Життєві історії

Ганна прийшла додому й відкрила двері своїм ключем. Жінка зайшла на кухню, озирнулася. Вечеря вже стояла на столі… – Голубців, бач ти, накрутила! – подумала Ганна про свою невістку Марину. – А я ж говорила, щоб котлеток насмажила! – Ігор голубців дуже захотів, – ніби, почувши думки своєї свекрухи, і виправдовуючись перед нею, сказала Марина. – Ну раз Ігор так захотів, то нехай вже, – пробурмотіла Ганна. – Смачні в тебе вийшли голубці, молодець! – раптом сказала Ганна до невістки, скуштувавши страву. Син Ганни Ігор аж поперхнувся від несподіванки! Він дивився на матір і не вірив своїм вухам

Коханий і єдиний синочок Ігорчик одружився. Ох, не таку невістку хотіла Ганна, не таку!

Що їй не скажи, все зробить по своєму! Начебто й непогано зробить, а все одно не так.

Така ж уже скромна дівчинка на вигляд була. А як усе починалося добре…

Скромна красуня Марина приїхала до їхнього міста. Приїхала вступати в інститут, але не пройшла по балам.

Добре хоч у будівельне училище взяли. Маляркою, буде людям стіни розмальовувати. Де ж це бачено?!

Ось і треба ж було Ігорчику в цьому училищі з нею познайомитися!

Прилипла прямо до нього. Добре ще поки не розписалися, гроші збирають на весілля…

Ганна любила скаржитися сусідці на невістку. Іде з роботи, а та вже чекає на лавці біля під’їзду.

Звичайно, не особисто її чекала, але майже кожен день любила посидіти там і попліткувати з усіма, кого зустріне.

Ганна сідала і на годину й засиджувалась.

– Гарна у тебе дівка. Гріх скаржитися, – часто їй казала баба Клава. – Он у Андріївни на доньку глянь, яка фіфа ходить. Спідниця коротка, розмальована, нігті, боронь Боже, які довгі. І не готує вдома навіть. А ти приходиш – вечеря на столі.

– Вечеря на столі, та все не так! – казала Ганна.

– А тобі що не зроби, все не так! Ти тільки не ображайся, але сама подумай. Нічого вже не робиш, вона все…

– Якщо хоче за мого Ігорчика, то нехай доглядає за нами! Отак от!

– Твій Ігорчик той ще. Давно б із мужиками у кафе сидів, якби не Маринка. Мало ти за ним набігалася… Ще той гультяй був.

– Та ну тебе! Сиди собі, а я пішла додому, – сказала Ганна і попрямувала у підʼїзд.

…Вечеря вже стояла на столі.

– Голубців, бач ти, накрутила! – подумала Ганна. – А я ж говорила, щоб котлеток насмажила.

– Ігор голубців захотів, – ніби, почувши думки свекрухи, і виправдовуючись, сказала Марина.

– Ну раз Ігор захотів… – пробурмотіла Ганна.

– Смачні голубці, молодець, – раптом сказала Ганна до невістки.

Ігор аж поперхнувся від несподіванки! Він дивився на матір і не вірив своїм вухам.

Адже вона ніколи не хвалила його Маринку, а все більше сварилася…

Похвалила. Смачні, та не те. Все не те. А донька в Андріївни краща. Висока, статна, і одягнена не рівня Маринці.

А нігті? Так їй же не стіни фарбувати, а різні кнопочки на комп’ютері натискати та чай пити.

А спідниця коротка, так молода вона ще, он ноги які стрункі.

Ганна і сама так у молодості ходила. Добре сусідка не знає, а то б пригадала їй.

Ганна Марині нічого не говорила, тільки синові наодинці іноді виказувала все, що собі думала…

А Ігорчик раптом загуляв. То у кафе з друзями, то невідомо куди, приходити став пізно.

Свекруха відправляла Марину шукати його. А якось Марина побачила, як він із сусіднього під’їзду виходить. Потім усе й з’ясувалося. До доньки Андріївни й бігав!

– А що ти хочеш? Подивися на себе та на неї. Вона сидить в офісі, а ти бігаєш по будовах та ще й чоловіка за собою тягаєш! – сказала Ганна.

– Він професію отримав, по ній і працює. І я, між іншим, непогано заробляю! – плакала Марина.

– Гаразд, не плач… Поговорю я з ним.

Під час розмови з’ясувалося, що донька Андріївни вагітна. Ганна спочатку злякалася, а потім подумала, що все добре складається. І дитина буде, і Маринка піде.

– Сама розумієш, Юля вагітна, – сказала вона невістці. – Тож треба тобі піти.

Марина мовчки зібрала речі й пішла. Навіть не стала чоловіка чекати. Вона давно бачила, як свекруха нею не задоволена. Та й Ігор загуляв недарма…

А Ігор привів додому Юлю. Швидко одружилися. Навіть розлучення чекати не треба було, бо з Маринкою без весілля жили.

Красива вона, і… Все. Більше її переваг Ганна не помічала. А як їх помітиш? Не готує – дві господині на кухні. Не прибирає – не моя квартира. Лежить ноги в стелю – йога.

Від їжі, яку Ганна готує, носа верне – вагітна. У магазин не ходить – не можна важке носити.

Ганна металася по квартирі: прибирання, приготування, прання, дитина маленька, скрізь лізе. Ігор із друзями гуляє. А їй ще й на роботу треба встигати. Нерви здали і потрапила Ганна до лікарні. Прийти нема кому провідати. Невістка нова зайнята, син на роботі і з друзями.

Дадуть передачку з апельсинами, які Ганна не їсть. А матір додому чекають, порядок треба наводити, сумки тягати, їжу готувати, улюбленого онука в садок водити.

Жінку одну до Ганни в палату поклали, і до неї одразу й відвідувачка прийшла. Якась дівчина вагітна.

Ганна глянула на неї й одразу впізнала – Марина!

Скільки років уже минуло, три, майже, чотири… Марина теж її впізнала. Привіталася, посміхнулася.

– Як ви там? – запитала сусідка по палаті Марину.

– Не турбуйтеся, мамо, лікуйтеся, – відповіла дівчина. – Все у нас добре. Толік привіт передає. Він завтра прийде. Я вам рибку принесла, морс…

– Та не турбуйся, дівчинко! Ти себе бережи. А мені й тут вистачає.

– Це домашнє. А завтра, що приготувати? Вам не можна смаженого, я дізнавалася в лікаря. Котлетки зроблю на пару.

– Зробиш, я тебе знаю, – усміхаючись сказала жінка.

– Мама? – задумалась Ганна. – Її ж не стало, немає в Марини матері, – згадала вона. – Вона ж на поминки їздила. Цікаво…
– Ось, ви й самі розумієте, – так само посміхаючись відповіла Марина. – Гаразд, лікуйтеся. Мені пора. Толіку треба допомагати, у нього сьогодні багато роботи.

– Ти бережи себе.

– Добре.

Марина пішла. Ганна думала, як все дізнатися, все розпитати.

– Хороша у вас донька, – нарешті сказала вона.

– Так хороша. Тільки не дочка це, а моя невістка. Сина дружина. Я ж завжди хотіла ще й доньку та не вийшло. А Мариночка розумниця, просто, як рідна. Ось навіть мамою почала називати. А хазяйська яка. Разом із моїм сином квартири ремонтують. Така молодець. Відбою немає від клієнтів.

Ганна згадала, що і її Ігорчику Марина це пропонувала. Тільки Ганна синочка відмовила. Який може бути бізнес?

– Ви разом усі живете?

– А як інакше?! Вони ще молоді, не заробили на житло. Та й хай живуть. Місця вистачить. А готує вона, пальчики оближеш. Адже в мене дієта спеціальна, а вона все вивчила. Не полінувалася.

– Пощастило вам із невісткою. І вашому синові пощастило.

Ганна більше нічого не сказала. Не сказала, що Марина могла бути її невісткою. Тільки Ганна сама все зруйнувала.

Це ж вона сама при кожній нагоді говорила синові про Юлю. Сама його підштовхнула на зраду. Сама змусила Марину піти. Шкода? Так, тепер вона шкодує. Але пізно…

А вдома на неї чекають, так. Порядок треба наводити, сумки тягати, їжу готувати, коханого онука в садок водити, гроші заробляти. Та багато чого ще…

Вам також має сподобатись...

Степан з Юлією одружилися. Жили молоді з матірʼю Степана Мариною Аркадіївною. А невдовзі вони вирішили переїхати у своє житло… Розлука була важкою. Марина Аркадіївна дуже не хотіла відпускати їх… Молоді обжилися на новій квартирі. Матір в гості не кликали, а вона, на диво, й не дзвонила… Пройшов тиждень, другий, третій… Степан захвилювався, що там з матірʼю і подзвонив сам. А з нею виявилося все гаразд. Каже, не хотіла турбувати, бо знає, скільки справ при переїзді. І тут, раптом, через місяць дзвінок у двері. Молоді відкрили й остовпіли від побаченого

Тамара закривала помідори, по новому рецепту, коли прийшла сестра чоловіка. – Привіт, а Олексій вдома? – одразу запитала вона. – Вдома, зараз покличу, – відповіла Тамара. За хвилину жінка повернулася вже з чоловіком. – О, привіт. Ти чому не попередила, що в гості зайдеш? – здивувався Олексій, побачивши сестру. – Олексію, у мене до тебе є одна пропозиція, – почала здалеку сестра. – Вийдемо, поговоримо? – Говори тут, у мене від Тамари секретів нема, – наполіг чоловік. Сестра з хвилину збиралася з духом, а потім наважилася і все розповіла брату. Олексій з Тамарою, вислухали її і застигли від почутого

Поліна була в гостях у бабусі з дідусем. Наступного дня вона прокинулася рано. – Піду додому, – сказала Поліна. – До дня народження треба підготуватись. На вечір і ви приходьте! – Прийдемо! – сказала бабуся. – З днем народження, внучечко! Поліна ледь не бігла додому. Вона заскочила в квартиру. У коридор вибігли її брати. Обличчя в них були загадкові. – Поліно, з днем народження! – кинулись вони до неї. Брати взяли Поліну за руки і повели… У батьківську кімнату! Урочисто відкрили двері… Поліна зайшла всередину й оторопіла від побаченого. – Це що ще таке?! – тільки й сказала вона

Марина поспішала до нотаріальної контори. Півроку тому у неї не стало батька і тепер прийшов час вступити в спадщину. Вона зайшла в кабінет нотаріуса, де її зустріла секретарка. – Прошу вас ознайомитись із документами, – сказала дівчина. – Тільки, вибачте, не можу зараз роздрукувати, доведеться прочитати з ноутбука. Марина кивнула дівчині та запевнила, що її все влаштовує. Секретарка принесла ноутбук, відкрила потрібну папку та пішла до себе за стіл. Побачивши в заголовку папки з документами свої ініціали та прізвище, Марина клацнула мишкою, відкрився документ. Марина прочитала зміст документу і застигла від прочитаного