Життєві історії

Іван прийшов відвідати дружину. Олена занедужала і вже декілька тижнів лежала в палаті. – Привіт! – тихо сказала Олена, побачивши в дверях Івана. – Привіт, кохана! А ти сьогодні непогано виглядаєш, – усміхнувся чоловік. – А я тобі супчик зварив. Іван дістав з пакета гостинці і виклав їх на тумбочку. Раптом він помітив, що на очах дружини з’явилися сльози. – Щось не так? – схвильовано запитав він. – Іване, я хочу попросити вибачення…, – тихо сказала Олена. – Ти про що? – не зрозусів чоловік. – Слухай, не зупиняй, – сказала Олена і все розповіла. Іван вислухав дружину і застин від почутого

Олена чула, як за вікном голосно барабанить дощ. Вона заплющила очі і уявила собі весняні аромати, що наповнили зараз повітря. Олена любила дощ, саме такою була погода того дня, коли вони вперше зустрілися з Іваном. Чи кохала вона чоловіка? Зараз вона з упевненістю могла сказати: “так, кохала”. Але одного разу вона зробила велику помилку, яка стала її таємницею на все життя.

– Я винна, я просто зобов’язана йому все розповісти! Не маю права мовчати, тим більше зараз. А як Іван це сприйме, адже стільки років минуло. Як сказати чоловікові, що Олексій – не його син? І чи треба говорити? Може, не варто ворушити минуле? – цими запитаннями Олена Вікторівна переживала довгими безсонними ночами, поливаючи подушку гіркими сльозами.

***

Зі своїм чоловіком, Іваном Павловичем, Олена Вікторівна прожила понад 20 років. Не все в їхньому житті було тихо і гладко, але в цілому їхнє сімейне життя можна було назвати цілком благополучним і навіть щасливим.

Коли Олена та Іван зустрілися, вона була юною 19-річною студенткою фінансово-економічного університету. Трохи легковажною, веселою та пустотливою. Іван був старший за Олену на цілих 10 років. Але на той момент вони не відчували цієї різниці у віці.

Це був симпатичний, серйозний чоловік, який міцно стояв на ногах, надійний, порядний і вірний. Олену він любив до неподобства і потурав усім її забаганкам. Цей роман, здавалося, був написаний десь на небесах. Тому що Олену та Івана об’єднувала спільність інтересів: обоє любили подорожі і проводили чимало часу в поїздках. Зустрілися вони у той момент, коли їх обох занесло у Канів. Вже одне те, що ці двоє опинилися в одній поїздці, здавалося що це і є доля.

І повернувшись додому, вони вже не розлучалися. А незабаром і побралися. Весілля було галасливим і веселим. Іван нічого не пошкодував для майбутньої дружини: найкраща сукня, найдорожче колечко, наймодніший тамада в місті… І здавалося, що надалі новостворений осередок суспільства чекає чудове майбутнє.

Подруги навіть не намагалися приховувати, що заздрили Олені всіма видами заздрощів.

Ну а як було не заздрити, якщо Іван і квіти Олені просто так дарував, ліворуч не дивився, нікого, крім їхньої щасливої подруги не бачив і навіть романтичну вечерю при свічках міг сам приготувати. Без захоплення, але з вдячністю. Тільки з часом Оленці стало з чоловіком якось нудно.

“Не нагулялася ти ще, Олено” – докоряла вона сама себе, задивяючись на чергового хлопця з накачаними м’язами.

Мати дівчини, спостерігаючи за дочкою, одного разу заявила: – Народити тобі, Оленко, треба! І тоді всі непотрібні думки з голови і зникнуть. А Іван в тебе золотий чоловік. Впустиш – все життя переживатимеш!

Звичайно, мама мала рацію і молода жінка розумом це чудово розуміла.

Тоді Олена просто поринула у “дитячу тему”. “Звичайно, дитина наповнить наше з Іваном життя новим змістом” – думала вона. Жінка була впевнена, що вони з Іваном будуть добрими батьками. Уявляла, як вони їздитимуть утрьох у подорожі, коли дитина трохи підросте, звісно. Як гулятимуть з малюком, навчатимуть його плавати, кататися на велосипеді…

Але чомусь із дитиною нічого не виходило. Олена навіть потай від чоловіка на огляд збігала, тести здала і з’ясувала, що вона абсолютно здорова.

Тоді виникла нова проблема: як сказати Іванові, що йому треба перевіритись. Молода жінка довго думала, чи потрібно взагалі повідомляти чоловіку, що причина відсутності спадкоємців у їхній родині криється саме в ньому.

Але Іван ставився до неї з такою увагою і такою любов’ю, що вона так і не наважилася йому про це сказати.

***

А чоловік одного разу вирішив зробити коханій сюрприз: подарував їй на 8 Березня путівку до санаторію.

-Іване, а як же ти? Чому ти відправляєш мене одну? Що я там без тебе робитиму.

-Їдь, мила, розвійся! Мене у відрядження відправляють, потрібно нове обладнання приймати. Що тобі тут у чотирьох стінах одній робити?

Умовив тоді Іван Олену. Він поїхав у відрядження. А вона на до санаторію.

Ось там і закрутився у Олени дивовижний роман з красивим брюнетом Віктором. Гарний, дотепний, щедрий, він зачарував жінку буквально з першого вечора. Олена зовсім розтанула в його гарячих чоловічих обіймах і втратила всяке сумління. Але через три тижні потрібно було повертатися додому, до чоловіка, до звичайного сімейного життя.

Правду кажучи, Олена тоді думала, що цей казковий роман з Віктором назавжди. Вона все чекала, що цей мачо міцно притисне її до себе, і як у якійсь мильній опері, охриплим від хвилювання голосом скаже: “Кохана, я не можу тебе відпустити до нього. Залишся зі мною!”

Але нічого такого не сталося. Назад вони поверталися у різних поїздах. Олена всю дорогу проплакала на верхній полиці, відвернувшись від усіх до стіни. І лише вигляд радісного Івана, який зустрічав її на пероні з букетом її улюблених тюльпанів, повернув її у життя, насправді.

-Не розумна! – Сказала тоді вона самій собі, помітивши чоловіка, що виглядає її у вікні поїзда. – Так, як любить тебе Іван, тебе більше ніхто не любитиме!

І Олена не відразу, але заспокоїлася, тим більше що Віктор у її житті більше ніколи не з’являвся. А ще через деякий час, Олена відчула, що вагітна. Іван тоді від радості мало не танцював біля неї ламбаду, оточив дружину подвійною турботою і увагою. Вона, звичайно, точно знала, що батько дитини не Іван. Але як вона могла сказати йому таку правду?!

***

Олексій народився справжім козаком. Очі, як дві чорні маслини сяяли на його рум’яному обличчі, а на голові, згодом з’явилася густа шевелюра з темного, кучерявого волосся. Він не був схожий ні на батька, ні на матір, ні на когось із родичів.

Але Іван жодного разу не висловив жодної краплі сумніву. Сина він любив. І з народженням Олексія їхня родина, здавалося, згуртувалася і справді набула нового сенсу. І все було так, як Олена колись мріяла: дружня сім’я, спільні поїздки та повне порозуміння.

***

Зараз Олексію вже 19 років, рівно стільки ж, скільки їй було тоді, коли вона зустріла Івана. Її час на цій Землі пролетів як один день. А так хочеться жити далі і насолоджуватись цим життям, дихати цим повітрям.

Але, мабуть, там нагорі вирішили, що вона весь цей час дуже добре жила і вичерпала свій ліміт щастя.

Кілька місяців тому Олена відчула себе зле. Пішла на огляд. Отоді й з’ясувалося, що у Олена дуже серйозно занедужала. Залишається лише чекати. Терпляче чекати.

-За все у цьому житті доводиться платити! – думала Олена.

До палати зазирнув Іван. Усміхається, як завжди, з її улюбленими тюльпанами. Олена знає, як йому дається ця посмішка і вдячна чоловікові, що він не плаче і тримається.

-Привіт, коханий! – тихо каже вона.

Сьогодні Олена вирішила, що вона будь-що-будь повинна розповісти чоловікові правду і полегшити душу. Вона не може піти з цим на душі.

-Привіт, люба моя! А ти сьогодні непогано виглядаєш.

Олена сумно посміхається.

-Іване, я повинна тобі зізнатися в дечому і попросити вибачення … – все так само тихо вона починала важку розмову. Іван мовчав. На лобі пролягла глибока зморшка. Він благально дивиться на дружину, ніби хоче сказати: -Мовчи, Олено! Я нічого не хочу знати.

Але Олена, набравши повітря початку…

-Пам’ятаєш, ти мене відправив до санаторію…

Іван кивнув: -Так, звичайно…

-А Після цього Олексій народився. Так ось, Олексій не…

-Олено, не треба, не кажи нічого! Я все знаю! І завжди знав, з самого початку … Олексій мій син у будь-якому випадку.

-Так ти знав і жодного разу мені не дорікнув? А я весь цей час переживала і не знала, як тобі сказати…

-Я завжди любив тебе, Олено, і любитиму. І Олексія завжди любив. Крім того, після народження дитини ти жодного разу не дала мені приводу сумніватися в тобі. І ще, я теж повинен тобі зізнатися … коли ми з тобою одружилися, я був на огляді і дізнався, що у мене не може бути дітей … Ти все зробила правильно, ти зробила мене щасливим, Олено! У нас із тобою чудова родина…

Олена заплющила очі. На вії блиснула сльоза.

Виявляється і у Івана була від неї своя таємниця.

Вам також має сподобатись...

Ольга Іванівна прийшла у понеділок на роботу без настрою. Сіла на своє робоче місце, увімкнула комп’ютер. Раптом двері кабінету відчинилися і увійшли одразу три її подруги-колеги. – Доброго ранку, Ольга Іванівна! Вже працюєте? А ми думали, що ви розкажете, як на весіллі погуляли, – усміхнулася одна з них. – Розповім, звичайно! Тільки ви зараз так сміятися будете, що працювати до кінця дня не зможете, – відповіла Ольга і почала свою розповідь. Подруги вислухали Ольгу і застигли від почутого. – Невже таке можливо?! – тільки й вигукнули вони хором

Ніна крутила на кухні голубці, як раптом задзвенив її телефон. Вона глянула на екран. Дзвонила дочка, яка недавно закінчила навчання в іншому місті. Ніна посміхнулася і взяла слухавку. – Мамо, я повертаюся додому! – видала донька. – Але ти не дивуйся, я приїду не одна… – З подружкою, чи що? – здивовано поцікавилась Ніна. – Ні! Той, хто приїде зі мною – чоловік. – І хто він такий? У нього в нашому місті є рідня? – Тепер є. Мамо, його рідня – це я, і ви з татом… – Це як так?! – Ніна аж присіла, не розуміючи, що відбувається

Андрій прокинувся рано. Сонно потираючи очі чоловік вирушив на кухню. Він обійняв та поцілував дружину, що возилася біля плити, сів за стіл. Віра щоранку готувала йому каву, але цього разу вона робила це якось надто довго. – Кохана, я за окулярами, не сідай снідати без мене! – чоловік, наспівуючи собі щось під ніс, пішов у спальню. За хвилину Андрій знову повернувся на кухню вже з окулярами, нарешті сфокусував свій погляд на дружині і застиг… перед ним стояла зовсім не його дружина Віра. Андрій здивовано дивився на незнайомку, не розуміючи, що відбувається

Віра повернулася додому пізно. Зайшла в кімнату, де батьки дивилися телевізор, сіла поруч у крісло. – Мамо, тату, у мене для вас новина, – почала здалеку Віра. – І у тебе? – раптом сказала мати. – В сенсі? – не зрозуміла Віра. – Годину тому дзвонила, твоя сестра Ліля, також сказала, що у неї для нас новина – вона вагітна! – пояснила мати. – Ні, у мене інше, – тихо промовила донька. – Ну, не тягни, розповідай, – в розмову втрутився батько. Віра зібралася з духом і все розповіла батькам. Мати з батьком вислухали доньку і застигли від почутого