Життєві історії

Софія Борисівна пила чай з тістечками і уважно дивилась на доньку. – Юля, одразу після навчання, ми з татом чекаємо тебе вдома, – сказала вона. – Сьогодні у нас вечеряє важливий гість. Його звуть Антон. Я дуже хочу тебе з ним познайомити. Він багатий і солідний чоловік. – Мамо, а до чого тут я? – здивувалася Юля. – Гість ваш, ви з ним і спілкуйтесь, а ми з Дмитром ідемо в кіно! Софія Борисівна аж побіліла від почутого

Софія Борисівна пила чай з тістечками й уважно дивилась на доньку.

-Юля, одразу після навчання, ми з татом чекаємо тебе вдома, – сказала дочці Софія Борисівна. – Сьогодні у нас вечеряє важливий гість. Його звуть Антон. Я дуже хочу тебе з ним познайомити. Він багатий і солідний чоловік.

-Мамо, а до чого тут я? – щиро здивувалася Юля. – Гість ваш, ви з ним і спілкуйтесь, а ми з Дмитром після навчання в кіно йдемо.

Софія Борисівна аж побіліла від почутого.

-Дався тобі цей Дмитро, – розсердилася мати. – Сама подумай, що він може дати дівчині із хорошої, багатої родини, як наша?

-А мені від нього нічого не треба. І не говори про нього так! Ти чудово знаєш, що я люблю Дмитра, – відповіла Юля і вийшла з дому, голосно гримнувши дверима.

Софія Борисівна була проти їх дружби і неодноразово говорила дочці, що цей хлопчик їй не пара. Тільки та про це навіть чути не хотіла.

Сім’я Дмитра була неповна. Коли йому виповнилося сім років, важко заслаб батько, і через рік його не стало.

Хлопець залишився з мамою. Заміж Катерина не вийшла і присвятила своє життя синові. Виховувала строго, але була справедлива. Дмитру, коли він був у першому класі вона сказала:

-Синку, якщо ти хочеш жити в достатку, вчитися маєш тільки на «відмінно». Ми з тобою самі на всьому білому світі. Допомоги нам чекати нема звідки.
Як не дивно, хлопчик все зрозумів і до самого випускного налягав на навчання. З цього приводу його друзі часто жартували, але він був впертим.

В Юлю Дмитро закохався в дев’ятому класі. Вона відповіла йому взаємністю. Катерина була не проти їх дружби, тільки застерегла:

-Сину, мені подобається твоя дівчинка, але ти не з її кола. Навряд чи батьки Юлі спокійно ставляться до ваших стосунків. Думаю, вони зроблять тобі ще багато проблем.

-Нічого, мамусю, – бадьоро відповів він. – Все буде гаразд. Ти тільки не хвилюйся.

Катерина, як у воду дивилася. Софія Борисівна не залишала надії звести дочку зі старшим за неї Антоном.

Те що молоді кохають один одного вона всерйоз не сприймала.

Головне, щоб у майбутньому її дочка, як сир у маслі каталася.

Тільки все пішло за її планом.

Молоді вирішили складати вступні іспити до одного інституту.

Дмитро легко вступив на бюджетне місце. Юлі довелося вчитися платно. Її освіту оплачував батько – Петро Іванович, який заради своєї донечки був готовий на все.

Здавалося б, все вийшло добре. Вони були разом, любили один одного і мріяли про весілля після закінчення навчання.

Тільки Софія Борисівна не бачила себе тещею Дмитра і не залишала надії поріднитися з Антоном. День у день говорила вона доньці, щоб розходилася з Дмитром:

-Юля, одумайся! Ти обрала не того, хто зможе зробити тебе щасливою. Тобі потрібен такий чоловік, як Антон – заможний і солідний. Він досі не одружений і хоче зробити тобі пропозицію.

-Мамо, мужик у такому віці і досі не одружений? Тобі не здається, що це погано, – запитала Юля. – І взагалі, дай нам спокій з Дмитром. Ми все одно одружимося. До речі, тато не проти.

-Ну, це ми ще подивимося, – заявила Софія Борисівна.

Для початку жінка сходила до Катерини і виклала все, що думає про неї та її сина.

Потім вона побачила хлопця біля під’їзду і сказала, що у Юлії є інший, багатий чоловік.

Потім вона сказала доньці, що у Дмитра, нібито є маленька дитина від їхньої однокласниці.

Завдяки неабияким старанням, Софії Борисівні вдалося «посіяти» сумнів у молодих серцях. Вони серйозно посварилися.

Розлучниця вважала це хорошим знаком, ні хвилини не сумніваючись, що все робить правильно. У передчутті перемоги вона вже потирала руки, але Господь зробив по-своєму.

Несподівано для всіх, на їхній захист став батько Юлії. Петро Іванович зустрів доньку і Дмитра після лекцій:

-Ну, ось що, любі мої! Викиньте з голови вигадки моєї коханої дружини. Все це неправда. Не ображайтеся. Вона хотіла, як краще для дочки, а я хочу, щоб ви були щасливі обоє. Тому я винайняв вам квартиру. Живіть, навчайтеся, кохайте одне одного, але без фанатизму. Отримаєте дипломи – відгуляємо весілля.

Договорити він не встиг. З криком:

-Татусю!

Юля кинулася батькові в обійми. Такий розклад дівчину цілком влаштовував.

Непомітно пролетіли роки навчання. Настав час подавати заяви до ЗАГСу.

Через місяць вони зіграли весілля. Петро Іванович від своєї сім’ї купив нареченим квартиру, яку раніше винаймав для них.

Катерина, зі свого боку, подарувала дітям подорож у Туреччину. Два дні і співало це весілля, і танцювало.

Бракувало на урочистості тільки Софії Борисівни. Так і не змогла вона прийняти вибір доньки.

Втім, це її особиста справа і їй із цим жити…

Вам також має сподобатись...

Микола та Алла обідали, коли пролунав дзвінок телефону. Микола відповів, а потім сів у коридорі на пуф. – Миколо, що сталося? – захвилювалася Алла. – Моєї двоюрідної тітка Раїси не стало, – тихо відповів він. – Прощання післязавтра, треба їхати. – Я їду з тобою, – заявила Алла. Микола з Аллою провели тітку Раїсу в останній путь, і вирішили збиратися додому. Раптом до них підійшла сусідка Раїси. – Я вам лист принесла від Раїси. Спочатку справи зробіть, які вона просила. – сказала сусідка. Микола тремтячими від хвилювання руками взяв конверт, відкрив його, прочитав і…застиг від прочитаного

Віталіна смажила чебуреки, коли пролунав телефонний дзвінок. Дзвонила сестра чоловіка. – Віталіно, приїжджай до нас в суботу, у мого чоловіка день народження! – якось підозріло сказала сестра Андрія. – Звісно пам’ятаю. Буду, – відповіла Віталіна, і закінчила виклик. У суботу Віталіна збиралася на день народження, зробила макіяж, вклала феном волосся, одягла нову сукню, і вийшла з квартири, і несподівано згадала що забула в кімнаті подарунок. Віта швидко повернулася, забрала подарунок, ще раз мигцем глянула на себе у дзеркало, як раптом дещо помітила. Жінка придивилася у дзеркало і застигла від побаченого

Світлана тільки-но прокинулася, коли пролунав дзвінок у двері. – Світлано, відкривай. Це Марія Василівна, мама Олега. Він попросив мене, щоб я тобі допомогла з приготуванням до весілля, – почула вона голос за дверима. Світлана відкрила двері, запросила майбутню свекруху на кухню, пригостила чаєм. – Може, краще не робити весілля! – раптом сказала Марія Василівна. – Олег і так витратився, коли купив цю квартиру! – Ви краще присядьте. У мене для вас погана новина, – Світлана пройшла в кімнату і повернулася з якоюсь папкою в руках. – Ось, помилуйтеся. Марія Василівна взяла папку, переглянула вміст і застигла від побаченого

Наталя з чоловіком Сашком, вперше прийшла в гості до свекрухи. – Швидше до столу! – з порога сказала молодим Ірина Петрівна. – Мамо, давай хоч обіймемося! – забурчав Сашко. – Що ти починаєш? – Спершу поїмо! – продовжила мати. – Наталю, скажи чесно, ти ж дуже зголодніла? – Дуже! – лукаво сказала невістка. Коли вони побачили накритий стіл, Сашко ахнув: – Мамо, куди ти стільки наготувала?! – А що, гарний стіл, – знизала плечима Наталка. – Та мені здається, що тут чогось не вистачає. Чогось, такого… Такого собі… Зараз я скажу… – Якого ще такого?! – Ірина Петрівна дивилася на невістку, не розуміючи, що відбувається