Цінності в житті у всіх різні, і якщо одних влаштовує, що з ними трапляється, то інші прагнуть своє життя влаштувати якнайкраще і спокійніше. У молодості здається, що попереду ціле життя, щасливе та довге. Але підходячи до межі, за якою вже мало чого очікується, стає зрозуміло, хто і як проживав життя, яке, до речі, зовсім не довге, а проноситься швидко.
Віра з Оленою товаришували з дитинства. Жили у невеликому районному місті в одному будинку, лише у різних під’їздах. Вчилися в одному класі, дружба була «не розлий вода». Вони майже не сварилися, не ображалися один на одного. Олену виховувала одна мати, батька не знала. У Віри були і мати і батько, обидва працювали, але родина була не спокійна. Батько часто гульбанив, а приходячи з роботи в такому стані сварився. Сварився так, що всі сусіди по майданчику чули і не тільки, якщо вікна влітку були відчинені, чули і на подвір’ї його сварку.
– Оленко, це я, відчини, – стукала у двері до подружки Віра, коли та йшла з дому, щоб перечекати сварку батька.
Мати Віри їй якось сказала:
– Доню, якщо побачиш, що батько прийшов добряче «веселий», ти краще одразу йди до Олени, іноді можеш там і переночувати. Мати Олени в курсі, це вона запропонувала, до речі. Не слухай ти його, він колись загуляє, говорить не думаючи.
– Гаразд, мамо. Так і зроблю, – обіцяла донька та йшла до подружки.
Ганна Олексіївна, мати Олени працювала у школі вчителькою молодших класів. Вірі завжди цікаво було у подружки. Ганна Олексіївна була начитаною і так цікаво розповідала про щось, що Віра заслуховувалася.
– Добре Оленці, у неї мамка вчителька і з нею цікаво, – говорила вона своїй матері, коли поверталася від сусідів. – Тітка Ганна знає стільки різних історій, заслухаєшся.
Мати Віри розуміла дочку. Сама вона без освіти, працювала на пошті, а чоловік водій теж освітою не блищить, та ще часто гульбанить і свариться. Від батька Віра нічого хорошого не чула.
– Добре, що у Віри нашої подружка Оленка. З нею вона поганому не навчиться, таки Ганна багато часу приділяє доньці, не те, що я. Я не маю часу. Робота, сім’я, готування, прання, та ще живу, в стресі, щодня чекаю на чоловіка з роботи і не знаю в якому вигляді заявиться, – ділилася з колегами мати Віри.
– Так, донька має бачити гарний приклад перед очима, вона майбутня мати, і створення сім’ї для неї важливо. У сім’ї все від жінки залежить, чи зможе вона створити теплу та дружну сім’ю, значить пощастило, а ні, так і ні… – міркували між собою жінки на роботі, – тільки от не у кожного так виходить. У когось спокійна сім’я, а у когось… не дай Боже.
Про що ще жінкам розмовляти на роботі, про сім’ю, про дітей та чоловіків. Ганна Олексіївна теж працювала в жіночому колективі, у школі чоловіків мало. У них фізрук та директор – чоловіки. У жіночому колективі завжди розмови та плітки. Ганна Олексіївна рідко, коли брала участь у плітках, переважно слухала. Чоловіка в неї не було, скаржитися не було на кого, хвалитися теж особливо нічим. Щоправда, Оленка вчилася на відмінно, донькою вона пишалася, але про це всі вчителі знали.
Доньку намагалася виховувати доброю і щирою, і навіть подружку Віру теж наставляла на істинний шлях, коли вона була в них у гостях і заводилися розмови про життя. Але частіше дівчата разом гуляли, а в погану погоду сиділи в Оленки в кімнаті, чимось займалися. Увечері, коли Вірі треба було йти додому, одягаючись, вона казала:
– Тітко Ганно, як у вас добре, мені навіть йти не хочеться додому, так і жила б у вас. Так затишно та весело. А у нас зараз не знаю що, в якому вигляді батько прийшов з роботи. Моя мама іноді плаче, ховається від мене, звичайно, але я бачила її сльози. Коли виросту, заміж вийду, нізащо не закриватиму очі на такого чоловіка.
Дівчата вже навчалися в десятому класі, тому вже дещо розуміли, звичайно, на рівні свого недосвідченого життя. Вони разом бігали на танці, ходили у кіно, вечорами гуляли та мріяли.
Для Олени не було проблеми, куди після школи вступати вчитися. Вона давно знала, що буде, як мама, обов’язково вступе до педагогічного інституту. А Віра сумнівалася і не знала чого вона хоче в житті. Ніяк не могла визначитись.
– Оленка, як ти думаєш, може мені з тобою за компанію вступати до педінституту? Загалом мені ще подобається лікувати людей, але я знаю, що не вступлю до медінститут, якщо тільки в коледж на фельдшера, – говорила вона Олені.
– Віро, я не можу за тебе вирішувати, та й що сказати, ти маєш сама зрозуміти, що хочеш, що тобі подобається. Хоча моя мама каже, що нам складно визначитися. Багато хто в нашому віці не знає, чого б вони хотіли в житті.
– Але ж ти знаєш. Ти постійно говориш, що буде вчителькою, – відповіла Віра.
– Так, я точно знаю, і це заслуга моєї мами. Ми з нею багато розмовляємо на цю тему. І я бачу себе тільки викладачем, але не молодших класів, а старших. Мені здається зі старшими учнями цікавіше.
– Так, Олено, добре тобі. Тебе послухаєш, все в тебе розкладено по поличках. А в мене суцільний сумбур у голові, сама не знаю, чого хочу. Тільки точно знаю, що в майбутньому хочу доброго та спокійного чоловіка. На свого батька надивилася, не хочу так жити, – трохи сумно говорила Віра.
Після школи подружки вступили у різні місця. Оленка поїхала до сусіднього міста і навчалася у педінституті. Віра залишилася тут же у місті та навчалася у місцевому коледжі на фельдшера. Сумували один за одним. Зустрічалися на канікулах. Олена жила у студентському гуртожитку, рідко приїжджала на вихідні, навчання забирало багато часу. Але на канікулах дівчата відривалися, цілими днями були разом, новин збиралося багато.
Більше ділилася новинами та враженнями Олена. Все-таки вона жила і навчалася у величезному місті, знайомих було багато. Потім почали ділитися своїми таємницями про хлопців. Раніше почала зустрічатися з хлопцями Віра. Їх у неї було багато, але швидко закінчувала стосунки, якось вони не подобалися їй. Їй, як і всім дівчатам хотілося великого кохання і принца, який любитиме лише її одну.
Олена зустрічалася спочатку з Ігорем, але щось її насторожувало в ньому, вона закінчила стосунки з ним. Здавався він нещирим і слизьким, таким він і був. Настав час і вийшли подружки заміж.
Віра вийшла заміж раніше за Олену, після закінчення коледжу. Андрій був старший за неї на три роки і працював на місцевому заводі. Був звичайним хлопцем, зірок з неба не хапав, любив Віру та дбав про неї. Тещі він подобався.
– Гарний хлопець Андрій, – говорила вона доньці, – головне батько його не гульбанить, значить і він таким же буде. Нехай хоч у тебе життя складеться, – переживала вона за дочку.
Олена теж одружилася з однокурсником, місцевим хлопцем Михайлом. Після закінчення навчання залишилася жити там у місті. Спочатку жили з батьками Михайла у їхній трикімнатній квартирі. Але якось не склалися спочатку стосунки у Олени зі свекрухою. Вона сподівалася, що син одружується з іншою дівчиною, з донькою їхніх друзів. Але Михайло не дослухався.
Тому з перших днів життя зі свекрухою Олена все відчула на собі. Щодня чула одні причіпки, це не так, це не те. Батько Михайла до невістки ставився доброзичливо і було видно, що співчуває їй, коли свекруха «навчала життя» Олену. Він докірливо дивився на дружину і хитав головою, але мовчав. Він не мав права щось сказати наперекір своїй дружині, так уже було в них заведено.
Народився син Вітя, свекруха і тут не давала спокійно займатися дитиною Олені, лізла зі своїми вченнями. А тут ще Михайло почав приходити з роботи веселеньким, сином не цікавився. Олена не знала, що свекруха нишком проводить з ним роботу.
– Твоя Олена ніяка господиня. Говорила тобі – одружись з Катею, так ні взяв якусь провінціалку, ну навіщо вона тобі? Ні приготувати нормально, ні з дитиною позайматися.
Вона звичайно відверто обманювала і налаштовувала сина проти дружини. А той не знав, кого слухати та почав гульбанити, вирішив, що так буде легше. Зрештою, почав сваритися з дружиною, пізно заявлятися додому, іноді й зовсім не приходив. Свекрусі все це подобалося, вона мовчала і переможно дивилася на Олену. Якось навіть сказала:
– Михайло мій з тобою жити не хоче, хіба не бачиш, не приходить додому ночувати. Зрозуміло, що в нього інша жінка.
Тоді Олена не витримала і сказала:
– Я йду від нього, подам на розлучення.
Зібрала речі і сина, а коли прийшов чоловік, повідомила його. А він здається і не здивувався, і не засмутився. Олена поїхала до матері. Так залишилася на самоті із сином, Віті було чотири роки.
– Мамо, хіба можна закривати очі на таке ставлення до себе. Михайло гульбанив, додому заявлявся пізно вночі, а то й зовсім не приходив і відверто зізнався, що в нього інша жінка. Я теж собі ціну знаю, тож поїхала від нього. Вважатимемо, що мій перший шлюб невдалий.
– Звичайно, дочко, я повністю на твоїй стороні. Виростимо Вітю доброю людиною, – вона вже душі не чула у своєму онуку. – Ти правильно зробила, пішла і все. Не як Віра, живе зі своїм Андрієм, не живе, а виживає.
– Ой, треба з Вірою зустрітися, – сказала Олена.
– Не знаю Олена, краще нехай вона до нас приходить. У неї чоловік нічим не відрізняється від батька. Очевидно, дочки повторюють долю своїх матерів. Ось я залишилася з тобою сама, і ти теж. Мати Віри все життя живе з своїм чоловіком, і Віра так само житиме.
Зустрілися з подружкою, Віра прийшла в гості, пили чай, вона ділилася про своє життя.
– Пам’ятаєш, Олено, я завжди казала, що чоловік у мене буде не такий, як батько. Але ж буває таке, нічим майже не відрізняється. Андрій мій часто гульбанить, правда працює. Я хоч у цьому рада, що працює, в інших гуляють чоловіки та не працюють. А ще Олено, на сторону він ходить. Ти ж його знаєш, гарненький він, жінки самі так і лізуть до нього. А що він? Він чоловік, не відмовляється. Вже пару разів я його заставала, сварилася, ображалася, але вибачаю. Гуляє, але працює, зарплату додому приносить.
– Віра, хіба гроші – це головне у житті? – Здивувалася Олена.
– Для мене так. Мені дочок поставити на ноги треба, ти ж знаєш, у мене двійнята, важко двох відразу піднімати, а якщо він піде, мені ще важче буде. Та й влаштовує мене все. Нічого, переживемо, – начебто заспокоювала вона себе.
Довго розмовляли подруги, розлучилися кожна при своїй думці. Олена працювала у місцевій школі, Вітя навчався. Зустріла вона нарешті хорошого чоловіка, теж педагог, тільки з іншої школи, Олег був симпатичним, добрим, начитаним. Цікаво було їм разом. Побралися, народили ще доньку. Вітя дуже добре прийняв Олега і називав його татом. Згодом збудували великий будинок за містом, дітей вивчили та одружили. Живуть тепер удвох Олена з Олегом ніколи не розлучаючись, зустрічають дітей та онуків із радістю.
А Віра все життя жила у вічних сварках, як і її мати. Виростила вона дочок, Андрій її на них і не звертав уваги. Коли дочки поїхали з дому, потім заміж вийшли, тато їх кинув дружину Віру. Щоправда, через рік повернувся, а Віра його прийняла. Потім він ще раз йшов і знову повертався. Але тепер зліг, а Віра його доглядає. Ось так буває у житті.
