Будь-якій жінці дуже важко дізнатися, що її коханий чоловік їй зраджує. Але ще важче, коли виявляється, що зраджує він з твоєю найкращою подругою.
Катя сиділа на кухні за столом, думаючи, що робити далі. Син вже спав у своїй кімнаті, а Каті сон не йшов. Ще б пак, адже сьогодні вона дізналася велику таємницю, яка змінить все її життя.
З подругою Наталкою вони дружили з дитинства. Разом ходили в один садок, разом пішли до школи. Потім Катя вступила до інституту, а Наталка пішла вчитися у коледж. І все одно вони спілкувалися, ходили один до одного у гості, відпочивали в одній компанії.
У цій компанії Катя познайомилася з Ярославом, майбутнім чоловіком. Він був братом друга Катерини, і якось він випадково зʼявився в їхньому колі друзів.
Катерина знала, що Ярослав тоді й Наталі сподобався. Та ось тільки вибрав він її, Катю. Але вони з подругою через це не сварилися, та й Наталка незабаром теж закрутила роман із іншим чоловіком.
Заміж Катя та Наталка вийшли в один рік із різницею в місяць. Погуляли один у одного на весіллі, були свідками один одного. Та ось тільки Наталки шлюб розвалився через півроку, а шлюб Каті та Ярослава здавався дуже міцним. Донедавна.
Вчора Катя та Наталка зустрілися у кафе. Це була традиційна зустріч щосереди. Якось ще в молодості повелося, що в середу ввечері подруги вибиралися до якогось закладу, випивали по келиху ігристого і багато балакали. Вони вважали, що так робочий тиждень стає легшим, адже недаремно кажуть, що середа – це маленька п’ятниця.
І ось учора, коли Наталка відійшла в туалет, їй надійшло повідомлення. Катя ніколи б його не прочитала, але телефон лежав екраном вгору, і вона несвідомо кинула на нього погляд. І дуже здивувалась, побачивши, що це повідомлення від її чоловіка.
«Я сьогодні скажу, що їду у відрядження. Чекай у гості!»
У Каті земля пішла з-під ніг. Вона дуже сподівалася, що це якийсь інший Ярослав.
Але в цей час повернулася Наталка і уточнити їй не вдалося. Звичайно, Каті хотілося все з’ясувати, але вона просто не могла повірити, що її найкраща подруга крутить роман із її чоловіком.
Тому, сказавши, що у неї стала важка голова, Катя поспішила залишити кафе.
Але коли ввечері Ярослав заявив, що їде у відрядження, Катерина зрозуміла, що жодної помилки не було.
І все-таки вона простежила за ним. Спеціально взяла відгул на роботі та пішла на таксі за своїм чоловіком.
І так, той приїхав до будинку Наталки. Попередньо купивши букет квітів.
Її подруга працювала віддалено, тож у четвер вона була вдома. Але чоловік Катерини явно не допомогти їй із роботою приїхав.
Цілий день жінка була, як не в собі. На якомусь автопілоті забрала сина з садка, приготувала йому поїсти, а потім, уклавши його спати, почала думати, що робити.
Звичайно, першою думкою було розлучення. Але, трохи подумавши, Катя вирішила, що це дуже легко. Вона уявила, як вона переживатиме, а її дорогий чоловік прямо із ЗАГСу вирушити до її подруги. Відзначити розлучення з дружиною.
І від цього таке невдоволення у душі піднялася. Катя вирішила, що спочатку поквитається цим двом як слід, перш ніж розлучитися з обома.
У голові дозрів план, як довести їх великого переживання. І Катерині навіть полегшало. Звісно, все вже вирішено. З чоловіком розлучення, а подругу вона назавжди викреслить із життя. Але це трохи згодом.
Коли Ярослав повернувся нібито з відрядження, Катя зустріла його, як завжди.
– Як справи? Як з’їздив?
– Та все добре, втомився тільки…
– Я ось теж втомилася вдома, – зітхнула Катя. – Думаю, може, з Наталкою зустрітися у вихідний?
– Що раптом так? – напружився Ярослав.
– А чому б і ні? Вона ж моя найкраща подруга, – посміхнулася його дружина. – Слухай, а ти ж її взагалі сто років не бачив! Ви ж добре спілкуєтесь. Давай, у гості її покличемо?
Ярослав якось нервово посміхнувся.
– Та навіщо? Я вам заважатиму.
– Що ти? Не будеш! Наталя тебе любить.
Чоловік здивовано глянув на Катю, а та пояснила:
– Ну, як людину. Ти їй подобаєшся. Не всі добре ставляться до чоловіків своїх подруг.
– Гаразд, давай, – пробурмотів він, колупаючись у тарілці з вечерею.
– Ось зараз і подзвоню.
Катерина посміхнулася та дістала телефон.
– Наталко, привіт! А ми тут із Ярославом вирішили в гості тебе покликати. Приходь завтра! Посидимо, побалакаємо! Та й Ярослав за тобою скучив, він лише «за».
Ярослав глянув на твою дружину, а та йому підморгнула. Мовляв, треба ж її якось умовити.
Наталя теж не знайшла причин відмовитися. Довелося приїжджати.
Катя відправила сина до бабусі, розуміючи, що ні до чого йому дивитися на цю виставу.
Коли Наталка приїхала, Катя зустріла її з розкритими обіймами.
– Заходь! Ярославе, – гукнула вона, – Наталка приїхала. Іди зустрічай.
У коридор вийшов чоловік, який виглядав вкрай збентеженим.
– Ну, проходьте, що встали? – покликала Катя гостю та свого чоловіка.
Усі сіли за стіл. Катерина старалася: приготувала шикарну вечерю, зробила смачні закуски.
– Отже, – усміхнулася жінка, – розповідайте, як у кого справи. Наталю, як на особистому житті?
– Ой, та все тихо, – пробурмотіла подруга.
– Та гаразд! – Протягла Катя, широко посміхаючись. – Я ж тебе сто років знаю. І бачу, коли хтось у тебе з’являється. Ти вся одразу розквітаєш! Ну, хто він?
– Ну, – Наталка кинула швидкоплинний погляд на Ярослава, – ти його не знаєш. Але в нас так нічого серйозного.
– Хто знає, – філософськи промовила Катерина. – А ми ось із Ярославом над другою дитиною подумуємо.
– Так?! – здивовано перепитав чоловік.
– Ну, ти казав, що хочеш, а я не була готова. А тепер, думаю, настав час. Ми ж такі щасливі! Кохаємо один одного, вірні один одному. Та й у тебе все гаразд. До речі, Наталю, уявляєш, Ярослава стали у відрядження відправляти! Мабуть, хочуть підвищити…
– Та ні, – нервово хмикнув чоловік Катерини, – це нічого не означає.
– Значить, – простягла його дружина, – раніше взагалі відряджень не було, а тепер одне за одним. Я, звичайно, сумую за ним, коли він їде. Але впевнена, що й Ярослав без мене дуже нудьгує, правда?
– Звичайно, – відповів він, підводячись, – я скоро прийду.
Ярослав вийшов із кухні, явно бажаючи все це переварити.
– То все ж таки, хто твій таємничий чоловік? – знову запитала Катерина. – Коли ти познайомиш нас? Як гадаєш, Ярослав із ним подружитися? Він взагалі схожий на Ярослава?
– Ну, – ховаючи погляд, простягла Наталка, – я навіть не знаю. У нас поки що так все хитко …
– І все ж, розкажи про нього. Як звати, скільки років.
– Я поки не хотіла б… – намагалася змінити тему подруга.
– Ой, ти так його приховуєш! – засміялася Катя. – Якби ти не була моєю найкращою подругою, я б подумала, що ти коханка мого чоловіка!
– Що за нісенітниці? – хихикнула Наталка.
– А якщо серйозно, я й справді переживаю, що Ярослав мені зраджує. Я і на дитину зважилася, щоб наш шлюб став міцнішим, – продовжувала Катя.
– З чого ти вирішила? – напружилася Наталя.
– Ну, ці відрядження… Думаю, простежити за ним. Та й останнім часом він якось змінився. Ще й парфумами від нього пахне жіночими. Головне, запах такий знайомий, звідкись я його знаю.
– Нісенітниці все це! – мало не вигукнула Наталка. – Мало, може в нього в офісі хтось багато парфумів на себе ллє.
– Може, – знизала плечима Катерина. – Думаєш, він не зраджує мене? Адже він мене й справді дуже любить. Вчора повернувся з відрядження і одразу в спальню потяг! Уявляєш?
Наталя закивала, і в цей момент повернувся Ярослав.
– Уявляєш, – звернулася до нього дружина, – не хоче Наталка розповідати, що за чоловік у неї. А я ось думаю, ти б з ним потоваришував. Ти ж з усіма товаришуєш. Ось і з моєю улюбленою подругою спільну мову знайшов, правда?
– Ну, так… – погодився чоловік, скоса дивлячись на Наталку.
– Ой, як я рада, що ви в мене є! Улюблений чоловік, який мені ніколи не зрадить, і моя улюблена подруга, на яку я завжди можу покластися!
Катя дивилася на них, із задоволенням помічаючи збентеження на їхніх обличчях.
– Знаєш, мені час, напевно, – промовила Наталка.
– Ти чого? Час дитячий. Та ми й посиділи зовсім нічого.
– Та мені рано завтра вставати, справи…
– А, ну гаразд. Шкода.
Наталка посміхнулася і, підвівшись зі свого стільця, попрямувала до дверей.
– Ти дещо забула, – сказала їй услід Катя.
– Так що? – Починаючи озиратися навколо, запитала подруга.
Катерина ж кивнула у бік Ярослава.
– Ти про що? – Не зрозуміла Наталя.
– Чоловіка мого забула, подружко.
– Катю, ти чого? – нудотно запитав Ярослав.
– Я? Я – нічого. А ось твоє відрядження, схоже, продовжується. Збирай речі та вимітайся разом зі своєю коханкою.
Наталка та Ярослав переглянулися.
– Ти про що таке говориш? – фальшиво обурився чоловік.
– Я все знаю. І вирішила зробити собі подарунок наостанок: подивитися, як ви викручуватиметеся. Вийшло так собі, фальшиво.
– Катю, – звернулася до неї Наталка, – ти все не так зрозуміла.
– Та все я так зрозуміла. А ось ти краще мені на очі більше не трапляйся. Невідомо, що я ще можу вигадати, щоб порадувати себе.
Ярослав довго просив вибачення. Навіть на колінах благав Катерину не руйнувати їхній шлюб.
– Треба було раніше думати. Ти й сам усе зруйнував, – промовила вона. – Я піду прогуляюся, а коли повернуся, щоб ноги твоєї тут не було, зрозуміло?
Вона не знала, чи пішов Ярослав до Наталки чи ні, але вона й не хотіла цього знати. Наталка виявилася розумнішою за чоловіка Каті, і не намагалася зберегти дружбу. Відразу пішла у Каті з друзів у всіх соцмережах, але Катерині так навіть простіше було.
Звісно, Катерина грала роль. Коли вона організувала цей вечір, їй було дуже тяжко. Хотілося плакати. Але вона була рада, що хоч трохи поквиталася. Що хоч на якусь годину вони відчули себе винними.
Але з того моменту Катерина більше не мала близьких подруг. Були знайомі, яких вона не посвячувала у своє особисте життя. Адже нікому не можна довіряти, навіть найближчим.
