Історії жінок

До Ліди в гості приїхала майбутня свекруха. Увечері, повертаючись додому, Ліда купила по дорозі улюблений торт Марини Михайлівни. – О, з’явилася! – вийшла їй назустріч мама її коханого Андрія. – І вам здрастуйте! – усміхнулася Ліда, знімаючи туфлі. – Візьміть торт, будь ласка. – М-м-м, не забула, що я люблю, – гостя подивилася на термін придатності торта і задоволено кивнула. Догодила! – Ви вечеряли? – уточнила Ліда. – Тебе чекали, так що, годуй нас давай, – жінка гордо пішла на кухню. Ліда накрила на стіл. Майбутня свекруха глянула на стіл і спохмурніла. – Що таке? – запитала Ліда. Що не так? Вона не розуміла в чому справа

– Лідо, мама приїжджає! – схвильований Андрій вихором заскочив на кухню.

– Приїжджає і добре. – здивувалася Лідія.

– Ти не розумієш! Моя МАМА приїжджає! – вигукнув чоловік.

– Та чого ти так хвилюєшся, поясни, будь ласка?

– Лідочко, це моя мама! Її потрібно зустріти нормально, приготувати смаколиків, придумати розваги.

– То в чому проблема? Придумай все і приготуй. – знизала плечима Ліда. – Ти явно знаєш краще за мене, чому саме вона віддає перевагу.

– Я? Ти зараз серйозно? – від несподіванки Андрій, нарешті, сів на стілець. – Коротше, це тебе приїдуть оцінювати, як потенційну невістку.

– Так? Ну, рахуй, що я іспит провалила! – почепивши кухонний рушник на спинку стільця, молода жінка втомлено зітхнула.

На роботі видався важкий день і завтра буде не краще.

– А коли вона приїжджає? – уточнила Ліда.

– Завтра! – сказав Андрій.

– Ой, доведеться тобі справді самому маму зустрічати. – поспівчувала вона своєму коханому і вирушила відпочивати.

З Андрієм вони вже рік, як жили разом, але з весіллям поки що не поспішали.

А ось знайомство з батьками та пропозиція руки і серця, на яку Ліда відповіла згодою – були.

Так ось, ще під час поїздки до батьків Андрія Ліда зрозуміла, що ніколи не зможе сподобатися майбутній свекрусі. Ось тому, що вона просто є!

І якщо спочатку молода жінка намагалася догодити Марині Михайлівні, то зараз їй цього не хотілося. Вона просто не бачила сенсу старатися заради тієї, яка її ні в що не ставить.

– Як це самому? Що ти таке кажеш? – пішов він за Лідою.

– Гаразд, умовив! – сказала вона. – Я йду готувати, а ти – прибираєш. Тільки так і аж ніяк інакше.

Приготувавши на завтра вечерю, Ліда допомогла Андрію з прибиранням і заснула, ледь торкнувшись головою подушки.

Вранці вона побігла на роботу і з головою пішла у справи. Кінець кварталу – завжди багато роботи, звітів та й іншого, що неодмінно потрібно зробити!

Андрій подзвонив їй по обіді, який вона успішно пропрацювала, випивши тільки каву і зʼївши шоколадку.

– Лідо, маму треба зустріти! – схвильовано сказав він їй.

– А я тут до чого? Ти ж знаєш, що ми квартал закриваємо, плюс півріччя. – щиро здивувалася молода жінка.

– Ти взагалі не розумієш? Що вона про тебе подумає?

– Ну, якщо вона вміє думати, то зрозуміє все, а якщо вона вирішила мене виховувати, то не допоможуть жодні мої старання, я їй все одно не зможу догодити!

– Лідо, ну як так?! Важко?

– Важко! Не відволікай, інакше я зроблю помилку і мені доведеться затриматися, щоб її знайти. – знову занурюючись у таблиці, сказала Ліда і завершила розмову.

Працюючи у великій компанії, вона завжди намагалася відключатися від стороннього, всю увагу зосереджуючи на роботі.

За це її цінували і саме тому вона робила свою роботу вчасно.

Увечері, повертаючись додому, Лідія, яка дуже втомилася, заїхала по улюблений торт Марини Михайлівни.

– О! З’явилася! – Вийшла їй назустріч мама Андрія.

– І вам здрастуйте! – Усміхнулася Ліда, зітхаючи від задоволення, знявши туфлі. – Візьміть торт, будь ласка.

– М-м-м, не забула, що я люблю. – Подивилася вона термін придатності торта і задоволено кивнула.

Догодила!

– Не забула. Ви вечеряли? – стомлено уточнила молода жінка.

– Тебе чекали. Так що, годуй нас давай. – Жінка гордо пішла на кухню.

Переодягнувшись, Ліда накрила на стіл.

Майбутня свекруха глянула на стіл і спохмурніла.

– Що таке? – запитала Ліда. Що не так?

Вона не розуміла в чому справа.

– Підігріте? Їжа набагато смачніша, коли все щойно приготовлене, – невдоволено зауважила гостя.

– Чудово! Тоді завтра Ви приготуєте нам все свіженьке. – Зраділа господиня.

– Я? Взагалі-то, я тут гостя! – Образилася Марина Михайлівна.

– Так? А поводите себе як господиня! – хмикнула Ліда. – Андрійку, прибереш зі столу?

– З якого це часу чоловік повинен займатися жіночими справами? – Здивувалася гостя.

– З того, коли запропонував своїй жінці ділити витрати навпіл! – сказала молода жінка. – Я відпочивати. Втомилася! Завтра, якщо вийде звільнитися раніше, сходимо кудись? Місто велике, може в який театр?

– Я не піду! – одразу відмовився невдоволений Андрій.

Поведінка коханої йому ох як не подобалося.

– В театр? – Здивовано подивилася на Ліду гостя. – Я там так давно не була!

– Ага. От і я також. То робота, то побут. І часу ні на що не вистачає! – важко зітхнула Лідія. – А зараз можна я справді піду?

Вона справді почувала себе і виглядала не дуже.

На подив молодої жінки, її ніхто не зупинив, не зауважив і взагалі, Марина Михайлівна стала дуже задумливою.

Вранці Ліда зварила кашу на всіх і побігла на роботу. Так вийшло, що працювала вона далі, аніж чоловік, тому йшла раніше за нього, а приходила пізніше.

Здавши до обіду звіт, вона відпросилася у керівництва і вирушила додому.

– Марино Михайлівно, а що відбувається? – Ліда здивовано розглядала кімнату, яка ще вранці була вітальнею. Всюди валялися речі, а на дивані сиділа засмучена гостя.

– Мені нема в чому йти в театр! – зітхнула та.

– Так поїхали в магазин? Встигаємо ж! – Запропонувала їй молода жінка.

– А тобі хіба не важко?

– Чому мені має бути важко? – насупилась Ліда. – Ми закінчили зі звітами і я спеціально відпросилася раніше. І, схоже, не дарма.

Марина Михайлівна недовірливо і водночас схвильовано кивнула.

Жінки купили собі сукні, тому що хотілося саме їх, а мама Андрія ще й джинси собі підібрала зручні і пару кофтинок, щоб на роботу ходити.

Задоволені та щасливі вони встигли повечеряти вдома і причепурившись вирушили на виставу.

Повернулися пізно, сповнені вражень, а там на них чекав невдоволений Андрій!

– Ну, і де ви ходите так довго? У холодильнику пусто, а я голодний!

– Так там же ж лишалися макарони з котлетами? І салат? – здивувалася Марина Михайлівна.

– Я їх з’їв після роботи. Але це колись було? – обурився він. – Зовсім ви про свого чоловіка забули!

– Слухай, у тебе руки є, ноги є, голова також, на щастя, працює! Міг би й сам щось приготувати. – пирхнула у відповідь Ліда. – Поводишся, як дитина!

– А ми були на виставі! – додала мама. – І ти про це знав! Вічно, як я не приїду, годуєте мене, по місту водите, а я не хочу! Он нарешті в люди вийшла за стільки років, так ти ще й незадоволений! Не втомився боки відлежувати?

– Ви це чого? – Андрій явно не очікував такого дружнього натиску і був дуже розгублений.

– Все! Ми втомилися і хочемо відпочити. Хочеш їсти – холодильник є. Можеш чайник по дорозі поставити, бо хочеться тортика. – Марина Михайлівна попрямувала у виділену їй кімнату переодягатися.

– Лідо, а це що було? – здивовано спитав чоловік.

– А це, мій любий, ти переборщив, навіть мама не витримала, – важко зітхнула Ліда і пішла перевдягатися у ванну.

Андрію нічого не залишалося, як іти і ставити чайник, бо ж мама попросила…

Прибирати зі столу теж довелося самому, адже жінки втомилися, а він на дивані встиг відпочити і все одно мамі було на те, що він з роботи. Давно повернувся.

У суботу вранці жінки знову поїхали, тільки тепер в оранжерею, звідки повернулися щасливі і з якимись саджанцями. Увечері пішли просто прогулятися і повечеряти десь.

Бо ж бачте їм готувати ліньки і взагалі, вони хочуть щось, що самим готувати або ліньки, або невигідно, тому що інші це не їдять.

У неділю вдень, дивлячись на те, як Андрій пилососить, а Ліда миє підлогу, поки сама Марина Михайлівна готує обід, вона знову багато думала…

– Любов моя, з тебе посуд, а з мене прання. – вже розподілила справи задоволена Ліда.

– Чого це? Ти ж жінка! – обурився чоловік.

– Так ми швидше все зробимо і зможемо разом потім відпочити. – сказала молода жінка.

До того Андрій спокійно робив усе це, головне було йому нагадати.

– Давно треба було так зробити! – Чомусь хитро посміхалася гостя.

– Що, мамо? Чоловіка під каблук? – Андрію явно все це не подобалося.

– Та до чого тут каблук? Це простий розподіл обов’язків двох працюючих людей. – розізлилася Марина Михайлівна. – Я все життя намагаюся догодити свекрусі, вічно мию, готую, розважаю і не отримую від її приїзду ніякої насолоди і мені не вистачає сміливості сказати їй, що я втомилася і що йду відпочивати.

– Так? – здивувався син.

– Так! І від того, що ми провели вихідні ось так – мені також простіше! Краще я в театр схожу, аніж дивитимуся на кисле обличчя невістки, якій моя присутність заважає.

– Але я думав.

– Що ти думав? Що мені приємно? Ні! Ось зараз мені було приємно! Я скрізь, де хотіла, побувала, купила, що шукала, провела час із задоволенням! – посміхнулася мама. – І я дуже не люблю, коли на столі купа їжі, яку потім доїдаєш два дні!

– І що? Ти навіть сваритися не будеш?

– За що? Я сама завжди так хотіла зробити: втомилася – пішла спати, хай мама із сином спілкуються. Не відпрошуватися з роботи, намагаючись догодити, не мити цей посуд, ковтаючи сльози від образи, коли всі вже пішли спати, а ти прибираєш.

– То чому ти нам ніколи не казала?! – ахнув Андрій.

– Сміливості не вистачало і намагалася всім догодити. Хотіла бути гарною невісткою. І ти знаєш, чим більше стараєшся, тим гірше виходить! – зізналася жінка. – Та й ти – здоровий мужик, а поводиться як принцеса. Правильно тобі Ліда каже. А треба – ще більше. Якщо ти ділиш із нею витрати, значить, і справи всі поділи! Чоловік може чогось вимагати, коли він повністю забезпечує свою жінку. Тоді так, можна нагадати їй про жіночі турботи. Але не в твоєму випадку…

На кухні стало дуже тихо після маминих слів. Андрій ніяк не міг зрозуміти, на чиїй вона стороні, Ліда побачила в ній мудру і втомлену жінку, а сама Марина Михайлівна думала про те, що їй би пора поміняти своє ставлення до приїздів свекрухи. Хто знає, може тоді вони перестануть її відлякувати?

Додому вона виїжджала дуже задоволена і кликала дітей у гості!

– Театр, звісно, ​​не обіцяю, але малина точно буде! – підморгнула жінка Ліді – Я ж все-таки майбутня свекруха, тому малину будемо не тільки їсти…

– Ну, малина, то малина! – посміхнулася Ліда. – А ще там річка є…

Жінки дружно засміялися, зрозумівши одна одну.

І даремно кажуть, що невістка зі свекрухою будуть сваритися!

Іноді можна домовитися, якщо обидві справді вміють думати…

Вам також має сподобатись...

Ольга поралася біля плити на кухні, коли почула, як рипнула хвіртка у дворі. – Кого це ще там принесло? – невдоволено подумала вона. – Справ у мене купа, ніколи мені ляси точити! Двері в хату різко відчинилися. Ольга обернулася й ахнула! Вона побачила Олену, односельчанку, яка жила на сусідній вулиці. Олена стояла й грізно дивилася на Ольгу. Вона явно збиралася сваритися… – Ти чого до мого Федька лізеш?! – раптом почала вона. – Що-о-о?! – здивувалась Ольга. – Та нащо мені Федько твій здався? Мужиків нема, чи що? Ольга дивилась на Олену й не розуміла, що відбувається

– Світланко, давай картоплі насмажемо? Мама ікру з кабачків передала, уявляєш? – радісно сказав Ігор. – Ну давай, – зітхнула дівчина і вирушала на кухню смажити картоплю. – Доки не забув! У моєї сестри скоро день народження. Пам’ятаєш? – радісно сказав чоловік. – Так, пам’ятаю, – спробувала усміхнутися Світлана. – Так ось, я вирішив купити їй дорогий телефон. Все таки 35 років, ювілей, – повідомив Ігор дружину. Раптом Світлана змінилася на обличчі. – А ось це вже ні! – вигукнула Світлана. Ігор здивовано дивився на дружину, не розміючи такої реакції

Віра Юріївна ліпила вареники, коли у двері подзвонили. Жінка швидко витерла руки об рушник, і пішла відкривати. На порозі стояв її син Леонід. – Мамо, пустиш? – тихо сказав Леонід, в руках він тримав улюблений тортик Віри Юріївни. – Заходь, синку! – жінка впустила сина. Леонід зайшов в коридор, сів на крісло і опустив голову. – Сину, що сталося? – захвилювалася Віра Юрівна. – Мамо, я так винен. Я так завинив! – Леонід простягнув тортик. – Що вже сталося? Розповідай все! – Віра Юріївна здивовано дивилася на сина, нічого не розуміючи

Ірина прийшла додому з новим знайомим Іваном. Чоловік мав почепити їй карниз. Вона відчинила двері. В кімнаті чомусь світилося світло. Ірина здивувалася. Вона була впевнена, що вранці все вимкнула… – Ой! – тільки й вигукнула Ірина. Уся підлога в коридорі була чимось залита! Величезна пляма починалася від кухні й тяглася по всьому коридору. – Ого, – тільки й сказав Іван. – Що це? – тихо спитала Ірина. Він знизав плечима: – Карниз покажіть де… Ірина показала на двері в кімнату. Іван пішов туди. Раптом з кімнати почувся сміх! Ірина теж зайшла туди й застигла від побаченого