Життєві історії

Ірина повернулася додому. – Мамо, я вдома, – як завжди гукнула з коридору дівчина. – У школі все гаразд, у салоні теж, я забігала. Мамо, ти де? В коридор вийшла Тетяна, виглядала вона дуже схвильовано. – Мамо, щось сталося? – захвилювалася Ірина. – Так! Тобто ні, – якось дивно відповіла жінка. – Ірино, у нас гості! – Гості? Які ще гості? – здивувалася дівчина. – Зайди на кухню, сама все побачиш, – важко зітхнула Тетяна. Дівчина швидко роззулася, зняла пальто і вирушила на кухню. Ірина відкрила двері на кухню, заглянула всередину і застигла від побаченого

– Мама Таня, я прийшла. У салоні все добре, взяли двох новеньких дівчат, одна з них замінить Катю. Мені вони сподобалися обидві. Розширимося трохи? Ще одне робоче місце у нас якраз можна розмістити поряд із чайною кімнатою. Як ти думаєш?

– Іринко, ти господиня всього, тобі вирішувати.

– Господиня ти.

– Це лише формальності. Краще готуйся до іспитів, у тебе попереду випускний, вступ.

Десять років тому Ірина втратила матір, а Тетяна — сестру.

Ольга довго не розуміла, що вся її слабкість пов’язані з недугою. Все вона списувала на втому, а часу на походи спеціалістами не було. Коли вона потрапила в палату, то було вже пізно, остання стадія. 

Маленька дочка у цей час перебувала з її старшою сестрою.

Тетяні не пощастило у сімейному житті. Вона втратила дитину, і про материнство довелося забути. Таня дуже переживала через це. Врятувала її лише сестра. Ольга завантажила її роботою, домашніми справами, а ще треба було займатися маленькою Іринкою. 

Дочку Ольга народила, а батько дівчинки зник. Про народження Ірини він знав, але в нього була інша, вигідніша партія. Адже Ольга лише перукар, а та друга – дочка успішного бізнесмена. Ольга рук не опустила, їй не було коли, у неї на руках була дочка, а допомоги чекати не доводилося. Крім сестри, у неї не було нікого. Тетяна допомагала, але в неї було своє життя, вона вийшла заміж і чекала дитини. А потім почалися проблеми… Таня втратила дитину, розлучилася з чоловіком і переїхала до Ольги.

Вони стали опорою один одному. Нових стосунків із чоловіками сестри не хотіли. Вони разом виховували Ірину, а Ольга займалася розвитком бізнесу. Але недуга все змінила…

– Таня. Ми маємо оформити на тебе мій салон. Ірина ще маленька, я знаю, що ти її не кинеш. – сказала Ольга перед відходом.

– Коли вона виросте, я все їй поверну. – плакала Таня.

– Треба поквапитися.

Вони встигли оформити все. Таня провела сестру в останню путь, оформила опіку над племінницею. Їй довелося робити все, що вони робили разом із сестрою.

Час пролетів непомітно. Іринка виросла, їй сімнадцять і школа майже позаду. Залишилися іспити, випускний.

– Мамо, я вдома. – Як завжди сказала Іра. – У школі все гаразд, у салоні теж, я забігала. Мамо, ти де?

– Я на кухні. Іди сюди.

– А це хто?

– Це твій батько.

– Батько?

За столом сидів сивий чоловік. Іра його ніколи не бачила, мама не розповідала і навіть фотографій його не було. Вона знала історію появи на світ, але батька бачила вперше. Відмовився ще при народженні, отже, його просто немає. Ірина навіть не намагалася його шукати у соціальних мережах.

– І що він тут робить?

– Просто поговори з ним. – Тетяна була засмучена.

– Про що? Краще ти розкажи, що йому треба. Чому ти засмучена?

– Ти зараз сама все зрозумієш. Послухай, а я поки що піду до кімнати.

– Ні. Не треба мене залишати одну з цією людиною!

– Я твій батько.

– Я вислухаю, але більше від мене не чекайте.

– Ти горда, як і твоя мати.

– Продовжуйте.

– Я знав що ти є, Ольга мені повідомила про твою появу. Я був молодий, хотів гарного життя. Крім твоєї матері, у мене була ще жінка, і вона теж була вагітна. Її батько переконав нас одружитися. Він був багатим і впливовим, мене могли б зжити з цього світу, якби я образив його дочку. Розумієш? Чого ти мовчиш?

– А що я маю сказати? Я слухаю, хоч не зобов’язана.

– У нас народився син, він молодший за тебе на місяць. Два роки тому його не стало, зв’язався із поганою компанією. На той час тестя вже не було, а весь бізнес перейшов до його дочки. Там виявилися величезні борги. Ми про це не знали, її батько ні в чому нам не відмовляв. Я працював у нього звичайним водієм. За борги довелося віддати все, лишилася лише однокімнатна квартира моєї матері. Ми переїхали. Моя дружина не звикла так жити, почала гульбанити і одного разу її не стало. Тепер у мене немає нікого, крім тебе.

– І мене в тебе нема.

– Як ти можеш? Адже ти вже втратила матір. Горе нас має об’єднати.

– Ти жив добре, і не згадував про нас, а тепер прийшов. Навіщо? Тобі погано? Квартира є. Ти ще не старий. Чи ти не звик до звичайного робочого життя?

– Я працюю. Я хотів би спілкуватися з тобою. Адже в тебе, крім мене, нікого немає.

– Не бачу сенсу у спілкуванні. Я маю маму Таню. Ти знав про моє існування з самого народження, а прийшов лише зараз. Що тобі треба?

– Нічого. Ось мій номер, подзвони мені.

Чоловік підвівся і пішов.

– Мамо, що йому треба?

– Я не знаю, але здогадуюсь. Він завжди стежив за нашим життям, це він сам мені сказав. Звикли жити на широку ногу, а в тебе бізнес. Катя мені вчора розповіла, що він і в салоні був, розпитував про тебе, про господиню. Вони подумали, що він має намір купити все, викликали мене. А він не став чекати і пішов. А ось сьогодні прийшов до нас додому. Напевно, йому потрібні гроші. Будь обережна. Він навіть намагався вигнати мене зараз, сказав, що тут все твоє, а ти вже майже доросла. Сказав, що сам тепер усе вирішить. Він же батько.

– Він ніхто.

***

У день вісімнадцятиріччя Ірини батько знову з’явився. Він зустрів її на вулиці та запросив до кафе.

– Я не голодна, мені ніколи, десять хвилин прямо тут.

– Нам треба серйозно поговорити поки твоєї тітки немає поруч. Твій бізнес, але тобі треба вчитися. А хто всім управлятиме? Вона і так багато прибутку отримала у свій гаманець за всі ці роки. Я можу всім займатися, а тобі треба вступати кудись. Я твій батько, ти маєш мені вірити.

– Ти, простий водію, займатимешся нашим бізнесом? Ти це серйозно? А чим я гірша? Тобі потрібні гроші! Я маю рацію?

– І це теж, але я турбуюсь про тебе. Якщо ти мені не віриш, то давай зробимо тест на моє батьківство.

– Ти переживаєш про мої гроші. Скільки?

– Чому ти все переводиш на гроші?

– Але це так і є. Вимушена тобі відмовити у всьому. Спілкування мені з тобою не треба. З навчанням я вирішу сама. Не шукай більше зустрічей зі мною, ти чужа людина для мене. І додому до нас не приходь, я не дам маму образити.

– Вона не мати.

– Це ти не батько.

Ірина пішла не озираючись. Її батько більше ніколи не з’являвся.

***

– Мамо Таня, ми приїхали.

– Бабуся. Ми приїхали, ура! З днем ​​народження, бабуся. – дві дівчинки Оля та Таня голосно говорили та обіймали бабусю.

– Мамочко, з ювілеєм тебе. – Іра обійняла Тетяну. – Ми так скучили. Як там наш бізнес?

– Як завжди.

– І у нас все добре.

Вам також має сподобатись...

Ніна повернулася додому з магазину. В коридорі її зустрів чоловік. – Привіт, – усміхнувся Віктор, забираючи з рук дружини пакети. – Проходь, я супчику зварив. Все вже на столі. Ніна пройшла на кухню. Стіл був накритий на двох. Жінка сіла за стіл. – Вітя, – сказала вона. – Нам треба поговорити. – Звичайно, – кивнув він. – Про що? – Про нашу сусідку, Аллу, – відповіла Ніна, дивлячись йому в очі. – А що з нею? – спитав Віктор. – Я все знаю, – просто сказала Ніна. – Я чула вашу розмову сьогодні. – Що ти знаєш? Яку розмову? – Віктор здивовано дивився на дружину, не розуміючи, що відбувається

Ганна вийшла з супермаркету з важкими пакетами у руках. – Ганно! – почула вона з-за спиною. Жінка повернулася і побачила, свою подругу Аллу. – Алло, привіт! Я тебе відразу не впізнала, давно не бачилися, – зраділа зустрічі Ганна. – Дуже давно, – усміхнулася Алла. – А ти що тут робиш? – Я тут поруч тепер живу, – сумно відповіла Ганна. – Поруч? – здивувалася Алла, вона знала, що Ганна жила у приватному секторі. – А будинок продала? – Ой, Алло, там така історія, навіть соромно розповідати, – важко зітхнула Ганна, зібралася з думками і все виклала подрузі. Алла вислухала її і остовпіла від почутого

Вероніка повернулася додому ближче до півночі. Сьогодні вона з подругами у кафе відзначала свій день народження. В коридорі її зустрів чоловік. – Чому так довго? – невдоволено пробурчав Михайло. – Та дівчатка подарували кругленьку суму грошей. Ось і вирішила їм віддячити, продовживши святкування, – сказала Вероніка. – І скільки вони подарували, що ти вирішила все спустити на них? – запитав Михайло. – Ось! – жінка простягла конверт чоловіку. – Ого, – заглянувши у конверт сказав Михайло. – Я тобі ані копійки з них не дам! – Як не даси?! Це ж мені подарували, – Вероніка здивовано дивилася на чоловіка, не розуміючи, що відбувається

Алла прийшла на роботу сама не своя. – Алло, щось сталося? На тобі обличчя немає, – запитала у неї подруга Катя. – Не знаю, Катю… Таке почуття, ніби щось має статися, – важко вдихнула вона. – Ти мене хвилюєш, – Катя пильно подивилася на подругу. – Та я й сама переживаю, як би чогось не сталося, – важко видихнула Алла. А вже ввечері Алла отримала дзвінок, який повністю перевернув її життя