Життєві історії

Була неділя і Микола сидів сам удома. Його дочка Олеся пішла у гості до подружки. Чоловік пішов на кухню, відкрив холодильних і дістав варену ковбасу. – Зараз посмажу собі яєшню з ковбаскою! – вирішив Микола. Він дістав з кухонної шафки сковорідку, як раптом за вхідними дверима почувся якийсь шум. Хтось ніби шкрібся… Микола насторожено пішов у коридор. Він відкрив вхідні двері й оторопів від несподіваного видовища

Дружина Миколи Марина зовсім розгулялась. Без жодних пояснень, вона могла піти ввечері з дому і повернутися тільки під ранок!

Скромна жінка, дбайлива господиня, яка обожнювала свою десятирічну доньку, в одну мить стала вітряною жінкою.

Збираючись на чергове побачення, вона, без краплі збентеження, чепурилася перед дзеркалом на очах у свого чоловіка та дочки.

Як за цих обставин мав поводитися чоловік? Можливо, йому варто було б зупинити її біля порога!

Тільки от Микола був не з тих людей, хто сімейні питання вирішував так. У сім’ї, де він виховувався, навіть розмова на підвищених тонах була рідкістю.

Найприкріше в цій ситуації було те, що Микола не знав, як пояснити те, що відбувається, своїй доньці. А донька Олеся, звісно ж, відчувала, що у сім’ї відбувається щось погане…

Все таємне колись стає очевидним… І невдовзі Микола дізнався, що у його дружини роман із колегою по роботі.

Причому, коханий Марини був на десять років молодший за неї.

– І чим же ж цей вчорашній студент причарував мою дружину?! – запитував сам себе Микола.

Завжди спокійний і впевнений у собі він все частіше відчував свою безпорадність.

А ревнощі уже не відпускали його. І Миколі часом здавалося, що якби потрапив у цей момент йому на очі цей молодик, він міг би йому влаштував…

Якось після роботи Микола заскочив до своїх батьків. Ішов час, а він не поспішав повертатися додому. Микола був упевнений, що Марина не посміє податися на побачення, залишивши доньку одну.

Але незабаром пролунав дзвінок його телефону. Дзвонила Олеся.

– Тату, мама пішла, а мені лячно вдома одній! – сказала вона в слухавку.

– Скоро буду! – вигукнув Микола й одразу викликав таксі.

Після цього випадку Микола зрозумів, що нічого святого у його дружини не залишилося. Адже в даному випадку їй було все одно навіть на власну дитину.

А потім трапилася взагалі надзвичайна подія! Був вересень. Дружина Миколи пішла у відпустку згідно з графіком і зовсім зникла з поля зору Миколи.

– Тату, а де мама? – все запитувала дочка у батька.

Не знаходячи нормальних пояснень, Микола заявив дочці, що її мама поїхала у відрядження.

Микола, звичайно, старався розшукати невірну дружину.

– Мало, що може статися, – міркував він.

Але незабаром він припинив будь які пошуки. Знайшлися доброзичливці, які доповіли йому, що Марина разом зі своїм коханим вирушила відпочивати на море.

Того ж дня Микола подав заяву на розлучення. Тепер він мав нелегку розмову з дочкою.

Бо ж Микола вирішив будь–що після розлучення залишити доньку з собою.

Квартира, де вони проживали, була власністю Марини. І Микола на неї не претендував.

Свій переїзд у батьківську квартиру він відкладав день у день.

Справа була в тому, що батьківська квартира була в іншому кінці міста. А це означало, що дочці Миколи після переїзду доведеться змінити школу.

Саме тому Микола продовжував проживати у квартирі своєї дружини.

…Минуло два тижні після від’їзду Марини. Жодних звісток від неї не було.

Була неділя і Микола сидів удома, а Олеся пішла у гості до подружки.

Чоловік відкрив холодильних і дістав варену ковбасу.

– Зараз посмажу собі яєшню з ковбаскою, – вирішив Микола.

Він дістав сковорідку, як раптом за дверима почувся якийсь шум. Хтось ніби шкрібся…

Микола насторожено пішов у коридор.

Він відкрив вхідні двері й оторопів від несподіваного видовища.

На порозі квартири з’явилася заплакана Марина!

Микола відвернувся. Розмовляти їм не було про що.

А Марина, підійшовши до нього заголосила:

– Микольцю, любий, пробач мені недолугу! Я сама не знаю, що зі мною сталося. Це було якесь наслання! Микольцю, я не зможу жити без тебе й Олесі!

– Пізно, Марино, – сказав Микола. – Я подав на розлучення, і думаю, що дочка залишиться зі мною.

– Ні, ні! – схвильовано галасувала Марина. – Тільки не забирай у мене Олесю. – Я картаю себе за свою поведінку і клянуся, що нічого подібного зі мною більше ніколи не станеться!

…Того ж дня Микола переїхав до батьків, а незабаром розлучився з дружиною.

Ось тільки, на жаль Миколи, Олеся виявила бажання залишитися зі своєю матір’ю.

Вже після розлучення, Миколі довгий час не давали спокою думки, що ж трапилося там на морі з його дружиною, і що змусило її згадати материнський обов’язок і сім’ю?

Але відповіді на це питання він так і не отримав… А його колишня дружина навіть після розлучення не раз намагалася відновити з ним стосунки.

Ось тільки йому спілкування з цією жінкою стало неприємним.

І він навіть заради доньки не зміг пересилити себе…

Вам також має сподобатись...

– Моєму Володі від мене вже нічого не потрібно, – тихо сказала Олена подрузі. – Я вже починаю думати, що він десь гуляє… – Та годі тобі, Оленко! – підтримала її Оля. – Просто у вас криза в стосунках! Олена тільки знизала плечима… Одного дня Олені довелося затриматись на роботі. Їй не вдавалося зробити звіт, який зранку треба було покласти на стіл начальника. Була вже майже дев’ята вечора, коли Олена врешті-решт вимкнула комп’ютер і зібралася додому. – Вас підвезти? – раптом з темряви почувся голос. Олена голосно скрикнула, бо була впевнена, що в офісі нікого більше немає. З темряви хтось вийшов

Алла вирішила зустрітися з нареченою сина, та обговорити майбутнє весілля. – Іване, дай мені номер Ганни, хочу зустрітися з нею, – сказала сину жінка. Іван залюбки дав номер дівчини матері. Алла призначила зустріч у кафе. – Доброго дня! Що ви хотіли обговорити? – усміхнулася Ганна, підійшовши до столика, за яким сиділа майбутня свекруха. – Сідай, – рішуче сказала Алла. – Ось, це тобі! Ганна сіла за столи, і побачила перед собою якийсь конверт. – Що це? – не зрозуміла вона. – Відкрий, сама все зрозумієш, – якось єхидно сказала Алла. Ганна взяла конверт, відкрила його і застигла від побаченого

Наталка бігала по квартирі, все ніяк не могла знайти свій паспорт. – Та де ж я його поклала? – думала вона. Вона перевернула все у шафі, де у звичайній взуттєвій коробці зберігалися документи. – І тут нема… Ще й мама на роботі, нема кому підказати, – говорила сама до себе дівчина. Наталка вирішила пошукати у старому сейфі, про всяк випадок. Вона відкрила сейф, там лежали старі фотографії, документи, квитанції. На дні Наталка помітила пластикову папку. – Можливо мама поклала паспорт сюди, – вирішила дівчина. Наталка відкрила папку і…ахнула від побаченого

Людмила перестилала постіль, коли пролунав телефонний дзвінок. – Це Людмила? – почула Люда незнайомий жіночий голос, коли відповіла на дзвінок. – Людмила. А ви хто? – відповіла жінка. – Це Віра, дружина вашого колишнього чоловіка, – почула вона у відповідь. – І що вам потрібно? – поцікавилася Люда. – Мені дуже треба побачитися з вами, Людмило, і поговорити, – тихо сказала Віра. – Дуже прошу. Будь ласка, давайте зустрінемося та поговоримо. – Добре, завтра о 6-й вечора я чекатиму в кафе, поруч із ЦУМом, – погодилася Люда і закінчила виклик. Але жінка навіть уявити не могла, навіщо нова дружина чоловіка призначила їй зустріч