Життєві історії

– Подаруй мені на новий рік гроші, – сказав Петро дружині Валі. – А ти мені новий телефон! – відповіла та. Петро промовчав. Звісно, він нічого купувати дружині не збирався, тим більше телефон… Новий рік вони зустріли тільки вдвох. Перед цим Валя привітала своїх родичів, вручила їм подарунки. Петру про це вирішила не говорити. Вона приготувала йому гроші в гарному конверті. Але це було на той випадок, якщо чоловік подарує телефон. Але дива не сталося. Він навіть не став нічого вигадувати… Валя подарувала чоловікові конверт. Петро відкрив його й радісне обличчя змінилося здивуванням

Валя вийшла заміж з великого кохання. Петро був першим її чоловіком.

Батьки в дівчини були строгі. Дотримувалися старих підвалин – шлюб, для них, один і на все життя.

Валя їм не суперечила, коли зустріла Петра, майже одразу й познайомила.

Зі схвалення батьків і зустрічатися почала. Іншим дівчатам квіти, каблучки дарують, у кафе, ресторани водять, а вони раз на тиждень у кіно ходили й морозиво іноді їли.

Але Валі і це було добре. Вона раділа всьому. Нині це вже рідко зустрінеш. Мабуть, і Петру вона сподобалася, бо нічого не вимагала.

За рік весілля зіграли, лише родичі з обох боків були. Друзів у Петра не було, а значить, і подруг Валі кликати не обов’язково було.

Валя погодилася, хоч і хотілося їй перед подругами покрасуватись.

Жити молоді стали у квартирі бабусі Валі. Бабуся переїхала до її батьків, звільнивши житло молодим. Все складалося вдало.

Працювали обоє, Валя отримувала трохи більше, та й була вже на хорошій посаді. Прагнула йти вище кар’єрними сходами. Петро працював також на великому підприємстві, платили добре, але просуватися вперед він не хотів.

Його все влаштовувало, головне грошей йому вистачало. А все тому, що він дуже економив на всьому. На оплату комуналки він давав рівно половину. Продукти вимагав купувати найдешевші і за акціями, і теж віддавав половину.

Решту грошей передбачалося витрачати кожному на себе.

Валя одягалася добре, та й на все інше, грошей їй цілком вистачало. Могли б і їжу купувати нормальну, але Петро у магазин ходив разом із нею, а тому брали, те, що вибрав він.

Валя не сперечалася, вона могла з будь-яких продуктів добре готувати. Про таких бабуся Валі говорила:

– Що в холодильнику знайшла, такий і пиріжок спекла.

А ще кажуть, що жінка з нічого може зробити салат і влаштувати скандал. З першим все було чудово, а до сварок ще справа не доходила. Інша на місці Валі вже давно б її влаштувала, але Валя була терпляча, вихована строго, чекала поки з маленьких крапель накапає велика проблема.

– Петре, давай ремонт зробимо. Шпалери нові поклеїмо, ламінат. Та й люстри треба було б замінити на сучасні.

– А тобі бабуся дозволила?

– Так вона ж нам квартиру віддала. Навіть документи переписала. І взагалі її можна продати й купити побільше. Дітям простір потрібен.

– Дітей ще немає, та й навіщо міняти. Так добре. Кредит – це дорого. Навіть не думай.

– Тоді давай ремонт зробимо. Я все оплачу, тільки допоможи мені.

– Не витрачай гроші на нісенітниці. Все й так добре. Краще збирай, я тебе в декреті не утримуватиму. Як і зараз, лише половину за все.

Валя навіть рота розкрила від подиву. Ніби нічого й не сказав, а осад залишився.

– Так, мама сказала, – продовжив він. – Щоб ми не купували ліжечко, одяг. Вона все знайде.

– Так і дитини ще нема. Ти сам сказав рано.

– Це про всяк випадок. А то раптом почнеш все поспіль скуповувати.

– Петре, навіщо ти собі такі дешеві черевики купив?

– Гарні черевики.

– Вони розваляться, навіть сезон не простоять. І пахне від них неприємно.

– Зате дешево. А ти купила дуже дорогі. Витратила у п’ять із половиною разів більше, аніж я. Значить і вважай – носити тобі їх треба у п’ять з половиною разів довше за мене.

– Та хоч в десять. Твої розваляться, тоді й почнемо відлік.

Валя не забула. Петро у черевиках відходив рівно місяць. Приклеював підошву кілька разів, але довелося викинути. Купив майже такі самі. Та сама історія. А ось Валя проходила сезон, другий і нагадала йому. Термін відміряний Петром її чоботям добіг кінця, можна й нові купувати. Тільки Валя не поспішала, хороші чоботи, як нові.

Петро навіть образився, але грошей на гарне взуття пошкодував для себе.

– Петре, тобі час куртку змінити. Ця зовсім уже не модна, та й… – Валя не могла підібрати слів. – Потріпалася. Її хоч пери, хоч ні. Невже у вас усі так ходять на роботі? З дому скоро вийти буде соромно. У тебе є гроші. Якщо хочеш, то я тобі подарунок зроблю, сама куплю. Ходімо, там якраз нові привезли, «сезон» відкрився.

– Тобі гроші нікуди подіти? Давай мені.

– Ходімо по куртку.

– Не потрібна мені куртка. Гроші можеш віддати. Ти й так багато витрачаєш.

Наближалося друге Різдво у їхньому сімейному житті. Настав час закуповувати подарунки для родичів. Минулого разу вийшло дуже неприємно.

Святкувати прийшли усі до молодих. Стіл Валя накрила хороший, незважаючи на протести чоловіка.

Подарунки… Петро сказав, що для своїх купить їх сам.

Сам так сам.

Валя тоді своїм теж сама купила, бабусі, мамі, татові й сестрі молодшій, ну і Петру.

Сестрі – солодкий подарунок і гроші. Мамі з татом – великий набір елітного чаю (вони дуже люблять) і дуже гарний чайник для заварювання. Бабуся пуховий жилет і рукавиці. Для своїх Петро купив по скляному кухлю та по кульці на ялинку з розпродажу. Своїм молодшим сестрам подарував кіндер сюрприз і брелок із символом року.

Дівчаткам 12 і 14 років.

Валя тоді ледве викрутилась. Добре, що свої подарунки він вручав першим. Валя сказала, що ще не підготувалася і все буде згодом. Добре, що всі забули.

Подарунки вона своїм родичам вона віддала перед відходом.

А ось чоловікові вона тоді вручила новий телефон. Не дуже дорогий, але хороший.

А їй від чоловіка нічого не дісталося:

– Ти ж моя дружина, навіщо тобі подарунки?!

Перед новим роком Валя сама зробила ремонт у кімнатах, шпалери поклеїти було неважко.

З підлогою допоміг батько. Петро не допомагав, сказав, що не вміє і пішов до матері, щоб не заважати. Батьки свій подарунок зробили наперед. Купили для доньки нові меблі у кімнату. Батько зібрав і встановив. Петро, як завжди, не заважав.

Новий рік наближається. Що дарувати? Валя ще не вирішила, але перед сестрами Петра за ті подарунки було соромно. А може, вони звикли до такого? По кіндер і все?

Тільки обговорити подарунки не вдалося. Петро був незадоволений ремонтом. Грошей витрачено багато, хоч і не його, а сімейних! А ще меблі!

– Меблі це подарунок батьків.

– Могли б і гроші подарувати.

– А навіщо нам гроші? Квартиру велику ти не хочеш. Ремонт не хотів, меблі не хотів. Я маю гроші, у тебе теж є.

– Тобі може й не треба, а мені треба!

– Цей подарунок для мене. А ти роби вигляд, що нічого не було. Подарунки на Різдво знову сам купуватимеш для своїх?

– А я не запрошував нікого. І ти своїх не запрошуй.

– Але ж подарунки потрібні! Це свято!

– Мені подаруй гроші.

– А ти мені новий телефон.

Петро промовчав. Звісно, він нічого купувати не збирався, тим більше телефон.

Новий рік вони зустріли удвох. Перед цим Валя привітала своїх, вручила їм подарунки, Петру про це вирішила не говорити. Приготувала йому гроші в гарному конверті, але це якщо чоловік подарує телефон. Але ні – дива не сталося. Він навіть не став нічого вигадувати.

– Навіщо тобі телефон? У тебе і цей дуже хороший. А грошей я тобі не дам, витратиш на нісенітниці. Зате я тобі приготував привітання:

Бажаю бути слухняною своєму чоловіку.
Копійку кожну берегти.
А готувати смачно й економно.
Без діла світло не вмикати.
І воду дарма не розливати…

Валя ще до нового року знайшла уривок папірця з цим побажанням. Посміялася, повернула на місце, і вирішила написати відповідь:

Бережу свої копійки.
Економлю я щодня.
Набридла тільки мені, вся ця нісенітниця.
Довго думала, гадала я,
Що робити, і як бути?
Вихід я один знайшла.
Житиму поки одна.
Подаю я на розлучення.
Ну, а ти іди вперед.
У темряві і без води.
З гаманцем і без їди.

Написала і в конверт запечатала, звичайно, без грошей. Якщо їй нічого, то й йому так само. Вручила. Радісне обличчя змінилося здивуванням.

– Розлучення? Я ж хороший чоловік.

Новий рік був останньою краплею. Першого числа Петро збирав речі. Образився. Віддав ключі і пішов.

Замки міняти не треба, такий скнара копії робити не буде.

Валя відразу подала на розлучення. Після від’їзду чоловіка вона поїхала до своїх родичів.

Все ж таки свято свята і сумувати не треба.

Вам також має сподобатись...

Христина вирішила познайомити свого коханого Михайла зі свої дідусем. Їхали вони досить довго. – Мій дідусь недавно оцей будиночок придбав у селі, – сказала Христина, коли вони вийшли з машини. – Каже, йому дуже подобаються ці місця… – Христино, внучечко моя люба! – вийшов з хати старий. – Проходьте, проходьте в будинок! Я, правда, тут не один живу, наречена у мене є, тож не соромтеся… Всі троє зайшли в хату. – Проходьте! – не вгавав дідусь. – Вірочко, став чайник! Тут моя внучечка приїхала, і не сама! Михайло глянув на наречену дідуся Христини й очам своїм не повірив

Степан вирішив зайти додому, забрати осінню куртку. Хлопець відкрив двері своїм ключем.  – Мамо, ти вдома? — спитав Степан з коридору, почувши якісь шарудіння в її кімнаті. – Привіт, а ти що? Повернувся? – мама вискочила до сина. – За курткою прийшов, де моя синя, така зі смужками, – запитав Степан, як раптом згадав. – Вона ж у твоїй шафі. Степан пройшов коридором до кімнати матері, відкрив двері і застиг на місці. Хлопець обернувся і глянув на матір. Вона стояла схвильована, немов школярка на іспиті. – Мамо, це що таке? – здивовано вигукнув Степан, нічого не розуміючи

Настю запросила на весілля краще подруга Оксана. Настя була свідком нареченої. Після ЗАГСу та вінчання всі поїхали до ресторану. Раптом Настя помітила, що батьків Оксани десь немає. – А де дядько Микола з тіткою Раїсою? Запізнюються? – запитала вона у Оксани. Оксана скривилася і сухо відповіла: – Їх не буде. – Як не буде? Це ж твої батьки, – застигла від здивування Настя

Тамара переїхала в місто з села і влаштувалася працювати офіціанткою. Вона навіть змогла зняти кімнату в гуртожитку. Багатих залицяльників чомусь не було… Ніхто не хотів зв’язуватися зі звичайною приїжджою дівчиною. Матері в Тамари не стало, а до батька вона приїжджала рідко. – Господи, як я втомилася! – скаржилася Тамара подрузі. – От якби в мене була власна квартира, то я б легко вийшла заміж! – А ти продай хату в селі і купи. – Та я б з радістю, от тільки батько заважає! І тут Тамара зважилася на одну не дуже хорошу річ