Вже дві години Геннадій сидів у парку на лавці.
Люди поспішали у своїх справах, зухвалі голуби юрмилися біля ніг Геннадія.
Він час від часу відганяв їх, а вони знову підбиралися до його ніг.
Думок не було жодних.
Точніше, Геннадій відганяв усі думки, але вони, так само як ці голуби, нахабно крутилися в голові Геннадія.
– І що далі? – ця найнахабніша думка, вона взагалі не виходила з голови…
…Геннадій із дружиною Тетяною прожили разом двадцять п’ять років, виростили двох дітей.
Все було добре.
Діти пішли в самостійне життя. Геннадій із дружиною жили удвох.
І якось нудно стало Геннадію.
Зараз це не пояснити, але тоді хотілося якихось змін, хотілося бурхливого життя. На всі пропозиції дружина тільки посміхалася. Їй подобалося її спокійне життя.
Геннадій сердився – Тетяна з коханої жінки ставала кращим другом, з яким можна все обговорити, на якого можна покластися. Але пристрасті вже не було, яскраві почуття зникли…
Жодних вражень!
У Геннадія було відчуття, що вони стали старими, яким тільки й залишилося гуляти по парку, тримаючись за руку.
Та одного разу все змінилося…
Геннадій ішов по вулиці й зустрів дівчину, яка сиділа на бордюрі. Дівчина плакала.
– Що трапилося, дівчино?! – запитав він.
Не те, щоб йому було її шкода, просто Геннадій цю зустріч сприйняв, як пригоду.
– Нога. Зашпорталася і тепер йти не можу, – дівчина показала на ногу.
– Швидку викликати? – запитав Геннадій.
– Ні. Це в мене не вперше. Треба додому дошкандибати і пов’язку накласти, – відмахнулася дівчина.
– А живете далеко?
– Ні, зовсім трохи не дійшла додому. Зараз посиджу трохи й піду…
Тут Геннадій підхопив дівчину на руки й наказав:
– Показуй дорогу!
Геннадій ніс дівчину, а в душі в нього все тріумфувало. Він міцніше пригонув її до себе і подумав:
– От так би не відпускати її взагалі…
У квартирі Геннадій посадив дівчину на диван і не втримався, поцілував її.
І одразу феєрверк почуттів, свято душі!
Саме цього не вистачало Геннадію в житті.
Потім він накладав пов’язку дівчині. Вони довго говорили. Дівчину звали Насті.
І потім вони знову обіймалися…
…Геннадій прийшов додому аж під ранок.
Вдома він узяв свою подушку і пішов спати в кімнату сина.
Тетяна не спала, але промовчала. Вона вранці сама поснідала і пішла працювати…
…Тепер щовечора Геннадій поспішав до своєї Насті. А дружина не вимагала пояснень, вона просто не помічала Геннадія.
Він був радий цьому, думав, що дружина його розуміє. Навіть думав, що дружина не здогадується про коханку.
Настя була студенткою останнього курсу. Геннадій уже мріяв, що розлучиться з дружиною, одружиться з Настею, вони житимуть яскраво, весело і щасливо.
Але через пів року, як вважав Геннадій, серйозних стосунків, коли він розповів Насті про свої плани, то сталася дивна річ.
Дівчина раптом засміялася!
– Думаєш, я мрію жити зі старим? Ти ж мені в батьки годишся! Ну гаразд, якби ти був багатієм. І то я подумала б, виходити за тебе заміж або відбити твого сина в дружини. Ні, у нас з тобою всього навсього невелика пригода. Та годі тобі, не хмурся, нам же ж з тобою добре зараз. Все одно, через місяць я отримаю диплом і поїду у своє місто. А там ти мені не потрібний…
…Від Насті засмучений Геннадій пішов із вибаченнями до дружини.
– Розумієш, наче щось мене поплутало. Ти ж мені вибачиш? – Геннадій жалісливими очима дивився на дружину, стоячи перед нею навколішки.
– Ой, не треба цієї комедії. Встань з колін, це, по-перше, а по-друге, я вже дізнавалася, якщо продати наш будинок, то можна купити дві невеликі квартири. Сподіваюся ти не проти? – з кам’яним виразом обличчя відповіла Тетяна.
Жодні вмовляння не впливали на неї. Геннадій говорив про те, що дружина «викидає на смітник» двадцять п’ять років спільного життя, говорив про те, що діти не зрозуміють їх, говорив, що помилитися може кожен.
– От якби з тобою таке трапилося, я тебе пробачив би! Бо люблю тебе. А ти, мабуть, не любиш мене і ніколи не любила! – цей аргумент у примиренні Геннадій вважав найголовнішим, і дружина після нього просто мусила вибачити.
Але дружина… Засміялася й пішла, зачинившись у своїй кімнаті…
…Геннадій не знав, що ще зробити.
Він вийшов на вулицю, дійшов до парку, і ось уже дві години сидів на лавці.
Його життя зруйнувалося!
