Життєві історії

Ірина повернулася додому. – Мамо, я вдома, – як завжди гукнула з коридору дівчина. – У школі все гаразд, у салоні теж, я забігала. Мамо, ти де? В коридор вийшла Тетяна, виглядала вона дуже схвильовано. – Мамо, щось сталося? – захвилювалася Ірина. – Так! Тобто ні, – якось дивно відповіла жінка. – Ірино, у нас гості! – Гості? Які ще гості? – здивувалася дівчина. – Зайди на кухню, сама все побачиш, – важко зітхнула Тетяна. Дівчина швидко роззулася, зняла пальто і вирушила на кухню. Ірина відкрила двері на кухню, заглянула всередину і застигла від побаченого

– Мама Таня, я прийшла. У салоні все добре, взяли двох новеньких дівчат, одна з них замінить Катю. Мені вони сподобалися обидві. Розширимося трохи? Ще одне робоче місце у нас якраз можна розмістити поряд із чайною кімнатою. Як ти думаєш?

– Іринко, ти господиня всього, тобі вирішувати.

– Господиня ти.

– Це лише формальності. Краще готуйся до іспитів, у тебе попереду випускний, вступ.

Десять років тому Ірина втратила матір, а Тетяна — сестру.

Ольга довго не розуміла, що вся її слабкість пов’язані з недугою. Все вона списувала на втому, а часу на походи спеціалістами не було. Коли вона потрапила в палату, то було вже пізно, остання стадія. 

Маленька дочка у цей час перебувала з її старшою сестрою.

Тетяні не пощастило у сімейному житті. Вона втратила дитину, і про материнство довелося забути. Таня дуже переживала через це. Врятувала її лише сестра. Ольга завантажила її роботою, домашніми справами, а ще треба було займатися маленькою Іринкою. 

Дочку Ольга народила, а батько дівчинки зник. Про народження Ірини він знав, але в нього була інша, вигідніша партія. Адже Ольга лише перукар, а та друга – дочка успішного бізнесмена. Ольга рук не опустила, їй не було коли, у неї на руках була дочка, а допомоги чекати не доводилося. Крім сестри, у неї не було нікого. Тетяна допомагала, але в неї було своє життя, вона вийшла заміж і чекала дитини. А потім почалися проблеми… Таня втратила дитину, розлучилася з чоловіком і переїхала до Ольги.

Вони стали опорою один одному. Нових стосунків із чоловіками сестри не хотіли. Вони разом виховували Ірину, а Ольга займалася розвитком бізнесу. Але недуга все змінила…

– Таня. Ми маємо оформити на тебе мій салон. Ірина ще маленька, я знаю, що ти її не кинеш. – сказала Ольга перед відходом.

– Коли вона виросте, я все їй поверну. – плакала Таня.

– Треба поквапитися.

Вони встигли оформити все. Таня провела сестру в останню путь, оформила опіку над племінницею. Їй довелося робити все, що вони робили разом із сестрою.

Час пролетів непомітно. Іринка виросла, їй сімнадцять і школа майже позаду. Залишилися іспити, випускний.

– Мамо, я вдома. – Як завжди сказала Іра. – У школі все гаразд, у салоні теж, я забігала. Мамо, ти де?

– Я на кухні. Іди сюди.

– А це хто?

– Це твій батько.

– Батько?

За столом сидів сивий чоловік. Іра його ніколи не бачила, мама не розповідала і навіть фотографій його не було. Вона знала історію появи на світ, але батька бачила вперше. Відмовився ще при народженні, отже, його просто немає. Ірина навіть не намагалася його шукати у соціальних мережах.

– І що він тут робить?

– Просто поговори з ним. – Тетяна була засмучена.

– Про що? Краще ти розкажи, що йому треба. Чому ти засмучена?

– Ти зараз сама все зрозумієш. Послухай, а я поки що піду до кімнати.

– Ні. Не треба мене залишати одну з цією людиною!

– Я твій батько.

– Я вислухаю, але більше від мене не чекайте.

– Ти горда, як і твоя мати.

– Продовжуйте.

– Я знав що ти є, Ольга мені повідомила про твою появу. Я був молодий, хотів гарного життя. Крім твоєї матері, у мене була ще жінка, і вона теж була вагітна. Її батько переконав нас одружитися. Він був багатим і впливовим, мене могли б зжити з цього світу, якби я образив його дочку. Розумієш? Чого ти мовчиш?

– А що я маю сказати? Я слухаю, хоч не зобов’язана.

– У нас народився син, він молодший за тебе на місяць. Два роки тому його не стало, зв’язався із поганою компанією. На той час тестя вже не було, а весь бізнес перейшов до його дочки. Там виявилися величезні борги. Ми про це не знали, її батько ні в чому нам не відмовляв. Я працював у нього звичайним водієм. За борги довелося віддати все, лишилася лише однокімнатна квартира моєї матері. Ми переїхали. Моя дружина не звикла так жити, почала гульбанити і одного разу її не стало. Тепер у мене немає нікого, крім тебе.

– І мене в тебе нема.

– Як ти можеш? Адже ти вже втратила матір. Горе нас має об’єднати.

– Ти жив добре, і не згадував про нас, а тепер прийшов. Навіщо? Тобі погано? Квартира є. Ти ще не старий. Чи ти не звик до звичайного робочого життя?

– Я працюю. Я хотів би спілкуватися з тобою. Адже в тебе, крім мене, нікого немає.

– Не бачу сенсу у спілкуванні. Я маю маму Таню. Ти знав про моє існування з самого народження, а прийшов лише зараз. Що тобі треба?

– Нічого. Ось мій номер, подзвони мені.

Чоловік підвівся і пішов.

– Мамо, що йому треба?

– Я не знаю, але здогадуюсь. Він завжди стежив за нашим життям, це він сам мені сказав. Звикли жити на широку ногу, а в тебе бізнес. Катя мені вчора розповіла, що він і в салоні був, розпитував про тебе, про господиню. Вони подумали, що він має намір купити все, викликали мене. А він не став чекати і пішов. А ось сьогодні прийшов до нас додому. Напевно, йому потрібні гроші. Будь обережна. Він навіть намагався вигнати мене зараз, сказав, що тут все твоє, а ти вже майже доросла. Сказав, що сам тепер усе вирішить. Він же батько.

– Він ніхто.

***

У день вісімнадцятиріччя Ірини батько знову з’явився. Він зустрів її на вулиці та запросив до кафе.

– Я не голодна, мені ніколи, десять хвилин прямо тут.

– Нам треба серйозно поговорити поки твоєї тітки немає поруч. Твій бізнес, але тобі треба вчитися. А хто всім управлятиме? Вона і так багато прибутку отримала у свій гаманець за всі ці роки. Я можу всім займатися, а тобі треба вступати кудись. Я твій батько, ти маєш мені вірити.

– Ти, простий водію, займатимешся нашим бізнесом? Ти це серйозно? А чим я гірша? Тобі потрібні гроші! Я маю рацію?

– І це теж, але я турбуюсь про тебе. Якщо ти мені не віриш, то давай зробимо тест на моє батьківство.

– Ти переживаєш про мої гроші. Скільки?

– Чому ти все переводиш на гроші?

– Але це так і є. Вимушена тобі відмовити у всьому. Спілкування мені з тобою не треба. З навчанням я вирішу сама. Не шукай більше зустрічей зі мною, ти чужа людина для мене. І додому до нас не приходь, я не дам маму образити.

– Вона не мати.

– Це ти не батько.

Ірина пішла не озираючись. Її батько більше ніколи не з’являвся.

***

– Мамо Таня, ми приїхали.

– Бабуся. Ми приїхали, ура! З днем ​​народження, бабуся. – дві дівчинки Оля та Таня голосно говорили та обіймали бабусю.

– Мамочко, з ювілеєм тебе. – Іра обійняла Тетяну. – Ми так скучили. Як там наш бізнес?

– Як завжди.

– І у нас все добре.

Вам також має сподобатись...

Віри Миколаївни не стало… Ділити спадщину приїхали її племінники – Ірина й Павло. У коридорі задзвеніли ключі. Зайшла Марина Степанівна – двоюрідна сестра покійної. Під пахвою у неї була папка документів. – Доброго дня, дорогенькі, – сказала вона і важко сіла на диван. – Ось принесла заповіт. Віра Миколаївна у мене його зберігала. Сказала: «Як не стане мене – одразу віддай, поки не посварилися!» Павло миттю стрепенувся. Ірина застигла. У повітрі нависла напруга. – І що там? – нетерпляче запитав Павло. Марина Степанівна дістала папери, одягла окуляри у старомодній оправі, і прочитала заповіт. – Цього не може бути! – вигукнули племінники

Семен прокинувся рано, швидко приготував собі сніданок, нагодував свого котика. – Так, добре, що сьогодні вихідний, потрібно в магазин зʼїздити, – вирішив він. Чоловік швидко зібрався, і вийшов з квартири. Семен вийшов на вулицю, вдихнув свіжого весняного повітря. – Яка ж сьогодні чудова погода! – подумав Семен і рушив в сторону магазину. Чоловік відійшов від свого підʼїзду, як раптом на найближчому стовпі побачив якесь оголошення. Семен зупинився, придивився до цього оголошення і…ахнув від побаченого

Віра приїхала до своєї свекрухи, забрати додому синочка, який гостював у бабусі. Жінка підійшла до квартири Надії Андріївни, подзвонила у двері. Але їй ніхто не відкривав. – Можливо, Надія Андріївна, Івана купає, тому й не чує, – подумала вона. Віра дістала з сумки свій телефон і зателефонувала свекрусі. Але і на дзвінок вона не відповіла. – Невже щось сталося? – почала було хвилюватися Віра. Раптом, за дверима, Віра почула якісь тихі голоси, наче хтось шепотівся у квартирі. Віра підійшла ближче до дверей, приклала до них вухо, прислухалася до цих голосів і…остовпіла від почутого

Антон прийшов додому, посмажив собі яєчню і закип’ятив чайник. Він вже сів за стіл повечеряти, коли раптом задзвонив його телефон. Антон глянув на екран і здивовано взяв слухавку. Дзвонив його колишній однокласник Юрко. – Привіт, Антоне! – привітався той. – Не зайнятий? – Та ні, – здивувався Антон. – А що таке? Щось сталося, чи що? Ми ж рідко зідзвонюємося. – Ой, Антоне, я навіть не знаю, як тобі і сказати! Це стосується твоєї сім’ї… – Та що ж там таке сталося?! – хлопець застиг з телефоном в руках, не розуміючи, що відбувається