Невже почулося? Чи вона обмовилася? Це просто не може бути правдою!
Але, швидше за все, це – правда: адже те, що відбувається, вказувало саме на це…
Яна з’явилася у їхній родині невдовзі після весілля.
– Моя племінниця! – оголосив Андрій, легенько підштовхуючи збентежену дівчинку перед собою.
– Ну, проходь, племінниця! – запросила усміхнена Іра, якій, чомусь, захотілося сподобатися дівчинці.
Нехай потім розповість рідні, яка у дядька Андрія гарна дружина.
Адже після весілля багато молодих дружин намагаються це зробити. І Іра не була винятком.
Вони одружилися, коли обом вже перевалило за тридцять. Тобто шлюб був цілком свідомим.
Кохання, звичайно ж, було присутнє. Але обидва чітко усвідомлювали, що найкращих партнерів для шлюбу не знайти.
Обидва були, на той час, розлучені, бездітні та самодостатні.
До того ж, «пробна спроба» у спільному житті виявилася вдалою: пара до реєстрації півроку прожила разом.
І їх усе влаштувало: характер один одного, і звички, і хобі, і душа, і думки.
Разом їм було легко та комфортно. Тому одруження!
Вони розписалися і змінили місце проживання – одну орендовану квартиру змінили на іншу: у плані була іпотека.
І тут у їхньому житті з небуття матеріалізувалася семирічна Яна. Чому з небуття? Та тому, що до цього моменту її не було ні видно, ні чути.
– А чому твоя сестра не була присутня на нашому весіллі? – поцікавилася Іра того ж вечора після відходу дівчинки. – Це ж – не далека родичка: сестру запрошують насамперед!
Так, ні зовиці, ні Яни на їхньому весіллі не було.
Хоча цьому могли існувати розумні пояснення і причини: не змогли, занедужали – та чи мало що! Всі ж таки – живі люди!
Але їх не було і серед запрошених, ось у чому справа! Тобто Андрій спочатку знав, що їх не буде. Або, що їх не повинно бути.
Але тоді Іра, засліплена щастям, не звернула на цю нестиковку жодної уваги!
– Та не вийшло їм! – безтурботно відповів Андрій, підставивши тарілку для добавки: вони вечеряли.
– Гарна дівчинка! – Ірі хотілося зробити чоловікові приємне.
Тим більше, що Яна справді виявилася непогано вихованою та скромною.
Але чоловік не захотів розвивати цю тему далі і перевів розмову на інше.
Незабаром племінниця з’явилася знову: вона захотіла до туалету.
Ну, що – справа життєва. Іра впустила Яну.
І в неї знову нічого не стукнуло в голові, чому в туалет треба проситися до дядька, якщо ти живеш поряд, за п’ятсот метрів від їхнього будинку?
Так, завдяки щасливому випадку чоловік винайняв квартиру поруч із сестрою!
Уявляєш, кохана, який збіг!
«Як чудово! – подумала дівчина. – Будемо дружити будинками!»
– А як звати твою сестру? А вона одружена? – засипала питаннями увечері чоловіка Іра: цікаво ж!
Чоловік відповідав небагатослівно: він взагалі був дуже стриманим, її Андрій.
Сестру звали Марина, і вона була незаміжня.
– А давай запросимо до нас! – метушилася Іра. – Познайомимося! Може, їй щось потрібно? Все-таки одна виховує дитину!
– Якось, запросимо! – Погодився чоловік і похвалив її рибні котлети: – Ну, ти і майстриня! А запечеш завтра курочку, кохана!
А племінниця стала з’являтися у квартирі дядька регулярно: її школа була поруч. То мимо проходила, то дайте попити, то ой: треба до туалету!
І це стало вже трохи напружувати. Тим більше, що дівчинка не діставала до дзвінка і тому стукала.
А коли їй довго не відчиняли, робила, як усі діти: поверталася до дверей спиною і стукала ногами.
З цього приводу Іра провела з дівчинкою виховну бесіду: у тебе є телефон. Тому захочеш прийти – дзвони: я заздалегідь відчиню двері.
Яна дивилася вбік і мовчала: у цьому вбачалася схожість з Андрієм – на більшість звичайних питань дівчинка просто не відповідала.
Ну, що вони ж були родичами!
Але всі ці розмови були простим струсом повітря.
А потім Іра завагітніла і їй стало не до Яни. До речі, на роботу дівчина вирішила поки що не виходити.
Тобто племінниця, як і раніше, приходила. Але Іра дивилася на всі ці візити «крізь пальці»: мала вже іншу клопоту.
Все ускладнилося з появою в них первістка Василька. Хлопчик спав чуйно, і стук у двері почав його будити.
Попросити, щоб Яна трохи стримала свій запал і рідше з’являлася, дівчина просто не могла: чоловік дуже любив свою племінницю. А Іра любила свого чоловіка.
Тому вона почала укладати малюка під «білий шум».
Якось вдень Василько заснув. І Іра задрімала з ним прямо біля ліжечка: давалася взнаки напруга і безсонні ночі.
Задрімала так міцно, що не почула, як приходила вкотре Яна. І стукала, як завжди, ногами: так, їй знову треба було в туалет!
– Вона ж тільки-но вийшла зі школи! – включила ввечері конструктивне мислення Іра, що втратила терпіння. – Чому ж потрібно щоразу йти до нас?
– Як ти не розумієш? – роздратовано відповів чоловік. – Це ж – дитина! Їй не можна терпіти!
– Ну і не терпіла б, а йшла до себе додому! Він же – поряд: наші будинки – на однаковій відстані від школи! Чи треба обов’язково все це робити в нас: і пити, і все інше?
Ти розумієш, що це вже не смішно! Ну, давай, якщо ти не хочеш цього робити, я поговорю з твоєю сестрою: що вона так запустила дитину, що дівчинка весь час мотається по рідних? У неї що – будинку немає?
Чи хочеш – я подзвоню свекрусі – вашій мамі? Нехай вона вживає з онукою якихось заходів! Але далі так просто не можна!
І тут Андрій з нею посварився: уперше за весь час їхнього шлюбу. І Іра дізналася, що вона – абсолютно бездушна тітка, яка думає лише про себе.
І навіть через таку нісенітницю – запропонувати дитині склянку чаю з булочкою і дозволити скористатися туалетом! – дратується.
Іра остовпіла: вона ніколи не бачила чоловіка таким! І її захотілося відповісти Андрію відомими словами: та твоя племінниця скоро нам на шию сяде!
І кілька разів Яна вже залишалася у них ночувати!
Але вона стрималася: раптом буде гірше?
– Ти що не чула, що Яна прийшла? – обурювався чоловік. – Дівчинка півгодини стояла під дверима!
– А що вона півгодини стояла, а не пішла до себе додому? Дім-то – за десять хвилин ходьби! Значить, може терпіти? – не витримала незаслужено звинувачена Іра, якій усе вже набридло.
І тут чоловік затнувся: а справді чому?
І після невеликого мовчання промовив:
– Добре: якщо це в тебе викликає таке невдоволення, я зроблю їй ключі! І нехай дівчинка приходить коли їй потрібно!
Іра остовпіла:
– Які ключі? Бракувало ще, щоб Яна приходила, як до себе додому! Тому жодних ключів!
Андрій зрозумів, що перегнув, і спробував помиритися:
– Та гаразд – пожартував я з ключами! І, взагалі, сьогодні був важкий день на роботі, люба. Тому не витримав!
І вона, звичайно ж, вибачила чоловіка – і за тітку теж! – бо любила і хотіла пробачити. Ну, що – хай приходить Яна!
Це ж таки племінниця. А не дочка від першого шлюбу, як у деяких! Ось це – справді, проблема…
А потім вона випадково почула, як Яна назвала її Андрія татом…
– Що? Тато? Який тато? – остовпіла Ірка.
Невже почулося? Чи обмовилася? Це просто не може бути правдою!
– Андрію, ти що – тато? Ти ж сказав, що у шлюбі в тебе не було дітей! – Почала допитуватися Іра: будь-яка дружина на її місці вчинила б так само.
– У шлюбі не було, – неохоче зізнався чоловік.
– А де було? – Почало доходити до Іри.
Виявилось, що вона вгадала майже правильно! Яна виявилася позашлюбною дочкою Андрія. Якій він, разом зі своєю колишньою коханою, допоміг переїхати до їхнього міста та купити квартиру.
А потім і сам переїхав до них ближче: щоб усі діти були в кроковій доступності, як кажуть.
«І жінки, мабуть, теж, – недобре подумала Іра».
Виходило, що чоловік її обманув. І не просто обманув, а обманював протягом тривалого часу. І робив би це й далі, якби не випадкові слова дівчинки.
І, як спритно обидва шифрувалися – жодного підозрілого слова!
Ну, він – добре: доросла людина повинна контролювати потік свідомості і думати, що кажеш.
Але як дитина могла тільки один раз за цей час назвати його татом, не зрозуміло: не інакше, дівчинка була вундеркіндом!
Все постало в такому непривабливому світлі, що Іра одразу вирішила подавати на розлучення: ловити далі тут не було чого.
Адже вони із сином так і залишаться на другому місці, судячи з поведінки Андрія. А то й подалі.
Емоцій з цього приводу була сила-силенна: розпач, образа, розчарування, злість і навіть ненависть. Так, ненависть: дівчина почала ненавидіти не лише чоловіка, а й Яну.
Хоча її за що? Донька хотіла спілкуватися з татом і все! Логічний ланцюжок був побудований правильно, але ненависть не проходила.
Ось чому б чоловікові відразу не зізнатися, що в нього є дочка? Адже тоді все могло бути зовсім інакше!
І не довелося б городити цей жахливий город обману, який повністю зруйнував довіру в сім’ї та знищив три роки спільного життя.
Зауважте, що й вся рідня поводилася в унісон: мовчали, як води в рот набравши. Хіба це не підло по відношенню до неї та Василька?
Так, підло і неприємно.
І Іра із сином переїхала до своїх батьків і подала на розлучення: чоловік став виплачувати аліменти.
Але зустрічатись із сином особливо не хотів – мабуть, йому вистачало Яни: напевно, на той час вона вже отримала ключі.
Або, як варіант, він отримав ключі від їхньої квартири. Хоча, зважаючи на все, вони вже в нього давно були…
Тому, дорогі пані, спробуйте з’ясувати все «на березі»: «шлюбні» діти, позашлюбні – однаково. З’являться – сюрприз буде!