Ксенія неквапливо йшла до супермаркету, бачила, як метушаться всі довкола, особливо чоловіки, адже завтра жіноче свято.
Вона завжди любила це свято, чоловік приносив їй букет квітів, і вони навіть намагалися відзначити його. Але вже кілька років Ксенія після відходу чоловіка жила одна.
У свої п’ятдесят вісім років, бачачи сумний досвід своїх знайомих, навіть не прагнула починати життя з кимось.
– Всі порядні чоловіки давно живуть при дружинах. А з ким небудь жити – це не для мене. Не хочеться різних проблем. Ну так, нудно буває, самотньо, але діти та онуки мене відвідують, – говорила вона подрузі, сидячи іноді за столиком кафе. – Знаєш Катрусю, я вже звикла до такого способу життя без мого чоловіка, тож і не хочу нічого міняти…
Подруга була заміжня, за своїм чоловіком була, як за стіною. Тому їй шкода було Ксенію, гарна жінка, а рано залишилася вдовою.
– Гаразд, може ще зустрінеш свою людину, – намагалася дати надію подрузі Катя.
– Ой, ну про що ти, Катю, де взяти хорошого чоловіка, навіть не хочу про це говорити. Давай краще змінимо тему, – і вони говорили довго про своїх дітей та онуків, про своє, про жіноче…
Ксенія справді звикла жити сама, і нічого не хотіла міняти. Від шуму та метушні вона втомилася, але треба в магазин. Наближався вечір, рання весна, навіть ішов мокрий сніг. Вдень заїхав син, привітав зі святом.
– Матусю, ось тобі букет, завтра не зможу, ми збираємось компанією… А якщо хочеш приїжджай також, ми будемо раді.
– Дякую, синку, але я краще вдома, та й голова щось турбує, весна настає, – чемно відмовилася вона.
Зі своїми думками вона зайшла до супермаркету, дещо купила і вже стояла у довгій черзі на касу, з байдужим виглядом спостерігала за метушнею. Їй було смішно, дивитися на чоловіків:
— Стурбовані чоловіки раптом усі згадали, що мають коханих жінок, поспішали прикупити їм букет тюльпанів. Добре чоловікам, у них тільки один день на рік такий. А жінки постійно в метушні, по магазинах – що купити, що приготувати, що одягнути.
Увагу Ксенії привернув приємний аромат парфуму, який чувся від чоловіка, що стояв попереду з візком, повним продуктів. Високий, сивий, вона навіть намагалася уявити його обличчя:
– Судячи з дорогого аромату, напевно, красень, – розмірковувала вона, стоячи за ним, повільно просуваючись у черзі.
Вона озирнулася, всі каси працювали і всюди черга. Але думки постійно поверталися до чоловіка, що стояв попереду, мабуть приємний аромат не давав спокою.
– Одягнений пристойно, – дивлячись у спину чоловікові, потім трохи відступивши, почала розглядати вона збоку. – Чийсь чоловік, він набрав скільки продуктів, візок з верхом…
Ксенія бачила, що той однією рукою тримав візок із продуктами, а в іншій був телефон, в якому він точно писав коханій:
– Так, купив. Так, і це також. Та скоро буду.
– З дружиною, мабуть, розмовляє, а з ким же ж іще… – думала вона.
Незнайомець, поговоривши, хотів прибрати телефон у кишеню, але він вислизнув у нього. Ксенія відразу зреагувала, в останній момент змогла зловити його і втримати в своїх руках, не давши телефону опинитися на підлозі. Чоловік різко обернувся і глянув на Ксенію таким поглядом, що вона аж стрепенулася.
– Ну ось цього ще не вистачало під шістдесят років, – промайнула думка.
– Дякую вам, – сказав чоловік, взяв телефон з її рук і посміхнувся, – ну тепер я ваш боржник.
– Так, будь ласка, – відповіла Ксенія.
Якраз настала черга незнайомця, і він почав розраховуватися на касі, потім квапливо вийшов разом із візком із супермаркету, мабуть до машини.
– Ну ось і все, дарма тільки хвилювалася, – подумала Ксенія, розраховуючись на касі.
Склавши продукти в пакет, вона неквапливо вийшла з магазину і зустрілася з незнайомцем. Надівши на голову капюшон, мабуть він чекав її і зробив крок їй назустріч.
– Олег, – представився він.
– Ксенія, – знову захвилювалася вона.
– Я дуже вдячний, що ви встигли зловити мій телефон, – посміхався Олег, – у мене до вас запитання, чи не могли б дати свій номер телефону.
Ксенія продиктувала свій номер, і теж усміхнулася. Олег подякував, попрощався і попрямував до своєї машини. Незабаром його машина зникла у вирі сніжинок та потоці інших машин…
– А що це було? – Здивовано думала вона, – все так швидко сталося, і номер телефону свій йому дала, не подумавши, – вона неквапливо попрямувала додому.
Прийшовши додому і розібравши пакет із продуктами, Ксенія переодяглася у домашній одяг.
Вже настав вечір, за вікном починало сутеніти, вона вирішила приготувати собі нехитру вечерю і засісти в інтернеті.
Але увімкнувши телевізор, жінка раптом побачила передачу, яку обожнювала. Їй подобалося слухати пісні від душі у виконанні простих людей, але дуже талановитих. А ще більше викликали інтерес історії з життя, як у всіх по–різному складається доля, як знаходять своє щастя.
Ксенія на ходу відразу перед телевізоромм повечеряла, забрала тарілку на кухню, не хотілося відволікатися від улюбленої передачі, але саме була рекламна пауза. Її телефон був у кімнаті, вона не відразу почула мелодію, і увійшовши до кімнати, відповіла.
– Доброго вечора, це – Олег. А чи можна до вас приїхати? – несподівано спитав він.
Від знайомого баритона, вона мало не випустила телефон.
– Так, звичайно, – відразу відповіла вона, але сама злякалася від того, що швидко погодилася, навіть не подумавши.
– Дякую, тільки я не один.
– Добре, – сказала Ксенія, а він відразу поклав слухавку.
– Оце так! Виявляється, він буде не один. З дружиною зібрався приїхати подякувати за телефон?
Ксенія тут же ж уявила його дружину, красиву і, можливо, молоду, доглянуту. У таких представницьких чоловіків дружини зазвичай молоді.
– Напевно, треба переодягтися, – майнула думка. – А хоча навіщо? Все одно виглядатиму на тлі його дружини сірою, адже мені вже під шістдесят.
Вона навіть не зняла свої теплі шкарпетки, а незабаром пролунав дзвінок у двері. Ксенія поспішила відчинити двері і аж оторопіла від несподіванки – до неї раптом стрибнув великий кудлатий песик.
– Ой! – ахнула вона, дивлячись на собаку.
– Не лякайтеся, це Чарлі. Я ж сказав, що не один.
Перед нею стояли обоє припорошені мокрим снігом з гарним букетом червоних троянд Олег, і кудлатий пес, що розмахував своїм хвостом.
– А я думала, ви з дружиною, – сказала Ксенія.
– А я дружини не маю, – відповів він з усмішкою. – Правда була, і сплила. Виїхала кудись у теплі краї з молодим бойфрендом.
– А кому ж ви купували продукти?
– Так це матері я купував, вона завжди дає мені список, я купую і везу їй. Вона в мене живе сама. А ще в мене є сестра, – казав Олег, – іноді і їй теж купую, вона з малечею сидить, з онуками своїми. Такі ось справи.
Ксенія запросила Олега до кімнати, вона почувалася не у своїй тарілці і дорікала сама собі:
– Не могла переодягнутися, ходжу перед ним, як незрозуміло хто, у домашніх штанях, та ще й у теплих шкарпетках. Могла б і нафарбуватися трохи.
– Зараз я чайник увімкну, – сказала вона і вийшла на кухню, – я якраз купила вишневий пиріг, як відчувала, що гості будуть.
– Чай – це добре, та ще й з вишневим пирогом, а у вас із рідних є хтось?
– Так, є син, ось сьогодні тюльпани мені привіз. А донька живе з родиною далеко, спілкуємося більше телефоном, але теж приїжджають у відпустку.
Вона бачила, як Олег дивиться на неї і переминаючись з ноги на ногу у своїх теплих шкарпетках відчувала себе ніяково:
– Все-таки треба було нафарбуватися, – запізно подумала вона, але вголос сказала:
– Ви вибачте, зустрічаю вас у домашньому, просто не очікувала…
Олег підійшов ближче і взявши її за руки, уважно подивився в очі і тихо сказав:
– Ти в домашньому, ще прекрасніша. Розумієш, Ксеніє, я сьогодні раптом зрозумів, що ти – мій останній вагон поїзда… Я дуже радий, що встиг застрибнути…
Він говорив так ласкаво, що вона мало не розтанула від цих слів.
– А знаєш, Олеже, насправді – це ти мій останній вагон! І я теж дуже рада, і ні про що не шкодую…
Вони сиділи за столом і пили чай, а поруч біля Олега сидів його пес Чарлі і дивився своїми розумними очима то на нього, то на Ксенію.
Здавалося, він теж усміхався…
– Завтра йдемо з тобою в кафе, відзначимо твоє свято, а сьогодні у нас була просто репетиція! – запропонував Олег.
І Ксенія погодилася.
Вона переїхала до Олега у великий будинок за містом.
Тепер вони часто зустрічають гостей. А 8 березня, Олег із Ксенією відзначають обовʼязково щороку.
Бо ж у цей день вони обоє знайшли свої половинки…
