Життєві історії

Була неділя і Микола сидів сам удома. Його дочка Олеся пішла у гості до подружки. Чоловік пішов на кухню, відкрив холодильних і дістав варену ковбасу. – Зараз посмажу собі яєшню з ковбаскою! – вирішив Микола. Він дістав з кухонної шафки сковорідку, як раптом за вхідними дверима почувся якийсь шум. Хтось ніби шкрібся… Микола насторожено пішов у коридор. Він відкрив вхідні двері й оторопів від несподіваного видовища

Дружина Миколи Марина зовсім розгулялась. Без жодних пояснень, вона могла піти ввечері з дому і повернутися тільки під ранок!

Скромна жінка, дбайлива господиня, яка обожнювала свою десятирічну доньку, в одну мить стала вітряною жінкою.

Збираючись на чергове побачення, вона, без краплі збентеження, чепурилася перед дзеркалом на очах у свого чоловіка та дочки.

Як за цих обставин мав поводитися чоловік? Можливо, йому варто було б зупинити її біля порога!

Тільки от Микола був не з тих людей, хто сімейні питання вирішував так. У сім’ї, де він виховувався, навіть розмова на підвищених тонах була рідкістю.

Найприкріше в цій ситуації було те, що Микола не знав, як пояснити те, що відбувається, своїй доньці. А донька Олеся, звісно ж, відчувала, що у сім’ї відбувається щось погане…

Все таємне колись стає очевидним… І невдовзі Микола дізнався, що у його дружини роман із колегою по роботі.

Причому, коханий Марини був на десять років молодший за неї.

– І чим же ж цей вчорашній студент причарував мою дружину?! – запитував сам себе Микола.

Завжди спокійний і впевнений у собі він все частіше відчував свою безпорадність.

А ревнощі уже не відпускали його. І Миколі часом здавалося, що якби потрапив у цей момент йому на очі цей молодик, він міг би йому влаштував…

Якось після роботи Микола заскочив до своїх батьків. Ішов час, а він не поспішав повертатися додому. Микола був упевнений, що Марина не посміє податися на побачення, залишивши доньку одну.

Але незабаром пролунав дзвінок його телефону. Дзвонила Олеся.

– Тату, мама пішла, а мені лячно вдома одній! – сказала вона в слухавку.

– Скоро буду! – вигукнув Микола й одразу викликав таксі.

Після цього випадку Микола зрозумів, що нічого святого у його дружини не залишилося. Адже в даному випадку їй було все одно навіть на власну дитину.

А потім трапилася взагалі надзвичайна подія! Був вересень. Дружина Миколи пішла у відпустку згідно з графіком і зовсім зникла з поля зору Миколи.

– Тату, а де мама? – все запитувала дочка у батька.

Не знаходячи нормальних пояснень, Микола заявив дочці, що її мама поїхала у відрядження.

Микола, звичайно, старався розшукати невірну дружину.

– Мало, що може статися, – міркував він.

Але незабаром він припинив будь які пошуки. Знайшлися доброзичливці, які доповіли йому, що Марина разом зі своїм коханим вирушила відпочивати на море.

Того ж дня Микола подав заяву на розлучення. Тепер він мав нелегку розмову з дочкою.

Бо ж Микола вирішив будь–що після розлучення залишити доньку з собою.

Квартира, де вони проживали, була власністю Марини. І Микола на неї не претендував.

Свій переїзд у батьківську квартиру він відкладав день у день.

Справа була в тому, що батьківська квартира була в іншому кінці міста. А це означало, що дочці Миколи після переїзду доведеться змінити школу.

Саме тому Микола продовжував проживати у квартирі своєї дружини.

…Минуло два тижні після від’їзду Марини. Жодних звісток від неї не було.

Була неділя і Микола сидів удома, а Олеся пішла у гості до подружки.

Чоловік відкрив холодильних і дістав варену ковбасу.

– Зараз посмажу собі яєшню з ковбаскою, – вирішив Микола.

Він дістав сковорідку, як раптом за дверима почувся якийсь шум. Хтось ніби шкрібся…

Микола насторожено пішов у коридор.

Він відкрив вхідні двері й оторопів від несподіваного видовища.

На порозі квартири з’явилася заплакана Марина!

Микола відвернувся. Розмовляти їм не було про що.

А Марина, підійшовши до нього заголосила:

– Микольцю, любий, пробач мені недолугу! Я сама не знаю, що зі мною сталося. Це було якесь наслання! Микольцю, я не зможу жити без тебе й Олесі!

– Пізно, Марино, – сказав Микола. – Я подав на розлучення, і думаю, що дочка залишиться зі мною.

– Ні, ні! – схвильовано галасувала Марина. – Тільки не забирай у мене Олесю. – Я картаю себе за свою поведінку і клянуся, що нічого подібного зі мною більше ніколи не станеться!

…Того ж дня Микола переїхав до батьків, а незабаром розлучився з дружиною.

Ось тільки, на жаль Миколи, Олеся виявила бажання залишитися зі своєю матір’ю.

Вже після розлучення, Миколі довгий час не давали спокою думки, що ж трапилося там на морі з його дружиною, і що змусило її згадати материнський обов’язок і сім’ю?

Але відповіді на це питання він так і не отримав… А його колишня дружина навіть після розлучення не раз намагалася відновити з ним стосунки.

Ось тільки йому спілкування з цією жінкою стало неприємним.

І він навіть заради доньки не зміг пересилити себе…

Вам також має сподобатись...

Дарина приготувала торт для сестри свого чоловіка – Галини. Наступного дня, ближче до обіду, вона приїхала до родички з подарунком. Гостей уже зібралося чимало, і всі з цікавістю дивилися на тортик у її руках. – Моя невістка – кондитер! – з гордістю вигукнула господиня. – Можливо, після сьогоднішнього дня ви всі будете звертатися до неї по замовлення! Дарина побіліла, почувши її слова. Вона й не подумала про те, що тут можна знайти потенційних клієнтів. – Це мій тобі подарунок, – Галина простягла невістці пакет із найпростішим набором – гель та шампунь для душу. Вона нарізала торт і роздала гостям. І тут Дарина помітила найгірше

Віра з Михайлом вирушили на день народження до свекрухи. Невістка з сином привітали Віру Романівну, і сіли за стіл, де вже зібралися інші гості. Піднявши келихи за здоровʼя іменинниці і трохи перекусивши, за столом завʼязалися розмови. Раптом Віра помітила, що свекруха виставляє її у не найкращому світлі перед іншими гостями. – Що Віра Романівна собі дозволяє? – шепнула Віра до Михайла. – Та ти не звертай уваги. Ніхто її слова всерйоз не приймає, – заспокоював дружину Михайло. Але Віра вирішила провчити Віру Романівну і вигадала несподіваний план, як поквитатися з свекрухою

Дарина була на роботі. – Даринко, зайди до мене! – гукнула її завідувачка Марина Степанівна. Дарина зайшла в кабінет. – Розумієш, Даринко, – сказала завідувачка. – Ти хороша працівниця. Але кар’єрного зростання я тобі запропонувати не можу. Немає в тобі цієї… Хватки… Розумієш? Дарина тільки кивала, мріючи пошвидше вийти з кабінету… Увечері, коли вона прийшла додому, раптом пролунав дзвінок із незнайомого номера: – Дарина Олексіївна? Доброго вечора, це нотаріус Семеняк Ірина Павлівна. Ви знаєте Тамару Михайлівну Ящук? – Так, це моя двоюрідна бабуся, – розгубилася Дарина. – Прийміть мої співчуття. Тамари Михайлівни не стало. Вона вам дещо залишила… – Що залишила? – Дарина аж присіла від здивування

Христина з мамою, після бабусиних поминок, повернулися додому. – Доню, чай будеш? – запитала у Христина мама. – Не відмовлюся, – сумно відповіла донька. Мама взялася робити чай, а Христина сумно дивилася у вікно. Раптом, пролунав дзвінок у двері. Христина відкрила, і побачила на порозі незнайомого чоловіка. – Доброго дня, я нотаріус! Ваша бабуся мала заповіт, – сказав чоловік. Христина запросила гостя на кухню. Нотаріус розклав на столі папери, потів взяв якись листок і оголосив заповіт бабусі. Родичі вислухали останню волю жінки і заціпеніли від почутого