібрав. Інна кивнула у відповідь, а потім підійшла до шафи й дістала ігристе. – Я пропоную влаштувати святкову вечерю! – сказала вона. Олексій розгублено кліпнув. Він не розумів, що відбувається
