Життєві історії

– Я купила вам такий подарунок – ахнете просто! – вигукнула задоволена Ірина Вікторівна до невістки і сина. Вона заскочила в квартиру і простягла невістці якусь невелику картонну коробочку. Уляна подякувала свекрусі за презент, але дивитися, що всередині коробочки, не стала… Сьогодні Уляна з Костянтином відзначало свою першу річницю весілля, тому дівчині було не до дивацтв свекрухи. Гостей вони запросили небагато – всього п’ять найближчих родичів. Увечері, після святкової вечері, коли всі пішли, Уляна почала розглядати подарунки. Несподівано увагу дівчини привернула невелика коробочка. – Це від мами, – сказав Костянтин. – Вона казала, що там неймовірний сюрприз. Ми маємо «ахнути»! Уляна відкрила коробку й застигла

– Я купила вам такий подарунок – ахнете просто! – вигукнула задоволена Ірина Вікторівна до невістки і сина.

Вона заскочила в квартиру і простягла невістці якусь невелику картонну коробочку.

Уляна подякувала свекрусі за презент, але дивитися, що всередині коробочки, не стала…

Сьогодні Уляна з Костянтином відзначало свою першу річницю весілля, тому дівчині було не до дивацтв свекрухи.

Гостей вони запросили небагато – всьго п’ять найближчих родичів.

Увечері, після святкової вечері, коли всі пішли, Уляна почала розглядати подарунки.

Несподівано увагу дівчини привернула невелика коробочка.

Вона взяла її в руки й почала розглядати.

– Це від мами, – сказав Костянтин, посміхаючись. – Вона казала, що хоче зробити нам неймовірний сюрприз. Ми маємо «ахнути»!

Уляна обережно відкрила коробку і на мить застигла.

Вона побачила… Звичайну витончену електронну фоторамку.

– Як мило! – вигукнула вона. – Я давно на неї дивилася, але ніяк не наважувалася купити. Ірина Вікторівна ніби прочитала мої думки!

Увечері наступного дня Уляна вирішила завантажити у рамку фотографії зі свого весілля.

Вона обрала найяскравіші моменти – перший танець, обмін обручками, вітання друзів та сім’ї.

Коли все було готове, рамка почала показувати слайд-шоу. Радості Уляни не було меж!

– Як все таки класно вийшло! – захоплено сказала вона, дивлячись на екран. – І справді, розкішний подарунок!

Наступного ранку Уляна прокинулася раніше, аніж зазвичай. Вона підійшла до рамки, щоб перевірити, як виглядає вранці слайд-шоу.

Проте замість весільних фотографій на екрані були… Знімки Ірини Вікторівни!

Уляна здивовано переглянула їх, зауваживши, що деякі для неї стали відкриттям.

– Що за нісенітниця? – пробурмотіла Уляна, здивовано кліпаючи. – Не могла ж Ірина Вікторівна завантажити в неї свої фотографії…

Дівчина перезавантажила пристрій і знову завантажила свої фотографії. Увечері, коли Костянтин повернувся з роботи, вона розповіла йому про дивний інцидент.

– До речі, хіба твоя мати була цього року на морі? – здивовано запитала в чоловіка Уляна.

– Ну так, напевно… Я точно не знаю, – завагався чоловік. – Точніше, не пам’ятаю.

– Дивно, вона нічого не казала… Одна фотографія мене взагалі трохи здивувала. Коли ти відпочивав із Іриною Вікторівною? У якому році? – Уляна приголомшила чоловіка наступним питанням.

– Напевно, вони ще трирічної давнини, – припустив Костянтин. – Як вони у рамці опинилися? Мама завантажувала?

– Без поняття! – похитала головою дівчина. – Якщо навіть вона й пробувала її в роботі, то я вчора наші завантажила, тому тільки одні питання і жодних відповідей… Зараз я начебто все зробила, як треба…

Вранці наступного дня Уляна знову підійшла до рамки. І знову на екрані були фотографії Ірини Вікторівни!

Щоправда, їх чомусь стало не десять, як учора, а двадцять п’ять. Розгублена Уляна задумливо дивилася в рамку.

– Це вже занадто! – обурилася дівчина. – Чому у нашій рамці знову фотографії твоєї мами? Нічого не розумію! Щоранку відбуватиметься таке диво?

У цей момент пролунав телефонний дзвінок. Уляна глянула на екран і побачила, що дзвонить Ірина Вікторівна.

– Ой, а у вас також мої фото з’являються? – одразу запитала вона. – Я собі таку саму рамку купила, як у вас, а вони, виявляється, синхронізуються! Я ставлю свої фотографії, а вранці дивлюся – ваші, знову завантажую свої, а вранці знову знаходжу ваші…

– У нас така ж нісенітниця! – розсміялася дівчина, нарешті зрозумівши, в чому річ. – Ірино Вікторівно, я там побачила багато фотографій, які раніше не бачила. Коли ви встигли з’їздити на море?

– Ой, та це ж у січні я була, після різдвяних свят, – діловито відповіла свекруха.

– У рамці усі фотографії нові? – починаючи дещо підозрювати, поцікавилася Уляна.

– Так, всі! – підтвердила її припущення Ірина Вікторівна.

Дівчина подумала трохи, намагаючись зрозуміти, коли свекруха могла відпочивати разом із Костянтином.

– А коли ви відпочивали із Костянтином? – запитала Уляна, намагаючись зберігати спокій.

– Ну от майже рік тому. Перед вашим весіллям, – відповіла Ірина Вікторівна і раптом затихла.

Жінка усвідомила, що видала і себе, і сина.

– Не нагадаєте, коли саме? – строго запитала Уляна.

– Ой, у мене зараз молоко втече, – перевела тему розмови Ірина Вікторівна і поклала слухавку.

Дівчина стиснула телефон у руці і вирушила у вітальню до чоловіка, який сидів на дивані.

– Ти часом нічого мені сказати не хочеш? – серйозним тоном запитала Уляна.

– Ні, – коротко відповів чоловік, не підводячи на неї очей.

– Точно? Коли ви їздили з Іриною Вікторівною разом на море? – схрестила руки на грудях дівчина.

– Ніколи! – заперечив Костянтин. – Мама щось сказала чи що?

– Рік тому. Перед нашим весіллям, – голос Уляни пролунав так, ​​що чоловік мимоволі відсторонився.

– Рі-ік? – Чоловік розтягнув склади і показав задумливе обличчя.

Костянтин підвів очі на Уляну і зрозумів, що його спроба прикинутися здивованим провалилася.

Дівчина стояла перед ним з кам’яним виразом обличчя, і було ясно, що вона не збирається відступати.

– Ти ж знаєш, що я завжди чесний з тобою, – почав він, намагаючись знайти відповідні слова, які могли б пом’якшити ситуацію. – Я не пам’ятаю, щоб ми з мамою колись їздили на море разом. Може, вона просто переплутала дати чи ще щось?

Уляна не рухалася і не відповідала, тільки продовжувала дивитись на чоловіка, і Костянтин відчув, як по спині пробіг холодок.

Він знав, що дружина не з тих, хто легко пробачає обман, і зараз він був на межі того, щоб втратити її довіру.

– Уляно, я присягаюся, я не пам’ятаю такого. Можливо, це якась помилка? — повторив він, сподіваючись, що вона повірить його словам.

Проте Уляна лише похитала головою:

– Ні, Костянтине, це не помилка. Я бачила фотографії. Там були ви з мамою, і це було нещодавно. Чому ти про це мені не сказав?

Костянтин зрозумів, що далі не можна тягнути. Він глибоко зітхнув і вирішив розповісти всю правду.

– Уляно, я й справді, їздив із мамою на море. Це було перед нашим весіллям, і я обіцяв, що це залишиться між нами. Вона хотіла провести час зі мною, доки мала ще таку можливість. Але я не думав, що це стане проблемою.

– Навіщо тоді приховав? – Уляна з докором подивилася на чоловіка, і Костянтин відчув, як його серце починає тріпотіти швидше. – Як я тепер можу довіряти тобі?

Чоловік відчув, як його обличчя починає червоніти. Він розумів, що зробив помилку, але не знав, як її виправити.

– Уляно, я зробив це, тому що не хотів, щоб ти думала, що я волію проводити час з мамою, а не з тобою. Я тебе люблю і хочу бути з тобою. Будь ласка, пробач мені…

Уляна довго мовчала, обмірковуючи його слова. Нарешті вона підійшла до чоловіка і сіла поруч.

– Гроші на поїздку, звідки взялися?

– Я взяв із відкладених на весілля, – покаявся Костянтин, розуміючи, що дружина рано чи пізно і сама все зрозуміє.

– Тому у нас не було живих квітів в арці? – сплеснула руками Уляна. – Ось це новина! Найцікавіше, що я дізналася про це через рік! І то, не дізналася б, якби не рамка, подарована Іриною Вікторівною! Хороший же ж ти чоловік…

А той, не знаючи, як врегулювати суперечку, раптом став перед дружиною на коліна.

– Вибач! Я винен! Що мені зробити, щоб ти мене пробачила?

– Не брехати! – холодно сказала Уляна. – Значить, ти взяв гроші з тих, що були відкладені на весілля і поперся на море з Іриною Вікторівною?! Це було тоді, коли ти сказав, що тебе на тиждень відправили у відрядження? Так?

Костянтин понуро кивнув у відповідь. Брехати більше дружині не мало жодного сенсу.

Чоловік відповів на всі запитання Уляни і ще раз щиро вибачився й розкаявся.

Дівчина хоч і сказала, що вибачила його, проте якийсь час була з ним холодна.

Костянтин вирішив купити їй і собі на літо путівки в Італію…

Вам також має сподобатись...

Петро і Катя одружувалися. Свято було в самому розпалі. Гості веселилися, танцювали. -А тепер, дорогі молодята, слово для привітання надається мамі нареченого, – оголосив тамада. – Дорогі Петро і Катя, – почала Алла Вікторівна. – Дозвольте мені, в цей знаменний день, привітати вас з одруженням… Говорила вона дуже довго, так що навіть гості втомилися і зайнялися своїми справами. І, нарешті: – А ще я хочу вручити вам цей шикарний подарунок! Алла Вікторівна дістала зі своєї сумочки красиву коробочку і вручила її молодятам. – Дякую вам! – усміхнулася Катя, швиденько відкрила подарунок і… всі гості ахнули від побаченого

Люда крутила на кухні голубці, як раптом у хату заскочив її чоловік Артем. – Людо, ти якось казала, що тобі в селі нудно живеться?! – вигукнув з порога Артем. – Біжи на город, там міські веселощі самі до тебе приїхали! Люда відволіклася від своїх голубців і здивовано подивилася на чоловіка, нічого не розуміючи. – Біжи швидше! – не вгавав Артем. – Всі веселощі пропустиш! Люда з недовірою глянула у вікно, яке виходило прямо на город сусідів і… Обімліла від побаченого! – Господи, та що ж це таке робиться?! – тільки й сказала вона

Надя приготувала вечерю і покликала чоловіка до столу. Стас зʼявився за хвилину, сів за стіл, почав їсти. Раптом у чоловіка заграла мелодія на телефоні. – Вибач, я на хвилинку, це терміново, по роботі, – сказав він до Наді і вийшов у іншу кімнату розмовляти. Чоловіка не було хвилин пʼять. – Що ж там сталося? Вечеря охолоне! – почала хвилюватися жінка. Надя встала з-за столу і вийшла в коридор. Жінка почула, як Стас з кимось шепочеться по телефону. Надя підійшла ближче до кімнати, прислухалася до розмови чоловіка і застигла від почутого 

Наталя йшла по вулиці до свого будинку. Вона була в декреті і чекала на появу доньки. Від її коханого Миколи не було жодних звісток… Лише один раз його друг Петро приніс Наталі гроші, сказав, що це від Миколи. Наталя не повірила, але гроші взяла. – Бог йому суддя! – вирішила Наталя. – Він сам зробив свій вибір! Вже підходячи додому, вона раптом помітила якогось чоловіка. Той стояв біля під’їзду з коробкою в руках і озирався на всі боки… Наталя підійшла ближче, придивилась до того мужика й застигла від побаченого