Життєві історії

Євген помив руки й сів за стіл. Тарілка борщу вже стояла перед ним. Його дружина Ірина збирала внукам продукти в пакет. Наївшись, Євген подався в кімнату. Ірина залишилася на кухні сама… Раптом з кімнати пролунав дзвінок її телефону. – Євгене, ти не чуєш, чи що?! – гукнула Ірина чоловіка. – Візьми там мій телефон! Дзвінки припинилися і… Почувся стривожений голос Євгена. Поспіхом витерши руки рушником, Ірина кинулася в кімнату. – Євгене, що там таке сталося?! – ахнула жінка. Чоловік дивився на неї й мовчки стояв із телефоном в руках. Ірина не розуміла, що відбувається

Євген вимив руки й сів за стіл. Тарілка борщу вже стояла перед ним. Дружина Ірина щось збирала в пакет.

– Знову онукам збираєш? – запитав Євген, похитуючи головою.

– Ну що тепер робити? Марійка народжувала їх, а сама з чоловіком цілими днями на роботі.

– Ой, Ірино, не люблять тебе ані дочка, ані онуки. Все ти бурчиш і бурчиш.

– Зате сваху всі люблять, вона добренька, живе одна, з усіма така миленька, – Ірина поклала пакет у холодильник. – Завтра піду віднесу.

– У них що, нема нічого? Вони більше нас з тобою заробляють!

– Вони не зрозуміло, що їдять. І сваха їм тільки одні цукерки купує.

– Ось онуки її за це й люблять. А ти їм м’ясо, і сметану несеш, – чоловік дав пусту тарілку. – Налий ще!

Наївшись, Євген подався в кімнату і, взявши в руки пульт, ліг на диван. Ірина залишилася на кухні сама й задумалася…

…Вона цього року пішла на пенсію, а чоловікові до пенсії було ще три роки.

Хоч і свариться вона до дочки, що та народила трьох, а в самої часу на них нема, але намагається допомогти дочці.

Добре хоч онуці вже дванадцять – одному братові уроки допоможе зробити, по іншого в садок сходить, якщо батьки не встигають його забрати.

А Ірину, не люблять за строгий характер, любить вона, щоб у всьому порядок був.

…Десь із кімнати раптом пролунав дзвінок її мобільного телефону.

– Євгене, ти не чуєш, чи що?! – гукнула Ірина чоловіка з кухні. – Візьми там мій телефон!

Дзвінки тут же припинилися і… Почувся стривожений голос Євгена.

Поспіхом витерши рушником руки, Ірина кинулася в кімнату.

– Євгене, що ж там таке сталося?! – ахнула жінка.

Чоловік дивився на неї і мовчки стояв з телефоном в руках. Ірина не розуміла, що відбувається.

– Марійка з Миколою їхали машиною і.., – нарешті сказав побілілий Євген. – Вони на узбіччі опинилися…

– Як… Що ти таке говориш?! – оторопіла Ірина. – Що з ними? Де вони?

– У лікарні…

– Збирайся, поїхали! – сльози пішли з очей Ірини.

Вони швидко одяглися. І тут Ірина глянула на годинник:

– Сьома година? А онуки самі! Як же ж вони та?!

– Євгене, завези мене до внуків і їдь сам! Вони ж там одні залишилися, мабуть, їсти хочуть, а попереду ніч.

Вона схопила з холодильника пакет, поклала туди, хліб, ковбаску, молоко й кинулася за чоловіком.

Машина зупинилася біля будинку дочки.

– Євгене, дзвони мені негайно, що б не сталося. Сьогодні я в них залишуся ночувати!

Ірина вилізла з машини і кинулася до під’їзду…

Жінка зайшла в квартиру. Вибіг восьмирічний Олег, середній онук:

– Бабусю Іро, а мама з татом ще не прийшли.

– Де Наталка?

– Доброго дня, бабусю, – з кімнати вийшла старша онука.

– А Павлик де?

– Бабусю, я тут, – вискочив звідкись, молодший онук.

– То слухайте мене! – строго промовила Ірина. – Тато з мамою у лікарні, вони заслабли. Сьогодні з вами я побуду.

– Бабусю, а що ти принесла? – зазирнув у пакет молодший.

– Зараз розберемося, – жінка зайшла на кухню. – Що у вас за безлад?

Вона поставила на плиту чайник, помила посуд і почала робити бутерброди. А на серці так неспокійно – як там дочка із зятем?

…Євген забіг у лікарню. У коридорі стояло сваха, нервово смикаючи хустинку.

– Ларисо, що там?

– Та якісь процедури роблять.

– А Марійка?

– Навіть не знаю, – і сваха знову заплакала. – Туди не пускають.

Євген кинувся у бік процедурної. Двері несподівано відчинилися і звідти вийшла медсестра:

– Вашого сина відправили у шосту палату.

– Можна мені до нього, – кинулася й Лариса.

– Можна, але він спить. Одягніть халат. Он там.

– Дівчина, дівчино, – кинувся до неї Євген. – А як Марія, його дружина.

– Вона на процедурах. Вони ще не закінчилися. Ви її батько?

– Так.

– Як закінчаться. Я вам повідомлю.

Євген залишився у коридорі один. Дістав телефон і набрав номер телефону дружини:

– Що там? – пролунав її стривожений голос.

– Марійка на процедурах. Ще не закінчили. Миколу вже в палату відправили. У нього сваха. Ірино не плач!

– Бабусю, ти чого плачеш? – до неї підійшла онука. – З мамою й татом, щось трапилося?

– Наталю, вони зараз у лікарні.

– Що з ними?

– Поки не знаю, – Ірина намагалася прибрати сльози з очей, але вони зрадницьки текли. – Там дідусь і баба Лариса. Вони зателефонують…

– Ох!

– Наталочко, ти вже братам поки що нічого не кажи.

Внучка закивала головою і пішла у свою кімнату.

– Поїли? – бабуся зайшла на кухню.

– Дякую, бабусю Іро! – вийшов з-за столу Олег.

– Дякую, бабусю! – вторив йому молодший брат.

– Олеже, ти уроки зробив! Незабаром кінець року, поганих оцінок за рік наставлять.

– Бабусю, – з поблажливою усмішкою промовив онук. – У першому класі оцінки не ставлять.

– Все, йдіть до своєї кімнати!

Вона почала мити посуд. Дивлячись на телефон, що лежить на столі. І той задзвенів. Жінка миттю взяла слухавку.

– Що, Євгене?

– Марійку в палату відправили. Лікар сказав тижнів зо два полежить.

– Ти вже залишися сьогодні з нею, – сказала Ірина крізь сльози.

– Звичайно, звичайно! Я зараз на роботу зателефоную, скажу, що завтра не вийду…

…Микола прокинувся, озирнувся. Побачив, що його мати, сидить на стільці поряд з ліжком.

– Мамо, як там Марійка?

– Ой, синочку, як я рада, що ти прокинувся!

– Мамо, що з Марійкою? – повторив запитання син.

– Не знаю… Їй процедури робили…

Микола спробував підвестися, але знову ліг на подушку.

– Ой, синочку, не вставай! Зараз я лікаря покличу.

– Мамо, іди дізнайся, що з Марійкою!

– Зараз, зараз! – жінка квапливо вийшла з палати.

…Ірина вклала дітей, постелила собі на дивані. Зменшивши гучність, поклала поряд телефон.

Заснути не могла. Пролунав тихий дзвінок телефону.

– Що, Євгене?

– Сваха заходила, вона недалеко у палаті з Миколою сидить. Він отямився, відправив матір дізнатися, що Марійкою.

– А сам Микола як?

– Сваха сказала, що все нормально.

– Як Марійка прокинеться, мені одразу подзвони!

– Добре, добре. Спи!

– Яке там спи!

…Дочка відкрила очі під ранок, а побачивши батька, прошепотіла:

– Тату…

– Доню, як ти?

– Не знаю, – і раптом ахнула. – А як там діти?

– Заспокойся, заспокойся! З ними бабуся. Лежи й не хвилюйся!

– А що зі мною?

– Лікар сказав, що тижнів через два випишуть. Зараз матері зателефоную.

Він набрав номер:

– Ірино, ти не спиш?

– Ні, ні! Що там?

– Дочка прокинулася. Розмовляє. Телефон просить.

Марія взяла телефон і одразу почула:

– Як ти, доню?

– Тато каже тижні з два тут пробуду. Мамо, як там мої?

– Все нормально! Я їх не кину.

…Цілий тиждень бабуся Ірина була з онуками. Через тиждень виписали зятя. Стало легше. Як легше? Тепер можна тільки залишити з ним онуків. А так, у нього рука в гіпсі, ні зварити, не прибрати.

У суботу вранці Микола залишився з дітьми один. Теща пішла у лікарню відвідати дочку, а в гості прийшла мати.

– Бабуся Лариса прийшла! – кинувся до неї молодший онук. – Ти гостинці принесла.

– Звичайно, звичайно! Як же ж я до свого улюбленого внука і без гостинців прийду.

З кімнати визирнув Микола:

– Мамо, ти побудь з ними, мені за ноутбуком посидіти треба.

– Звичайно, звичайно, – і вона повела онука. – Павлику, ходімо на кухню.

– Бабусю Ларисо, а чому ти так довго не приходила? – на кухню зайшов середній онук, сів за стіл.

– Ваш тато слабий був, мені доводилося часто бувати в нього, – почала вона викладати з пакета солодощі. – Дивіться, який я вам йогурт принесла і шоколадне печиво.

– Бабусю, а цукерки? – одразу запитав Павлик.

– Зараз, зараз, – насипала вона цукерки у вазу. – Ви тільки спочатку, печиво з йогуртом з’їжте.

– Ой які! – і молодший онук схопив одну цукерку.

– Наталко, йди снідати! – гукнула бабуся.

Відповіді не було. Вона зайшла в кімнату внучки і повторила:

– Наталко, йди снідати! Я твій улюблений йогурт принесла.

– Не хочу, – промовила онука, не відволікаючись від підручника. – Мені уроки вчити треба.

– Наталочко, ти не заслабла?

– Ні.

– Так, що з тобою? – бабуся торкнулася її чола.

– Бабусю Ларисо, а чому ти до нас цілий тиждень не приходила?

– Ваш тато слабий був, а він мій син.

– Наша мама дужче слаба була і зараз слаба, – внучка подивилася на неї зовсім недитячими очима. – А бабуся Ірина нас не кинула…

Лариса подивилася на свою внучку, наче побачила вперше:

– Це тобі бабуся Іра сказала?

– Мені самій уже дванадцять років, – глянувши на бабусю, сказала дівчинка і додала дружелюбно: – Бабусю Ларисо, не ображайся! Гаразд?

– Гаразд! – сказала та й попрямувала на кухню…

…Незабаром прийшла Ірина:

– Доброго дня, свахо! – радісно посміхнулася вона. – Марійка, каже, що її на тижні випишуть.

– Добре, – кивнула головою Лариса. – Добре, я пішла! Вдома справ багато…

Вона пішла, а Ірина почала готувати обід улюбленим онукам й улюбленому зятю…

Вам також має сподобатись...

Марія та Павло поверталися додому, коли на телефон чоловіка зателефонували. Дзвонила його мама. – Де вас носить? Я три години сиджу біля під’їзду! – почала сварити сина жінка. – Ми гуляли, – спробував виправдатися Павло. – Швидко додому! – скомандувала Тетяна Петрівна. Марія та Павло рушили додому, і за пів години були біля своєї квартири. – Ви чому так довго?, – сказала жінка, побачивши сина та невістку. – Мамо, а ти чому не сказала, що приїдеш? – запитав Павло. – Щоб ви встигли підготуватися! – загадково промовила жінка. – Підготуватися? До чого? – Марія здивовано дивилася на свекруху, не розуміючи, що відбувається

Валя святкувала день народження. – Щоб обов’язково була на моєму святі! – запрошувала вона свою подругу Риту. Рита зайшла до Валі. Її бабуся вже сервірувала стіл, а Валя все ще поралась на кухні. – Та у вас тут бенкет! – усміхнулася Рита. – Допомогти? – Ні, ти сідай. Будеш мене оцінювати, – відповіла Валя. – Я маю всім показати, чому мене навчили в кулінарному! Дівчата сіли за столом серед рідні Валі. Гості куштували салати, закуски. І ось Валя принесла до столу на таці якусь страву накриту високим баранчиком. Вона відкрила кришку і всі ахнули від несподіванки

– Олено, уявляєш, Вадим пішов від дружини, – несподівано повідомила подрузі Вероніка. – Невже? Не чекала… Скільки він тебе годував обіцянками? – запитала Олена. – Чотири роки, – тихо відповіла Вероніка. – Дивно… Я була впевнена, що він свою дружину ніколи не покине. Тільки щось я не бачу радості у твоїх очах. Ти ж так мріяла, що ви разом будете, – Олена подивилася на подругу. – Мріяла…, – повторила Вероніка. – Так в чому справа? Чого засмучена? – не зрозуміла Олена. – Він не до мене пішов, Олено! – Вероніка розплакалася. – А до кого? – Олена здивовано дивилася на подругу, не розуміючи, що відбувається

У Світлани заслаб батько. Вона, разом зі своїм коханим Миколою, поїхали його провідати. Молоді зайшли в хату. – Проходьте, проходьте діти! – метушилася мати Світлани. – Зараз і повечеряємо. Олежик заслаб трохи… Микола зі Світланою зайшли в кімнату до батька. – Ой, та не треба було приїздити, – махнув рукою Олег Максимович. І раптом додав: – Ох, не стане мене… І так і не побачу я своїх онуків… Микола застиг від почутого. – А ми вже збираємо гроші на весілля! – несподівано заявив він. Світлана дивилась на Миколу, нічого не розуміючи. Про таке вона навіть не чула