За вікном ішов дрібний дощ, але Ганна нарешті почувала себе затишно. Старий диван, куплений на розпродажі, трохи просідав з правого боку, проте ідеально підходив для читання. Вона підклала під спину потерту подушку, загорнулася в плед, із візерунком із оленів, який вони з Сергієм купили минулої зими.
Годинник показував 15:40. До повернення чоловіка залишалося майже три години. Вечеря була готова – в холодильнику чекала свого часу запіканка з індичкою, вранці вона прибрала, навіть встигла розібрати завали на антресолях. Ганна дістала книжку в пошарпаній обкладинці, яку зберігала ще зі студентських часів. Сторінки трохи пожовтіли, деякі загнулися по краях, але від книги, як і раніше, пахло друкарською фарбою та далекою юністю.
Ганна поринула у знайомі рядки, як у теплу ванну. За вікном шумів дощ, на кухні тихо гудів холодильник, а в квартирі панувала тиша. Жодних робочих дзвінків – сьогодні був її законний вихідний. Жодних повідомлень у робочому чаті – вона відключила повідомлення.
Телефон мирно лежав екраном униз. Вона вже дійшла до найцікавішого місця, коли пронизливий дзвінок у двері порушив затишну тишу.
“Може, кур’єр?” – подумала Ганна, знехотя вибираючись з кокона пледу. Вона не чекала на доставку, але мало що – раптом Сергій щось замовив.
На порозі стояла Галина Петрівна. У лівій руці – важкий пакет, у правій – парасолька, з якої стікала вода прямо на новий килимок. Свекруха окинула невістку уважним поглядом – від домашніх штанів до недбало зібраного пучка на голові.
– Одна вдома? – У голосі Галини Петрівни звучала суміш підозрілості і невдоволення.
– Так, вихідний сьогодні, – Ганна постаралася посміхнутися. – Проходьте.
Свекруха рішуче рушила на кухню, залишаючи за собою вологі сліди. Ганна подумки порахувала до п’яти – старий спосіб зберігати спокій, якому її навчила ще шкільна вчителька.
– У мене тут пиріжки з капустою. Сергій же ж любить з капустою! – Галина Петрівна почала викладати на стіл пакунки з фольги. – А це котлетки. Я вчора робила, свіженькі.
– Дякую, але я вже приготувала вечерю…
Свекруха застигла з пиріжком у руці. Її погляд метнувся у бік вітальні, де на дивані валявся плед, а поряд лежала розкрита книжка.
– То ти… читала? – У голосі Галини Петрівни пролунало таке щире здивування, ніби вона застала невістку за поїданням сирих макаронів або танцями на столі. Або ще щось гірше.
Ганна відчула, як червоніють вуха – ознака роздратування.
– Так, читала. А що…
– У розпал дня? – Свекруха картинно сплеснула руками, мало не впустивши пиріжок. – Коли стільки можна всього зробити?
“Цікаво, чого саме?” – подумала Ганна, розглядаючи ідеально чисту кухню з протертою до блиску плитою і блискучою раковиною.
На годиннику було 16:10, за вікном згущувалися хмари, а день, який так добре починався, обіцяв перетворитися на чергову серію нескінченного серіалу під назвою “Невістка завжди неправа”.
Галина Петрівна відкрила холодильник із рішучістю ревізора. Прискіпливо оглянула полиці, затримавши погляд на контейнері із запіканкою.
– Це що таке? – поцікавилася вона тоном, яким зазвичай запитують про підозрілі знахідки.
Ганна хитро подивилася на свекруху.
– Запіканка з індичкою, – вона спостерігала за перевіркою. – Сергій її любить.
– А чому не з яловичиною? Він у дитинстві любив із яловичиною.
“У дитинстві він ще й пісочницю любив”, – подумала Ганна, але вголос сказала: – У нього тепер холестерин підвищений, лікар порадив менше червоного м’яса.
Свекруха закрила холодильник із таким звуком, ніби ставила крапку у вироку.
– Ось! – Вона повчально підняла палець. – А ти замість того, щоб дбати про його здоров’я, читаєш романи!
Ганна кліпнула: – Вибачте, не розумію зв’язку…
– Зв’язок прямий! – Галина Петрівна почала розкладати на столі принесені пиріжки. – Ось я у твої роки ніколи без діла не сиділа. Вранці – робота, увечері – приготування, прання, прибирання. А ти…
Вона зробила паузу, явно натякаючи на весь спектр гріхів сучасної невістки.
– А я що? – Ганна відчула, як пульс починає частішати. – Я працюю п’ять днів на тиждень, готую, прибираю. У мене вихідний, я хочу почитати. Що у цьому поганого?
– У твої роки треба ділом займатися! – Свекруха рішуче пов’язала фартух, який дістала зі своєї неосяжної сумки. – Ось, дивись: шафки протерти треба, я бачу розводи. Крупи перебрати – а раптом жучки? Вікна помити…
– Вікна я мила тиждень тому.
– Так за тиждень уже все запилилося! – Галина Петрівна взяла з підвіконня кактус у глиняному горщику, прискіпливо оглянула листя фіалки поряд. – І квіти пересадити пора. У мене якраз земля хороша є, спеціально купила.
Дзвінок у двері пролунав так несподівано, що Ганна здригнулася. На порозі стояла сусідка Марина у домашньому спортивному костюмі і з порожньою чашкою в руках.
– Привіт! Слухай, у тебе кориці не знайдеться? А то я тут вирішила спробувати цю модну каву зробити.
– Що? – перепитала Галина Петрівна, визираючи з кухні.
– Ну, це кава така, – пояснила Марина, проходячи на кухню. – З корицею, кардамоном і… О, пиріжки! З капустою?
– З капустою, – підтвердила свекруха з легким несхваленням. – А ви що, теж удома у робочий день?
– Ага, – радісно кивнула Марина, сідаючи за стіл. – У мене віддалена робота. Сиджу, серіал дивлюся, каву п’ю. Краса!
Галина Петрівна видала якийсь незрозумілий звук.
– І ви… теж… не працюєте?
– Чому не працюю? – здивувалася Марина. – Я між зустрічами відпочиваю. Сучасний світ, Галино Петрівно! Головне – результат, а не процес. Ось Ганнуся молодець – все встигає, і почитати час знаходить.
– Ось саме так! – на кухню зайшов Сергій, про чиє повернення всі встигли забути. – Мамо, привіт! О, пиріжки?
Він поцілував матір у щоку, обійняв дружину за плечі і потягся до пиріжка.
– Сергійко! – стрепенулась Галина Петрівна. – А ти чому так рано?
– Так проєкт здали, начальник відпустив. Думаю – зайду додому, може, з Ганнусею фільм подивимося…
Свекруха похитнулася і схопилася за край столу.
Тиша на кухні стала такою густою, що, здавалося, її можна було намазати на хліб замість масла. Галина Петрівна повільно опустилася на табуретку, не зводячи очей із сина.
– Фільм? – перепитала вона тихо. – Ти прийшов додому… Дивитися фільм?
– Ну так, – Сергій незворушно жував пиріжок.
– В наш час… – почала свекруха.
– У ваш час тато читав журнали, – м’яко зупинив її Сергій. – Пам’ятаєш, у нас ціла полиця була підшивок? А ти любила телевізор дивитися.
Галина Петрівна почервоніла: – То ж увечері! Після всіх справ!
– А хто вирішує, коли усі справи закінчуються? – запитала раптом Ганна, дивуючись власною сміливістю. – Ось ви кажете – шафи протерти, крупи перебрати. А що завтра? Шпалери переклеїти? Балкон пофарбувати? Це ж нескінченно.
Сергій дістав із холодильника мінералку: – Мамо, пам’ятаєш, як ти говорила в дитинстві – спочатку уроки зроби, потім гуляти підеш? Так ось, Ганна усі “уроки” зробила. Вечеря готова, – він принюхався, – пахне смачно. У квартирі чисто. Чому вона не може витратити вільний час на те, що їй подобається?
– Але ж як… – Галина Петрівна розгублено смикала фартух. – Адже стільки всього можна…
– Можна, – погодилася Ганна. – Завжди можна знайти ще якусь справу. Але ж знаєте, що я зрозуміла? Щаслива людина – це не та, хто щось робить. А той, хто вміє зупинятись.
Марина хмикнула:
– Ось–ось! Моя бабуся так прибирала–готувала, що до шістдесяти років серце посадила. А що з того? Зараз таблетки пʼє і онуків навіть на руки взяти не може.
– У вас все не як у людей, – зітхнула свекруха. – Кави ці вигадані, книжки серед дня. У мій час…
– У ваш час не було посудомийних машин, роботів–пилососів і доставки продуктів, – зауважив Сергій. – Зараз інші часи, мамо. І це нормально.
– Ось саме так, – підхопила Ганна. – Галино Петрівно, ви ж самі казали, що раніше всю білизну руками прали. А зараз у вас пральна машина. І нічого, користуєтесь.
– То це інше! – свекруха сплеснула руками.
– Чому інше? – Ганна встала і почала заварювати чай. – Техніка звільняє час. А ми вирішуємо, як його витратити. Ви ось квіти вирощуєте на балконі – це теж хобі, а не обов’язок.
Галина Петрівна замовкла, явно спантеличена таким поворотом думки. У цей момент з підвіконня зістрибнув кіт – здоровенний рудий, який зазвичай ігнорує всі сімейні розбірки. Він велично пройшов до миски, демонстративно понюхав сухий корм і вимогливо нявкнув.
– Ой, – схаменулась Ганна. – Зараз, Тимко, зараз котлетку дам.
Вона потяглася до пакунка з котлетами, принесеними свекрухою.
– Ні–ні, – Галина Петрівна схопилася. – Ці не можна, вони гострі. У мене для нього є спеціальні, дієтичні. Зараз дістану…
Вона почала ритися в сумці, примовляючи: – Я йому і котлеток наготувала, і підстилку нову купила. А то стара зовсім ніяка…
Сергій із Ганною переглянулись. Марина беззвучно засміялася, показуючи великий палець.
Кіт з королівським виглядом прийняв частування, зволив потертися об ноги Галини Петрівни і пішов у вітальню. Всі провели його поглядами – пауза, що затягнулася, нарешті перестала бути незручною.
– Може, чаю? – запропонувала Ганна. – У мене є ваш улюблений із чебрецем.
Свекруха зволікала, розгладжуючи складки на фартуху: – Ні, мабуть, піду я. Вдома справи… – Вона запнулася і додала з легкою усмішкою: – Хоча, мабуть, зачекають.
Марина посміхнулася:
– І я побіжу. Дякую за компанію. – Вона підморгнула Ганні. – Корицю потім занесу.
Коли сусідка пішла, Галина Петрівна почала збирати свої пакунки. Рухи її стали повільнішими, метушливість зникла.
– Сергію, там у контейнері зеленому салат ще. Тато такий любить, я йому залишу… А вам, мабуть, не заважатиму. Відпочивайте вже.
Вона зупинилась у коридорі, ніби збираючись щось додати. Сергій допомагав їй надіти плащ: – Мамо, ти заходь у неділю. Посидимо разом, поп’ємо чаю. Може, і тата приведеш?
– А що… – Галина Петрівна поправила комір. – Може, й справді приведу. У нього окуляри нові, давно збирався книжку якусь почитати.
Ганна, притулившись до одвірка, помітила, як здригнулися куточки губ свекрухи – наче та намагалася стримати усмішку.
Вхідні двері зачинилися. Сергій пригорнув дружину до себе: – А знаєш, вона ж не зі зла. Просто світ так швидко змінюється.
– Знаю, – Ганна пригорнулася йому в плече. Від светра пахло осінню і мокрим асфальтом.
З вітальні почулося делікатне нявкання – кіт явно натякав, що однією котлетою його не купиш.
– Ходімо? – Ганна кивнула у бік телевізора.
Сергій розсміявся: – Почекай. Я переодягнуся, чайник поставлю, і можна хоч до ночі фільми дивитися.
Через пів години вони сиділи на дивані – Ганна, підібравши ноги, Сергій, витягнувшись на весь зріст, поклавши голову їй на коліна. Кіт згорнувся калачиком поруч, зрідка поглядаючи на них. За вікном стемніло, дощ перетворився на дрібну мряку.
У цей момент дзенькнув телефон. Повідомлення від свекрухи:
“Там у зеленому пакеті ще пиріжки з яблуками. Зовсім забула дістати. Іду теж серіал подивлюся».
Ганна показала повідомлення чоловікові. Той хмикнув.
У дев’ятиповерховому будинку, у сусідньому кварталі, на п’ятому поверсі рипнули двері. Галина Петрівна зайшла у квартиру, увімкнула світло і рішуче попрямувала на кухню, зробити собі запашного чаю і дивтися свій улюблений серіал…
