Іван з Русланом народилися з різницею в один рік.
Руслан поїхав вчитися в інше місто, а Іван так і залишився у квартирі батьків після того, як їх раптово не стало.
Характери братів були дуже різні. Руслан прагнув нового, вчився, працював.
А ось Іван був трохи лінивий. Йому б дома сидіти, гратися на компʼютері, телевізор дивитися.
Працювати він, звичайно, працював, але тільки тому, що так треба. Та й заробляв непогано.
От тільки його дружині все було мало.
Іван розлучився саме тоді, коли Руслан якраз одружився…
Після весілля Руслан і Лариса стали жити недалеко від батьків дружини. Ті жили майже біля моря. В Руслана звісно не був шикарний будинок, і далекувато до моря, зате біля річечки, природа…
Та й дружина в Руслана була красуня й розумниця. А що ще треба?!
Руслан багато не розповідав про своє життя братові на новому місці. Просто все ніяк не встигав з клопотами нормально поговорити…
…Одного з червневих днів Іван приїхав у відпустку до Руслана, а заразом і глянути, як брат живе.
Він обійшов будинок, оглянув все довкола. Тиша, тільки птахів і чути…
– Тихо у вас, – сказав Іван. – Ніби нема нікого навкруги.
– Це тобі так здається, – відповів Руслан. – Просто ті, хто приїхав сюди на відпочинок, ще сплять. У них порядок дня інший. А зараз ще й автобус з туристами під’їде. Життя завирує! Ти відпочивай, а нам пора працювати…
– А ви ще й працюєте?! – ахнув Іван. – Я думав ви візьмете відпустку. Я ж у гості приїхав.
– Ну, а як же ж?! Зараз сезон, відпочивати не можна. Навіть вихідних нема.
– І що ти робиш?
– Зараз по продукти зʼїжджу, потім знайду чим зайнятися.
– Я не зрозумів! А Лариса?
– У неї багато справ. Скоро всі підуть хто на сніданок, хто на обід. Так! Їжа в холодильнику, але можеш і в кафе піти, там Лариса. Ти її одразу побачиш.
Лариса працювала в їхньому власному невеличкому кафе офіціанткою…
Приїхав Руслан. Вивантажив продукти. Навіть Івана покликав допомогти. А він же ж гість, яка ж робота?! Іван був дуже незадоволений, але допоміг таки брату…
А вечір Івана здивував ще більше. Його брат – бармен у себе в кафе! Це він стільки років навчався в інституті, щоб стояти за прилавком, обслуговувати всіх. Зате, як добре у нього все виходить, позаздрити можна. А як же ж його освіта, подумав Іван.
Мав таки Руслан освіту. Тільки не ту, що думали батьки й Іван. Вони сина відправили вчитися в педагогічний інститут, але він вирішив нічого їм не казати, а документи подав до училища.
За фахом він простий кухар! Там і з Ларисою познайомився.
Батьки все ще думали, що він навчається, а він уже працював. Вони так і не дізналися нічого, не стало їх…
А потім з Ларисою Руслан побрався, викупили вони кафе й будинок.
Колишній господар їхав і продавав усе. Допомогли батьки Лариси. У них теж був свій бізнес – готель і гостьові будиночки. Два бізнеси доповнювали один одний. Усі зайняті своєю справою. На розбірки тещі і зятю просто нема часу. Та й зять хороший. І теща – пошукати ще таку!
Пізно ввечері Іван усе й довідався. Руслан розповів і про навчання, і бізнес.
– Нічого собі! Вдало ти одружився, брате!
– Та я нічого не знав, коли одружувався. Ми ж працювали простими кухарями у цьому ж кафе. Іноді офіціантами, посуд мили. Все робили. Лариса тільки після весілля сказала, що її батьки мають бізнес.
– А сестри в неї немає?
– Ні.
– Шкода. Я б одружився…
Іван став заздрити братові. Як йому хотілося так жити. Додому повертатись зовсім не хотілося.
– А якщо я з Ларисою загуляю?! – подумав він. – Вони посваряться, розлучаться, а тут і я.
Іван став уявляти, як він заживе. Він же ж сам не працюватиме. Знайде людей для цього. Сам і не помітив, як заснув…
…Почався ранок. Іван усюди ходив за Ларисою. А вона зрозуміла його задуми. Говорити на цю тему не хотіла, але вирішила провчити його.
– А хочеш спробувати себе на місці Руслана. У нього справи з ранку до вечора у місті.
– А що робити?
– Все, що й він. Зранку й почнеш. Ти бачив. А я тобі помічницю знайду. Вона підказуватиме. Дівчина молода, але досвідчена. Ти можеш навіть з нею подружитися. Її Таня звуть. Ти ж розлучений.
– Тільки ось жінок мені не треба. Я ще й від колишньої не відійшов. Їй тільки гроші подавай, – раптом сказав Іван.
День почався раніше, аніж зазвичай. Треба ж працювати. Іван крутився не присідаючи. Таня скрізь його підганяла, а сама нічого не робила. Хазяйка так сказала.
Після обіду вже не було сил. А ще вечір і ніч. Іван уже ледве рухався, ще трохи і він просто засне. Добре, що Руслан приїхав.
Лариса йому все розповіла, разом вони посміялися. І почали спостерігати за Іваном… Та раптом він зник. Його замінила Таня. Івана знайшли у підсобці. Він спав, сидячи навпочіпки і тримаючи в руках коробку з кавою.
Йому снилося дитинство, морозиво, тістечка і Таня. Він усміхався уві сні.
– Нехай відпочиває. Досить з нього роботи.
– Сам заслужив. Нехай знає, як його брат працює. Гроші з неба не падають.
Більше до роботи Івана не залучали. Він же ж приїхав у гості, відпочити. Але сам він став проявляти ініціативу. Допомагав, але тільки намагався бути поряд із Танею.
А до кінця відпустки Іван втягнувся в роботу і закохався у Таню. Таня навіть погодилася поїхати з ним.
А через рік Руслан та Лариса гуляли на їхньому весіллі.
– Втратили ми хорошого працівника, – сміявся Руслан.
– Зате твій брат одружився з хорошою дівчиною. Ось побачиш усе, що в нього тепер буде добре!
– Вдало ти одружився, брате, – сказав Руслан, вітаючи молодих.
– Ми обоє вдало одружилися! – разом відповіли ті.
