Життєві історії

Була неділя і Микола сидів сам удома. Його дочка Олеся пішла у гості до подружки. Чоловік пішов на кухню, відкрив холодильних і дістав варену ковбасу. – Зараз посмажу собі яєшню з ковбаскою! – вирішив Микола. Він дістав з кухонної шафки сковорідку, як раптом за вхідними дверима почувся якийсь шум. Хтось ніби шкрібся… Микола насторожено пішов у коридор. Він відкрив вхідні двері й оторопів від несподіваного видовища

Дружина Миколи Марина зовсім розгулялась. Без жодних пояснень, вона могла піти ввечері з дому і повернутися тільки під ранок!

Скромна жінка, дбайлива господиня, яка обожнювала свою десятирічну доньку, в одну мить стала вітряною жінкою.

Збираючись на чергове побачення, вона, без краплі збентеження, чепурилася перед дзеркалом на очах у свого чоловіка та дочки.

Як за цих обставин мав поводитися чоловік? Можливо, йому варто було б зупинити її біля порога!

Тільки от Микола був не з тих людей, хто сімейні питання вирішував так. У сім’ї, де він виховувався, навіть розмова на підвищених тонах була рідкістю.

Найприкріше в цій ситуації було те, що Микола не знав, як пояснити те, що відбувається, своїй доньці. А донька Олеся, звісно ж, відчувала, що у сім’ї відбувається щось погане…

Все таємне колись стає очевидним… І невдовзі Микола дізнався, що у його дружини роман із колегою по роботі.

Причому, коханий Марини був на десять років молодший за неї.

– І чим же ж цей вчорашній студент причарував мою дружину?! – запитував сам себе Микола.

Завжди спокійний і впевнений у собі він все частіше відчував свою безпорадність.

А ревнощі уже не відпускали його. І Миколі часом здавалося, що якби потрапив у цей момент йому на очі цей молодик, він міг би йому влаштував…

Якось після роботи Микола заскочив до своїх батьків. Ішов час, а він не поспішав повертатися додому. Микола був упевнений, що Марина не посміє податися на побачення, залишивши доньку одну.

Але незабаром пролунав дзвінок його телефону. Дзвонила Олеся.

– Тату, мама пішла, а мені лячно вдома одній! – сказала вона в слухавку.

– Скоро буду! – вигукнув Микола й одразу викликав таксі.

Після цього випадку Микола зрозумів, що нічого святого у його дружини не залишилося. Адже в даному випадку їй було все одно навіть на власну дитину.

А потім трапилася взагалі надзвичайна подія! Був вересень. Дружина Миколи пішла у відпустку згідно з графіком і зовсім зникла з поля зору Миколи.

– Тату, а де мама? – все запитувала дочка у батька.

Не знаходячи нормальних пояснень, Микола заявив дочці, що її мама поїхала у відрядження.

Микола, звичайно, старався розшукати невірну дружину.

– Мало, що може статися, – міркував він.

Але незабаром він припинив будь які пошуки. Знайшлися доброзичливці, які доповіли йому, що Марина разом зі своїм коханим вирушила відпочивати на море.

Того ж дня Микола подав заяву на розлучення. Тепер він мав нелегку розмову з дочкою.

Бо ж Микола вирішив будь–що після розлучення залишити доньку з собою.

Квартира, де вони проживали, була власністю Марини. І Микола на неї не претендував.

Свій переїзд у батьківську квартиру він відкладав день у день.

Справа була в тому, що батьківська квартира була в іншому кінці міста. А це означало, що дочці Миколи після переїзду доведеться змінити школу.

Саме тому Микола продовжував проживати у квартирі своєї дружини.

…Минуло два тижні після від’їзду Марини. Жодних звісток від неї не було.

Була неділя і Микола сидів удома, а Олеся пішла у гості до подружки.

Чоловік відкрив холодильних і дістав варену ковбасу.

– Зараз посмажу собі яєшню з ковбаскою, – вирішив Микола.

Він дістав сковорідку, як раптом за дверима почувся якийсь шум. Хтось ніби шкрібся…

Микола насторожено пішов у коридор.

Він відкрив вхідні двері й оторопів від несподіваного видовища.

На порозі квартири з’явилася заплакана Марина!

Микола відвернувся. Розмовляти їм не було про що.

А Марина, підійшовши до нього заголосила:

– Микольцю, любий, пробач мені недолугу! Я сама не знаю, що зі мною сталося. Це було якесь наслання! Микольцю, я не зможу жити без тебе й Олесі!

– Пізно, Марино, – сказав Микола. – Я подав на розлучення, і думаю, що дочка залишиться зі мною.

– Ні, ні! – схвильовано галасувала Марина. – Тільки не забирай у мене Олесю. – Я картаю себе за свою поведінку і клянуся, що нічого подібного зі мною більше ніколи не станеться!

…Того ж дня Микола переїхав до батьків, а незабаром розлучився з дружиною.

Ось тільки, на жаль Миколи, Олеся виявила бажання залишитися зі своєю матір’ю.

Вже після розлучення, Миколі довгий час не давали спокою думки, що ж трапилося там на морі з його дружиною, і що змусило її згадати материнський обов’язок і сім’ю?

Але відповіді на це питання він так і не отримав… А його колишня дружина навіть після розлучення не раз намагалася відновити з ним стосунки.

Ось тільки йому спілкування з цією жінкою стало неприємним.

І він навіть заради доньки не зміг пересилити себе…

Вам також має сподобатись...

Оля зайшла в квартиру батьків. Її ніхто не зустрів. – Значить мами вдома нема, – подумала вона. – Оля одразу попрямувала в кімнату до батька. – Татусю, привіт! – сказала вона. – О, привіт, моя люба! – відповів чоловік. – А де мама? – запитала Оля. – Мама? – перепитав батько. – Вийшла кудись, мені не сказала. – Зрозуміло… – пробурмотіла дівчина. Оля старалася, щоб батько не помітив її невдоволення. Бо він був дуже слабий, а мати за ним майже не доглядала… Наступного дня Оля знову приїхала до батьків. Раптом вона помітила якийсь великий чорний джип. Оля придивилася хто то приїхав і очі округлила від побаченого

В Олени Петрівни не стало старшого сина Святослава. Жінка була дуже засмучена, жила наче в поганому сні. Син мав важкий характер. Олена Петрівна то звинувачувала себе, що не змогла його виховати як слід. То вважала, що він від свого батька характер і долю успадкував. Але треба було жити далі. У неї ж іще є молодший син, Роман. Її втіха. Він нарешті надумав одружитися, гарну дівчину знайшов, Оленку. Ось йому й піде квартира Святослава. Хоч Роман з дружиною подарують їй онуків… Так планувала жінка, але нотаріус раптом приголомшив її новиною

Віктор з Мариною та дітьми переїхали зі своєї квартири. Так захотіла мати Віктора, яка була власницею. Їм довелося винайняти маленьку двокімнатну квартиру на околиці міста. Діти важко переживали переїзд, особливо маленька Леся. Якось увечері, коли Віктор повернувся з роботи, він застав Марину в сльозах. – Знаєш, – повільно сказав він. – Може, нам варто поговорити з мамою? Спробувати виправити все? Марина кивнула, витираючи сльози. Наступного дня Віктор набрався сміливості та зателефонував матері. На його подив, у слухавці почувся незнайомий чоловічий голос. – Алло? Хто це? – здивовано спитав Віктор. Він не розумів, хто це такий може бути

Віталій зайшов на кухню, де дружина готувала вечерю. – Слухай, дзвонила моя мама. Вона просить, щоб ти на своє день народження приготувала салат з ананасів, і фаршировану щуку, – раптом сказав чоловік. – Вибач, але я вирішила не святкувати свій день народження, – спокійно відповіла Жанна. – Як це не святкувати? – здивувався чоловік. – А що ми скажемо родичам? – У мене на мій день народження інші плани, – якась підозріло сказала жінка, зробила коротку паузу і розповіла про свій задум чоловіку. Віталій вислухав Жанну і аж ахнув від почутого