Життєві історії

У Каті був день народження. Її коханий Ярослав запросив її у ресторан. Дівчина зробила легкий макіяж, одягла найкращу сукню. До зазначеної години Катя приїхала у ресторан, де на неї чекав коханий. – Виглядаєш чудово, – посміхнувся Ярослав, коли Катя підійшла до столика. – Дякую, – скромно відповіла дівчина. – З днем народження! – сказав Ярослав, коли їм принесли коктейлі. – Дякую! – відповіла Катя. – Дякую за цей чудовий вечір! – Але я маю ще один подарунок, – таємниче промовив Ярослав, поліз у кишеню і дістав звідти оксамитову коробочку. – Що це? – здивувалася дівчинка. Катя відкрила коробочку, заглянула всередину і… остовпіла від побаченого

Катерина зустрічалася з Ярославом вже п’ять років. І добре б вони почали свої відносини, будучи зовсім юними. У цьому випадку було б зрозуміло, чому вони не поспішають узаконити свої відносини.

Але ні, познайомилися вони, коли Каті було двадцять чотири, а Ярослав був за неї на рік старший.

Природно, дівчина неодноразово заводила мова про те, що треба узаконити стосунки. Не тиснула, та й натяки її були досить прозорими.

Але у Ярослава завжди була сотня причин, чому не варто поспішати.

– Зараз у мене бізнес у гору попер, я всі гроші туди віддаю. На весілля просто не буде коштів.

Або:

– У мене ж бабусі півроку тому не стало. Я поки що навіть думати про це не можу, треба хоча б рік почекати.

Були й інші причини: треба спочатку купити квартиру, я зібрався міняти машину, мій друг одружується влітку, не можемо ж ми на себе ковдру перетягнути.

Звичайно, чим більше минало часу, тим чіткіше Катя розуміла, що Ярослав просто не хоче з нею одружитися.

Вона його кохала. Дуже кохала. Але також розуміла, що не хоче залишитись без родини. Їй вже майже тридцять, скільки в неї залишилося часу, щоби народити дитину?

Та й якщо усунути всі практичні докази, сам факт, що Ярослав не хоче офіційно узаконити їхні стосунки, її бентежив. Адже в цьому немає нічого такого, якщо ти справді любиш і хочеш провести все життя з цією людиною. І напрошувався висновок, що, мабуть, Ярослав має просто інші плани.

Коли він вкотре знайшов якусь причину, щоб відкласти розмову про весілля, Катя вирішила, що час розходитися. Подумала, що поставить йому ультиматум: або вони стають сім’єю, або їм не по дорозі.

Звичайно, було складно на таке зважиться, от і Катя все ходила навколо, не знаючи, де взяти сміливість, щоби сказати таке.

І одного вечора вона все ж таки зібралася поставити крапку в цьому питанні. Розуміла, що відповідь Ярослава їй може не сподобатися, але це буде хоч якась визначеність. І якщо він знову відмовиться одружитися, Катя рухатиметься далі. Просто без нього.

Але вона не встигла нічого сказати. Ярослав примчав додому збудженим, відразу підхопив Катю на руки і поцілував.

– Ми їдемо у Туреччину, – посміхнувся він.

– Що? – Карина навіть переживала, що їй почулося.

– Так, сонце! Ми їдемо відпочивати! Це мій подарунок тобі на день народження! Я до останнього не знав, чи вийде у мене з роботою, та й як із грошима буде. Але все сталося, і я вже купив путівки.

Катя застрибала, обіймаючи чоловіка. Але вона була не так рада відпочинку, як тому, що, схоже, їй зроблять пропозицію.

На відпочинок вони їздили лише раз, на початку відносин. Але якось Ярослав згадав, що коли він робитиме пропозицію, то зробить усе можливе, щоб Катя була в захваті.

– Я нізащо не запропоную тобі вийти заміж між іншим. Я зроблю так, щоб це було красиво, щоб ти запам’ятала цей момент на все своє життя.

А тут все збіглося. День народження Каті, курорт з красивими пляжами та морем, романтика та відпочинок. Зрозуміло, що це все не так.

Катя була рада, що так і не зважилася на ту розмову. А то тільки все зіпсувала б. Адже Ярослав планував усе заздалегідь.

Але, звичайно, вона вдала, що ні про що не здогадується.

Катя збиралася цього разу дуже ретельно. Адже треба думати не тільки про те, в чому ти гулятимеш містом і в чому купатимешся. Потрібно підібрати таке вбрання, щоб не зіпсувати картинку, коли Ярослав скаже ці заповітні слова.

Як довго вона на них чекає… Всі її подружки вже й не вірили, що Ярослав наважиться. Говорили, що є такий тип чоловіків, котрі не хочуть сім’ю. Їх влаштовує відносно вільне життя, адже поки ви не одружені, особливо ніхто і нічим не зобов’язаний. Та й дітей такий тип чоловіків теж не бажає. Мовляв, їм подобається свобода та можливість з легкістю покінчити стосунки, коли вони набридають.

І хоч Катя заступалася за свого коханого, часом вона все ж думала так само, як і її подруги.

Але тепер вона представляла їхні обличчя, коли Катя розповість про пропозицію. І про те, наскільки красиво вона була зроблено.

Уявляла, як хвалиться обручкою і каже, що не дарма чекала. Зате вони одружуються усвідомлено, розуміючи, що створені один для одного.

Переїзд був довгим, звісно, ​​дівчина дуже втомилася. На відміну від Ярослава їй так і не вдалося поспати в дорозі. Було незручно, та й думала вона про те, що буде далі. Варто було заплющити очі, як вона бачила Ярослава, який опускається на одне коліно, дістаючи заповітну коробочку. А на тлі шумить море.

Після того, як вони дісталися, Ярослав та Катя заселилися в готель, відпочили та пішли купатися.

Катя знала, коли чоловік зробить їй пропозицію. Явно ж у її день народження, піднесе це як ще один подарунок. Тому гарну сукню, яку Катя спеціально купила для цього вечора, вона дуже берегла.

Перші три дні вони просто відпочивали. Купалися, засмагали, їздили на екскурсії. І, нарешті, настав той самий довгоочікуваний момент.

З ранку Катя прокинулася від поцілунку коханого. Потім вони пішли на сніданок, і там він сказав, що замовив на вечір стіл на березі моря.

На душі відразу стало хвилююче. Катя намагалася не посміхатися, але розуміла, що їй не вдається приховати емоції. Хоча, вони на відпочинку, тут сумувати, в принципі, не належить.

Катя ледве дотерпіла до вечора. А вже до цієї, головної події її життя вона підготувалася дуже ретельно. Уклала волосся, яке стало дуже неслухняним від місцевого клімату і води, зробила макіяж, вперше за відпочинок, ну і одягла ту саму сукню.

– Виглядаєш чудово, – посміхнувся Ярослав.

– Дякую, – скромно відповіла дівчина.

Поки йшли до ресторану, Катя думала про те, чи здогадався Ярослав найняти фотографа? Але навіть якщо ні, то вони потім наймуть і зроблять фотосесію. Такі моменти треба сфотографувати.

Все було так, як і уявляла Катя. На тлі моря грає тиха музика, романтичний вечір.

– Із Днем народження! – сказав Ярослав, коли їм принесли коктейлі.

– Дякую! – відповіла Катя, розуміючи, що дуже хвилюється. Зараз все й станеться. – Дякую за цей чудовий відпочинок, це чудовий подарунок!

– Але я маю ще один подарунок для тебе, – таємниче промовив Ярослав.

– І який же? – Запитала дівчина, намагаючись вдавати щиро. Мовляв, вона ні про що не здогадується. Адже це мав бути сюрприз.

І ось він, той момент… Ярослав поліз у кишеню штанів і дістав звідти оксамитову коробочку.

– Я ж не міг залишити тебе без подарунка, – з усмішкою промовив він. – Відкрий.

Звичайно, Катя уявляла, що Ярослав стане на одне коліно і скаже цю заповітну фразу: «Ти будеш моєю дружиною?».

Але він вирішив інакше, та й байдуже це було.

Катя з трепетом у душі відкрила коробочку, і відразу посмішка сповзла з її обличчя.

– Сережки?

– Так. З діамантом. Приміряй!

Ярослав відкинувся у кріслі і зробив великий ковток коктейлю.

У Каті ж шуміло у вухах. Вона дивилася на чоловіка, чекаючи, що він скаже, що це жарт, і головний подарунок буде зараз. Але цього не відбувалося.

– Щось не так? – Запитав він.

– Це весь подарунок? – уточнила Катя.

– А тобі мало? – хмикнув чоловік. – Я привіз тебе на відпочинок, подарував розкішні сережки. Що не так?

– Ярославе, ти й справді не розумієш? – Запитала вона.

– Ні. Що сталося?

– Я думала, що ти зробиш мені пропозицію. Мій день народження, курорт, атмосфера… Все говорило про це! А тут ти дістаєш коробку і що я бачу? Ти уявляєш, як я зараз засмучена?

– О, пробач, кохана, – якось нещиро промовив він. – Я навіть не думав про це. Та й зараз не час. Я весь у роботі, яке весілля?

– Яке весілля? – хмикнула Катя. – Мені двадцять дев’ять! Ми зустрічаємось п’ять років! Мені вже час народжувати дитину!

– Та не вигадуй. Зараз жінки народжують і пізніше, куди поспішати. Та ми й без штампу в паспорті чудово живемо.

– Це ти чудово живеш, – сказала дівчина. Потім встала з-за столу та пішла з ресторану, залишивши сережки лежати на столику. Вона їх бачити не може.

У номері виникла сварка. Ярослав сказав, що Катя невдячна, що вона не цінує того, що він робить для неї. А Катя заявила, що не збирається залишатися й надалі у статусі дівчини. І або він їй робить пропозицію, або вони розлучаються.

До кінця відпочинку Катя та Ярослав практично не розмовляли. Навіть відпочивали окремо один від одного, не бажаючи перетинатися. А після приїзду додому вони розлучилися.

Ярослав усім заявляв, що це через те, що Катя не вміє бути вдячною та терплячою. А Катя… Катя нічого не говорила своїм друзям, вони й так знали, у чому причина.

Через рік Катерина зустріла чудового чоловіка, і вже за півроку він зробив їй пропозицію. Сказав, що нема чого тягнути. Щоправда, він запропонував у медовий місяць зїздити у Туреччину, але Катя відразу відмовилася.

– Куди завгодно, тільки не туди, – сказала вона. Надто вже неприємні враження залишилися від цього місця.

Вам також має сподобатись...

Поліна вийшла заміж за Сергія. Вранці вони зібралися разом на роботу. – До вечора, кохана, – лагідно сказав Сергій і поцілував дружину. Поліна не встигла відповісти, як у чоловіка задзвонив телефон. Глянувши, хто дзвонить, Сергій раптом змінився на обличчі… – Говори! – різко сказав він у слухавку, прикривши телефон, щоб Поліна не чула. – Я все зрозумів, увечері заїду… Сергій поклав слухавку. – Щось трапилося? – захвилювалася Поліна. – Хто це був? – Моя колишня, – скривився чоловік. – Вона так дивно говорила… Мені здалося, що цей дзвінок – це тільки початок! – Початок чого?! – ахнула Поліна. Вона не розуміла, що відбувається

Микола вибирав дружині подарунок в ювелірному магазині. Раптом поряд з його вухом пролунав тріумфуючий жіночий вигук: – Ну що, Микольцю, попався?! Ось, нарешті, я тебе й знайшла. Значить, он ти який став! Микола застиг. Він відвів погляд від золотих виробів, і зиркнув в той бік, звідки лунав голос. Поруч із ним стояла незнайома жінка бальзаківського віку, і уважно дивилася на нього. – Здрастуйте, – ледь чутно сказав Микола. – Вибачте, але… Звідки ви знаєте моє ім’я? – Я звідки знаю? – незнайомка широко посміхнулася. – А ти придивись уважніше, Микольцю. Невже й справді не впізнаєш? – Ні… – він похитав головою. Микола не розумів, що відбувається

– Оксанко, ти чого тут на вітрі сидиш? – вийшла на ґанок її мати. – Миколку, друга свого клич на чай. Я пиріжків напекла. Іменини ж у тебе сьогодні! Оксана закликала Миколку. Вони зайшли в хату й роззулися. Мати поставила на стіл жарівницю і виклала пиріжки в миску, ще гарячі… – Іди, он хоч іконці, святій своїй Ксенії вклонися! – сказала вона Оксані. – Отам вона в куточку, я свічку поставила. Оксана підійшла до ікони, хотіла перехреститися і раптом застигла від несподіванки. Вона не вірила своїм очам

Людмилу відпустили з роботи на три години раніше. Але додому повертатись зовсім не хотілося. – Зараз прийду додому, і знову Зінаїда Павлівна діставатиме мене своїми причіпками, – думала жінка по дорозі додому. За роздумами жінка не помітила, як дісталася своєї квартири. Людмила відкрила двері своїм ключем, зайшла в коридор. Раптом з кухні долинули голоси. Зінаїда Павлівна щось активно обговорювала з сином. Людмилі стало цікаво, що ж так завзято пояснює свекруха Віктору. Вона тихенько причаїлася в коридорі, прислухалася до розмови і аж рота відкрила від почутого