Життєві історії

Ганна Олексіївна вже збиралася лягати спати, як раптом у двері подзвонили. – А це ще хто? – здивувалася вона. На порозі стояла її донька Олена. – Доню, що сталося? – захвилювалася Ганна Олексіївна. – Я пішла від Михайла, – сказала Олена і зайшла в квартиру. – Як пішла? Чому? – здивувалася мама. – Ви ж так добре жили! – Мамо, ти багато чого не знаєш, – тихо сказала донька. – Ну, розповідай все, – рішуче заявила Ганна Олексіївна. – Я пішла від Михайла, тому що…, – почала Олена, хвилину помовчала, збираючись з думками і все розповіла матері. Ганна Олексіївна вислухала її і ахнула від почутого

Цінності в житті у всіх різні, і якщо одних влаштовує, що з ними трапляється, то інші прагнуть своє життя влаштувати якнайкраще і спокійніше. У молодості здається, що попереду ціле життя, щасливе та довге. Але підходячи до межі, за якою вже мало чого очікується, стає зрозуміло, хто і як проживав життя, яке, до речі, зовсім не довге, а проноситься швидко.

Віра з Оленою товаришували з дитинства. Жили у невеликому районному місті в одному будинку, лише у різних під’їздах. Вчилися в одному класі, дружба була «не розлий вода». Вони майже не сварилися, не ображалися один на одного. Олену виховувала одна мати, батька не знала. У Віри були і мати і батько, обидва працювали, але родина була не спокійна. Батько часто гульбанив, а приходячи з роботи в такому стані сварився. Сварився так, що всі сусіди по майданчику чули і не тільки, якщо вікна влітку були відчинені, чули і на подвір’ї його сварку.

– Оленко, це я, відчини, – стукала у двері до подружки Віра, коли та йшла з дому, щоб перечекати сварку батька.

Мати Віри їй якось сказала:

– Доню, якщо побачиш, що батько прийшов добряче «веселий», ти краще одразу йди до Олени, іноді можеш там і переночувати. Мати Олени в курсі, це вона запропонувала, до речі. Не слухай ти його, він колись загуляє, говорить не думаючи.

– Гаразд, мамо. Так і зроблю, – обіцяла донька та йшла до подружки.

Ганна Олексіївна, мати Олени працювала у школі вчителькою молодших класів. Вірі завжди цікаво було у подружки. Ганна Олексіївна була начитаною і так цікаво розповідала про щось, що Віра заслуховувалася.

– Добре Оленці, у неї мамка вчителька і з нею цікаво, – говорила вона своїй матері, коли поверталася від сусідів. – Тітка Ганна знає стільки різних історій, заслухаєшся.

Мати Віри розуміла дочку. Сама вона без освіти, працювала на пошті, а чоловік водій теж освітою не блищить, та ще часто гульбанить і свариться. Від батька Віра нічого хорошого не чула.

– Добре, що у Віри нашої подружка Оленка. З нею вона поганому не навчиться, таки Ганна багато часу приділяє доньці, не те, що я. Я не маю часу. Робота, сім’я, готування, прання, та ще живу, в стресі, щодня чекаю на чоловіка з роботи і не знаю в якому вигляді заявиться, – ділилася з колегами мати Віри.

– Так, донька має бачити гарний приклад перед очима, вона майбутня мати, і створення сім’ї для неї важливо. У сім’ї все від жінки залежить, чи зможе вона створити теплу та дружну сім’ю, значить пощастило, а ні, так і ні… – міркували між собою жінки на роботі, – тільки от не у кожного так виходить. У когось спокійна сім’я, а у когось… не дай Боже.

Про що ще жінкам розмовляти на роботі, про сім’ю, про дітей та чоловіків. Ганна Олексіївна теж працювала в жіночому колективі, у школі чоловіків мало. У них фізрук та директор – чоловіки. У жіночому колективі завжди розмови та плітки. Ганна Олексіївна рідко, коли брала участь у плітках, переважно слухала. Чоловіка в неї не було, скаржитися не було на кого, хвалитися теж особливо нічим. Щоправда, Оленка вчилася на відмінно, донькою вона пишалася, але про це всі вчителі знали.

Доньку намагалася виховувати доброю і щирою, і навіть подружку Віру теж наставляла на істинний шлях, коли вона була в них у гостях і заводилися розмови про життя. Але частіше дівчата разом гуляли, а в погану погоду сиділи в Оленки в кімнаті, чимось займалися. Увечері, коли Вірі треба було йти додому, одягаючись, вона казала:

– Тітко Ганно, як у вас добре, мені навіть йти не хочеться додому, так і жила б у вас. Так затишно та весело. А у нас зараз не знаю що, в якому вигляді батько прийшов з роботи. Моя мама іноді плаче, ховається від мене, звичайно, але я бачила її сльози. Коли виросту, заміж вийду, нізащо не закриватиму очі на такого чоловіка.

Дівчата вже навчалися в десятому класі, тому вже дещо розуміли, звичайно, на рівні свого недосвідченого життя. Вони разом бігали на танці, ходили у кіно, вечорами гуляли та мріяли.

Для Олени не було проблеми, куди після школи вступати вчитися. Вона давно знала, що буде, як мама, обов’язково вступе до педагогічного інституту. А Віра сумнівалася і не знала чого вона хоче в житті. Ніяк не могла визначитись.

– Оленка, як ти думаєш, може мені з тобою за компанію вступати до педінституту? Загалом мені ще подобається лікувати людей, але я знаю, що не вступлю до медінститут, якщо тільки в коледж на фельдшера, – говорила вона Олені.

– Віро, я не можу за тебе вирішувати, та й що сказати, ти маєш сама зрозуміти, що хочеш, що тобі подобається. Хоча моя мама каже, що нам складно визначитися. Багато хто в нашому віці не знає, чого б вони хотіли в житті.

– Але ж ти знаєш. Ти постійно говориш, що буде вчителькою, – відповіла Віра.

– Так, я точно знаю, і це заслуга моєї мами. Ми з нею багато розмовляємо на цю тему. І я бачу себе тільки викладачем, але не молодших класів, а старших. Мені здається зі старшими учнями цікавіше.

– Так, Олено, добре тобі. Тебе послухаєш, все в тебе розкладено по поличках. А в мене суцільний сумбур у голові, сама не знаю, чого хочу. Тільки точно знаю, що в майбутньому хочу доброго та спокійного чоловіка. На свого батька надивилася, не хочу так жити, – трохи сумно говорила Віра.

Після школи подружки вступили у різні місця. Оленка поїхала до сусіднього міста і навчалася у педінституті. Віра залишилася тут же у місті та навчалася у місцевому коледжі на фельдшера. Сумували один за одним. Зустрічалися на канікулах. Олена жила у студентському гуртожитку, рідко приїжджала на вихідні, навчання забирало багато часу. Але на канікулах дівчата відривалися, цілими днями були разом, новин збиралося багато.

Більше ділилася новинами та враженнями Олена. Все-таки вона жила і навчалася у величезному місті, знайомих було багато. Потім почали ділитися своїми таємницями про хлопців. Раніше почала зустрічатися з хлопцями Віра. Їх у неї було багато, але швидко закінчувала стосунки, якось вони не подобалися їй. Їй, як і всім дівчатам хотілося великого кохання і принца, який любитиме лише її одну.

Олена зустрічалася спочатку з Ігорем, але щось її насторожувало в ньому, вона закінчила стосунки з ним. Здавався він нещирим і слизьким, таким він і був. Настав час і вийшли подружки заміж.

Віра вийшла заміж раніше за Олену, після закінчення коледжу. Андрій був старший за неї на три роки і працював на місцевому заводі. Був звичайним хлопцем, зірок з неба не хапав, любив Віру та дбав про неї. Тещі він подобався.

– Гарний хлопець Андрій, – говорила вона доньці, – головне батько його не гульбанить, значить і він таким же буде. Нехай хоч у тебе життя складеться, – переживала вона за дочку.

Олена теж одружилася з однокурсником, місцевим хлопцем Михайлом. Після закінчення навчання залишилася жити там у місті. Спочатку жили з батьками Михайла у їхній трикімнатній квартирі. Але якось не склалися спочатку стосунки у Олени зі свекрухою. Вона сподівалася, що син одружується з іншою дівчиною, з донькою їхніх друзів. Але Михайло не дослухався.

Тому з перших днів життя зі свекрухою Олена все відчула на собі. Щодня чула одні причіпки, це не так, це не те. Батько Михайла до невістки ставився доброзичливо і було видно, що співчуває їй, коли свекруха «навчала життя» Олену. Він докірливо дивився на дружину і хитав головою, але мовчав. Він не мав права щось сказати наперекір своїй дружині, так уже було в них заведено.

Народився син Вітя, свекруха і тут не давала спокійно займатися дитиною Олені, лізла зі своїми вченнями. А тут ще Михайло почав приходити з роботи веселеньким, сином не цікавився. Олена не знала, що свекруха нишком проводить з ним роботу.

– Твоя Олена ніяка господиня. Говорила тобі – одружись з Катею, так ні взяв якусь провінціалку, ну навіщо вона тобі? Ні приготувати нормально, ні з дитиною позайматися.

Вона звичайно відверто обманювала і налаштовувала сина проти дружини. А той не знав, кого слухати та почав гульбанити, вирішив, що так буде легше. Зрештою, почав сваритися з дружиною, пізно заявлятися додому, іноді й зовсім не приходив. Свекрусі все це подобалося, вона мовчала і переможно дивилася на Олену. Якось навіть сказала:

– Михайло мій з тобою жити не хоче, хіба не бачиш, не приходить додому ночувати. Зрозуміло, що в нього інша жінка.

Тоді Олена не витримала і сказала:

– Я йду від нього, подам на розлучення.

Зібрала речі і сина, а коли прийшов чоловік, повідомила його. А він здається і не здивувався, і не засмутився. Олена поїхала до матері. Так залишилася на самоті із сином, Віті було чотири роки.

– Мамо, хіба можна закривати очі на таке ставлення до себе. Михайло гульбанив, додому заявлявся пізно вночі, а то й зовсім не приходив і відверто зізнався, що в нього інша жінка. Я теж собі ціну знаю, тож поїхала від нього. Вважатимемо, що мій перший шлюб невдалий.

– Звичайно, дочко, я повністю на твоїй стороні. Виростимо Вітю доброю людиною, – вона вже душі не чула у своєму онуку. – Ти правильно зробила, пішла і все. Не як Віра, живе зі своїм Андрієм, не живе, а виживає.

– Ой, треба з Вірою зустрітися, – сказала Олена.

– Не знаю Олена, краще нехай вона до нас приходить. У неї чоловік нічим не відрізняється від батька. Очевидно, дочки повторюють долю своїх матерів. Ось я залишилася з тобою сама, і ти теж. Мати Віри все життя живе з своїм чоловіком, і Віра так само житиме.

Зустрілися з подружкою, Віра прийшла в гості, пили чай, вона ділилася про своє життя.

– Пам’ятаєш, Олено, я завжди казала, що чоловік у мене буде не такий, як батько. Але ж буває таке, нічим майже не відрізняється. Андрій мій часто гульбанить, правда працює. Я хоч у цьому рада, що працює, в інших гуляють чоловіки та не працюють. А ще Олено, на сторону він ходить. Ти ж його знаєш, гарненький він, жінки самі так і лізуть до нього. А що він? Він чоловік, не відмовляється. Вже пару разів я його заставала, сварилася, ображалася, але вибачаю. Гуляє, але працює, зарплату додому приносить.

– Віра, хіба гроші – це головне у житті? – Здивувалася Олена.

– Для мене так. Мені дочок поставити на ноги треба, ти ж знаєш, у мене двійнята, важко двох відразу піднімати, а якщо він піде, мені ще важче буде. Та й влаштовує мене все. Нічого, переживемо, – начебто заспокоювала вона себе.

Довго розмовляли подруги, розлучилися кожна при своїй думці. Олена працювала у місцевій школі, Вітя навчався. Зустріла вона нарешті хорошого чоловіка, теж педагог, тільки з іншої школи, Олег був симпатичним, добрим, начитаним. Цікаво було їм разом. Побралися, народили ще доньку. Вітя дуже добре прийняв Олега і називав його татом. Згодом збудували великий будинок за містом, дітей вивчили та одружили. Живуть тепер удвох Олена з Олегом ніколи не розлучаючись, зустрічають дітей та онуків із радістю.

А Віра все життя жила у вічних сварках, як і її мати. Виростила вона дочок, Андрій її на них і не звертав уваги. Коли дочки поїхали з дому, потім заміж вийшли, тато їх кинув дружину Віру. Щоправда, через рік повернувся, а Віра його прийняла. Потім він ще раз йшов і знову повертався. Але тепер зліг, а Віра його доглядає. Ось так буває у житті.

Вам також має сподобатись...

Наталя йшла по вулиці до свого будинку. Вона була в декреті і чекала на появу доньки. Від її коханого Миколи не було жодних звісток… Лише один раз його друг Петро приніс Наталі гроші, сказав, що це від Миколи. Наталя не повірила, але гроші взяла. – Бог йому суддя! – вирішила Наталя. – Він сам зробив свій вибір! Вже підходячи додому, вона раптом помітила якогось чоловіка. Той стояв біля під’їзду з коробкою в руках і озирався на всі боки… Наталя підійшла ближче, придивилась до того мужика й застигла від побаченого

Павло обладнав дитячу кімнату, купив все необхідне… А як же ж?! Його кохана Оленка от-от мала народити. Він спеціально оформив відпустку. В Олени народився син. У день виписки Павло вирушив зустрічати Олену на своєму авто… Коли Олена з’явилася в дверях, то Павло з величезним букетом квітів попрямував до неї. І тут раптом перед жінкою зʼявився якийсь чоловік. Павло тут же поспішив на допомогу своїй дружині. Але Олена застигла збентежена… – Ну, і хто з вас батько? – звернулася медсестра до чоловіків. – Давайте, приймайте дитину! Павло оторопів від несподіванки

Ірина напекла пирогів і стала чекати у гості своїх доньок. Вчора вона подзвонила до Олени і Наталки, попросила зайти, бо має до них серйозну розмову. Ближче вечора у двері подзвонили. – Мамо, це ми! – озвалися доньки. Ірина відкрила і запросила дівчат на кухню. – Ну, що там сталося? – одразу запитала Олена. Ірина важко опустилася на стілець. – Ой сталося дівчатка, сталося… Навіть не знаю з чого почати, – важко видихнула мати і зупинилася. – Мамо, розповідай, не тягни…, – поквапила Наталя. І Ірина все розповіла донькам. Наталя та Олена вислухали матір і застигли від почутого

Рита з Вадимом вирішили одружитися. Все було б добре, але керувати підготовкою до весілля взялися мати й сестра нареченого. – Що, синку, кращого не було?! – якось почула Рита, як мати казала Вадиму. – Втомишся ти ще з цією Ритою! Ой, гаразд… Не піде з цією, ми тобі нову знайдемо. Кращу в сто разів! За пару днів до свята мати й сестра Вадима вирішили привезти Риті нову весільну сукню. Її вибір не відповідав їхнім смакам. – Що то за нічнушка? – почала майбутня свекруха. – І в ній вона до гостей піде? Розмов не оберемося! Рита послухала все це і в день весілля зробила несподіване