Життєві історії

Була неділя і Микола сидів сам удома. Його дочка Олеся пішла у гості до подружки. Чоловік пішов на кухню, відкрив холодильних і дістав варену ковбасу. – Зараз посмажу собі яєшню з ковбаскою! – вирішив Микола. Він дістав з кухонної шафки сковорідку, як раптом за вхідними дверима почувся якийсь шум. Хтось ніби шкрібся… Микола насторожено пішов у коридор. Він відкрив вхідні двері й оторопів від несподіваного видовища

Дружина Миколи Марина зовсім розгулялась. Без жодних пояснень, вона могла піти ввечері з дому і повернутися тільки під ранок!

Скромна жінка, дбайлива господиня, яка обожнювала свою десятирічну доньку, в одну мить стала вітряною жінкою.

Збираючись на чергове побачення, вона, без краплі збентеження, чепурилася перед дзеркалом на очах у свого чоловіка та дочки.

Як за цих обставин мав поводитися чоловік? Можливо, йому варто було б зупинити її біля порога!

Тільки от Микола був не з тих людей, хто сімейні питання вирішував так. У сім’ї, де він виховувався, навіть розмова на підвищених тонах була рідкістю.

Найприкріше в цій ситуації було те, що Микола не знав, як пояснити те, що відбувається, своїй доньці. А донька Олеся, звісно ж, відчувала, що у сім’ї відбувається щось погане…

Все таємне колись стає очевидним… І невдовзі Микола дізнався, що у його дружини роман із колегою по роботі.

Причому, коханий Марини був на десять років молодший за неї.

– І чим же ж цей вчорашній студент причарував мою дружину?! – запитував сам себе Микола.

Завжди спокійний і впевнений у собі він все частіше відчував свою безпорадність.

А ревнощі уже не відпускали його. І Миколі часом здавалося, що якби потрапив у цей момент йому на очі цей молодик, він міг би йому влаштував…

Якось після роботи Микола заскочив до своїх батьків. Ішов час, а він не поспішав повертатися додому. Микола був упевнений, що Марина не посміє податися на побачення, залишивши доньку одну.

Але незабаром пролунав дзвінок його телефону. Дзвонила Олеся.

– Тату, мама пішла, а мені лячно вдома одній! – сказала вона в слухавку.

– Скоро буду! – вигукнув Микола й одразу викликав таксі.

Після цього випадку Микола зрозумів, що нічого святого у його дружини не залишилося. Адже в даному випадку їй було все одно навіть на власну дитину.

А потім трапилася взагалі надзвичайна подія! Був вересень. Дружина Миколи пішла у відпустку згідно з графіком і зовсім зникла з поля зору Миколи.

– Тату, а де мама? – все запитувала дочка у батька.

Не знаходячи нормальних пояснень, Микола заявив дочці, що її мама поїхала у відрядження.

Микола, звичайно, старався розшукати невірну дружину.

– Мало, що може статися, – міркував він.

Але незабаром він припинив будь які пошуки. Знайшлися доброзичливці, які доповіли йому, що Марина разом зі своїм коханим вирушила відпочивати на море.

Того ж дня Микола подав заяву на розлучення. Тепер він мав нелегку розмову з дочкою.

Бо ж Микола вирішив будь–що після розлучення залишити доньку з собою.

Квартира, де вони проживали, була власністю Марини. І Микола на неї не претендував.

Свій переїзд у батьківську квартиру він відкладав день у день.

Справа була в тому, що батьківська квартира була в іншому кінці міста. А це означало, що дочці Миколи після переїзду доведеться змінити школу.

Саме тому Микола продовжував проживати у квартирі своєї дружини.

…Минуло два тижні після від’їзду Марини. Жодних звісток від неї не було.

Була неділя і Микола сидів удома, а Олеся пішла у гості до подружки.

Чоловік відкрив холодильних і дістав варену ковбасу.

– Зараз посмажу собі яєшню з ковбаскою, – вирішив Микола.

Він дістав сковорідку, як раптом за дверима почувся якийсь шум. Хтось ніби шкрібся…

Микола насторожено пішов у коридор.

Він відкрив вхідні двері й оторопів від несподіваного видовища.

На порозі квартири з’явилася заплакана Марина!

Микола відвернувся. Розмовляти їм не було про що.

А Марина, підійшовши до нього заголосила:

– Микольцю, любий, пробач мені недолугу! Я сама не знаю, що зі мною сталося. Це було якесь наслання! Микольцю, я не зможу жити без тебе й Олесі!

– Пізно, Марино, – сказав Микола. – Я подав на розлучення, і думаю, що дочка залишиться зі мною.

– Ні, ні! – схвильовано галасувала Марина. – Тільки не забирай у мене Олесю. – Я картаю себе за свою поведінку і клянуся, що нічого подібного зі мною більше ніколи не станеться!

…Того ж дня Микола переїхав до батьків, а незабаром розлучився з дружиною.

Ось тільки, на жаль Миколи, Олеся виявила бажання залишитися зі своєю матір’ю.

Вже після розлучення, Миколі довгий час не давали спокою думки, що ж трапилося там на морі з його дружиною, і що змусило її згадати материнський обов’язок і сім’ю?

Але відповіді на це питання він так і не отримав… А його колишня дружина навіть після розлучення не раз намагалася відновити з ним стосунки.

Ось тільки йому спілкування з цією жінкою стало неприємним.

І він навіть заради доньки не зміг пересилити себе…

Вам також має сподобатись...

Роман повернувся додому пізно. – Кохана, я вдома, – гукнув він з порога. – Вечеря на столі, – обізвалась Юлія. – Посидиш зі мною? – сказав чоловік, зайшовши на кухню. – Добре, – погодилася Юля. Роман почав вечеряти, як раптом зупинився і подивився на дружину. – Юля, нам треба поговорити…, – тихо сказав чоловік. – Що сталося? – захвилювалася дружина. – Юля, – чоловік узяв дружину за руки і продовжив. – Я вирішив придбати собі житло. – Ти, що, йдеш від мене? – не розуміла дружина. – Юля, заспокойся, дослухай мене! – видихнув Роман і все розповів дружині. Юля вислухала його і застигла від почутого

Мишко зайшов у квартиру матері. Мама була в лікарні і він вирішив трохи у неї прибрати. Раптом пролунав дзвінок в двері. Мишко відкрив двері, а там… Якась незнайома жінка! В руках у неї був пиріг з вишнями. Жінка побачила Мишка і зніяковіла. – Ой вибачте, а я тут Ганні Дмитрівні її улюблений пиріг принесла, – сказала незнайомка. – А мама в лікарні, – Мишко з цікавістю розглядав жінку. – Мишко, а ти мене не впізнав? – раптом посміхнулася гостя і простягла йому пиріг. – Ганна Дмитрівна говорила це твій улюблений. Спробуй, чи вийшло у мене? Ти мене забув, так? Мишко застиг від здивування

Світлана тільки-но прокинулася, коли пролунав дзвінок у двері. – Світлано, відкривай. Це Марія Василівна, мама Олега. Він попросив мене, щоб я тобі допомогла з приготуванням до весілля, – почула вона голос за дверима. Світлана відкрила двері, запросила майбутню свекруху на кухню, пригостила чаєм. – Може, краще не робити весілля! – раптом сказала Марія Василівна. – Олег і так витратився, коли купив цю квартиру! – Ви краще присядьте. У мене для вас погана новина, – Світлана пройшла в кімнату і повернулася з якоюсь папкою в руках. – Ось, помилуйтеся. Марія Василівна взяла папку, переглянула вміст і застигла від побаченого

Сашко повільно йшов по вулиці. Проходячи повз супермаркет, він раптом помітив знайому постать. Це була вона! Марина Вікторівна, та сама жінка, яка працювала з його батьком. Висока блондинка в червоному пальто виходила з магазину з пакетами продуктів у руках. – Он вона яка, татова коханка… – подумав Сашко. Марина Вікторівна дістала телефон, і він почув: – Так, Сергію… Звісно, ​​проєкт майже готовий… Завтра в той же ж час? Сашко застиг. Значить, мама була права?! Він розвернувся і побіг геть, не розбираючи дороги. Раптом у провулку він почув якийсь звук. Сашко побачив картонну коробку. Він зазирнув у неї, і не повірив своїм очам