Коли Михайло та Катя одружилися, навіть питань не виникло, де вони житимуть. Алла Олексіївна тепло прийняла зятя до родини та запросила молодих до себе, до їхньої просторої чотирикімнатної квартири. Катя рано втратила батька і вони звикли жити вдвох з матір’ю, в їхньому маленькому затишному світі. Звичайно, Катя розуміла, що мама у неї не найпростіша людина. Але вона була така щаслива за них, з такою радістю прийняла Михайла. Він теж не сумнівався, що вони будуть жити добре. Адже квартира велика, що їм ділити?
-А потім назбираємо і переїдемо. Спочатку буде непросто, але потім обов’язково полегшає. За оренду платити не треба, ми швидко встанемо на ноги – умовляв молодий чоловік, малюючи в мріях їхні недалекі перспективи.
А потім народились діти. Спочатку Петрик, за два роки Оленка. І про переїзд вони вже не так часто заводили розмову. А тим часом ситуація в сім’ї все більше розпалювалася. До появи дітей мовчазне невдоволення та дрібні причіпки Алли Олексіївни не так відчувалися. Але згодом вона вже відкрито почала висловлювати свої численні претензії. Усе це стосувалося переважно Михайла. Вона була незадоволена зятем і говорила дочці, що та, як виявилось, зробила неправильний вибір.
Ось і зараз взялася за своє.
– Вихідний – і знову вдома немає. Із дітьми погуляти? Ні, не чули, – пробурчала Алла Олексіївна, невдоволено вимішуючи тісто для вареників.
-Мамо, Ти знову? – зітхнула Катя – Ну що ти на нього накидаєшся? Ти ж розумієш: Михайло працює.
-Працює, працює, працює. А грошей щось не було, так і немає.
-Мамо! В нас двоє дітей! Звідки взятися зайвим грошам? Ось зараз на море збираємо.
-На море … Чи побачать онуки це саме море? Вже в школу пішли, а й досі не бачили. Мені здається, у Михайла твого є якийсь секретний рахунок, куди гроші ваші витікають.
-Мамо! -не витримала Катя – Може, вистачить?! Це вже перебір. На що ти натякаєш?
-Не натякаю, а говорю прямо. Ти надто сильно йому довіряєш. Раптом він зовсім не на роботі? Хоч би перевірила разок.
-Мамо, якщо в тебе є якісь підозри, це не означає, що вони у всіх довкола. З чого ти взагалі так на нього з’їлася? Адже він тобі так подобався.
-Подобався … Перестав подобатися. Роки йдуть, а результату нема.
-Михайло старається.
-Ну мабуть цього мало, так? Хай краще старається!
-Ти нестерпна! -Катя не витримала і вийшла з кухні, голосно гримнувши дверима.
Через кілька годин Катя почула голос Михайла та радісні вигуки дітей.
-А хто тут у нас на тата чекає? А тато не з порожніми руками. Дивіться, що приніс.
– Піца, Піца! – вигукнули Оленка і Петрик в один голос.
-Тихо-тихо! Піцу їмо на кухні, пам’ятаєте правила? -усміхнувся Михайло.
У кухні на них чекала не найприємніша картина: Алла Олексіївна сиділа на краєчку стільця з вкрай незадоволеним виглядом.
-Звичайно,- демонстративно видихнула вона – Кому потрібні чудові свіжі вареники, якщо є піца?
-Ой, Алла Олексіївно, вибачте, я не знав, – розгублено пробурмотів Михайло.
-Не знав… Ти багато не знаєш, Михайле. Багато чого. Тому що тебе завжди немає вдома, мабуть.
-Алло Олексіївно, адже у мене проєкт! Ось закінчимо, тоді…
-Ох, Михайле – Михайле. Я це чую вже не перший рік. Проєкти, об’єкти. А нічого не змінюється на краще. Життя минає, Михайле, діти ростуть. І піцу, до речі, я дітям би давати не радила.
Вона мовчки одягла окуляри і вийшла з кухні. Михайло похмуро опустив голову і важко опустився на стілець. Діти стояли поруч і нерішуче поглядали на піцу. Катя підійшла і обійняла чоловіка.
– Михайле, заспокойся. У неї сьогодні якийсь поганий настрій.
Михайло глянув на дружину довгим поглядом.
-У неї, Катю, останнім часом, постійно поганий настрій. Щодо мене, зокрема.
-Михайле… Все налагодиться.
-Сумніваюся, Катю, сумніваюся. Знаєш…
Діти дивилися на них на всі очі і він осікся.
-Ну, а хто буде їсти піцу? Вона ж скоро охолоне! – він ледве перейшов на безтурботний тон і посміхнувся.
Діти, отримавши зелене світло, із задоволенням взялися за їжу.
-Я ж не знав, що вона вареники робитиме! – шепнув він Каті. – Звичайно, не купував би піцу тоді. Хоча справа зовсім не в піці. Загалом, увечері поговоримо, коли діти вляжуться.
Катя з Михайлом затишно влаштувалися на своєму дивані і ввімкнули телевізор. Алла Олексіївна сиділа у вітальні і щось читала. Діти вже заснули. Каті дуже не хотілося розпочинати цю розмову, але Михайло не збирався відступати:
-Катю. Треба щось робити. Треба… З’їжджати. Я вже дивився квартири, вибір є.
-У сенсі, на орендовану?
-Ну поки так, а потім …
-Але … Михайле. Це вже багато грошей. Багато грошей лише за житло. А решта? Про все можна забути. Про море точно можна забути. Та й… Ми не потягнемо.
-Ми потягнемо, якщо візьмемо із грошей, відкладених на море. І ти поїдеш туди. Із дітьми. А я залишусь і працюватиму. Не братиму відпустку цього року. Там знімеш квартиру, а не готель, як ми планували. Готуватимеш сама і відпочинок вийде не таким дорогим. Катя, розумію, що це зовсім не те, про що ми мріяли, але я так більше не можу! Це морально дуже тяжко. Нескінченні ці причіпки, незадоволені погляди. Я вибиваюся з сил заради нас, заради сім’ї.
-Михайле, я з нею поговорю. Давай все ж таки не будемо приймати рішення з гаряча.
-З гаряча? Катю, та вона життя мені не дає! Я теж не залізний!
Катя мало не плакала.
-Я так хотіла, щоби ми разом поїхали на море! Ми так чекали! Ми так на це чекали!
-Ну-ну, не треба, – Михайло гладив її по голові. – Заспокойся. Гаразд. Давай трохи поживемо тут. Але якщо ще один такий випад у мій бік, Катю, чесно! Я не хочу доводити до сварок. Я закриваю очі. Але моєму терпінню теж є межа.
-Я поговорю з нею, Михайле, обіцяю.
Наступного дня Катя довго розмовляла з матір’ю. Здавалося, Алла Олексіївна все зрозуміла і навіть трохи захвилювалася.
-Куди ж ви на орендоване житло? Не потрібно це! Тут чотири кімнати та діти звикли, а там тіснота. Та й… У цих орендованих квартирах завжди таргани.
Катя посміхнулася.
-Ми знайдемо без тарганів, мамо.
-Та кажу ж, не треба нічого шукати! Я хочу бачити, як зростають онуки. Я… Нічого більше не говоритиму. Робіть, як вважаєте за потрібне.
Дійсно, з того дня Алла Олексіївна почала спілкуватися з Михайлом ввічливо, навіть ніби дружелюбно, не дозволяючи жодних нападок на його адресу. Ось тільки, через якийсь час, коли вони гуляли в парку, діти завели з Катею дивну розмову.
-Мамо, а чому тата ніколи з нами немає? – почала Оленка. – Ось, дивись, скрізь мами з татами і діти. А ми весь час самі. Тільки зрідка, у свята, ходимо в кафе разом із татом. Він що нас не любить?
– Що ти таке кажеш? – Катя здивовано дивилася на дочку. -Тато вас любить більше життя!
-Він нами не займається. Він нас не виховує. Він недолугий! – начебто заучений текст повторив Петрик, її молодший.
-Петрику, не смій так говорити! – Катя просто не знала, що робити, як реагувати. Але потім взяла себе до рук. – Де ти таке чув? Чи ти сам про тата таке вигадав?
Хлопчик замислився. Він не вмів обманювати.
-Бабуся сказала …
-Тссс! – різко смикнула його Оленка. – Не розумний ти! Вона сказала, що це секрет! Вона довірила секрет, а ти все виговорив!
-Тааак! – Катя ледве стримувалась. – Значить, про тата так говорила бабуся?
-Мамо … – Олена запереживала. – Але ми не винні! Ми не знали, що нам робити. Бабуся заборонила вам говорити, а тато… Його ж і справді весь час немає. Він постійно працює.
-Ви правильно зробили, що сказали. Іноді дорослі помиляються. Бабуся помилилась. Вона не мала говорити вам таке про тата. Ніколи. Адже ви його любите?
-Так,-хором відповіли діти.
-Хіба забули, як весело ми завжди проводимо з ним час? Як він возив нас на річку, до лісу? У парк на атракціони? Як він завжди читає вам перед сном, навіть якщо втомився?
-Так, я люблю тата. Дуже, – задумливо промовив Петрик. – Він зробив мені змія. І корабель.
-Так, тато дуже старається, – підхопила Катя.
-А зі мною їздив шукати ляльку, коли я її загубила у парку. І завжди каже, що я його принцеса.
-Ну Ось, – усміхнулася Катя. – А тепер підемо додому. У нас дуже багато речей, тому що в мене для вас новина. Ми переїжджаємо. Це буде ціла пригода!
***
Вони йшли, тримаючись за руки вчотирьох, і весело сміючись.
-Я ж казав, що добрі часи не за горами. Цей проєкт був потрібен, – промовив Михайло.
Він довго працював на знос, але тепер і справді настали добрі часи. Після успішного закінчення проєкту його підвищили, і зарплата покращилася суттєво. Працював він тепер за графіком, а не так, як раніше: навіть у вихідні та вечори. Катя теж змогла змінити роботу. Їй пощастило: знайома відкрила кав’ярню і запросила її як керівник.
-Своя, надійна людина завжди потрібна на місці, адже я в роз’їздах. А в тебе досвід, хоч і невеликий, є. В іншому розберешся у процесі роботи.
Це справді був гарний рік. Вперше Катя приходила працювати з величезним задоволенням. Вона звикла, що вранці її зустрічає запах свіжозвареної кави та свіжої випічки. Вона дуже старалася і люди полюбили їхній маленький, але затишний заклад. Кав’ярня процвітала.
А Алла Олексіївна? Після їхнього екстреного від’їзду вони не розмовляли майже місяць. Вперше Катя так довго не спілкувалася з матір’ю. Їй було дуже погано, але вона ніяк не могла пробачити їй те, що вона наробила. Це ж треба! Налаштовувати дітей проти батька.
Потім їм нарешті вдалося помиритися, хоча стосунки з Михайлом відновити так і не вдалося. Він досі її не пробачив і намагався вкотре взагалі не зустрічатися. Алла Олексіївна багато разів вибачалася, просила їх повернутися, але ні. На ці граблі вони не наступлять. І хоч орендована квартира забирала чимало грошей, зате зникла напруга. І це було вірно.
