Чоловіка Галини Сергіївни не стало, коли він був досить молодим, тільки п’ятдесят виповнилося. На жаль, здоровʼя підвело.
Звісно, жінка сумувала. Все ж двадцять п’ять років разом, пліч-о-пліч. Було і добре, і погане. Віктор Степанович не був зразковим чоловіком. Любив посваритися, чіплявся по дрібницях. Постійно просив дружину стояти біля плити, бо вдруге їсти одне й те саме він не став би.
Але загалом шлюб був нормальним. Виростили двох дітей, змогли купити квартиру. Була дача, на яку їздили влітку. Та й звикли один до одного, не звертали уваги на дрібниці. Тому Галині Сергіївні було дуже складно змиритися з тим, що вона тепер одна.
Коли чоловіка не стало, діти були вже дорослими. Дочці двадцять два роки, синові дев’ятнадцять. Обидва вже не жили з батьками. Дочка жила зі своїм молодим чоловіком, син навчався в іншому місті. Звісно, діти відвідували, але не часто. У всіх своє життя, свої турботи.
Спочатку після втрати чоловіка Галина Сергіївна навіть не знала, чим зайнятися. Зрозуміло, що робота нікуди не поділася, дача все також була. Але вечорами та у вихідні, коли погода чи сезонність не дозволяли їхати на дачу, Галина Сергіївна ходила з кута в кут, шукаючи собі якесь заняття.
Спочатку вона навіть готувала все також багато, за звичкою. А потім частина їжі йшла у смітник, бо за всього бажання стільки з’їсти вона сама не могла.
Але поступово жінка стала звикати до нового ритму життя. Перестала поспішати, повертаючись із роботи додому. Адже вдома все одно ніхто не чекає, не треба нікому їжу готувати.
Прибирання теж поменшало. Хоч її чоловік і говорив постійно, що він у будинку не смітить, виходило саме так. Ніхто тепер не розкидав брудного одягу, посуд не збирався, бо Галина Сергіївна одразу все мила. Та й що там мити? Одну тарілку та чашку?
І бруд із вулиці більше ніхто не тягав. Була у Віктора Степановича погана звичка – пройти у вуличному взутті по квартирі. То він щось забув у кімнаті, то просто ліньки роззутися, щоб щось взяти. Галина Сергіївна часто сварилася з ним через це, мовляв, не цінує її працю. Але він лише пирхав, що нічого складного немає в тому, щоб кілька разів шваброю махнути.
А, виявилося, що, якщо підлогу не забруднити, вона дуже довго може бути чистою.
І коли вже минуло достатньо часу після втрати чоловіка, Галина Сергіївна раптом навчилася насолоджуватися тим, що вона може не бути постійно зайнята. Готувати почала в рази менше, та й одразу на кілька днів. Прибирала теж рідше, бо ніхто й не влаштовував безлад в будинку. А діти вже дорослі, водити гуртками їх не треба.
Та й, як з’ясувалося, і дача їй ніколи не потрібна була. Якось, коли вона знову туди їхала, трясучись в автобусі, Галина Сергіївна раптом чітко усвідомила, що не має зараз ніякого задоволення. Навпаки, вона роздратована і вже чекає на неділю, щоб повернутися додому.
І тоді, приїхавши на свою дачу, вона раптом подивилася на все по-іншому. Це ж Віктор Степанович її хотів, він наполягав, що треба сюди постійно їздити і щось робити. А вона цього і не хотіла! І зараз не хоче. Навіщо тоді приїжджає?
Із великим задоволенням Галина Сергіївна продала дачу. І навіть зітхнула з полегшенням, коли зрозуміла, що і цей тягар упав з її плечей.
Взагалі, чим більше минало часу, тим сильніше жінка насолоджувалася своєю самотністю. Ні перед ким не потрібно звітувати, ні за ким не потрібно доглядати. Вона тепер може робити те, що хоче. І нікому немає справи до того, чим вона займається.
Діти дорослі, чоловіка нема. Сама собі господиня! І хоч Галина Сергіївна і сумувала за своїм чоловіком, вона з радістю зрозуміла, що тільки тепер почала жити для себе.
З’явилися хобі. Наприклад, Галина Сергіївна стала щотижня ходити до театру разом із подругами. Вона почала частіше бувати в магазинах. Так, грошей було не так і багато, але можна іноді дозволяти собі щось купувати. Хоча б шкарпетки чи недорогу помаду.
А ще Галина Сергіївна почала дивитися серіали. Раніше на них і часу особливо не було, а коли вона ввечері закінчувала свої справи, перед телевізором вже чоловік сидів, дивився якийсь футбол. А тепер і час є, і не треба з кимось пульт ділити.
Галині Сергіївні навіть самій собі було соромно зізнатися, що вона щаслива. Раніше вона переживала, що їй буде дуже самотньо, а тепер цією самотністю насолоджувалася. Та й яка це самотність? На роботі колеги, є друзі, з якими вона проводить час, діти періодично відвідують її.
Взагалі Галина Сергіївна не збиралася більше будувати жодних стосунків. Вважала, що вік вже не той, щоб із кимось знайомитися. Та й, хоч би як це безглуздо звучало, їй здавалося, що вона зрадить свого чоловіка, якщо раптом знайде йому заміну.
Але доля вирішила інакше. У театрі вона познайомилася з одним цікавим чоловіком, практично її ровесником. Усього на чотири роки він був старшим.
Євген Борисович провів жінку додому, а потім запросив на побачення. І Галина Сергіївна вирішила, що можна й сходити. Це ж не зрада. Просто поспілкуються.
Але тільки спілкуванням не обійшлося. Як виявилося, навіть у такому віці можуть виникнути почуття.
Півроку вони зустрічалися. Євген Борисович жив із сином та його родиною, так вийшло. Тому частіше бачилися вони у Галини Сергіївни, чи ходили кудись.
Жінку все влаштовувало. Євген Борисович був приємним у спілкуванні, любив мистецтво. Не був жадібним, але й марнотратом теж не був. Вони навіть разом з’їздили на море, на якому Галина Сергіївна не була років десять.
Все було чудово. Але раптом Євген Борисович завів несподівану розмову:
– Галю, а що ми все, як підлітки, десь мотаємось? Може, мені до тебе переїхати?
Галина Сергіївна навіть перестала розмішувати суп, що грівся на плиті.
– Ти думаєш? – запитала вона.
– Ну, а чому ні? Зустрінем вдвох старість… Нам же добре разом.
Так, їм було добре разом. Та тільки Галина Сергіївна і не думала про те, щоб знову ставати дружиною. І не має значення, буде штамп у паспорті чи ні. Якщо вони житимуть разом, вони вже вважаються сім’єю.
Галина Сергіївна довго не погоджувалася. Але Євген Борисович все заводив цю тему. Говорив про те, що не хоче заважати синові та його родині, та й що він мріє жити разом із коханою. Багато приводів приводив. І у результаті Галина Сергіївна здалася.
– Гаразд, хай буде по-твоєму. Привозь свої речі.
Спочатку все було непогано. Євген Борисович і так часто бував у Галини Сергіївни в гостях, тому перший тиждень їй навіть здавалося, що нічого не змінилося. Але це було не так.
– Галино, а що, у нас знову борщ?
– У сенсі знову? Ми лише другий день його їмо. І, між іншим, на другий день борщ завжди смачніший.
– Так? А мені здавалося, що вже третій… Ну гаразд.
Галина Сергіївна постаралася не зважати на цей перший тривожний дзвіночок.
Але з кожним днем їх ставало дедалі більше.
– Галю, я ж просив випрати мою сорочку! Ну ось у чому я піду на роботу?
– Євгене, ну забула я. Треба було нагадати.
– Я тобі й так двічі казав. Я що, маю як папугу повторювати?
І якщо спочатку чоловік старанно допомагав по хаті, щоб Галина Сергіївна і не думала, що від нього ніякої користі, то поступово допомоги почало ставати все менше.
Спочатку він перестав мити посуд. Мовляв, дуже він не любить цю справу. Потім почав уникати пилососа та швабри. Прасування, прання теж виявилися йому непідвладними.
А вже як розлютилася Галина Сергіївна, коли він по щойно вимитій підлозі пройшовся у вуличних черевиках.
– Та я протру все, Галино, – ласкаво сказав Євген Борисович. Але, звісно, нічого він не протер.
Якоїсь миті, коли Галина Сергіївна поверталася додому, вона раптом усвідомила, що знову поспішає. Як раніше, коли чоловік був живий. Адже вдома чоловік, котрому треба поїсти приготувати. А ще прання багато накопичилося …
Галина Сергіївна різко зупинилася. А потім прислухалася до себе. Чи подобається їй усе це? Чи потрібне їй це спільне життя?
І зрозуміла, що ні, не потрібне. Що їй було чудово, коли вона жила сама. А тепер вона знову крутиться, як білка у колесі. І заради чого? Заради чоловіка, що валяється на дивані?
Але Галина Сергіївна не хотіла квапитися, спочатку хотіла поговорити із чоловіком. Але не зрослося. Тому що саме сьогодні, коли жінка і так була на межі, йому раптом на думку спала чудова думка.
– Галю, а в тебе дача, чи що, була? Я на фото побачив.
– Була.
– А що з нею?
– Продала, – знизала жінка плечима.
– Що? Навіщо? Зараз би влітку на дачу їздили, овочі вирощували! А тепер сидітимемо в спекотному місті. Слухай, давай, може, в складчину купимо ділянку? Уявляєш, як здорово буде?
Галина Сергіївна чудово уявляла, як усе буде. Ось тільки радісних емоцій Євгена Борисовича не поділяла.
Вона тяжко зітхнула, а потім просто сказала:
– Євгене, нам треба роз’їхатися.
Чоловік так і не зрозумів, що пішло не так. Галина Сергіївна намагалася пояснити, що їй комфортніше одній, що не хоче вона більше ні за ким доглядати. Але Євген Борисович все заперечував, мовляв, ніхто й не доглядав його! Все вона вигадала, і просто привід знайшла, щоб розлучитися.
Взагалі Галина Сергіївна розлучатися не хотіла. Але Євген Борисович пішов назовсім, мабуть, сильно образившись.
А Галина Сергіївна, залишившись сама, зрозуміла, що вона знову щаслива. Трохи сумно, що нічого не вийшло, але краще все ж таки одній, ніж знову зариватися в побуті. І тепер вона чудово знала, що навіть якщо зустріне когось, більше ні з ким не з’їдеться. Не обов’язково жити разом, досить просто добре проводити час. Принаймні для неї.
