Тамара та Іван як придане купили дочці квартиру, чому були дуже раді і горді. Олена була їхньою єдиною і улюбленою дитиною, тому відмови ні в чому не знала. Коли в її житті з’явився Максим, особливої радості з цього приводу батьки не мали, але й суперечити не стали.
– Якщо у вас такі серйозні стосунки та плани на спільне майбутнє, краще будувати його у своїй квартирі, – сказав тоді батько. – Ми в молодості по чужих кутах моталися, тож чудово знаємо, що це таке.
– Але з весіллям тепер точно не варто тягнути, – повчала її мати. – У вас обох є хороша робота, дах над головою буде, лишилося тільки шикарне свято влаштувати.
Олена теж так думала і постійно коханому натякала, тільки він не поспішав робити офіційну пропозицію. Спочатку вони домовилися, що рік поживуть разом для притирання і за цей час підготуються до весілля. Олена з нетерпінням чекала на завершення підготовчого процесу і мріяла про день, коли вона одягне білу сукню.
– Це має бути просто королівський бал, – мрійливо розповідала Олена. – Все буде за вищим класом, бо я планую виходити заміж один раз у житті та розраховую зробити цей день незабутнім.
Максим такого ентузіазму не висловлював, і взагалі тема з весіллям явно була йому не дуже цікава. Він якось починав переживати щоразу, коли заходила мова про урочистості та особливої участі у підготовці не брав.
– Потрібно порадитися з твоїми родичами, – пропонувала Олена при виборі бенкетного залу.
– Не обов’язково, ти ж розумієш, що вони не приїдуть із іншого міста, щоб брати участь у підготовці. Батьки приїдуть за день до весілля та одразу після свята поїдуть.
– Але ми навіть до ладу не знайомі, могли б провести разом час, – не розуміла Олена. – Чи твоїм батькам я не подобаюся як невістка, тому й знайомитися не хочуть?
– Справа не в цьому, – виправдовувався наречений. – Вони люди прості, у всіх цих питаннях не дуже розуміються і почуваються ніяково через те, що не можуть нам грішми допомагати.
– Ну і дарма! – відповіла Олена. – Головне, щоб ми потім жили довго та щасливо. Квартиру нам у подарунок купили мої батьки, весільні витрати оплачуємо самостійно, від твоєї рідні нічого не просимо.
– Ти, звичайно, маєш рацію, тільки все одно не хочеться зайвий раз ставити батьків у незручне становище, – говорив Максим.
Олена нареченого розуміла і більше не наполягала на активній участі його родичів у весільних клопотах. Так їй було навіть зручніше, бо могла все самостійно вирішувати, незважаючи на майбутніх родичів.
– Я тут подумав, у нас весільні переживання забирають дуже багато часу, грошей і сил, може, не варто поспішати? – якось поцікавився Максим у коханої.
– У сенсі не поспішати? – Здивувалася дівчина. – До призначеного дня залишився місяць, у нас вже багато готово і я так сильно чекаю цього дня, а ти пропонуєш просто не поспішати?
– Ну, ми ж не збиралися найближчим часом заводити дітей, і без розпису живемо під одним дахом майже рік і нічим не відрізняємося від класичної родини, – міркував Максим. – Сама поміркуй, навіщо нам вся ця метушня, і безліч проблем.
– Але займаюся всім я, і взагалі, я завжди мріяла про весілля, схоже на казку, – зітхала Олена.
– Гаразд, я ж не говорю про скасування, – намагався заспокоїти її Максим. – Просто пропоную почекати ще рік, а поки що просто жити своїм життям.
Олені було неприємно такі промови слухати, тільки Максима вона любила і сварок влаштовувати не збиралася. Чим більше він говорив про необхідність почекати з весіллям, тим більше вона сама починала сумніватися з цього приводу і навіть була готова погодитися з його думкою.
– У сенсі ви плануєте відкласти весілля? – підняла брову Тамара, тільки почувши про таку можливість. – Я навіть здогадуюсь, чия саме це ідея.
– Так, ця пропозиція Максима і він не хоче поспішати, – виправдовувала обранця Олена. – Можливо, нам і справді ще потрібен час на підготовку, бо нічого не встигаємо.
– Ага, а вже куплене і домовлена зараз побіжимо скасовувати? – не розуміла мати. – Я категорично проти такого рішення і не розумію мотиви Максима.
– Раз йому здається не потрібним поспішати з весіллям, то нам здається зайвим його проживання у купленій нами квартирі, – одразу висловився Іван. – Я не відступатиму від принципів через примхи твого нареченого. Тому наше останнє слово таке: ви граєте весілля, як належить, або він забирається з нашої квартири.
– Навіщо ви так? – засмутилася Олена. – А в нас сім’я, просто без офіційного штампу.
– Коли буде штамп, тоді і буде сім’я, а зараз у вас співжиття, – не збирався міняти свою думку щодо ситуації Іван. – Я людина класичних поглядів і не розумію всі ці новомодні віяння та відмову від традицій.
Олена намагалася родичам донести свою правду, тільки вони демонстрували категоричність та просили від дочки чіткої відповіді щодо планів.
– Моя рідня не приймає скасування весілля, – сумно говорила вона потім Максимові. – Вони просять від нас офіційного укладення шлюбу чи виїзду з квартири.
– Не думаю, що йдеться про тебе, тому з’їхати найближчим часом доведеться мені, я так розумію? – посміхнувся Максим.
– Ти не звертай уваги на слова батька, – намагалася заспокоїти нареченого Олена. – Він різкий, але відхідливий і мене дуже любить, тож у результаті ухвалить будь-яке наше рішення.
– Так, тільки коли ми одружимося і з’являться перші проблеми, твоя рідня буде мені щоразу говорити, що я живу в їхній квартирі, – міркував Максим. – Це ще більше мене переконує у необхідності почекати з весіллям.
Олена плакала, здогадуючись, що гордий і важливий Максим будь-якої миті може зібрати речі і залишити її одну. Якоїсь миті їй навіть здалося, що основними винуватцями ситуації є її батьки, які виставили такі вимоги. Обранця вона виправдовувала, намагалася зрозуміти і переконати не діяти різко, тільки Максим пішов на принцип.
– Передай своїй рідні, якщо вони вирішили заманювати потенційного зятя квартирою, то дуже помиляються, – міркував він, збираючи речі. – Хоча, можливо, і вийде знайти пройдисвіта якогось готового клюнути на твоє придане. Тільки я не такий, і якщо ви досі цього не зрозуміли, то й говорити більше нема про що.
Олена переживала після відходу нареченого, дзвонила, зустрічі з ним шукала та вмовляла повернутися. Тільки Максим тимчасово в друга оселився, потім зняв однокімнатну квартиру на околиці міста і запропонував Олені до нього переїхати.
– Нехай це орендована і скромна квартира, зате ніхто не дорікає, – сказав він тоді. – Вирішувати тобі, тільки я у ваші хороми точно не повернуся.
– Але як я залишу свою квартиру з хорошим ремонтом і житиму тут? – не розуміла Олена. – Нас ніхто розумними не назве після такого. Тобі просто потрібно переступити свою гордість і все стане на свої місця.
– Я своє слово сказав, а далі сама вирішуй, – відрізав Максим.
Олена була готова вирушити за коханим на орендовану квартиру, але знову батьки втрутилися і сказали своє слово.
– Гаразд, цей невдячний, – обурювався Іван. – Але ти наша єдина дочка і якщо підеш проти, можеш забути про батьків.
Олена переживала, потай на побачення до Максима каталася. Тільки його такий формат стосунків не влаштовував, гордий був і незалежний. Вона добре подумала і вирішила залишитись у своїй квартирі, все-таки сподіваючись помирити Максима з батьками. Лише жодна сторона не була готова до компромісу, і невдовзі Максим запропонував поставити крапку у відносинах без майбутнього. Олена переживала, але проти рідні піти не могла і незабаром залишилася сама у своїй квартирі, бо Максим пішов іншою дорогою.
– Ну й добре, – казала мати. – Ти дівчина видна і з гарним приданим, тож без проблем знайдеш гіднішого кандидата.
– Може воно і на краще, – казав батько. – Мені твій Максим ніколи не подобався.
Олена мовчала, вона в принципі сперечатися з батьками не звикла. Згодом вона й сама почала думати, що так краще, натомість у неї залишалася квартира та підтримка батьків, а шлюб ще невідомо, як міг закінчитися. Про долю Максима вона нічого не знала, і почала жити лише роботою та спілкуванням з ріднею. Жодних нових наречених на горизонті поки не було видно.
