Життєві історії

До Люди в гості приїхала троюрідна сестра Наталка. Сестра провела у Люди декілька тижнів, побачила місто, відпочила. – Дякую тобі Людо, що прийнял, – говорила за вечерею Наталка. – Завтра вже додому поїду. – Завжди рада таким гостям! – усміхалася Людмила. Вранці Люда відвезла Наталку на вокзал, купила квиток, перекус в дорогу та подарунки для її доньки. Жінка повернулася додому і вирішила трохи прибрати в квартирі після гості. Людмила відкрила шафу у спальні і застигла, побачивши «сюрприз», який залишила їй сестра

– Люда, пусти мене на пару днів, мені зовсім нікуди йти! – плакала Наталка, її троюрідна сестра з Житомира.

Люда розгублено дивилася на Натаоку, яку бачила востаннє років шість тому, коли приїжджали на її весілля. Люда знала, що з чоловіком Наталка живе не дуже добре і має п’ятирічну доньку. І ось вона одна стоїть на порозі її квартири, вся заплакана.

– Звичайно, Наталю, заходь! – пропустила її Люда. – Що сталося? Ти як у Вінниці опинилася?

– Я пішла від Бориса, – схлипнула Наталка.

– Одна? – здивувалася Люда. – А донька?

– Донька з ним, – крізь сльози відповіла Наталка. – Він мені її не віддає.

Побачивши здивований погляд Люди, вона пояснила:

– Він постійно сварився, забирав всі гроші, а дочку відвіз свекрусі. Я пару днів у тебе побуду, а потім поїду.

– Куди? – Запитала Люда. Сказати, що вона була здивована, нічого не сказати. Їй взагалі багато було незрозуміло в цій історії, але Наталка не хотіла все розповідати, а настирливо розпитувати було незручно.

– Я ще точно не знаю, – і Наталя всім своїм виглядом дала зрозуміти, що говорити зараз на цю тему вона не хоче.

Кілька днів якось плавно перейшли у кілька тижнів. Потихеньку Наталка почала набридати Людмилі. Вона цілими днями лежала на дивані і дивилася телевізор. Брала без дозволу речі Люди, але ніколи не клала їх на місце. Посуд вона теж за собою ніколи не мила. Приїхавши з роботи, Людмилі доводилося ще й прибирати за гостею.

Спочатку Люді було незручно робити їй зауважити, вона мовчки прибирала і мила за нею. Потім Люда стала делікатно натякати Наталці, що будинок потрібно утримувати в чистоті та прибирати за собою.

Вкотре, коли Люда прийшла з роботи, вдома її знову зустрів бардак і Наталка, що лежала на дивані.

– Наталю, ну знову гора посуду, – з докором сказала їй Люда.

– Людо, у мене і так проблем повно, – з образою відповіла Наталка, – у мене життя зламалося, а ти тут зі своїм посудом!

– А мої джинси з футболкою чому на стільці лежать? – знову спитала Люда.

– Я гуляти ходила, – відповіла Наталя. – Мені ж треба було якось розвіятися. У мене й так проблем повно.

– Наталю, ти взагалі що збираєшся далі робити? – стомлено спитала її Люда. – Як жити, чим займатися? Ти маєш хоч якісь плани?

– Я поки що не вирішила, – відповіла їй Наталка, встаючи з дивана. – А я тобі що, набридла вже? Мені на вулицю піти жити?

– Я тебе не виставляю, – розгублено відповіла Люда. – Я просто прошу дотримуватися порядку в квартирі.

– До речі, тобі ця квартира від прабабусі дісталася, а вона і моя прабабуся теж! – З викликом сказала Наталя. – По суті, я приїхала до родового гнізда.

– Яке родове гніздо? – обурилася Люда. – Цю квартиру отримувала ще моя бабуся, коли працювала на будівництві. А прабабусину квартиру ві продали ще за життя прабабусі. І гроші порівну поділили між собою наші бабусі. Ось тільки твоя бабуся відмовилася свою маму доглядати, а моя бабуся її до себе забрала. Тож ти до цієї квартири ніякого відношення не маєш.

– Все зрозуміло, – крізь зуби сказала Наталка.

– І взагалі, ти просилася лише на пару днів до мене. Може тобі зайнятися справою та подумати, як доньку повернути?

– А навіщо? – Здивовано запитала Наталка. – Вона не з чужими людьми. Їй там добре.

– Ось воно, значить, як, – похитала головою Люда. Вона все більше розчаровувалась у своїй троюрідній сестрі.

– Не хвилюйся, я завтра з’їду, відпочинеш від мене, – посміхнулася Наталка. – Я вирішила в Житомир повернутися, тут нема чого ловити – це місто не для мене. Погані ви тут усі.

Вранці Люда відвезла Наталку на вокзал. Дала їй грошей на дорогу, купила квиток, їжу та подарунки для її доньки. Посадивши її на поїзд, Люда поїхала на роботу і додому повернулася лише ввечері.

Сюрприз на неї чекав, коли вона відкрила шафу. Сукні були зіпсовані, туфлі подряпані, а пальта вимазані клеєм. А потім Люда виявила, що частина косметики була зіпсована, зникли її улюблені парфуми та гроші. Добре, що вдома була невелика сума.

Схопившись за голову, Люда розплакалася. Вона не могла зрозуміти, за що Наталя з нею так вчинила. Вона зателефонувала мамі і розповіла про те, що сталося. На що мама їй сказала:

– Ось тому в неї в житті нічого не ладиться, що вона лінива, невдячна і вважає, що всі їй винні. На жаль, у неї і мама така сама. А ти не переймайся і скажи: “Дякую, Господи, що так взяв”. Ти не збідніш від цього, а їй це користь все одно не принесе.

І справді, користі від цього Наталка не отримала. У поїзді вона познайомилася з веселим хлопцем, з яким «чаювали» половину дороги. А потім він забрав її сумку. Чоловік і на поріг її не пустив, бо поїхала з дому. І Наталі довелося повертатись до матері. Вона все втратила через саму себе, тільки розуму не вистачило цього зрозуміти.

Вам також має сподобатись...

Тетяна з Миколою одружилися. Молоді переїхали жити до батьків Миколи. Там жив його брат Борис з дружиною Оленою… Усі домашні справи повністю робила Тетяна. Олена народила. Тепер Тетяна ще й доглядала дитину. – Нічого, Тетянко, – казав Микола. – Ми народимо – нам теж допоможуть… Пройшов рік. Микола заговорив із батьками про малюка. – Тетяна вагітна? – запитала мати. – Та ні… – пробурмотів Микола. – Ну і добре! – раптом сказала мати. – Вам треба зачекати. І всі зарплати віддасте в сім’ю. – Як всі?! – ахнув син. Микола дивився на матір і не розумів, чи вона жартує, чи ні

Віолетта вирішила поїхати у гості до матері. – Мамо, привіт! А я була поряд, вирішила зайти, – сказала з порога донька. – Проходь, – запросила доньку Лілія Олександрівна. Віолетта пройшла на кухню, сіла за стіл. – А ти чому не сказала, що ремонт зробила? – запитала вона, окинувши поглядом кухню. – Та що я там зробила… Так, шпалери переклеїла, – усміхнулася жінка. – Мамо, а звідки у тебе на все це гроші? – здивувалася Віолетта. Раптом донька помітила у матері нову мікрохвильову піч, вона видалася їй дуже знайомою. Віолетта придивилася до неї і застигла від несподіваної здогадки

Марина вирішила зробити генеральне прибирання в будинку. Першим ділом жінка познімала всі штори й тюлі, щоб їх перепрати. Марина поставила кошик зі шторами біля пральної машини і раптом сплеснула руками. – От же ж! – пробурмотіла вона. – В Микити в кімнаті забула штори зняти. Ледь не поставила вже все у пралку… Марина поспішила в кімнату свого сина Микити. Вона, не постукавши, відкрила двері й увійшла всередину. – Це що ще таке?! – Марина оторопіла від побаченого

Таня прибирала в квартирі, коли пролунав дзвінок у двері. Вона вийшла в коридор, відкрила, і побачила на порозі молоду, незнайому жінку. – Ви хто? – одразу поцікавилася Таня. – Це не важливо, – єхидно посміхнулася гостя. – Я прийшла подивитися на свою майбутню квартиру! – На яку квартиру? – не зрозуміла Таня. – На вашу! Вона ж скоро стане моєю! То ж пропустіть мене, я хочу оглянути кімнати, щоб зрозуміти, що першочергово треба змінити! – незнайомка відсторонила Тетяну вбік і пройшла всередину. – Що ви таке говорите! Це моя квартира! – здивовано вигукнула Тетяна, не розуміючи, що відбувається