Усіми сімейними справами завжди займалася Катя. Вона готувала на всю сім’ю, прибирала, зрідка намагаючись залучити до цього чоловіка та двох синів. Але після їхнього прибирання доводилося все переробляти і часом Катя, махнувши рукою, робила все сама.
Вона знала розклад усіх занять, гуртків та іншого. І всіх вічно попереджала і квапила, бо самі вони не могли все це запам’ятати. Точніше, не хотіли. Навіщо, якщо є мама та дружина? І хоч Катя це розуміла, але якось звикла, що ось так все відбувається. І вже не злилася.
Природно, що всі свята, купівлю подарунків, приготування та все інше теж лежало на плечах Каті.
– Ти пам’ятаєш, що в Андрія за тиждень день народження? – запитувала вона чоловіка.
– А що, вже березень настав? Ой, я закрутився. Добре, що нагадала. Потім скажеш мені, що ми йому даруватимемо?
Також вона нагадувала про день народження свекрухи та свекра, та й усіх інших родичів чоловіка. Замовляла квіти та подарунки. Купувала одяг для всіх на захід, бо давно зрозуміла, що ходити з ними по магазинах – це те ще випробування. Добре, що розміри вона знала, а маркетплейси її непогано виручали.
У голові Каті ніколи не було тиші. «Купити торт, нагадати про виріб молодшому, сплатити старшому репетитору, нагадати чоловікові, що закінчується страховка на машину, забрати костюм з хімчистки, перенести запис на манікюр, купити наповнювач для котячого лотка, звозити Барсика до ветеринара, нагадати чоловікові про день народження дядька…, він забуде привітати, краще зробити самій, від усієї родини».
І так завжди. Як Катя виживала за умов такої багатозадачності – незрозуміло. Якби якийсь керівник великої фірми хоч раз мав можливість прочитати її думки, то запросив би її на роботу. Адже такі люди, які пам’ятають усе, а ще й усе роблять, просто нарозхват.
Але, на жаль, прочитання думок недоступне. Тому Катя працювала лише вихователем у дитячому садку, і коли приходила туди, то її думки перемикалися на робочі завдання. «У Михайлика сьогодні день народження, сказати мамі Соні, що вона занедужала, не забути б…».
Звичайно, Катя від цього втомилася. Але найскладніше було те, що і для себе вона повинна була все організовувати. Кожен день народження вона продумувала від і до. Жодного разу не змогла відпочити. Накрити стіл, покликати гостей, нарядити себе, чоловіка, дітей.
І, якщо чесно, це свято вже давно було не на радість. Одна річ, коли ти працюєш для інших, а на себе просто не лишається сил.
І коли Катя вкотре впала на ліжко, відчуваючи, що голова закипає, їй спала на думку чудова ідея.
А чому вона, власне, має готувати свій день народження? Гаразд, вона змирилася з тим, що всіх і все контролює, що живе так, немов у неї щоденник у голові. Але один день можна пожити, як її чоловік та сини.
Щороку вона каже чоловікові, що хоче на день народження. Сашко хоч і лінивий, але щедрий, тому дарує те, що Катя попросила. А цього року хотілося, щоби все було інакше.
І коли чоловік прийшов у спальню, Катя уважно подивилася на нього, щоб він одразу зрозумів, що буде серйозна розмова.
– Щось сталося? – спитав він схвильовано.
– А ти пам’ятаєш, яке число за місяць?
Сашко дістав телефон, відкрив календар і перші кілька секунд хмурився.
– Ах, так, твій день народження! – радісно вигукнув він, ніби відповів на останнє запитання у грі «Хто хоче стати мільйонером».
– Дякувати Богові, що ця дата в тебе ще з чимось асоціюється, – зітхнула Катя.
– Так, ти хочеш щодо подарунка поговорити, – сказав Сашко, сідаючи на ліжко. – Що хочеш?
– Я хочу свята, – відповіла Катя.
– Ну, добре. А подарунок який? Що мені купити? Чи, може, я скину гроші, скільки треба, і ти купиш?
– Цього року все буде інакше, – промовила Катя.
– Тобто? – Не зрозумів чоловік. Ще не зрозумів, але вже здогадувався, що йому доведеться піднатужитися.
– Я не хочу цього року стояти біля плити, готувати на натовп гостей, прибирати, намагаючись усе встигнути. А потім, змучена, сидіти за столом, думаючи, коли вже гості підуть.
– А, ти не хочеш відзначати? – злегка розслабився Саша.
– Ні, хочу.
– Тоді я нічого не розумію, – здався чоловік.
– А я поясню. Я не хочу напружуватись. Хочу спокійно зайнятися собою, відпочити, а ввечері відзначити щасливою та відпочившою. Так що цього року ви збираєте гостей, ви думаєте над подарунками, ви організуєте стіл і приводите квартиру в пристойний стан.
Очі чоловіка округлилися, як у мопса. Здавалося, що він навіть не вірить у те, що каже Катя.
– Можете зібрати всіх у ресторані. Мені все одно. Просто повідомте мені, куди мені прийти ошатною. Це вихідний, так що впораєтеся. А я піду з дому зранку раніше, а прийду вже на все готове. Зрозуміло?
– Катю, але я не зовсім знаю.
– Сашко, ти керуєш цілим відділом. Вже з купкою родичів ти зможеш упоратися. Це моє останнє слово. Я втомилася робити все для всіх, зробіть хоч раз щось для мене.
– Гаразд, – здався Сашко.
Звісно, Каті було трохи лячно.
Але, що вдієш, нехай навчаються. Дивишся, може, й інші справи вдасться на них спихнути.
Сашко зараз багато працював, приходив пізно. І хоч Каті й хотілося йому про все нагадати, щось порадити, вона стримувалася. Досить все контролювати.
Вранці у свій день народження вона сподівалася прокинутися від смачного сніданку та букету квітів. Але о восьмій ранку всі ще спали, тому, зібравшись, вона вийшла з дому.
У планах був похід до СПА, потім перукарня, обід у ресторані, а далі вже збори на своє свято.
З самого ранку їй сипалися вітання. Але ось чоловік із дітьми не дзвонили. Але Катя думала, що вони просто не встигають. Адже явно усе в останній момент роблять.
Гості теж нічого не говорили щодо вечора, і Катя наївно вважала, що чоловік намовив їх.
Цілий день вона провела чудово. Лише ближче до вечора від чоловіка надійшло повідомлення: Ти де? О котрій на тебе чекати?»
І Катя зовсім заспокоїлася. Написала, що буде вдома за годину.
До дверей вона підходила трохи схвильованою. Цікаво, що їй приготували?
У шафі вже чекала сукня, яку вона сьогодні одягне. Зачіска зроблена, макіяж теж. Катя відпочила і була готова веселитися.
– Я вдома, – вигукнула вона, як тільки увійшла до квартири.
Сподівалася, що її зустрінуть із квітами, але зустрів лише чоловік і без букета.
– А ти де була? Я думав, ти поїхала до магазину, а тебе весь день не було. Ми доїли вчорашню картоплю, на вечерю піцу замовили.
– Піцу? – Запитала Катя, відчуваючи, як у неї опускаються руки.
– Ну так. Не хвилюйся, тобі теж лишили. Ти, мабуть, голодна?
– Сашко, скажи, що це невдалий жарт…
– Ти про що? – спитав він, а потім нарешті уважно подивився на свою дружину. – А ти чого така… Боже!
– Ти серйозно? Ти забув про мій день народження?
– Катю, я не забув! Я думав, що це наступні вихідні!
– Ви чого сваритеся? – запитав син Андрій, виходячи з кімнати.
– Сину, а ти мені нічого сказати не хочеш?
– Ну… Ти зачіску змінила?
Катя заплющила очі. Як вона до того докотилася? Як сталося так, що ніхто з її родини не згадав, який сьогодні день? Невже їм так начхати?
В інших сім’ях готують сюрпризи, думають, що подарувати, хочуть порадувати маму, і вже за місяць усе планують.
Вона для них все робить. Абсолютно. І ось вона, подяка…
– Катю, ну пробач… Ми наступного тижня все зробимо! І з днем народження!
Син глянув на батька, округливши очі.
– Мамо, а ти чого не нагадала? Ми подарунок не приготували.
– Не нагадала?! Не нагадала про свій день народження? Єдиний день року, який, за ідеєю, належить мені? А що ж ти, Андрію, мені про своє не нагадуєш? Чи ти, Сашко? Чого ж ти сам не готуєшся до свого свята? Знаєте що? Я не хочу вас бачити!
Катя розвернулася та пішла. Вона йшла вулицею, витираючи сльози. Весь макіяж потік.
Та й начхати. Сьогодні вона дуже образилася. Нехай тепер живуть без неї.
Катя поїхала до мами. Та швиденько купила торт і намагалася втішити свою дочку.
– Ну, а що ти хочеш? – казала вона. – Сама їх привчила. Знаєш, усім потрібно розвивати мислення. А твої чоловіки вже забули, що це таке. Навіщо про щось пам’ятати, якщо ти є?
– Мамо, можна я в тебе поживу?
– А як же хлопчики?
– Самі впораються. Не малі. Не хочу нікого бачити. Хоч би один згадав…
Сашко весь цей час дзвонив Каті, але вона не брала слухавку. Від синів також. У результаті чоловік здогадався зателефонувати до тещі.
– Так, у мене. Людини, яка ніколи не забуде про її день народження. Тепер самі живіть, немає у вас більше ні дружини ні мами. Нахабники!
Катя посміхнулася. Як приємно, коли мама заступається за тебе. Наче ти знову маленька, і немає жодних проблем.
Ранок Каті почався з дзвінка у двері. Вона пішла відкривати, хоч знала, хто це.
Але вона не відразу побачила, хто за дверима, адже перед нею була зв’язка кульок. Велика, красива.
– З днем народження, – розсунувши кульки, промовив чоловік. Він простяг їй букет, а ззаду тупцювали діти з коробками в руках.
– Ви спізнилися, – похмуро сказала Катя.
– Ми знаємо. І ми дуже винні. Вибач нам.
– Так, мамо, вибач, – промовив Денис, молодший.
– Ми все зробили! – одразу встряв старший. – Півночі прибирали, замовляли їжу, покликали гостей. Усі сьогодні прийдуть.
– І ми все потім приберемо та помиємо. І ти приїжджай лише ввечері. І ось подарунки.
Вони всі простягли по коробці та кульці.
– Чекаємо до семи! – промовив чоловік. – Ми тебе дуже любимо! Просто ми вкрай безвідповідальні. Але ми виправимося.
Катя зачинила двері та посміхнулася. Так, все не так, як вона хотіла. Але вона сподівалася, що вони винесли урок.
Дім і справді сяяв чистотою. Мимоволі спало на думку, що вони вміють прибирати, коли хочуть.
На столі було багато їжі, хоч і замовленої. Але це було й не важливо.
Незабаром прийшли гості, розпочалося свято. Каті навіть не давали вставати. Щойно треба було щось зробити, підскакували чоловік та діти.
А коли всі розійшлися, Катю відправили відпочивати та відкривати подарунки, а вони взялися за прибирання.
Чоловік прийшов у спальню за годину.
– Ми все зробили, кухня знову сяє чистотою.
– Дякую! – промовила вона.
Сашко сів поруч і обійняв свою дружину.
– Пробач нас, Катю. Ми дуже винні. І обіцяємо, що це більше не повторитися.
– Я вам прощаю, але ви будете довго загладжувати вину. Тепер ви всі стежите за справами. Мислення треба тренувати.
Сашко посміхнувся та кивнув. Він дуже злякався, що втратив свою дружину. Адже він навіть уявити не міг, що вона тоді відчула. І як добре, що Катя їх любить. Адже вони й життя без неї не уявляють.
