Життєві історії

Галя встала вдосвіта, приготувала сніданок, спакувала своєму чоловікові Сашку їжу з собою, і тільки після цього пішла його будити. – Галиночко, навіщо ж так багато?! – сказав чоловік, побачивши об’ємну сумку. – Ну я поїхав, а ти лягай, доспи ще. Галя закрила двері, прилягла на ліжко й заснула… Раптом пролунав дзвінок у двері. – Хто ж це так рано? – здивовано прокинулася Галя. Вона взула капці й пішла в коридор. Дзвінок пролунав знову. – Та йду я, йду! – жінка відкрила двері. Галя глянула хто ж прийшов і від несподіванки мало не закрила двері назад

Галя встала вдосвіта, приготувала сніданок, спакувала своєму чоловікові Сашку їжу з собою, і тільки після цього пішла його будити.

– Галиночко, навіщо ж так багато?! Я ж повернуся завтра, – сказав чоловік, побачивши об’ємну сумку.

– Два дні щось їсти треба. Ніколи тобі буде там готувати, розігрієш і поїси. Не вередуй. Там, окрім їжі, ще й одяг теплий є. Вночі холодно. Пий чай, поки не охолонув, – сказала Галя.

Чоловік гарненько поснідав, одягнувся, взяв сумку.

– Я поїхав, а ти лягай, доспи ще, – сказав він, виходячи з квартири.

Галя закрила за ним двері, повернулася на кухню й визирнула у вікно.

Вона знала, що на середині подвірʼя Сашко обернеться й помахає їй рукою.

Чоловік справді зупинився і, озирнувшись на будинок, підняв руку.

Вона помахала у відповідь.

Галя посміхнулася сама до себе:

– Як молодята.

На душі стало тепло і добре.

Віднедавна, як вона вийшла на пенсію, Галя завжди так проводжала чоловіка на роботу, чи на дачу.

Вони прожили разом двадцять шість років. Не так багато для їхнього віку. Кожен із них за плечима мав досвід колишніх стосунків.

Галя не любила залишатися сама. Поїхала б із чоловіком на дачу, але обіцяла дочці посидіти з онуком сьогодні.

Галя зітхнула. Спати не хотілося. Але що ж робити?

Для прибирання квартири зарано. Не увімкнеш же ж пилосос о шостій ранку.

У панельних будинках чути добре. Люди на вихідних люблять поспати.

Знічев’я Галя прилягла на ліжко прямо в халаті.

Лежала і думала про все підряд, і непомітно для себе заснула…

…Їй навіть сон наснився. Був у бабусі в селі собачка Марко, великий і кудлатий.

Уві сні він підбіг до Галини, радісно махаючи хвостом.

– Марко, привіт! Звідки ти? — запитала Галя і простягла руку, щоб погладити собачку.

Але той раптом вишкірився. Галя забрала руку, не розуміючи, чому Марко не дав себе погладити.

Галя стрепенулася й розплющила очі.

У кімнаті було порожньо, ніякого Марка немає і не могло бути.

Собачки не стало від старості, коли Галині було чотирнадцять років.

Галя глянула на годинник – вона спала всього хвилин десять.

Галя знову заплющила очі.

– Небіжчики сняться до негоди, а собачки до родичів, – встигла подумати вона, як раптом пролунав дзвінок у двері.

– Хто ж це прийшов так рано? – здивувалася Галя.

Вона сіла на ліжку, взула капці і пішла в коридор.

Дзвінок пролунав знову, підганяючи її.

– Та йду я, йду! – пробурмотіла жінка й відкрила двері.

Галя глянула хто ж там до неї прийшов і, від несподіванки, мало не закрила двері назад!

Кажуть, що перша думка найвірніша.
Потім Галя шкодувала, що не зробила так. На порозі стояла її молодша сестра Ірина.

Серце стрепенулося.

– Привіт, сестричко! – сказала Ірина, роблячи наголос на останньому слові, і посміхнулася.

Візит сестри після багатьох років розлуки не обіцяв нічого доброго.

Вони мали різних батьків і десять років різниці у віці.

Батька Галини не стало, через три роки мама знову вийшла заміж і народила Ірину.

Сестри були не схожі ані зовні, ані характерами.

Галя повненька і невисока, з тонкими приємними рисами обличчя та м’яким характером.

А Ірина висока, худенька, з витягнутим обличчям і великими зубами, що виступають вперед.

– Що, так і триматимеш на порозі? В квартиру не запросиш? – запитала Ірина.

Галя ще мала шанс закрити двері. Але це ж сестра, хоч і несподівана й непрохана…

– Проходь, – сказала вона, відкриваючи ширше двері.

Ірина зайшла в квартиру, скинула туфлі на досить високих підборах, поправила перед дзеркалом зачіску й повернулася до Галини.

– Не очікувала? А я приїхала, – Ірина хотіла надіти капці Сашка, але Галя дістала з тумбочки для взуття капці для гостей.

Ірині вони були малі, але інших не було.

– Ну, показуй, як ти живеш, – Ірина зайшла в кімнату, крутячи головою на всі боки і помічаючи чіпким поглядом кожну дрібницю.

– Та в тебе королівські хороми! І меблі дорогі, і ремонт… – Ірина озирнулася на Галину.

На одну мить Галя помітила в очах сестри заздрість і злість. Але наступної миті Ірина вже знову посміхалася.

– Оце я розумію. Вдало вийшла заміж. А чоловік де?

– На дачі, – неохоче відповіла Галя.

– І дача є? Та ви багатії, – сказала Ірина з інтонацією, з якою зазвичай кажуть: «Ну-ну, подивимось».

– Ти чого приїхала? – запитала Галя, втрачаючи терпіння.

– Скучила. У нас же ж із тобою більше нікого немає, – сказала Ірина, не обертаючись і роздивляючись фотографію доньки з онуком. – А це хто? Дочка?

Галя не відповіла.

– А я ось одна. З Миколою ми швидко розійшлися. Після нього я ще двічі була одружена. І хочу сказати, два інших чоловіки нічим не відрізнялися від першого. Не варто було й змінювати їх, – зауважила Ірина.

– Тих двох ти теж у когось відвела? – сказала Галя.

– А ти змінилася, зліша стала. Хто старе згадає, знаєш… – Ірина знову посміхнулася. – Я не сваритися приїхала.

– А навіщо тоді? Вирішила по старій пам’яті навідатися, а заразом спробувати знову в мене все відібрати? – запитала Галя, випускаючи емоції.

– Злюка ти. А скільки доньці років? – запитала Ірина, проігнорувавши неприкритий сарказм слів Галини.

– Двадцять вісім.

– А заміж ти вийшла, виходить, на два роки пізніше. Вирішила поспішити з дитиною, щоб нареченого не відібрали? – Ірина відкинула голову і розсміялася своїм вдалим жартом.

– Це дочка мого чоловіка, – сказала Галя, пізно схаменувшись, що виправдовується перед Іриною.

Вона сердилась на себе і ніяк не могла впоратися з собою.

– Гаразд, квити. Чаєм пригостиш? – примирливо спитала Ірина.

Поки Ірина захоплювалася кухнею, розсипаючись у компліментах смаку і хазяйновитості Галини, та увімкнула плиту під чайником, що ще не охолонув.

– Ти надовго приїхала? – запитала Галя.

– Вже виставляєш? – відповіла питанням Ірина.

Вони перекидали слова, як мʼячик. Галя промовчала. Але їй дуже хотілося, щоб сестра сказала, що після чаю піде.

– До завтра прихистиш? Не люблю готелів. Тим більше чоловіка все одно немає вдома. Завтра поїду, – сказала Ірина, не виправдавши очікувань Галини.

– А куди їдеш? – Галя вирішила перевести розмову на Ірину.

– На море. Хочу погрітися на сонечку насамкінець. Дорогою вирішила відвідати старшу сестру. А вона мені не рада, – Ірина награно зітхнула. – І правда, скільки років минуло. Невже образу й досі на мене тримаєш?

Недолуга я була, сама не знаю, навіщо так вчинила. Не вийшло у нас нічого з Миколою. А він одружений. Не знала? Двоє хлопчиків у нього. Наче щасливий. Та й ти не бідуєш. Тож, думаю, на краще все тоді сталося…

Галя не звернула уваги на слово «наостанок», але в серці знову прокинулася колишня образа.

– Вибачити?! Ти мені життя зіпсувала, не пам’ятаєш?! – у Галини потемніло в очах від нахабства сестри.

– Та годі тобі, було б за ким сумувати. Ти заміжня, добре живеш. А твій Микола, до речі, так собі в любовних справах, – Ірина посміхнулася.

Розмова заходила в глухий кут, крутячись навколо однієї теми, неприємної, образливої, пустої, непотрібної і марної.

Галя вимкнула чайник і поставила на стіл чашку, дістала коробку цукерок і печиво.

– А ти? Не хочеш сидіти зі мною за одним столом? – Ірина кивнула на ще одну чашку.

– Я вже снідала разом із чоловіком…

– А-а-а… – сказала Ірина.

– Дякую за чай. Речі можна залишити? Хочу прогулятися по місту. А ти будеш удома? – запитала Ірина після чаю.

– Після обіду обіцяла дочці з онуком посидіти, – неохоче сказала Галя.

Ірина підняла брову.

– Дай мені ключі, щоб не стояти під дверима. Та не переживай, у мене свого барахла вистачає.

Галя завагалася, але ключі дала.

Ірина пішла, а Галя перевірила, чи добре заховані гроші, документи і скромні коштовності.

Від Ірини всього можна очікувати. Люди з роками не міняються. Не виставляти ж її на вулицю. Сестра все таки. Хоча варто було б…

Галя вирішила потерпіти до завтра, порадівши, що чоловіка немає вдома.

Вона була симпатичніша за Ірину, але більш спокійна і скромна. Ірина ж крутила хлопами, як хотіла. Вони табуном ходили за нею.

Галя дружила з Миколою зі школи. Коли він повернувся зі служби, то одразу ж зробив пропозицію. Підготовка до весілля йшла повним ходом, коли Галя застала свого нареченого зі своєю молодшою сестрою.

Не змогла змиритися, поїхала в інше місто. А Ірці все дарма. Весілля скасовувати не стали. У ЗАГС Михайло повів Ірину. Його ніби підмінили, причарувала, а може так і було…

В іншому місті Галя знайшла роботу, жила в гуртожитку. Мама писала листи і просила пробачити сестру і не ображатися на неї, хотіла їх помирити.

Але Галя не могла пробачити ані сестрі, ані коханому.

Вона довго приходила до тями. Потім випадково познайомилася у магазині із Сашком. Він був із маленькою донькою. Та плакала і просила ляльку. Сашко, червонів від сорому, вмовляв доньку потерпіти кілька днів до зарплати.

Галині стало шкода дівчинку і її тата. Вона купила ляльку.

Дівчинка так зраділа, що не хотіла відпускати Галину. У Сашка не стало дружини пів року тому, і він залишився з маленькою донькою на руках.

Коли він зробив їй пропозицію, Галя погодилася, хоч і розуміла, що й він не любить її.

Донька одразу стала називати її мамою. Всяке бувало, але поступово вони звикли один до одного.

Галя ніколи не шкодувала, що вийшла за Сашка заміж. Вона оцінила його надійність, спокійну вдачу, а потім і полюбила.

Тільки спільної дитини у них не вийшло. Натомість Оленку вона любила, як свою власну дочку…

…Її спогади зупинив дзвінок доньки. Олена нагадала, що чекає на неї.

– Їду, – сказала Галя і зазбиралася до внука.
Дорогою подзвонила чоловікові, сказала, що приїхала сестра.

Повертаючись увечері додому, Галя побачила світло у всіх вікнах квартири. Що за кінець світу? На душі стало неспокійно. Невже Сашко повернувся?

Ще на сходах вона почула гучний звук телевізора.

Ірина сиділа на дивані з келихом ігристого. На підлозі стояла майже порожня пляшка і майже порожні коробки цукерок.

У кімнаті відчувався запах, ніби хтось димів. Галя роздяглася, і з роздратуванням відкрила всі вікна.

– Навіщо у квартирі диміла? На сходи вийшла б, – сказала Галя, зменшивши звук телевізора. – Що відзначаєш?

– Приєднуйся. А забула, ти ж правильна, не гульбаниш. А я візьму собі, – вже важкувато сказала Ірина.

– О котрій завтра їдеш? – строго спитала Галя, стоячи перед молодшою сестрою.

Зображати гостинну господиню вона й не намагалася.

– А я вирішила затримати на два дні. Справи з’явилися. Не переживай, не потрібен мені твій чоловічок. Чи виставиш на вулицю? – дивлячись на сестру запитала Ірина.

Сперечатись із нею такою було марно, і Галя промовчала. Завтра приїде Сашко…

Галя змогла заснути тільки під ранок, вирішивши, що завтра поговорить із сестрою й запропонує їй переїхати в готель.

Вранці вона встала пізно і з важкою головою. Ірина вже кудись пішла. Може, відчула настрій старшої сестри?

Сашко повернувся додому завчасно. Галя зраділа, все розповіла.

Коли Ірина повернулася, Галя почала розмову, що якщо вона не поспішає на море, то їй краще переїхати в готель. Що в них не ті стосунки, щоб жити під одним дахом.

– А ви мені винні! Поки не отримаю те, що мені належить, нікуди не поїду, – раптом заявила Ірина.

– Ти моє життя зіпсувала, хіба я тобі ще щось винна?! – обурилася Галя.

– А бабусин будинок?

– Що будинок? – не зрозуміла Галя, але насторожилася.

– Мій батько його ремонтував, гроші вкладав. Він і мені належить. Хіба ні?

– Після того, як не стало мами ми його продали. У Сашка є дача недалеко від міста. Важко утримувати два будинки, – Галя не розуміла, до чого хилить Ірина.

– Мама на тебе оформила заповіт? – Ірина примружила очі.

– Ні. Її не стало раптово, не встигла. Будинок старий, у ньому давно ніхто не жив. Ми не знали, де тебе шукати. Ти поїхала, не сказала куди, – говорила Галя і картала себе, що знову виправдовується перед сестрою.

– Я можу звернутися у суд. Я теж спадкоємиця, – заявила Ірина.

– Ти хочеш половину грошей від продажу будинку? – здогадався Сашко.

– Нарешті дійшло! – підтвердила Ірина.

– Добре, якщо справа тільки в грошах, ти їх отримаєш, – сказав Сашко, не дивлячись на обурену дружину.

– І не думайте обманути мене. Я з’їздила в село, сусіди сказали, за скільки ви продали будинок, – попередила Ірина.

Що робити? Галині було вже байдуже, аби вона скоріше поїхала і залишила їх у спокої…

– А ти не думаєш, що отримавши гроші, вона ще щось зажадає від нас? – пошепки спитала Галя.

Вони з чоловіком сиділи на кухні вночі й розмовляли.

– Облиш. Не такі вже й великі там гроші. Я ж бачу, як вона тебе дратує. Спокій вартує дорожче, – відповів Сашко.

Наступного дня він поклав перед Іриною пухкий конверт. Вона зазирнула всередину і задоволено посміхнулася.

А Галі згадався сон, що приснився, в день приїзду Ірини.

– Невже вона весь час втручатиметься в моє життя, не даватиме спокою, щось вимагатиме? Це не я їй, а вона мені винна.

– Тепер їдь, – сказав Сашко твердо, дивлячись на неї спідлоба.

Ірина посміхнулася.

– Поїду. Нагодуєте?

Сашко взяв телефон і викликав таксі.

– Виставляєте, родичі? – хихотіла Ірина.

– Гроші взяла? Взяла. Ми тобі нічого більше не винні. Допомогти? – запитав Сашко спокійно, але очі видавали його гнів.

– Добре, добре. Іду. Ви ще пошкодуєте… – йдучи, пообіцяла Ірина.

Галя полегшено видихнула, а Сашко похитав головою.

– Нахабство друге щастя. Ну й сестричка в тебе.

– Я вже сто разів пошкодувала, що її впустила. Вона поїхала з великою сумою грошей, хоч би не трапилося щось, – нарікала Галя.

– З нею нічого не трапиться, – сказав Сашко…

…Через кілька місяців, перед Різдвом, Галині зателефонували з лікарні іншого міста, передали прохання Ірини відвідати її.

Галя одразу зібралася й поїхала. Перш ніж побачитися з сестрою, вона поговорила з лікарем.

– Вашої сестри не стане. Диво, якщо вона три дні протримається. Вона попросила повідомити вас, – сказав лікар.

– Чому ж так раптово?! – здивувалася Галя.

– Вона дізналася понад рік тому. Але ваша сестра відмовилася від процедур, – лікар розвів руками.

Тут Галя й згадала слова Ірини, що вона хоче погрітися на сонечку НАОСТАНОК.

Навіщо тоді їй потрібні були гроші?

Вона зайшла в палату і не впізнала Ірину. Та дуже схудла.

– Вибач за все. Вибач, що не сказала, коли приїжджала. Переживала, що шкодуватимеш, — Ірина говорила часто зупиняючись. – Думала, якщо не говорити про те, що я слаба, не вірити в це, то цього наче й нема. От тільки обманути себе не вдалося. Я йду. Що ти так дивишся? Дуже змінилася? У мене нікого більше немає. Поховайте мене…

Галя кивнула. Всі образи на сестру забулися… Жалість, жалість заполонила її серце.

Ірини не стало наступного дня. Галя з Сашком її поховали, як і належить.

На поминках вони були тільки вдвох. Ніхто з трьох чоловіків не приїхав, хоча Галя й знайшла в мобільному телефоні Ірини номери їхніх телефонів.

Напевно, Ірина нікому за своє життя не зробила нічого доброго, якщо ніхто не захотів провести її в останню путь.

Тільки Галя плакала, шкодуючи, що так пізно все дізналася.

Що не встигла раніше пробачити нещасну сестру…

Вам також має сподобатись...

До Люди в гості приїхала троюрідна сестра Наталка. Сестра провела у Люди декілька тижнів, побачила місто, відпочила. – Дякую тобі Людо, що прийнял, – говорила за вечерею Наталка. – Завтра вже додому поїду. – Завжди рада таким гостям! – усміхалася Людмила. Вранці Люда відвезла Наталку на вокзал, купила квиток, перекус в дорогу та подарунки для її доньки. Жінка повернулася додому і вирішила трохи прибрати в квартирі після гості. Людмила відкрила шафу у спальні і застигла, побачивши «сюрприз», який залишила їй сестра

Віра готувала вечерю. З хвилини на хвилину з роботи має повернутися чоловік. І коли пролунав дзвінок у двері, Віра поспішила відкривати. На порозі стояла незнайома жінка. – Ви дружина Вадима? – звернулася до господарки квартири вона. – Так, – кивнула головою Віра. – Вероніка, – представилася незнайомка. – Взагалі я розраховувала поговорити з вашим чоловіком. – Його поки немає, але ви проходите, він повинен зараз підійти, – сказала Віра. – А можна дізнатися, що вас пов’язує з моїм чоловіком. І Вероніка все розповіла. Віра вислухала її і аж ахнула від почутого

Миколайович уже тиждень не виходив із дому. Сусіди занепокоїлися. Чоловіка вже давно ніхто не бачив, та й на телефон він не відповідав. Всі дзвонили знову і знову, але безрезультатно. Першим схаменувся старший син. Він відпросився з роботи й приїхав у село. Батько лежав на дивані, дивлячись на стелю, і про щось зосереджено думав. – Тату, ти що задумався?! – з порога сказав син. – Ти чому на дзвінки не відповідаєш?! – Василь Петрович зник… – раптом заявив Миколайович. – Який ще Василь Петрович? – син здивовано дивився на батька, не розуміючи, що відбувається

– Таня, не відволікаю? – у слухавці почувся трохи схвильований голос Ліди. – Лідо, все гаразд? – Таня захвилювалася. – Все добре. Але тобі варто мене привітати. У Галини Ігорівни я тепер теж погана невістка, – промовила Ліда і розсміялася в слухавку. – А ти за що? – здивувалася Таня, адже Галина Ігорівна обожнювала другу невістку. – Що там у вас сталося? – Ой Таню, навіть не знаю, чи таке можна розповідати, – раптом сказала Ліда. – А ти спробуй, – наполягла Тетяна. І Ліда все їй розповіла. Таня вислухала Ліду і застигла від почутого