Бабине літо цього року було навіть тепліше, ніж звичайно. Ніна, закутавшись у легкий кардиган, йшла парком і насолоджувалася останніми теплими днями. У руках вона тримала паперову склянку з ароматною кавою. У голові крутилися думки про майбутню відпустку. Вони з Василем вже рік як одружені, і все ніяк не могли вибратися кудись відпочити. То робота, то ремонт у квартирі, то ще якісь непередбачені витрати.
З чоловіком вони познайомилися у маленькій кав’ярні навпроти її офісу. Лив дощ. Ніна забула парасольку. Кутаючись у тонкий плащ, вона наважилася пробігти ці нещасні сто метрів до рятівних дверей кав’ярні. Влетіла, вся мокра, зачепивши когось ліктем. Обернулася, перепросила. Василь сказав, що нічого страшного.
Запропонував їй сісти за стіл. Дав серветки. Поки Ніна зайву вологу прибирала, замовив їй чашку гарячого шоколаду. Цей жест, такий простий і водночас такий дбайливий. Розговорилися. Виявилося, що Василь працює у сусідній будівлі. Проговорили дві години. Дощ давно скінчився, а вони сиділи.
Було так легко, наче вони знали одне одного цілу вічність.
Потім були побачення. Василь був напрочуд легкою у спілкуванні людиною. Умів слухати, підтримувати. Та й розвеселити міг. Подчуття гумору відмінне. Ще й романтичний такий. Хоча робота в нього була суто з цифрами пов’язана, він любив творчість. Грав на гітарі та навіть писав вірші. Ніна швидко зрозуміла, що закохалася.
Родина Василя жила у невеликому містечку поблизу Одеси. Рідні у нього виявилися прості та добродушні люди. Одразу ж прийняли Ніну як рідну. Батька в нього не було, а от мама була жінкою веселою та енергійною. Любила готувати та пригощати всіх своїми кулінарними шедеврами. А найпростіше Ніні виявилося з молодшим братом Василя, Петром.
Весілля зіграли скромне. Потім в іпотеку купили невелику квартиру в старому будинку з високими стелями. Квартира потребувала ремонту, і вони щовечора, після роботи, разом щось фарбували, клеїли, переставляли. У цих клопотах була своя романтика та близькість.
Ніна мріяла про дітей. З дитинства вона уявляла себе мамою. З Василем вони неодноразово говорили про це. Той теж хотів велику родину, як мінімум, двох дітей. Уявляв, як вчитиме сина грати у футбол, а доньку — кататися на велосипеді. Вони навіть імена вигадали.
Але після весілля пройшов рік, другий, а довгоочікувана вагітність не наставала. Спочатку Ніна не надавала цьому особливого значення. Але потім почала хвилюватися. Потай від Василя записалася на прийом до спеціаліста. Обстеження показало, що є певні проблеми. Ніна була пригнічена.
Вечорами, коли Василь затримувався на роботі, вона тихо плакала у подушку. Хвилювалася розповісти чоловікові. Раптом він розчарується у ній. Але якось не змогла більше стримуватись і розповіла все. Вони разом пройшли через усі труднощі.
І ось нарешті диво сталося. Тест показав дві смужки. Ніна не могла повірити очам. Вагітність протікала непросто. Але завдяки чоловікові Ніна справлялася. Василь був у цей період чарівний. Навіть навчився в’язати. Зробив для майбутнього малюка шкарпетки.
І ось у травні на світ з’явилася маленька Аліса. Коли Ніна вперше взяла її на руки, зрозуміла, що всі труднощі та випробування, через які їм довелося пройти, ніщо в порівнянні з цим неземним щастям.
Минули роки. Життя було в них не зовсім просте, з грошима завжди було не дуже. Але вони справлялися. Ось, нарешті могли дозволити собі відпустку. Вирішили поїхати на море. Ніна вже переглянула купу каталогів, прочитала відгуки. Вибір упав на невелике затишне містечко на березі Середземного моря.
Допивши кави, Ніна прискорила крок. Дісталася додому, зайшла. І тут почула голоси. Василь із кимось розмовляв телефоном.
— …розумієш, мамо, у Ніни зараз свої витрати, — долинув до неї голос чоловіка. — Алісі потрібні нові кросівки. Та й сама вона хоче оновити гардероб перед відпусткою. Ти ж знаєш, жінки…
Ніна застигла прислухаючись.
— …так, я розумію, — вів далі Василь. — Я переведу тобі завтра. Як завжди. Не хвилюйся, все буде добре. Цілую.
Як завжди? Що означає як завжди? Які гроші він переказує своїй матері? І чому вона про це нічого не знає?
Ніна пройшла на кухню.
– Привіт, – привітався чоловік. — А ти що, вже вдома?
– Так. А ти з ким розмовляв?
– З мамою. Дзвонила, дізнатися, як справи.
— Василю, — Ніна сіла навпроти. — Я випадково почула твою розмову. Що це означає?
Василь зітхнув.
– Ну, я мамі гроші відправляю.
– Це на честь чого? – обурилася Ніна. — Ми відкладаємо кожну копійку на цю відпустку, а ти потай відправляєш гроші своїй матері! І скільки цікаво, ти їй відправляєш?
— Майже половину зарплати, — сказав Василь. – Більше навіть.
Ніна ахнула.
— І давно це триває?
— Та я завжди їй давав. Тільки ось вона все більше й більше просить.
Половина заробітної плати! Усі ці роки вони жили у режимі жорсткої економії. Вона зашивала старі речі, заощаджувала на продуктах. А він…
— Василю, ти серйозно? Ми роками собі у всьому не відмовляємо. А ти відправляєш своїй матері половину зарплати? Навіщо? У неї своя зарплата є, чоловік працює.
— Ну, у неї то одне, то інше… То телевізор зламався, холодильник. Вона ж моя мати! Я маю їй допомагати.
— А нам ти не маєш? — Ніна не витримала.
— Ну, я ж працюю, забезпечую сім’ю.
Ніна розсміялася, гірко та невдоволено.
– Чим ти нас забезпечуєш? Старими речами та локшиною швидкого приготування на вечерю? А сам, виявляється, добродій! Мамі допомагаєш! А твоя дружина, твоя дочка тобі не сім’я?
Ніна встала, пройшла до кімнати, дістала чемодан.
— Знаєш, що. Якщо ти на нас економиш, то економ і на собі. У відпустку ми з Алісою поїдемо без тебе. Білет я твій здам.
Весь час до відпустки вона з чоловіком не розмовляла. Він намагався її відмовити, але Ніна була непохитна. Середземне море зустріло їх лагідним сонцем і теплим бризом.
Аліса була в захваті. Тільки це зараз Ніну й тішило. Вона ні в чому не відмовляла. Ходила магазинами, купувала гарні сукні. Та ну її цю економію! Записалася на спа-процедури, ходила екскурсії. Вона не шкодувала ні про що. Вирішила витратити все до копійки. Нехай Василь відчує все на собі.
А ще познайомилася із цікавим чоловіком. Антоніо був місцевим художником. Він був дуже галантний. Вони багато часу проводили разом.
Гуляли старим містом, ходили на виставки. Антоніо дарував Ніні квіти, робив компліменти. Вони зробили кілька спільних фотографій.
Через два тижні вона повернулася додому. Василь стояв у коридорі, з квітами в руках. Він радісно глянув на дружину.
– Ніно!
Вона пройшла повз нього. Зняла пальто і мовчки вирушила на кухню. Василь пішов за нею, поставив квіти на стіл.
— Ніно, будь ласка, вислухай мене. Я винний. Ну я зрозумів, що своєю впертістю зробив тільки гірше нам. Треба було все розповісти тобі. Послухай… Ну я не даватиму більше їй грошей.
Ніна похмуро дивилася на чоловіка. Вона згадала, як стояла з Антоніо на морському березі. Вона вже готова була тоді розірвати свій шлюб. У якому чоловік її взагалі не цінує. Але дивилася на нього зараз і розуміла. Кохає вона його.
— Василю, ну мені важко тобі вірити. Скільки років це все триває. Повернеться потім все на круги свої.
Василь кивнув головою.
— Ну, давай хоча б спробуємо? Я готовий на все, аби ти мене вибачила.
Ніна замислилась.
– Добре. Але тепер ти зарплату на загальний рахунок кидаєш у сімейний бюджет.
Василь полегшено зітхнув.
— Звісно, Ніно. Я зроблю все, що ти скажеш.
Вони почали все наново. Василь справді змінився. Вони разом складали бюджет, обговорювали усі великі покупки. Фотографії з Антоніо Ніна видалила. І хоча іноді старі образи давалися взнаки, Ніна знала. Їхня любов набагато сильніша за будь-які випробування.
