– Лідо, мама приїжджає! – схвильований Андрій вихором заскочив на кухню.
– Приїжджає і добре. – здивувалася Лідія.
– Ти не розумієш! Моя МАМА приїжджає! – вигукнув чоловік.
– Та чого ти так хвилюєшся, поясни, будь ласка?
– Лідочко, це моя мама! Її потрібно зустріти нормально, приготувати смаколиків, придумати розваги.
– То в чому проблема? Придумай все і приготуй. – знизала плечима Ліда. – Ти явно знаєш краще за мене, чому саме вона віддає перевагу.
– Я? Ти зараз серйозно? – від несподіванки Андрій, нарешті, сів на стілець. – Коротше, це тебе приїдуть оцінювати, як потенційну невістку.
– Так? Ну, рахуй, що я іспит провалила! – почепивши кухонний рушник на спинку стільця, молода жінка втомлено зітхнула.
На роботі видався важкий день і завтра буде не краще.
– А коли вона приїжджає? – уточнила Ліда.
– Завтра! – сказав Андрій.
– Ой, доведеться тобі справді самому маму зустрічати. – поспівчувала вона своєму коханому і вирушила відпочивати.
З Андрієм вони вже рік, як жили разом, але з весіллям поки що не поспішали.
А ось знайомство з батьками та пропозиція руки і серця, на яку Ліда відповіла згодою – були.
Так ось, ще під час поїздки до батьків Андрія Ліда зрозуміла, що ніколи не зможе сподобатися майбутній свекрусі. Ось тому, що вона просто є!
І якщо спочатку молода жінка намагалася догодити Марині Михайлівні, то зараз їй цього не хотілося. Вона просто не бачила сенсу старатися заради тієї, яка її ні в що не ставить.
– Як це самому? Що ти таке кажеш? – пішов він за Лідою.
– Гаразд, умовив! – сказала вона. – Я йду готувати, а ти – прибираєш. Тільки так і аж ніяк інакше.
Приготувавши на завтра вечерю, Ліда допомогла Андрію з прибиранням і заснула, ледь торкнувшись головою подушки.
Вранці вона побігла на роботу і з головою пішла у справи. Кінець кварталу – завжди багато роботи, звітів та й іншого, що неодмінно потрібно зробити!
Андрій подзвонив їй по обіді, який вона успішно пропрацювала, випивши тільки каву і зʼївши шоколадку.
– Лідо, маму треба зустріти! – схвильовано сказав він їй.
– А я тут до чого? Ти ж знаєш, що ми квартал закриваємо, плюс півріччя. – щиро здивувалася молода жінка.
– Ти взагалі не розумієш? Що вона про тебе подумає?
– Ну, якщо вона вміє думати, то зрозуміє все, а якщо вона вирішила мене виховувати, то не допоможуть жодні мої старання, я їй все одно не зможу догодити!
– Лідо, ну як так?! Важко?
– Важко! Не відволікай, інакше я зроблю помилку і мені доведеться затриматися, щоб її знайти. – знову занурюючись у таблиці, сказала Ліда і завершила розмову.
Працюючи у великій компанії, вона завжди намагалася відключатися від стороннього, всю увагу зосереджуючи на роботі.
За це її цінували і саме тому вона робила свою роботу вчасно.
Увечері, повертаючись додому, Лідія, яка дуже втомилася, заїхала по улюблений торт Марини Михайлівни.
– О! З’явилася! – Вийшла їй назустріч мама Андрія.
– І вам здрастуйте! – Усміхнулася Ліда, зітхаючи від задоволення, знявши туфлі. – Візьміть торт, будь ласка.
– М-м-м, не забула, що я люблю. – Подивилася вона термін придатності торта і задоволено кивнула.
Догодила!
– Не забула. Ви вечеряли? – стомлено уточнила молода жінка.
– Тебе чекали. Так що, годуй нас давай. – Жінка гордо пішла на кухню.
Переодягнувшись, Ліда накрила на стіл.
Майбутня свекруха глянула на стіл і спохмурніла.
– Що таке? – запитала Ліда. Що не так?
Вона не розуміла в чому справа.
– Підігріте? Їжа набагато смачніша, коли все щойно приготовлене, – невдоволено зауважила гостя.
– Чудово! Тоді завтра Ви приготуєте нам все свіженьке. – Зраділа господиня.
– Я? Взагалі-то, я тут гостя! – Образилася Марина Михайлівна.
– Так? А поводите себе як господиня! – хмикнула Ліда. – Андрійку, прибереш зі столу?
– З якого це часу чоловік повинен займатися жіночими справами? – Здивувалася гостя.
– З того, коли запропонував своїй жінці ділити витрати навпіл! – сказала молода жінка. – Я відпочивати. Втомилася! Завтра, якщо вийде звільнитися раніше, сходимо кудись? Місто велике, може в який театр?
– Я не піду! – одразу відмовився невдоволений Андрій.
Поведінка коханої йому ох як не подобалося.
– В театр? – Здивовано подивилася на Ліду гостя. – Я там так давно не була!
– Ага. От і я також. То робота, то побут. І часу ні на що не вистачає! – важко зітхнула Лідія. – А зараз можна я справді піду?
Вона справді почувала себе і виглядала не дуже.
На подив молодої жінки, її ніхто не зупинив, не зауважив і взагалі, Марина Михайлівна стала дуже задумливою.
Вранці Ліда зварила кашу на всіх і побігла на роботу. Так вийшло, що працювала вона далі, аніж чоловік, тому йшла раніше за нього, а приходила пізніше.
Здавши до обіду звіт, вона відпросилася у керівництва і вирушила додому.
– Марино Михайлівно, а що відбувається? – Ліда здивовано розглядала кімнату, яка ще вранці була вітальнею. Всюди валялися речі, а на дивані сиділа засмучена гостя.
– Мені нема в чому йти в театр! – зітхнула та.
– Так поїхали в магазин? Встигаємо ж! – Запропонувала їй молода жінка.
– А тобі хіба не важко?
– Чому мені має бути важко? – насупилась Ліда. – Ми закінчили зі звітами і я спеціально відпросилася раніше. І, схоже, не дарма.
Марина Михайлівна недовірливо і водночас схвильовано кивнула.
Жінки купили собі сукні, тому що хотілося саме їх, а мама Андрія ще й джинси собі підібрала зручні і пару кофтинок, щоб на роботу ходити.
Задоволені та щасливі вони встигли повечеряти вдома і причепурившись вирушили на виставу.
Повернулися пізно, сповнені вражень, а там на них чекав невдоволений Андрій!
– Ну, і де ви ходите так довго? У холодильнику пусто, а я голодний!
– Так там же ж лишалися макарони з котлетами? І салат? – здивувалася Марина Михайлівна.
– Я їх з’їв після роботи. Але це колись було? – обурився він. – Зовсім ви про свого чоловіка забули!
– Слухай, у тебе руки є, ноги є, голова також, на щастя, працює! Міг би й сам щось приготувати. – пирхнула у відповідь Ліда. – Поводишся, як дитина!
– А ми були на виставі! – додала мама. – І ти про це знав! Вічно, як я не приїду, годуєте мене, по місту водите, а я не хочу! Он нарешті в люди вийшла за стільки років, так ти ще й незадоволений! Не втомився боки відлежувати?
– Ви це чого? – Андрій явно не очікував такого дружнього натиску і був дуже розгублений.
– Все! Ми втомилися і хочемо відпочити. Хочеш їсти – холодильник є. Можеш чайник по дорозі поставити, бо хочеться тортика. – Марина Михайлівна попрямувала у виділену їй кімнату переодягатися.
– Лідо, а це що було? – здивовано спитав чоловік.
– А це, мій любий, ти переборщив, навіть мама не витримала, – важко зітхнула Ліда і пішла перевдягатися у ванну.
Андрію нічого не залишалося, як іти і ставити чайник, бо ж мама попросила…
Прибирати зі столу теж довелося самому, адже жінки втомилися, а він на дивані встиг відпочити і все одно мамі було на те, що він з роботи. Давно повернувся.
У суботу вранці жінки знову поїхали, тільки тепер в оранжерею, звідки повернулися щасливі і з якимись саджанцями. Увечері пішли просто прогулятися і повечеряти десь.
Бо ж бачте їм готувати ліньки і взагалі, вони хочуть щось, що самим готувати або ліньки, або невигідно, тому що інші це не їдять.
У неділю вдень, дивлячись на те, як Андрій пилососить, а Ліда миє підлогу, поки сама Марина Михайлівна готує обід, вона знову багато думала…
– Любов моя, з тебе посуд, а з мене прання. – вже розподілила справи задоволена Ліда.
– Чого це? Ти ж жінка! – обурився чоловік.
– Так ми швидше все зробимо і зможемо разом потім відпочити. – сказала молода жінка.
До того Андрій спокійно робив усе це, головне було йому нагадати.
– Давно треба було так зробити! – Чомусь хитро посміхалася гостя.
– Що, мамо? Чоловіка під каблук? – Андрію явно все це не подобалося.
– Та до чого тут каблук? Це простий розподіл обов’язків двох працюючих людей. – розізлилася Марина Михайлівна. – Я все життя намагаюся догодити свекрусі, вічно мию, готую, розважаю і не отримую від її приїзду ніякої насолоди і мені не вистачає сміливості сказати їй, що я втомилася і що йду відпочивати.
– Так? – здивувався син.
– Так! І від того, що ми провели вихідні ось так – мені також простіше! Краще я в театр схожу, аніж дивитимуся на кисле обличчя невістки, якій моя присутність заважає.
– Але я думав.
– Що ти думав? Що мені приємно? Ні! Ось зараз мені було приємно! Я скрізь, де хотіла, побувала, купила, що шукала, провела час із задоволенням! – посміхнулася мама. – І я дуже не люблю, коли на столі купа їжі, яку потім доїдаєш два дні!
– І що? Ти навіть сваритися не будеш?
– За що? Я сама завжди так хотіла зробити: втомилася – пішла спати, хай мама із сином спілкуються. Не відпрошуватися з роботи, намагаючись догодити, не мити цей посуд, ковтаючи сльози від образи, коли всі вже пішли спати, а ти прибираєш.
– То чому ти нам ніколи не казала?! – ахнув Андрій.
– Сміливості не вистачало і намагалася всім догодити. Хотіла бути гарною невісткою. І ти знаєш, чим більше стараєшся, тим гірше виходить! – зізналася жінка. – Та й ти – здоровий мужик, а поводиться як принцеса. Правильно тобі Ліда каже. А треба – ще більше. Якщо ти ділиш із нею витрати, значить, і справи всі поділи! Чоловік може чогось вимагати, коли він повністю забезпечує свою жінку. Тоді так, можна нагадати їй про жіночі турботи. Але не в твоєму випадку…
На кухні стало дуже тихо після маминих слів. Андрій ніяк не міг зрозуміти, на чиїй вона стороні, Ліда побачила в ній мудру і втомлену жінку, а сама Марина Михайлівна думала про те, що їй би пора поміняти своє ставлення до приїздів свекрухи. Хто знає, може тоді вони перестануть її відлякувати?
Додому вона виїжджала дуже задоволена і кликала дітей у гості!
– Театр, звісно, не обіцяю, але малина точно буде! – підморгнула жінка Ліді – Я ж все-таки майбутня свекруха, тому малину будемо не тільки їсти…
– Ну, малина, то малина! – посміхнулася Ліда. – А ще там річка є…
Жінки дружно засміялися, зрозумівши одна одну.
І даремно кажуть, що невістка зі свекрухою будуть сваритися!
Іноді можна домовитися, якщо обидві справді вміють думати…
