Життєві історії

Ліля прибирала зі столу після вечері. Її чоловік Михайло сидів на кухонному диванчику. Чоловік був якийсь задумливий… – Що таке Мишко? – запитала Ліля чоловіка. – Ти про що так задумався. Той якось дивно глянув на дружину. – Лілю, нам треба розлучитися! – раптом заявив Михайло. – Несподівано, – Ліля повільно сіла на табуретку. – І чого це ми маємо розлучатися? Ти що завів коханку? Чоловік відвернувся й задумливо подивився у вікно. – Ну, кажи! – вигукнула Ліля. – Чого ти мовчиш? – Та не в цьому справа, – сказав Михайло. – І в чому ж тоді? – Ліля не розуміла, що відбувається

Ліля прибирала зі столу після вечері. Її чоловік Михайло сидів на кухонному дивані якийсь задумливий.

– Що таке Мишко? – запитала Ліля чоловіка. – Ти про що так задумався.

Той якось дивно глянув на дружину.

– Лілю, нам треба розлучитися! – раптом заявив Михайло.

– Несподівано, – Ліля повільно сіла на табуретку. – І чого це ми маємо розлучатися? Ти що завів коханку?

Чоловік відвернувся і задумливо подивився у вікно.

– Ну, кажи! – вигукнула Ліля. – Чого ти мовчиш?

– Та не в цьому справа, – сказав Михайло.

– І в чому ж тоді? – Ліля не розуміла, що відбувається.

– Та зрозумій ти! Мені всього сорок років! – відчайдушно махнув рукою чоловік. – Ми одружилися по зальоту.

– Ну, заліт у нас був з великого кохання, хіба не так? – здивовано дивилася на чоловіка Лілія.

– Ну звичайно, з кохання! – погодився Михайло. – Але ти зрозумій, ти, молода, вісімнадцятирічна дівчина! Я – гарячий хлопець. Там було все, кохання, емоції!

– Розумію. Наробили справ і ти, як справжній джентльмен, на мені одружився, – із сарказмом відзначила дружина.

– Так! Так! Але погодься, я був добрим чоловіком і батьком весь цей час?

– Погоджуся. Тут ти маєш рацію, – м’яко посміхнулася Ліля.

– Ось. А що я бачив у той час, поки всі мої друзі гуляли? – задоволено спитав Михайло, радіючи, що дружина його розуміє. – Одні пелюшки, сорочечки і роботу після навчання.

– Але я теж на місці не сиділа. Навчалася заочно, займалася дітьми, шила ночами на замовлення.

– Та я згоден, Лілю, згоден. Ми були молоді й гарячі, а вже планів було! – погодився чоловік. – І ми разом їх досягали великою, дружною, міцною родиною.

– Дякувати батькам, які нам допомагали, – Ліля з теплом згадувала минулі роки.

Батьки справді страхували молодих, коли потрібно було, але це було рідко.

Тепер вона – головна бухгалтерка, а Мишко – директор однієї з філій великої компанії, яку нещодавно відкрили у них в місті.

І це в їхні роки! Йому – сорок, їй – тридцять вісім.

Шановані люди!

Але вони завжди були працьовиті, амбітні й розумні, тож – не дивно!

А тепер ось це…

– А зараз що з нашою родиною? – розгублено запитала Ліля.

– Та все з нею нормально! – відмахнувся Михайло. – Доньки виросли і навчаються в іншому місті, а у нас нарешті з’явився час пожити для себе! І я не хочу упускати цю можливість. Я хочу взяти від життя все, що раніше мені було недоступне через обставини.

– Я зрозуміла. Але розлучатися навіщо? – так і не розуміла дружина.

– Не розумієш? Я хочу жити, не озираючись на тебе. Захотів поїхати в гори – поїхав! А не чекати на твою відпустку і не питати дозволу, – зніяковів чоловік. – Загалом робити що хочу, як хочу і з ким хочу!

– Тоді розумію, – засмутилася Лілія, міцно зчепивши руки на колінах.

– Давай розлучимося, Лілю? – миролюбно продовжив втомлений, сорокарічний Михайло. – Я квартиру нашу тобі залишу. І дачу теж, мені тепер не до неї. Заберу тільки машину. Я, прямо, сьогодні поїду, Лілю.

– Куди ж ти поїдеш? – здивувалася жінка.

– В успадковану квартиру, бабусину.

– Так там же ж квартиранти?

– Вони переїхали два тижні тому, – зізнався чоловік. – А я не став її більше здавати.

– Значить, давно вирішив?

– Давно. Тільки-но Каті вісімнадцять виповнилося, – опустив голову Мишко.

– Ну що ж… Давай розлучатися, раз ти вирішив, – погодилася Ліля.

Хоч на душі в неї й було погано, але вигляду жінка не подала. Звикла довіряти чоловікові.

Та й він її ніколи не підводив. Раніше.

Розлучилися вони швидко. Кому і що залишається, домовилися заздалегідь і оформили все правильно.

Дочки були вражені!

То сварилися на батька, то до матері, що не відстояла родину.

Сама Ліля довго не могла знайти собі місця. Раніше в клопотах і за розмовами вечори пролітали непомітно, а тепер…

І записалася жінка в спортзал, а ще записалася на якісь кулінарні курси в одну відому студію, де вони веселою компанією, навчалися у майстрів і дружно осягали кулінарну справу!

І їй сподобалося, як не дивно!

А ще, як виявилося, вона багато й готувати не вміє.

На курсах вона познайомилася з чоловіком, який рано вийшов на пенсію.

– Ось я зараз навчуся готувати й заживу! – сміявся привабливий, серйозний чоловік, старший за Лілю на п’ять років.

– А раніше що? Не вміли? – усміхалася вона йому.

– Ні. То дружина готувала, то в їдальні їв. Ось і не довелося, – чесно зізнався чоловік. – Ні, зварити вареники, посмажити яєчню й приготувати суп із макаронами я можу. Але це все!

– Тоді, ходімо готувати пасту! Сьогодні вона за планом, – кивнула Ліля, з острахом дивлячись на морепродукти.

Так і здружилися вони, на фоні інтересу до приготування смачних страв, та й просто, як дві самотні людини.

Від Бориса дружина пішла давно, бо втомилася чекати на нього з постійних відряджень по роботі.

Але він її не звинувачував. Вона була по своєму права.

Сам чоловік отримував пенсію і ще й працював начальником в одній компанії.

Їхнє спілкування продовжилося навіть після закінчення курсів.

А навіщо припиняти, якщо подобається?

Вони вільні тепер, нема чого переживати.

Але, крім спілкування, нічого не було.

Ліля все ще не могла сприймати поряд нікого, настільки звикла до чоловіка.

А Борис і не квапив. А навіщо? У них ще стільки нового попереду, і спробувати він хотів усе з Лілею! Хай буде як друг, але поряд.

А в Михайла почалося нове, щасливе життя!

Тепер, коли дружина не стоїть над душею, можна було їсти все, що хочеться, гуляти скрізь, де хочеться!

А ще й молоденька секретарка, Люда, як дізналася про розлучення, так одразу і взялася за гарного, перспективного чоловіка.

А як він міг встояти перед молодою, спокусливою жінкою? Та й навіщо? Соромитися тепер немає кого.

І зажив Михайло з молодою коханкою так, як сам цього хотів, зовсім забув і про дітей, і про вік, і про те, чому йому важливо їсти супи й каші.

Сорочки Люда не прасувала, прибирали хіба разом.

Ні, Люда все вміла і навіть готувала смачно, але рідко! У неї ж манікюр, і вії, і спортзал.

Але хіба він думав про це поруч із гарною секретаркою?

Ні, звісно!

З його зарплатою все можна!

Тільки відкладати, як раніше, вже не виходило.

Це з дружиною вони купували задумане якось легко і швидко, навіть дочкам купили однокімнатною квартиру, а зараз доводилося важко.

Але нічого! Він подумає про це потім після відпочинку в горах, куди вони вирушили на Новий рік.

Рік вони з Лілею були розлучені, рік живуть так, як хочуть, а Михайло ніяк натішитися не може!

Він уже і на Мальдівах побував і в Іспанії! Тепер ось гори!

Тільки не врахував чоловік, що це він цього хотів, а його колишній дружині довелося просто змиритись.

Але й Лілі було не до того, щоб жаліти себе.

Вона настільки намагалася завантажити себе справами і новими захопленнями, щоб не залишатися віч-на-віч зі своїми думками, що думати й справді стало ніколи.

Навіть повернулася до шиття.

Свої тридцять дев’ять вона відзначила з дочками, друзями й Борисом, у тій самій кулінарній студії, де проходило навчання.

Було весело всім!

Вони разом готували якісь нехитрі, але дуже смачні страви і потім, разом із наставниками, там же ж, все це їли, пили ігристе й багато сміялися. У джинсах, футболках з гарним настроєм!

Розходилися неохоче.

Борис відвіз іменинницю з доньками додому, привітав ще раз і подався до себе.

Але дівчатка помітили все! І їхню дружбу, і те, як уважно чоловік ставиться до їхньої матері. Але й бачили, що вона не готова до нових відносин і Борис це приймав, не квапив, не тиснув, а просто насолоджувався її компанією.

І дівчатка остаточно відтанули.

Та й, якщо чесно, тільки мати допомагала своїм студенткам грошима, намагаючись брати підробітки.

А мама ж у них така молода! Така гарна!

Батько ж зник. Навіть на дзвінки дочок відповідав неохоче.

Олена з Катею вирішили знайти підробіток самі, щоб матері було легше.

Що ж тепер зробиш, якщо все так сталося?

Минуло три роки…

Борис остаточно витіснив Михайла із серця Лілі, у чому йому дуже допомогли дочки жінки.

Тепер вони жили разом, разом подорожували і ходили в спортзал, разом проводили вихідні на дачі і разом збирали на свій будинок, вирішивши, що так їм краще.

Продавати свої квартири не думали. Здаватимуть в оренду, щоб на пенсії жилося веселіше!

Олена вже сама працювала, допомоги не потребувала, а Катя підробляла, що теж було помітно.

А ось Михайла його життя почало обтяжувати.

Люда наполегливо натякала на весілля, до чого чоловік був не готовий. Пелюшки і важкі часи він пам’ятав досі.

Та й здоров’я його похитнулося. Він згадав, що каші і супи Ліля готувала завжди, після того, як він потрапив до лікарні. Ось і зараз шлунок явно турбував.

Та й фірмові голубці колишньої дружини все частіше згадувалися і борщ!

І машину оновити хотілося, тільки гроші витікали, як вода.

А ще, Люда часто ігнорувала роботу, на правах коханки, що напружувало Михайла. Все ж таки до роботи він завжди ставився відповідально.

А ще батьки так і не прийняли нової пасії сина, відкрито порівнюючи ту з Лілею.

Так що від сварок, які виникали все частіше, він теж втомився.

І одного чудового дня не витримав!

Виставив Люду зі свого життя і з роботи, про що давно її попереджав.

Навчився готувати собі каші й прасувати сорочки.

Сходив до лікаря, обстежився і почав стежити за своїм здоров’ям.

Допомагав батькам, чим раніше займалася Ліля.

Михайло зрозумів, як це все стомлює.

З Лілею все було легко, дружно і весело.

Він відчув себе нікому не потрібним старим, незважаючи на вік, втраченим і не дуже щасливим.

Спробував зв’язатися із дочками.

Вони хоч і відповіли на дзвінок, та радості не було.

Так, сухі фрази.

У гості вони не збиралися, грошей не потребували, як і батька.

А Ліля взагалі вийшла заміж, про що сказала йому Катя.

– Ти, тату, тільки до матері не приїжджай! І не дзвони їй. Вони з дядьком Борисом в Італію, хай відпочивають.

– З дядьком Борисом?! – здивувався Михайла.

– Це її чоловік. У них весільна подорож, – пояснила дочка. – Вона от тільки тебе забула. Ми з Оленкою не дозволимо її турбувати. Досить! Або так, або про нас забудь.

Рішучий настрій доньки чоловіка неприємно здивував. Але й сперечатися з нею він не став.

Ліля заслужила на щастя!

Коли Михайло зрозумів, що йому ось це все, гулянки, поїздки, коханки та ресторани, не потрібні і жити своїм життям не так вже й весело, що дуже хочеться домашнього затишку і тепла, то виявилося, що Ліля його забула.

Тепер не йому вона варить свій борщ, не йому прасує сорочки і не обіймає його перед сном!

Тепер вона живе своїм життям, у своє задоволення, де йому немає місця.

Ну що ж…

Заслужив!

Тільки від цього було не менш гірко.

І вже без того особливого задоволення Михайло збирав на нову машину і готував собі каші.

Ні, у нього були й коханки, і їв де хотів і коли хотів. Але це було не те! Він усе це собі купував.

А він звик до іншого…

І він не знав, що це Лілі чоловік готує смачні сніданки, що вони разом стежать за своїм здоров’ям і що вона не тільки дарує свою турботу й кохання чоловікові, а й отримує все з лишком!

Можливо для неї й правильним було рішення пожити своїм життям!

Вам також має сподобатись...

Марія пішла у ванну, залишивши свій телефон на дивані біля чоловіка. Повернулася за 10 хвилин. Андрій тримав у руках її телефон. – Марія, у тебе серйозно все з цим Віктором? – запитав він. – Ой, та пише якийсь, ніяк спровадити не можу, – відповіла вона. – Не зідзвонювалися ще? – навіщось запитав чоловік. – Ні, навіщо мені це. Просто з ввічливості відповідаю, – пояснила дружина. Марія вже зібралася у всьому зізнатися Андрію, що це Віка підговорила її влаштувати цю сцену з перепискою, щоб він трохи приревнував. Як раптом Андрій видав таке, що Марія аж присіла від здивування 

Галина зустріла давню подружку, жінки вирішили зайти в кафе поспілкуватися. Галина зателефонувала до чоловіка, сказала, що затримується і здивувалася – він був радий цьому. Подруга говорила щось, Галина слухала її, але думки все частіше поверталися до чоловіка. – Вибач, мені треба додому. Якось неспокійно мені, – сказала Галя пішла. Галина зайшла до квартири та почула голос чоловіка. Він комусь казав: – Ну куди ти під ліжко? Ось. Давай сюди, тут м’яко. Як думаєш, що скаже Галя, коли дізнається про нас. Галина навшпиньки підійшла до кімнати, тихенько відчинила двері і застигла від побаченого

Галина з чоловіком Миколою забрали до себе з села її стареньку матір. – Мамо, ти хоч їла? – запитала Галина в матері, коли прийшла з роботи. – Та хіба це їжа?! – почала скаржитися старенька. – Ось у селі в мене їжа була! Картопельки наварю, огірочки солоні відкрию, сальце… А Микола твій, жадібний дуже! – Матусю, ну лікар же сказав тобі, що не можна багато чого! – сказала вона. Ірина Вікторівна ще більше насупилася і пішла у свою кімнату… А вночі Галина з Миколою прокинулися від якогось гуркоту. Вони вибігли в коридор, і ахнули від побаченого

Тетяна з чоловіком Ігорем зібралися на весілля її брата. До кафе, де проходило свято, вони під’їхали на своєму чорному джипі. З діловитим виглядом родичі вийшли з розкішної машини. Ігор вручив нареченій букет і подарунок. – Прошу за стіл, – сказав їм наречений. Тетяна вибрала найліпше місце і поманила за собою чоловіка. Вона невдоволено подлубалася у тарілці, а потім мовчки вийшла з-за столу. Через годину, з поважним виглядом, Тетяна з’явилася в кафе. В її руках були два паперові пакети. Ігор глянув, що там несе його дружина і аж почервонів від сорому