Життєві історії

Ігор з дружиною Марійкою приїхали до тещі на новий рік. – Хоч би нову сорочку вдягнув! – бурчала Людмила Анатоліївна до зятя. – Зате Марійка в новій сукні, – сказав Ігор. – Моя сорочка майже нова, Людмило Анатоліївно. Три рази її вдягав. – Майже?! – ахнула теща. – Ти мені й онука робиш теж майже… І майже заробляєш! – Мамо, ну не на свято ж! – заступилася за чоловіка Марійка. – Все у нас добре. Справляємось! Сіли вони за стіл, послухали передачу по телевізору, а потім написали на папірцях свої таємні бажання. Молоді поїхали, а вже другого січня сталося несподіване

Сказати, що Ігор не любив свою тещу – це нічого не сказати.

При згадці про неї, зуби самі починали скреготіти, а тиск підійматися.

І це в його двадцять вісім років…

У тещі було багато різних якостей, які вже зіпсували Ігореві життя.

Це і її хороша пам’ять, неймовірна увага до дрібниць, цікавість і вміння керуватися аргументами з фактів, які вона дізнавалася.

Також, теща мала маленьку слабкість. Вона любила читати повідомлення, не адресовані їй.

Так… Непростою людиною була теща Ігоря Людмила Анатоліївна.

А почалас явсе ще до їх з Марійкою шлюбу…

…Ігор був у кафе з друзями, і писав щире повідомлення своїй дівчині Марійці.

Ну потягнуло його тоді до колишньої, з ким не буває?!

– Марійко, Сонечко моє! – писав Ігор. – Який я був нерозумний, коли засумнівався, що ти моя єдина жінка, дана навік! Що мені зробити, щоб ти мене вибачила? Я розумію, і тисячі слів буде замало… Я зроблю все, що ти скажеш!
Коли він це писав, то уже був трішки веселий від пінного.

І ось надійшла відповідь:

«Одружися зі мною, і я все пробачу».

Ігор ще трохи сумнівався, як це його м’яка Марійка могла дати таку категоричну, не властиву для себе відповідь?

Мабуть, справді ображалася…

Він тоді ще не розпізнавав руку тещі, і не міг знати, що Марійка спить солодким сном, а Людмила Анатоліївна взяла телефон дочки.

– Одружуся! – рішуче відповів він.

…Вранці Ігор проспався.

Він все пригадав і ахнув…

Але тут же великодушно пробачив себе. Не щодня ж у його друга Андрія народжується син? Можна було й погульбанити.

Напевно, це й вплинуло на Ігореве бажання написати Марійці.

Андрій так захоплювався своєю дружиною і пишався нею, що Ігорчику теж захотілося пару…

На свіжу голову його знову взяли сумніви – а чи потрібна йому Марійка?

Тільки от слово, яке вилетіло з вуст, можна не розчути або забути.

А повідомлення: «Одружуся!», написане о 22-43, з якого зробили скріншот і переслали тещі – це вже задокументований факт!

Після тижневого мовчання з боку Ігорчика, йому зателефонувала сама Людмила Анатоліївна.

– Привіт, зятьку! – діловито промовила вона в слухавку.

– Який я вам зятьок? – обурився той.

– Як який? – здивувалася Людмила Анатоліївна. – Майбутній! Що ти там Марійці наговорив? «Зроблю все, що скажеш», – писав їй.

Ігор випив води. Поки пив, думав.

– Мовчання знак згоди, – сказала мати Марійки. – Ми все зрозуміли. Дзвоню обговорити деталі. Нам із Марійкою подобається кафе «Панське» і дата через місяць. Тобі як?

– Добре… – тільки й зміг відповісти Ігор.

Ось так все і було…

…Найцікавіше, що Марійка виявилася ідеальною дружиною – поступливою, ніжною, доброю, не те, що її матуся Людмила Анатоліївна.

Вона так і продовжувала підколювати, критикувати та зачіпати Ігоря. Ловити на слові. Брати на «слабо».

То він грошей отримує замало, то Марійку рідко на руках носить…

Їй постійно щось треба було від зятя й доньки.

– Скільки ж енергії у цій жінки! – дивувався новоспечений зять.

…Зараз Ігор дивився на Марійку, а сам думав – як би відкрутитися від святкування Нового року з Людмилою Анатоліївною?

– Ігорчику, рідний, та ми посидимо у неї дві години, і поїдемо гуляти з друзями! – пообіцяла Марійка. – А ще, я придумала один план, заради якого нам таки варто з’їздити до мами…

І вона розповіла його Ігорю.

План йому дуже сподобався!

– Це спрацює! – з сяючими очима сказала вона. – Будеш найкращим зятем!

– Ну давай спробуємо… – пробурмотів Ігор.

І спрацювало ж, буквально одразу, другого січня! Дзвонить дітям теща, і каже єлейним голоском:

– Любий Ігорчику, зятьку мій, приїжджайте з Марійкою на млинці з сиром! Свіженькі будуть, гаряченькі. Я свіжої сметанки купила…

Молоді ледь стримали сміх.

На повному серйозі зять відповів:

– Звичайно, Людмило Анатоліївно. Приїдемо обов’язково!

– Я на вас чекаю, любі мої діти, – співала вона голосом солов’я.

Поклали «діти» слухавку й розреготалися.

– Я ж казала, допоможе! – сказала Марійка.

І ось що вони зробили…

Приїхали до тещі на той новий рік. І почалося…

– Хоч би нову сорочку вдягнув! – бурчала вона до зятя. – Як новий рік зустрінеш, так його й проведеш!

– Зате Марійка у новій сукні, – казав той. – Моя сорочка майже нова, Людмило Анатоліївно. Три рази вдягав її.

– Майже?! – ахнула теща. – Ти мені й онука робиш майже… І майже заробляєш! Що за бізнес у тебе незрозумілий? Каву якусь готуєш. Одні вкладення! Щось не вірю я, що твоя кав’ярня колись окупиться! Золотий напій виходить, зятьку!

– Мамо! Ну не на свято ж, – заступилася Марійка. – Все у нас добре, у тебе грошей не просимо. Справляємось!

Сіли вони за стіл, послухали передачу по телевізору, і о пів на дванадцяту теща пішла по папірці.

– Зараз ми напишемо бажання й віддамо на зберігання мамі! – попередила чоловіка Марійка. – Швидко треба почистити мандарини і всім роздати. А бажання ми пишемо і зберігаємо цілий рік.

Знаючи, як теща ласа на чужі листування, Ігор написав таке:

«Щоб у моєї найкращої у світі тещі все було добре!».

Склав папірець у чотири рази, і попросив не читати його послання.

Через рік він його, мовляв, перечитає, щоб зрозуміти – чи справдилося найпотаємніше побажання в його душі.

– Та ніколи я чужого не читала! – божилась теща. – Читати те, що тобі не адресовано – найгірша справа!

Ну а другого січня сталося несподіване! А саме отой дзвінок від тещі…

…Млинці були супер-смачні, як свіжозаварений чай із обліпихою та бурштиновий мед… Ох…

Мама Марійки посміхалася, пурхала перед зятем, підкладаючи йому все найсмачніше.

Молоді поїхали додому із посмішками на обличчях.

Особливо тішився Ігор.

Коли тобі говорять, що ти – найкращий зять, і що за тебе збираються йти в церкву й молитися, щоб справи в бізнесі пішли вгору – це дуже приємно!

– Іноді й погані звички дають хороші результати! – подумав Ігор.

Він переклав важкий пакет з млинцями і медом в іншу руку, і обійняв свою кохану Марійку…

Вам також має сподобатись...

– Батьки вирішили подарувати нам дачу, – радісно повідомила Наталка. – Чудово! Ми її продамо і купимо машину, – відреагував Михайло. – Не будемо ми її продавати, – ображено відповіла Наталка. – Ну тоді сама там і працюй, я навіть близько до неї не підійду! – вигукнув Михайло. Наталя пішла до кімнати. Їй не хотілося з чоловіком ні сперечатися, ні сваритися. Але за півгодини Михайло сам до неї прийшов, став підозріло ніжним та лагідним

Ліза поїхала в гості до батьків. Вона хотіла допомогти їм прополоти грядки. Її чоловік Роман залишився вдома. До нього мала приїхати сестра Ірина зі своїм новим залицяльником. Довелося Роману зустрічати гостей самому… Ліза повернулася в неділю. Гостей вже не було. Порядок у квартирі був такий собі. – Ромчику, я повернулася! – гукнула вона. – Романе! Але їй ніхто не відповів. Ліза навіть подумала, що чоловіка немає вдома. – Романе, тобі теща тут пиріжечків передала й різних смаколиків, – продовжила вона. – Романе! Але чоловік не відповідав. Ліза зайшла у вітальню й ахнула від побаченого

Оля повернулася додому пізно. Зайшла на кухню. За столом сиділа її мама та чоловік матері Віталій. – Мамо, що сталося? – захвилювалася донька, побачивши, що мама вся в сльозах. Мама не відповідала. – Віталій! Ти що, все їй розповів? – вигукнула до материного чоловіка Оля. – Так! Я не міг далі обманювати твою маму, – тихо промовив Віталій. – Мамо, вибач, я не знаю, як так вийшло, – Оля кинулася до матері. – Як ви могли?! – тільки й сказала мама, сумно подивившись на доньку заплаканими очима

Настя з чоловіком поїхали обирати подарунок на день народження молодшій доньці. Тільки-но вони відʼїхали з дому, як Анастасії зателефонувала старша дочка Рита. – Все добре? –  захвилювалася жінка. – Бабуся з дідусем приїжджали привітати Ганусю. Привезли подарунок! – повідомила Рита. Настя поцікавилася у дочки чи довго були родичі. – Ні, хвилин п’ятнадцять, – зніяковіло відповіла дівчинка, і Настя зрозуміла, що дочка щось недомовляє. – Рито, все нормально? – перефразувала запитання мати. – Як би так і як би ні, – ледь чутно промовила дочка, важко вдихнула і все розповіла матері. Анастасія вислухала доньку і застигла від обурення