Життєві історії

Ірина вирішила сказати своєму коханому Євгену, що у них буде дитина. На її подив, радості на обличчі чоловіка вона не побачила. – Якщо так, то ми розлучимося! – заявив Євген. – Добре, я подумаю, – сумно сказала Ірина. Тієї ночі вона ночувала у своїх батьків. – Будь, що буде, – вирішила вона зранку. – Дитину я залишаю, а Євгену доведеться збрехати… Ірина пішла до свого коханого додому. Вона відкрила двері своїм ключем і зайшла в коридор. З кухні чулися якісь голоси. Ірина зайшла на кухню й оторопіла від побаченого. – Як ти міг! – тільки й вигукнула вона

Ірина познайомилася з Олексієм в автосервісі. Дорогою з роботи в неї зламалась машина.

Якось вона дотягнула до найближчого ремонту. Але майстер, який підійшов до неї, одразу розчарував її, запропонувавши залишити машину до завтра.

– Сьогодні ніяк не встигнемо, – виніс він свій вердикт.

Це було так недоречно, що Ірина не змогла стримати розчарування. Тієї ж миті поруч із нею зʼявився високий, статний молодик.

Мабуть, у погляді дівчини він розглянув такий сум, що мимоволі відгукнувся на її прохання.

Ірина не одразу зрозуміла, він якраз і є власником цієї автомайстерні.

Через пів години автомобіль Ірини був відремонтований. Причому ремонт виявився дуже дешевим.

– Навіть не знаю, як вам дякувати! – сказала дівчина.

– А давайте сьогодні в кіно сходимо?! – несподівано запропонував хлопець.

І хоча його пропозиція викликала здивування в Ірини, вона відповіла згодою. За першою зустріччю були й наступні…

А невдовзі Олексій запропонував дівчині переїхати до нього.

Олексій не був багатієм. Бізнесом він почав займатися нещодавно. І все таки за цей час він встиг придбати квартиру.

Це була скромна двокімнатна квартирка. Спільне проживання поки що не накладало жодних зобов’язань ні на Ірину, ні на її хлопця.

Ірина усвідомлювала, що Олексій дуже в неї закоханий. Власне, він цього й не приховував, і був готовий запропонувати їй руку і серце.

Але Ірина випередила його.

– Олексію, а давай не поспішатимемо з весіллям, га?! – раптом заявила вона. – Я поки не готова до сімейних стосунків…

Олексій був дуже закоханий в Ірину і чекати на її згоду він міг скільки завгодно.

Ірині подобався Олексій. Він був надійним, вірним чоловіком. Але, як їй здавалося, він не був чоловіком її мрії. У ньому, як вона думала, було щось дитяче.

Для неї він здавався надто простим і передбачуваним.

За плечима в Ірини був університет, після закінчення якого вона одразу влаштувалася на роботу в офіс великої компанії.

Найпримітнішим із чоловіків в офісі був син директора компанії. У свої тридцять років Євген очолював один із відділів компанії з перспективою зростання до посади директора.

Якоїсь миті Ірина відчула, що він небайдужий до неї.

Все почалося з корпоративного вечора, після якого Євген запросив Ірину додому.

Наступного дня, заявивши Олексію, що вони розлучаються, Ірина переїхала до Євгена…

Квартира Євгена вражала своєю розкішшю та розмахом. Після переїзду Ірина жила, як у казці.

Великі букети квітів, дорогі подарунки, вечері в ресторанах…

– Ось він – чоловік моєї мрії, – зробила висновок Ірина.

Минув час і вона вирішила потішити Євгена звісткою, що у них буде дитина.

На її подив, радості на обличчі чоловіка вона не побачила. Він виявив бурхливі, але зовсім не ті емоції, які вона очікувала від нього.

– Якщо ти залишиш дитину, – заявив Євген. – То ми розлучимося.

– Добре, я подумаю, – із сумом у голосі сказала Ірина.

Тієї ночі вона ночувала у своїх батьків і до ранку очей не зімкнула.

– Будь що буде, – вирішила вона зранку. – Дитину я залишаю, а Євгену доведеться збрехати. А потім, коли термін буде більшим, поставлю його перед фактом, що вже пізно щось робити. Куди він подінеться, він мене любить.

Був вихідний. З самого ранку Ірина вирушила до Євгена.

Вона відкрила двері ключем, який колись вручив їй Євген і зайшла в коридор.

З кухні чулися якісь голоси. Ірина здивовано пішла на звук. Вона зайшла на кухню й оторопіла від побаченого.

Ірина побачила Євгена у компанії з незнайомою дівчиною!

– Як ти міг! – ахнула Ірина й заплакала.

– Ключі залиш і йди звідси, – сказав Євген.

Ірині нічого не залишалося, як піти назавжди. Похапцем вона навіть не встигла забрати свої речі. А потім так і не наважилася повернутись за ними…

І знову була безсонна ніч у батьківській квартирі. А вранці вона згадала Олексія і зателефонувала йому.

– Вибач, я зрозуміла, що мені потрібен тільки ти, – сказала Ірина в слухавку.

– Вибач, Ірино, але я не можу тебе пробачити, – заявив Олексій.

Такої відповіді Ірина не очікувала. Вона була впевнена, що Олексій прийме її завжди. І тоді Ірина пішла ва-банк.

– Олексію, у нас з тобою буде дитина. Коли я це зрозуміла, то зразу пішла від нього!

– Якщо це справді так, то давай поки поживемо окремо. А після народження дитини зробимо тест. Від своєї дитини я ніколи не відмовлюся. І заради неї ніколи і ні в чому не дорікну тебе.

Ця відповідь зіпсувала всі плани Ірини. Більше вона не дзвонила до Олексія.

А він теж не шукав з нею зустрічі…

Вам також має сподобатись...

Ліда вийшла з роботи. – Вибачте, а ви не з паспортного? – молода дівчина, зрівнявшись із Лідою, зупинилася. – Так, а що? – посміхнулася Ліда. – Значіть запізнилася. Нікуди не встигаю. Чоловік на двох роботах, я теж, відпроситись дуже важко, – пояснила дівчина. – Нічого, буває. Ходімо віддам ваші документи, – посміхнулася Ліда і запитала. – А як ви встигаєте працювати на двох роботах? – Основна робота у мене в магазині, а вечорами букетики роблю, а чоловік перед роботою біля метро їх продає, – усміхнулася вона. Ліда застигла почувши це, вона ніяк не могла повірити у таке співпадіння

Олексій з Оленою розписалися. Пишного весілля вирішили не робити. Відсвяткували скромно. В кафе запросили тільки найближчих родичів… Почалося сімейне життя. Якось Олексій з Оленою ходили по торговому центру і шукали подарунок на ювілей батька Олексія. Олена не могла відвести очей від прилавка з дитячими іграшками. – Дивись, які вони милі, – казала вона. – У мене в дитинстві був такий самий ведмедик. Може, купимо? Олексій слухав дружину неуважно. Він глянув за вітрину магазину і раптом застиг від побаченого. – Я зараз! – сказав він Олені й вибіг із магазинчика. Олена не розуміла, що відбувається

Марія стояла біля вікна. Вона вдивлялася у поля, що тяглися до самого горизонту. Її коханий Андрій дрімав у кріслі. Поряд з ним стояла чашка чаю, який вже охолов. Марія дивилася на чоловіка і відчувала, як щось тихо йде. Життя – чи, може, просто час… – Андрію, ти б випив чаю, – тихо сказала жінка. Андрій розплющив очі, посміхнувся. Він знав, що від цього чаю нічого не зміниться, що час уже не можна повернути назад. – Марійко, та навіщо цей чай? Ти ж знаєш. Все вже знаєш, – його голос звучав м’яко. Марія зітхнула. Вона знала, що буде далі

Світлана готувала вечерю, коли додому повернувся чоловік. Андрій їздив до своєї матері. – Як там Ірина Михайлівна, – поцікавилася Світлана. Чоловік мовчав. – Андрію, щось сталося? – помітивши його замішання, поцікавилася Світлана. – Ні. Просто є до тебе прохання. Ти тільки нічого такого не подумай, – чоловік повільно опустився на крісло. Жінка перевела на чоловіка здивований погляд, намагаючись зрозуміти, про що таке може попросити її Андрій. – Загалом, мама тут дещо хоче, – зам’явся чоловік. – Що? – запитала Світлана. – Вислухай мене, і не ображайся, – раптом сказав Андрій і все розповів дружині. Світлана вислухала його і застигла від почутого