Життєві історії

Марія накрила святковий стіл. Аякже ж?! Сьогодні її син приведе наречену, знайомитися. Коли все було готово, у двері подзвонили. На порозі стояв Віктор з Настею. – Мамо, це Настя! Моя майбутня дружина, – представив дівчину син. Марія запросили гостей до столу, перекусили, порозмовляли. – Вітя, допоможи мені принести чашки, – попросила Марія під кінець застілля. Віктор пішов за мамою. І тільки вони зайшли на кухню, як жінка почала: – Ти кого привів до нас у хату? Ти що, не бачиш, хто вона! – Мамо, ти про що? – Віктор здивовано дивився на матір, нічого не розуміючи

Марія клопотала на кухні, коли зателефонував син.

– Мамо, ми з Настею сьогодні ввечері прийдемо до тебе. Хочу познайомити вас.

– Ну, нарешті, синку. Я вже думала, що цього дня не дочекаюся. Тобі вже за тридцять, ти ніяк не нагуляєшся. Давно вже час сім’єю обзаводитися. Значить, її Настя звуть? Гарне ім’я. Сподіваюся і сама дівчина теж гарна, не така, як попередня… Як ту звали? Ірина, здається…

– Мамо, вона найкраща. Я хотів сказати, щоб для тебе це не було несподіванкою – ми з Настею збираємось одружитися. І це остаточно. Не треба мені більше палиці в колеса ставити. А то з ким тебе не познайомлю – ніяка тобі не підходить.

– Вітю, давай спочатку познайомимося, а потім говоритимемо про подальші плани. До речі, я якраз тісто замісила, хочу пиріг з м’ясом та картоплею спекти. Твій улюблений. Прямо, як відчувала, що не один прийдеш…

Марія поклала слухавку і сіла на стілець. Син, її єдиний син, збирається одружитися. Ні, аби кому вона не збиралася віддавати свого синочка. Дуже важко він їй дістався.

Очі Марії затьмарилися спогадами, вона повернулася на десятиліття назад. Як важко вона носила Вітю, вагітність проходила складно. З вагітністю вона забула про все на світі. Навіть про чоловіка. А він потребував її уваги, ображався, що вона ніби й не бачить його.

Невдовзі Марія зрозуміла, що хтось у нього з’явився. Але їй тоді було байдуже. А потім народився синочок. Слабенький. Почалися безсонні ночі. Марія ледве трималася від втоми.

Чоловік тут був не помічник. Він не цікавився сином, тільки дратувався від його плачу.

А коли Віті виповнилося півроку, пішов із сім’ї назовсім.

Марія тоді навіть зазнала якогось полегшення. Бракувало їй сил на своїх двох чоловіків. А з відходом чоловіка вона могла тепер приділяти увагу лише коханому синочку.

Так і довелося Марії піднімати свого сина.

І ось настав час, коли вона має відпустити його, віддати іншій жінці.

– Гаразд, подивимося, яка ця Настя, – зітхнула Марія, підводячись і починала готувати начинку для пирога.

Помила та обсушила паперовим рушником м’ясо, нарізала його дрібним кубиком. Начистила картоплі, так само порізала її, додала дрібно нарізану цибулю. Все перемішала, посолила, поперчила чорним меленим перцем.

А тут і тісто підійшло. Нарешті, пиріг було укладено у фому і відправлено у духовку.

– Треба ще, мабуть, пару нескладних салатиків приготувати, – розмірковувала Марія, розглядаючи припаси в холодильнику. – Зроблю овочевий та мімозу. Баночка сайри є у мене. До речі і наливка власного виготовлення ще з минулого року залишилася, тож буде чим пригостити.

Вона швиденько накришила овочі, приготувала соус для заправки. Для мімози відварила яйця, картоплю, моркву, почистила та дрібно порізала цибулю. Незабаром обидва салати були готові і вже стояли в холодильнику в очікуванні гостей.

А з духовки плив неповторний аромат пирога, що готується.

– Має бути смачно, – усміхнулася Марія, дістаючи пиріг, що зарум’янився, і накриваючи його чистим полотняним рушником.

За півгодини до приходу гостей стіл був готовий. Марія привела себе в порядок і сіла перепочити.

Незабаром у двері подзвонили. На порозі стояли усміхнені Віктор з Настею.

– Мамо, це Настя, знайомся. Моя майбутня дружина. Ми завтра збираємось іти подавати заяву.

Марія оцінювально поглянула на майбутню невістки.

– Та вона, мабуть, однолітка з Віктором буде, – з тривогою подумалося їй. – Добре подивимось. Не варто поспішати з висновками, – подумала про себе.

– Роздягайтесь, проходьте, – натягнуто посміхнулася гостям.

– Ой, мамо, як смачно в тебе пахне, – не втримався Віктор. – Як же я обожнюю твої пироги.

Сіли за стіл. Випили по келиху за знайомство. Марія не стала ходити навкруги, одразу почала все розпитувати.

– Розкажи ти мені, Настя, про себе. Скільки тобі років, ким працюєш, чи була одружена, хто твої батьки?

– Мамо, ти просто як слідчий. Засипала Настю запитаннями. Навіщо тобі все це?

– Ну а як же сину. Я хочу знати, хто твоя майбутня дружина. Це природно.

– Вітю, не турбуйся. Звичайно, я вам все розповім, мені приховувати нічого. Що стосується віку – я на три роки старша за Віктора. Була заміжня. Розійшлися. Є син чотирнадцяти років.

Марія якось одразу перестала посміхатися.

– Мало того, що ти була одружена, у тебе ще є син? – Запитала вона, підібгавши губи.

– Так, у мене є син Микитка. Він спокійний хлопчик. Добре вчиться.

– Мамо, давайте поговоримо про щось інше, – попросив Віктор.

– Вітю, підемо на кухню, допоможи мені принести чашки до чаю, – попросила Марія.

На кухні вона налетіла на сина.

– Ти кого привів до нас у хату? На кому зібрався одружитися? Ти що, не бачиш, хто вона… Старша за тебе, була заміжня, дитина.

– Мамо, мені неважливо, що в неї було в минулому. Для мене важливо, що її дуже люблю. Зараз люблю. І я одружуся з нею, що б ти не говорила.

– Ні! Не бувати цьому!

– Мамо, не кажи так. Тобі ніхто з моїх дівчат не подобався. Все тобі не так у них – та надто молода, у тої не те освіта… Я думаю, що тобі ніхто й ніколи не сподобається, кого б я не привів до нас у будинок.

– Загалом так, мамо. Мені жити з Настею, а не тобі. І ми з нею все одно одружимося, що б ти не говорила. А тепер ми йдемо. Вибач.

Віктор повернувся до кімнати. Здивована Настя сиділа округливши очі. Вона чула все, що казала мати. А та й не намагалася понизити голос.

– Ідемо, Настю. Нам вже час. Мамо, дякую за пиріг, за салати, все було дуже смачно, – гукнув він уже з порога. – Закривайся. Ми пішли.

– До побачення, – навздогін ледь чутно прошепотіла і Настя.

Наступного дня вони подали заяву до ЗАГСу. А через певний час розписалися.

Віктор організував у кафе скромне весілля, запросив своїх та друзів Насті, батьків. Батьки Насті приїхали на весілля, а його мати так і не прийшла, хоча він чекав її весь вечір.

А у Марії того дня все валилося з рук.

– Не для неї я Вітю ростила, – шепотіла раз у раз Марія, неприкаяно блукаючи по квартирі, – Не для неї. Треба ж – з’явилася вона, не запилилася… І відібрала… Все забрала… Життя моє по краплі забрала…

А водночас весілля співало і танцювало. Відшуміло. Почалися будні.

Через деякий час молоді поїхали до великого міста, де можливості для життя були більшими.

А Марія ніяк не могла пробачити сина. Не могла пробачити, що він не послухав її і одружився з «тією». Відтепер їй навіть ім’я Настя стало неприємним. Вона не могла його чути. Якщо дивилася серіал, а героїню так само звали, вона вимикала телевізор.

Віктор не раз намагався дзвонити матері, але Марія не відповідала. Тільки раз підняла слухавку і сказала одне:

– Коли «тієї» не буде у твоєму житті, тоді дзвони. А доти інакше у нас з тобою не буде.

Минув не один рік. Марія так і не змирилася, не пом’якшала. Через знайомих вона дізналася, що у сина народилася і підростає донька Оля. Але бабуся так і не захотіла побачити її.

Віктор багато разів хотів помиритися з матір’ю, поговорити. Дзвонив їй, але вона, як і раніше, не піднімала слухавку.

Через своїх знайомих він знав, що у матері все нормально, вона жива, здорова. І на душі у нього ставало трохи легше.

Вам також має сподобатись...

Ольга Данилівна готувала на кухні обід, коли у двері подзвонили. На порозі стояла невістка з дітьми. – Доброго дня! – привіталася Світлана. – Доброго дня, – відповіла свекруха. – Можна дітям побути у вас пару днів? – прощебетала молода жінка. – Усього два дні. Мене відправляють у відрядження, а Василь повернеться тільки за тиждень. – Гаразд, але тільки два дні! – процідила Ольга Данилівна. Першого ж дня, повернувшись додому, Світлана поїхала за дітьми. – З’явилася! – зустріла її у дверях ображена свекруха. – Онуки були в мене вперше і востаннє! – Що сталося? – Світлана здивовано дивилася на свекруху, не розуміючи, що відбувається

Ольга з самого ранку крутилася на кухні. Аякже ж?! Сьогодні у гості приїде її сестра та брат. До обіду все вже було готово. У дворі зупинилася машина і Ольга з чоловіком кинулися зустрічати гостей. Всі сіли за стіл, перекусили, порозмовляли. – Я зараз голубці розігрію. Коханий допоможеш? – сказала Оля і пішла з чоловіком на кухню. Жінка швидко розігріла голубці, наклала в тарілку і хотіла було віднести на стіл. Ольга підійшла до дверей кімнати, як раптом почула, що брат з сестрою про щось розмовляють. Оля прислухалася до розмови і застигла від почутого

Поліна вийшла заміж за Сергія. Вранці вони зібралися разом на роботу. – До вечора, кохана, – лагідно сказав Сергій і поцілував дружину. Поліна не встигла відповісти, як у чоловіка задзвонив телефон. Глянувши, хто дзвонить, Сергій раптом змінився на обличчі… – Говори! – різко сказав він у слухавку, прикривши телефон, щоб Поліна не чула. – Я все зрозумів, увечері заїду… Сергій поклав слухавку. – Щось трапилося? – захвилювалася Поліна. – Хто це був? – Моя колишня, – скривився чоловік. – Вона так дивно говорила… Мені здалося, що цей дзвінок – це тільки початок! – Початок чого?! – ахнула Поліна. Вона не розуміла, що відбувається

Валерій з дружиною збиралися лягати спати. – Ти знаєш, що сьогодні до Світлани Володимирівни заходив твій брат, – раптом сказала чоловіку Алла. – Так, мама розповідала, – відповів Валерій. – Вони про щось дуже довго розмовляли на кухні, – продовжила жінка. – І що з того? – усміхнувся чоловік. – Ну, я не витримала, підійшла до кухні і підслухала їхню розмову, – несподівано сказала Алла. – Знаєш про що вони розмовляли? – Про що? – Валерію стало цікаво. Алла зробила глибокий подих і передала розмову свекрухи з братом чоловіка. Валерій вислухав дружину і застиг від обурення