Життєві історії

Ірина допомагала клієнту у виборі квітів, коли у магазин влетіла невдоволена клієнтка. Ірині ледве вдалося заспокоїти її, вона вискочила з магазину так само швидко, як і увійшла. Чоловік, який весь цей час обирав букет, підійшов до каси. — Вибачте, я не допомогла вам із вибором квітів, – сказала Ірина. — Я сам впорався. Гарно ви її заспокоїли, – відповів клієнт. – Так, і такі люди бувають – усміхнулася Ірина. – Доречі, ви знаєте, що ви незабаром вийдете заміж? – раптом сказав чоловік. – Я? Заміж? З чого ви це взяли? – Ірина здивовано дивилася на чоловіка, не розуміючи, що відбувається

Ірина допомагала клієнту у виборі квітів, коли продзвенів дзвіночок, двері натягнулися на пружині і ніяк не поверталися на місце. Іра вибачилася та вийшла з холодильного відділення.

У дверях стояла дівчина, на вигляд їй було років з двадцять, може трохи більше. Схвильована, невдоволена, в застебнутому наспіх пальті і обвитій червоним шаликом шиєю. Побачивши флориста, вона одразу жбурнула букет прямо з порога до Ірини. Та його зловила.

— Ви що ж думаєте, що маєте право втюхувати покупцям, які ні в чому не розуміються, залежалий товар? Та вам треба було викинути цей букет, а не продавати!

Дівчина із незадоволеного тону швидко перейшла на вигуки.

– Припиніть сваритися, – спокійно сказала Ірина. – Зараз розберемося.

Але вже зараз флорист точно знала, що цей букет вчора забрав хлопець, вона його добре запам’ятала.

Бутони зовсім опустили голови і кілька пелюсток упали поруч на підлогу, обсипалося листя зелені. Букет зовсім не мав товарного вигляду в цій м’ятій упаковці.

— Дайте мені книгу скарг! Я у всіх соцмережах залишу відгук про ваш магазин!

— Скаргу та відгук можна залишити, якщо була покупка чи вас погано обслужили, — спокійно, але без посмішки на обличчі відповіла флорист.

— А це, на вашу думку, не покупка?

– Це? — перепитала Ірина і потрясла букет у руках.

– Так. Це. Ви за кого мене приймаєте?

— Це не покупка, ці квіти…

— Що ви мені втираєте? У мене навіть чек є дев’ятсот гривень. Зовсім вже.

– Чек? — тепер настала черга дивуватися Ірині.

– Так. Ось.

Ірина взяла чек до рук і посміхнулася.

– Вибачте, але чек не з нашого салону, це чек кафе “Зустріч”. Он воно, через дорогу. А ваш хлопець вчора прийшов до мене перед закриттям і слізно просив подарувати йому якийсь букет. Він сказав, що у нього пройдисвіти якісь забрали гаманець, а у вас вчора було свято і вирішується його доля. Все, що я змогла – це віддати букет, який планувала розібрати та викинути. У борг ми не даємо. Тож…

— Яке кафе? Що ви таке говорите, навіщо ви себе вигороджує?

– Я? Навіщо це мені, вибачте, що вас обманули і мене.

Дівчина готова була розплакатися, губи її тремтіли, вона вискочила з квіткового салону так само швидко, як і увійшла.

Чоловік середніх років, який не наважувався весь цей час вийти з холодильного відділення, нарешті відчинив двері, тримаючи в руці упаковку з білими хризантемами, і пройшов до зали.

— Вибачте, я не допомогла вам із вибором.

— Нічого, я сам впорався. Круто ви її заспокоїли.

— Т-а-а-а-к і таке буває. Не завжди доводиться посміхатися. Жаль тільки її. Хлопець її обманює. Зараз так, а що буде потім… От вірно кажуть, не роби добра — не отримаєш зла.

— Дрібниці це все. Ви, до речі, одружена?

— Ні, а чому питаєте? — Ірина зніяковіла, поправивши своє світле довге волосся. Вона була вродлива і молода.

— Заміж тоді незабаром вийдете.

– Чому? – Не втрималася Ірина.

— Так ви букет впіймали.

— Але ж він…

– Не важливо. Потрібно просто вірити, — чоловік посміхнувся і простяг гроші.

— Я знижку вам зроблю хорошу, дякую, що підтримали.

— Нема за що, — відповів чоловік.

— Приходьте ще, сказала Ірина, але зовсім не буденно, а як дорогому гостеві.

– Завтра зайду. Друга на весілля запрошено, йому потрібно допомогти з вибором букета.

— Звичайно, приходьте, завтра моя зміна.

Наступного вечора чоловік, дійсно, прийшов і не один, з молодим чоловіком, кремезним, гарним, спокійним. Вони недовго вибирали букет, більше цікавилися Іриною, за яким вона графіком працює і коли закінчує. Інших клієнтів не було і можна було наговоритися.

— Можна я зачекаю закриття і проведу вас додому? — спитав юнак.

Ірина відразу зніяковіла.

— Це що ж виходить, ви займаєтеся звідництвом? – Запитала вона у чоловіка і розсміялася.

— Що ви, ні, звісно. Другу потрібний букет на весілля. Я тут ні до чого.

Ірина подивилася на хлопця.

– Гаразд. Проведіть. Але лише до під’їзду.

— Так, звичайно, — розвів руками юнак. — Квітами вас не здивувати, Ірино, дивуватиму інакше.

Наступного року Ірина вийшла заміж за того самого юнака, що привів чоловік, який відповів добром на добро.

Вам також має сподобатись...

Світлана вже кілька днів літала, як на крилах. Їй не вірилося, що нарешті це сталося, і вони з Олегом стануть батьками! Минув ще тиждень. Сумнівів бути не могло – вона чекає дитину! Світлана приготувала святкову вечерю і покликала гостей. Жінка весь вечір сиділа в передчутті, як зрадіє її чоловік Олег, коли все дізнається! Олег і гості вже кілька разів питали її, з якого приводу вони тут зібралися? Та Світлана незворушно мовчала… І ось прийшов кур’єр і приніс якогось листа, адресованого Олегу. Олег розкрив конверт і оторопів від побаченого

– Моєму Володі від мене вже нічого не потрібно, – тихо сказала Олена подрузі. – Я вже починаю думати, що він десь гуляє… – Та годі тобі, Оленко! – підтримала її Оля. – Просто у вас криза в стосунках! Олена тільки знизала плечима… Одного дня Олені довелося затриматись на роботі. Їй не вдавалося зробити звіт, який зранку треба було покласти на стіл начальника. Була вже майже дев’ята вечора, коли Олена врешті-решт вимкнула комп’ютер і зібралася додому. – Вас підвезти? – раптом з темряви почувся голос. Олена голосно скрикнула, бо була впевнена, що в офісі нікого більше немає. З темряви хтось вийшов

Євген помив руки й сів за стіл. Тарілка борщу вже стояла перед ним. Його дружина Ірина збирала внукам продукти в пакет. Наївшись, Євген подався в кімнату. Ірина залишилася на кухні сама… Раптом з кімнати пролунав дзвінок її телефону. – Євгене, ти не чуєш, чи що?! – гукнула Ірина чоловіка. – Візьми там мій телефон! Дзвінки припинилися і… Почувся стривожений голос Євгена. Поспіхом витерши руки рушником, Ірина кинулася в кімнату. – Євгене, що там таке сталося?! – ахнула жінка. Чоловік дивився на неї й мовчки стояв із телефоном в руках. Ірина не розуміла, що відбувається

Марина готувала обід на кухні, коли почула вигуки на подвір’ї. – Дядько Іван! Вам знову лист! Марія вибігла на двір і побачила листоношу Катерину. – Який ще лист? – запитала вона. – Ой, тітка Марія, це ви? – здивувалася Катерина. – А дядько Іван вдома? – Немає його. Що за лист? – перпитала Марія. – Не знаю, – знизала плечима листоноша. – Я вам його залишу. Марія забрала лист і швидко повернулася в будинок. Жіноча цікавість взяла гору і Марія вирішила відкрити його, прочитали його і застигли від прочитаного