Життєві історії

– Я купила вам такий подарунок – ахнете просто! – вигукнула задоволена Ірина Вікторівна до невістки і сина. Вона заскочила в квартиру і простягла невістці якусь невелику картонну коробочку. Уляна подякувала свекрусі за презент, але дивитися, що всередині коробочки, не стала… Сьогодні Уляна з Костянтином відзначало свою першу річницю весілля, тому дівчині було не до дивацтв свекрухи. Гостей вони запросили небагато – всього п’ять найближчих родичів. Увечері, після святкової вечері, коли всі пішли, Уляна почала розглядати подарунки. Несподівано увагу дівчини привернула невелика коробочка. – Це від мами, – сказав Костянтин. – Вона казала, що там неймовірний сюрприз. Ми маємо «ахнути»! Уляна відкрила коробку й застигла

– Я купила вам такий подарунок – ахнете просто! – вигукнула задоволена Ірина Вікторівна до невістки і сина.

Вона заскочила в квартиру і простягла невістці якусь невелику картонну коробочку.

Уляна подякувала свекрусі за презент, але дивитися, що всередині коробочки, не стала…

Сьогодні Уляна з Костянтином відзначало свою першу річницю весілля, тому дівчині було не до дивацтв свекрухи.

Гостей вони запросили небагато – всьго п’ять найближчих родичів.

Увечері, після святкової вечері, коли всі пішли, Уляна почала розглядати подарунки.

Несподівано увагу дівчини привернула невелика коробочка.

Вона взяла її в руки й почала розглядати.

– Це від мами, – сказав Костянтин, посміхаючись. – Вона казала, що хоче зробити нам неймовірний сюрприз. Ми маємо «ахнути»!

Уляна обережно відкрила коробку і на мить застигла.

Вона побачила… Звичайну витончену електронну фоторамку.

– Як мило! – вигукнула вона. – Я давно на неї дивилася, але ніяк не наважувалася купити. Ірина Вікторівна ніби прочитала мої думки!

Увечері наступного дня Уляна вирішила завантажити у рамку фотографії зі свого весілля.

Вона обрала найяскравіші моменти – перший танець, обмін обручками, вітання друзів та сім’ї.

Коли все було готове, рамка почала показувати слайд-шоу. Радості Уляни не було меж!

– Як все таки класно вийшло! – захоплено сказала вона, дивлячись на екран. – І справді, розкішний подарунок!

Наступного ранку Уляна прокинулася раніше, аніж зазвичай. Вона підійшла до рамки, щоб перевірити, як виглядає вранці слайд-шоу.

Проте замість весільних фотографій на екрані були… Знімки Ірини Вікторівни!

Уляна здивовано переглянула їх, зауваживши, що деякі для неї стали відкриттям.

– Що за нісенітниця? – пробурмотіла Уляна, здивовано кліпаючи. – Не могла ж Ірина Вікторівна завантажити в неї свої фотографії…

Дівчина перезавантажила пристрій і знову завантажила свої фотографії. Увечері, коли Костянтин повернувся з роботи, вона розповіла йому про дивний інцидент.

– До речі, хіба твоя мати була цього року на морі? – здивовано запитала в чоловіка Уляна.

– Ну так, напевно… Я точно не знаю, – завагався чоловік. – Точніше, не пам’ятаю.

– Дивно, вона нічого не казала… Одна фотографія мене взагалі трохи здивувала. Коли ти відпочивав із Іриною Вікторівною? У якому році? – Уляна приголомшила чоловіка наступним питанням.

– Напевно, вони ще трирічної давнини, – припустив Костянтин. – Як вони у рамці опинилися? Мама завантажувала?

– Без поняття! – похитала головою дівчина. – Якщо навіть вона й пробувала її в роботі, то я вчора наші завантажила, тому тільки одні питання і жодних відповідей… Зараз я начебто все зробила, як треба…

Вранці наступного дня Уляна знову підійшла до рамки. І знову на екрані були фотографії Ірини Вікторівни!

Щоправда, їх чомусь стало не десять, як учора, а двадцять п’ять. Розгублена Уляна задумливо дивилася в рамку.

– Це вже занадто! – обурилася дівчина. – Чому у нашій рамці знову фотографії твоєї мами? Нічого не розумію! Щоранку відбуватиметься таке диво?

У цей момент пролунав телефонний дзвінок. Уляна глянула на екран і побачила, що дзвонить Ірина Вікторівна.

– Ой, а у вас також мої фото з’являються? – одразу запитала вона. – Я собі таку саму рамку купила, як у вас, а вони, виявляється, синхронізуються! Я ставлю свої фотографії, а вранці дивлюся – ваші, знову завантажую свої, а вранці знову знаходжу ваші…

– У нас така ж нісенітниця! – розсміялася дівчина, нарешті зрозумівши, в чому річ. – Ірино Вікторівно, я там побачила багато фотографій, які раніше не бачила. Коли ви встигли з’їздити на море?

– Ой, та це ж у січні я була, після різдвяних свят, – діловито відповіла свекруха.

– У рамці усі фотографії нові? – починаючи дещо підозрювати, поцікавилася Уляна.

– Так, всі! – підтвердила її припущення Ірина Вікторівна.

Дівчина подумала трохи, намагаючись зрозуміти, коли свекруха могла відпочивати разом із Костянтином.

– А коли ви відпочивали із Костянтином? – запитала Уляна, намагаючись зберігати спокій.

– Ну от майже рік тому. Перед вашим весіллям, – відповіла Ірина Вікторівна і раптом затихла.

Жінка усвідомила, що видала і себе, і сина.

– Не нагадаєте, коли саме? – строго запитала Уляна.

– Ой, у мене зараз молоко втече, – перевела тему розмови Ірина Вікторівна і поклала слухавку.

Дівчина стиснула телефон у руці і вирушила у вітальню до чоловіка, який сидів на дивані.

– Ти часом нічого мені сказати не хочеш? – серйозним тоном запитала Уляна.

– Ні, – коротко відповів чоловік, не підводячи на неї очей.

– Точно? Коли ви їздили з Іриною Вікторівною разом на море? – схрестила руки на грудях дівчина.

– Ніколи! – заперечив Костянтин. – Мама щось сказала чи що?

– Рік тому. Перед нашим весіллям, – голос Уляни пролунав так, ​​що чоловік мимоволі відсторонився.

– Рі-ік? – Чоловік розтягнув склади і показав задумливе обличчя.

Костянтин підвів очі на Уляну і зрозумів, що його спроба прикинутися здивованим провалилася.

Дівчина стояла перед ним з кам’яним виразом обличчя, і було ясно, що вона не збирається відступати.

– Ти ж знаєш, що я завжди чесний з тобою, – почав він, намагаючись знайти відповідні слова, які могли б пом’якшити ситуацію. – Я не пам’ятаю, щоб ми з мамою колись їздили на море разом. Може, вона просто переплутала дати чи ще щось?

Уляна не рухалася і не відповідала, тільки продовжувала дивитись на чоловіка, і Костянтин відчув, як по спині пробіг холодок.

Він знав, що дружина не з тих, хто легко пробачає обман, і зараз він був на межі того, щоб втратити її довіру.

– Уляно, я присягаюся, я не пам’ятаю такого. Можливо, це якась помилка? — повторив він, сподіваючись, що вона повірить його словам.

Проте Уляна лише похитала головою:

– Ні, Костянтине, це не помилка. Я бачила фотографії. Там були ви з мамою, і це було нещодавно. Чому ти про це мені не сказав?

Костянтин зрозумів, що далі не можна тягнути. Він глибоко зітхнув і вирішив розповісти всю правду.

– Уляно, я й справді, їздив із мамою на море. Це було перед нашим весіллям, і я обіцяв, що це залишиться між нами. Вона хотіла провести час зі мною, доки мала ще таку можливість. Але я не думав, що це стане проблемою.

– Навіщо тоді приховав? – Уляна з докором подивилася на чоловіка, і Костянтин відчув, як його серце починає тріпотіти швидше. – Як я тепер можу довіряти тобі?

Чоловік відчув, як його обличчя починає червоніти. Він розумів, що зробив помилку, але не знав, як її виправити.

– Уляно, я зробив це, тому що не хотів, щоб ти думала, що я волію проводити час з мамою, а не з тобою. Я тебе люблю і хочу бути з тобою. Будь ласка, пробач мені…

Уляна довго мовчала, обмірковуючи його слова. Нарешті вона підійшла до чоловіка і сіла поруч.

– Гроші на поїздку, звідки взялися?

– Я взяв із відкладених на весілля, – покаявся Костянтин, розуміючи, що дружина рано чи пізно і сама все зрозуміє.

– Тому у нас не було живих квітів в арці? – сплеснула руками Уляна. – Ось це новина! Найцікавіше, що я дізналася про це через рік! І то, не дізналася б, якби не рамка, подарована Іриною Вікторівною! Хороший же ж ти чоловік…

А той, не знаючи, як врегулювати суперечку, раптом став перед дружиною на коліна.

– Вибач! Я винен! Що мені зробити, щоб ти мене пробачила?

– Не брехати! – холодно сказала Уляна. – Значить, ти взяв гроші з тих, що були відкладені на весілля і поперся на море з Іриною Вікторівною?! Це було тоді, коли ти сказав, що тебе на тиждень відправили у відрядження? Так?

Костянтин понуро кивнув у відповідь. Брехати більше дружині не мало жодного сенсу.

Чоловік відповів на всі запитання Уляни і ще раз щиро вибачився й розкаявся.

Дівчина хоч і сказала, що вибачила його, проте якийсь час була з ним холодна.

Костянтин вирішив купити їй і собі на літо путівки в Італію…

Вам також має сподобатись...

– Що ми подаруємо мамі на восьме березня? – запитав під час сніданку в дружини Денис. – Ти купила подарунок? – Ні, не купувала, – сухо відповіла Надія. – Досить! Набридло! Невістка давно зрозуміла, що дружити зі свекрухою не вийде. Будь-який подарунок, обраний з турботою та любов’ю, сприймався Мариною Володимирівною із невдоволенням та розчаруванням… – Більше ніяких подарунків! – вирішила Надія. – Ну й гаразд, – на знак згоди кивнув Денис. – Нічого не даруємо, так не даруємо… Однак вранці восьмого березня, свекруха подзвонила сама. – Здрастуйте, Марино Володимирівно, – спокійно сказала Надія. – Як ваші справи? – Та які там справи! – вигукнула свекруха. – Де все?! – Що все? – Надія застигла від здивування

Наталя прокинулася пізно. Сьогодні у неї ювілей, тож жінка вирішила трохи поніжитися в ліжку. Ближче обіду Наталка заварила собі каву, посмажила омлет і почала приймати дзвніки з привітаннями. Першою зателефонувала мама Наталки. – Доню вітаю тебе з ювілеєм! – привітала жінка доньку. – Ну що будете святкувати? – Нам зараз не до святкування, – відповіла донька. – Всі гроші бережемо на весілля сина. Наталка ще трохи порозмовля з матірʼю і закінчила виклик. Раптом пролунав дзвінок у двері. – А це ще хто? – здивувалася жінка і пішла відкривати. Наталка відкрила двері і застигла побачивши на порозі несподівану гостю

Максим повернувся з роботи додому. В коридорі його зустріла засмучена дружина. – Щось сталося? – запитав він у Яни. – Це ти мені скажи! – вигукнула дружина. – Ти про що? – не зрозумів Максим. – Кого ти приводив у нашу квартиру за моєї відсутності? – поставивши руки в боки, ображено запитала Яна. – Нікого, – збентежено запереживав чоловік. – Тоді що це? – Яна взяла чоловіка за руку і повела на кухню. Максим з Яною зайшли на кухню, чоловік глянув на стіл і застиг від побаченого

Віка готувала вечерю, коли пролунав телефонний дзвінок. Дзвонила мама. – Ну що там у вас? – єлейним голоском запитала жінка. – Та ось, Юру чекаю. Вечерю приготувала, – відповіла Віка. – Доню, а можна я завтра приїду, з внучкою поняньчуся? – запитала мама. – Звісно приїжджай, – усміхнулася донька. Наступного дня мама вирушила до доньки та зятя у гості. Двері їй відкрив Юрій. – А я до вас у гості! – усміхнулася теща. – У гості значить? Ану покажіть ваше взуття! – раптом суворо сказав зять. – Взутя? Навіщо? – теща здивовано дивилася на зятя, нічого не розуміючи