– Ну, як життя сімейне? – запитала Валентина у дочки, яка три місяці тому вийшла заміж.
– Нормально, – відповіла Дарина.
– А що голос такий невеселий? – поцікавилася мати.
– Та свекруха вже дістала. Я ось дівчат слухаю, майже у всіх зі свекрухами проблеми, рідко у кого добрі стосунки. Невже ти такою станеш, коли наш Олексій одружиться?
– Олексію до одруження ще років десять, а якою свекрухою я буду, не знаю. Ось бабуся Віра – чудова свекруха, і вона завжди такою була. Вчила мене, звичайно, але ніколи не ображала. Бувало, і тата твого іноді приводила в себе, коли він береги втрачав.
– Батько береги втрачав? – здивувалася Дарина.
– Коли ми були молоді всі робили помилки. Проте вже срібне весілля відзначили і живемо в коханні та повазі. То що там у тебе з Наталею?
– Приходить двічі-тричі на тиждень і вчить мене життя. То млинці у мене надто тонкі, то котлети дуже великі. Про прибирання вже навіть не говорю: під диван залізе і тицяє мені в ніс пильним пальцем. А вчора до штор прикопалася: «Навіщо ти, Дарино, такі щільні штори почепила? Штори мають бути легкими, це робить кімнату більшою». А нічого, що в нас сонячна сторона, і влітку сонце смажить на повну годину вже з п’яти?
– А ти що? – запитала мама.
– Я намагаюся відповідати ввічливо, але колись не витримаю, і тоді буде велика сварка. Я так Олегу і сказала.
– А як твій чоловік реагує на візити своєї матусі?
– Так вона, хитра, приходить, коли він на роботі. Він же тепер два через два працює, а вона його графік вирахувала і приходить. Головне, я тільки з роботи прийду, перепочити не встигну – здрастуйте вам – Наталя Іванівна власною персоною.
– Не відкривати не пробувала? – поцікавилася мама.
– Пробувала. Так вона почала стукати у двері і гукати, що знає, що я вдома. У мене взагалі склалося враження, що вона приходить заздалегідь і чатує на дворі, – сказала Дарина.
– А що Олег?
– Він з нею розмовляв, і не раз, але все як об стінку горох. А що з нею було, коли вона приїхала до нас у суботу і побачила, що Олег по квартирі з пилососом бігає! Вона від обурення почала видавати якісь незрозумілі звуки, мені здалося, що Наталя Іванівна по-китайськи заговорила.
– І що її так обурило? – запитала мама.
– Те, що Олег прибиранням займається. Я на кухні обід готувала. Вона спочатку почервоніла, потім побіліла, я запереживала, що їй зле стало. Чого я тільки на свою адресу не наслухалася! І ледарка я, і нахлібниця, білоручка та інше. Олег, правда, швидко зрозумів: підійшов, узяв її за плечі і тихенько з квартири вивів. Що він там їй казав, я не знаю, але сваритися вона перестала і пішла. А в понеділок, коли Олег був на роботі, знову прийшла. Знову почала мені вимовляти, що я не виконую обов’язки дружини.
– Може, мені поговорити з твоєю свекрухою? – запитала мама.
– Не треба. Ви тільки посваритеся, а це я й сама вмію.
Увечері Дарина запитала чоловіка, чи завжди його мати була такою.
– Наскільки я пам’ятаю, так. До школи я мало що запам’ятав, а от коли до школи пішов, сварки стали частішими. Особливо сильно вони з батьком сварилися за два роки перед тим, як він пішов, – сказав Олег. – Через що сварилися батьки, я не завжди розумів. Але чомусь мені завжди було шкода батька. Він, бувало, серед сварки одягався і йшов. Повертався години за дві, коли мати вже заспокоювалася.
І головне, що батько завжди щось робив у хаті. Я маю на увазі не тільки так звану чоловічу роботу, а взагалі будь-яку. Якщо він раніше приходив з роботи, то починав готувати вечерю, прибирання квартири теж було на ньому. Років із десяти він став і мене до цієї справи підключати. Заробляв він також добре. Не знаю, що їй не подобається.
– А чого ж тоді твоя мама мені висловила: «Запам’ятай, Дарино, чоловік навіть не повинен знати, де в будинку лежать ганчірки та стоїть пилосос».
– Уявлення не маю. До вісімнадцяти років, доки не з’їхав до гуртожитку, квартиру прибирав я.
– А чому ти у гуртожиток пішов? У вас велика трикімнатна квартира. І як тобі вдалося отримати місце у гуртожитку? У нас лише з інших міст давали.
– Я його не одержав. Я всі роки навчання винаймав кімнату в гуртожитку, це був не студентський гуртожиток. Батько допомагав із грошима, і ще я підробляв, – відповів чоловік. – А пішов з тієї ж причини: не зміг більше матір слухати.
– А до тебе у неї які були претензії? – поцікавилася Дарина.
– Спочатку – жодних. Просто я цілі вечори повинен був слухати, який негідник мій батько, пізніше, якщо я робив щось не так або заперечував їй, вона почала говорити, що я весь у свого батька і, коли виросту, буду таким самим, як він. Ось з тринадцяти до вісімнадцяти я все це слухав, а як тільки з’явилася нагода, пішов.
– Добре, а мені що зараз робити? Чесно кажучи, грубіянити твоїй матері я не хочу, а по-хорошому вона не розуміє, – сказала Дарина.
– Я спробую ще раз поговорити з нею, – відповів Олег. – У п’ятницю після роботи з’їжджу.
Але він не встиг, бо Наталя Іванівна з’явилася до невістки раніше.
– Я приїхала серйозно поговорити з тобою, – сказала вона, увійшовши до квартири.
– Добре. Вам який чай – чорний чи зелений? – запитала Дарина.
– У твоєму будинку я навіть води не вип’ю, – заявила свекруха.
– Тоді проходьте в кімнату, – запросила Дарина, звично пропускаючи повз вуха чергову «люб’язність» Наталії Іванівни.
– Я прийшла сказати тобі, що мій син все одно з тобою розлучиться. Так що не надійся і не надумай народжувати від нього дітей.
Дарина не чекала від свекрухи такого зухвальства, але зібрала всю волю і спокійно запитала:
– Цікаво, а чому ви так впевнені?
– Тому що він мій син, і я добре знаю його. Я думаю, що він одружився з тобою тільки через квартиру. Йому набридло жити на орендованій, і він знайшов тебе. А мав повернутися до мене.
– І чому ж не повернувся? – ледве стримуючись, спитала Дарина.
– Бо ти запудрила йому голову. Ти відібрала в мене сина. А хто ж ти така? Звичайне дівчисько, якій батьки купили квартиру! І ти вирішила, що тепер маєш мого сина? Ні! Я ще поборюся за нього! Ти знаєш, де я зараз була? У ворожки. І вона сказала мені, що ти зробила приворот на Олега. Тож він пішов проти матері. Але не радій, я теж дещо зробила, і ти скоро це відчуєш! Негідниця! Я тебе одразу розкусила – тобі потрібні гроші Олега. Але ти нічого не отримаєш. Я не дам тобі спокою – від тебе відвернуться всі твої знайомі, коли я розповім їм про тебе все, що знаю. І те, чого не знаю, також розповім. Люди легко вірять будь-якому обману, а з фантазією у мене все гаразд. Ось коли тебе не захочуть бачити подруги, коли тебе виставлять з роботи, а мій син покине тебе, ось тоді ти зрозумієш, що дарма влізла до нашої родини.
– Наталя Іванівна, будь ласка, йдіть додому, – сказала Дарина і, відчинивши двері, вказала свекрусі на вихід.
– Додому? А що ти зробиш, якщо я не піду? – усміхнулася жінка.
Наталя Іванівна не чекала того, що сталося далі: Дарина підлетіла до неї, одним рухом виставила жінку з квартири і зачинила двері.
У неї тремтіли руки, коли вона набирала номер чоловіка.
– Олег! Приїдь швидше, тут твоя мама ломиться в наші двері і свариться.
Дарина піднесла телефон до дверей, щоб чоловік почув що, вигукувала Наталя Іванівна.
На сходовий майданчик виглянули сусіди, але, побачивши жінку, зникли. Щоправда, хтось із них викликав дільничого.
Дільничий приїхав одночасно з Олегом.
– Дарино, відкрий, це я, – попросив чоловік.
Дарина подивилася в вічко і відчинила двері. Наталя Іванівна розмовляла з дільничним і кинулася на невістку. Але її перехопив син.
– Води принеси, – гукнув він дружині і, забравши з її рук чашку, хлюпнув у обличчя матері.
Наталя Іванівна трохи охолола.
– Ось ця негідниця виставила мене з квартири, а я лише прийшла відвідати сина. А вона накинулася на мене, сварилася, ви повинні щось з нею зробити. Олег, ти маєш з нею розлучитися, – швидко говорила вона.
– То що тут сталося? – спитав дільничий.
– Ходімо, я вам зараз покажу, – сказала Дарина
Вона запросила всіх у квартиру, а коли дільничий, Олег та Наталя Іванівна увійшли, Дарина взяла зі столу телефон і ввімкнула запис.
– Мамо, ти що? Яка ще ворожка? Коли це я збирався до тебе повернутись? А щодо того, що батьки Дарини квартиру хочуть подарувати, вона сама дізналася лише перед весіллям, а для мене це взагалі був сюрприз. Ти чого собі навигадувала? – запитав Олег.
– Заяву писати будете? – спитав дільничий.
– Ні, вибачте за занепокоєння, – сказав Олег.
Коли дільничий пішов, Олег сказав матері:
– Зараз я відвезу тебе додому, ти відпочинеш, виспишся, – він зробив паузу, а потім продовжив зовсім іншим голосом із розстановкою. – І ніколи більше не прийдеш у цю квартиру без запрошення!
Дивно, але після цього випадку Наталя Іванівна залишила невістку у спокої. Ні, вона не полюбила її. Але більше не намагалася втручатися у життя молодої сім’ї. Принаймні поки що.
