Галина зустріла давню подружку. Розвело їх життя років двадцять тому. А тут така зустріч. Вирішили зайти в кафе, посидіти, згадати, дізнатися одне про одного, що та як. Галина зателефонувала до чоловіка, повідомила, що затримується і була сильно здивована реакцією чоловіка. Він з якоюсь радістю в голосі сказав, що нічого страшного, він зачекає, сумувати не буде і додав: «Не поспішай!»
Не те щоб Галина була ревнива. Навпаки, не ревнувала вона та й чоловік за все життя не давав приводів. Але цей тон чоловіка здивував Галину, ніби він радий, що її немає вдома. На мить відчула Галина свою непотрібність чоловікові. Але розмови з подругою відвернули Галину.
Подруга щебетала, розповідала про своє життя, Галина слухала її, але думки все частіше поверталися до думок про чоловіка.
Прожили вони разом понад тридцять років, дітей виростили. Онуки вже є, але вони далеко приїжджають влітку на пару тижнів. Чоловік завжди був ідеальним, виконує будь-які примхи Галини, дітей та онуків обожнює, піклується про всіх, завжди багато працював, жодного разу не було потреби нівчому.
А тепер життя Галини з чоловіком стало якимось тьмяним, одноманітним. Будинок без дітей порожній. Ну звісно, у них є хобі, ну звісно, вони обговорюють фільми та книги, ну звичайно, вони гуляють у парку. Але немає якоїсь іскри в їхньому сімейному житті.
Здається, вони розуміють одне одного без слів. Так іноді буває, що вони за весь день не скажуть одне одному й слова. Галина зайнята своїми справами, чоловік своїми. Увечері йдуть парком, мовчки, насолоджуючись природою та погодою.
– Та ти мене не слухаєш? – Голос подруги повернув Галину до реальності. – Пам’ятаєш, у дитинстві ти все кошеня завести хотіла? Батьки не дозволяли, ми з тобою кішок з двору у підвалі підгодовували. Потім нам потрапило від двірника та від батьків, що по підвалах нишпоримося. А у дорослому житті було в тебе кошеня?
– Та, – махнула рукою Галина. – Не вийшло. Коли діти підросли, чоловік приніс кошеня. А потім виявилось, що у дочка непереносе. Довелося віддати.
– Ось як! А я все життя тримала кішок. І тепер кошатниця, яких мало. Приходь у гості, я тебе познайомлю з своїми вихованцями.
– Обов’язково, обов’язково, – Галина почала збиратися. – Мені треба додому, якось неспокійно мені.
Галина зайшла до квартири та почула голос чоловіка. Він комусь казав:
– Ну куди ти під ліжко? Не лізь, кажу. Ось. Давай сюди, тут м’яко. Як думаєш, що скаже Галя, коли дізнається про нас з тобою. Аби не виставила мене з тобою на пару.
Галина навшпиньки підійшла до кімнати, тихенько відчинила двері і розпливлася в посмішці.
– Ось, кошеня тобі приніс. Не виставиш? – Чоловік винним поглядом дивився на Галину. – Я і лоток йому купив і корм.
Ось так і оселився новий член у їхній родині. Життя стало цікавішим.
