Історії жінок

Валерія була одружена з Олегом близько десяти років. Перші декілька років були найщасливішими, а потім, з народженням дітей, все стало стрімко змінюватися. Чоловік раптом перестав надавати їй знаки уваги, став повертатися додому в «веселому» стані, хоча до цього взагалі за ним такого не помічалося. Валерія вирішила не закривати очі на поведінку чоловіка, не прощати та подала на розлучення. Але жінка навіть уявити не могла, до чого приведе її рішення розлучитися з чоловіком

Близько десяти років Валерія була одружена з Олегом. Перші два роки були найщасливішими, а потім, з народженням дітей, все стало стрімко змінюватися.

Чоловік раптом перестав надавати їй знаки уваги, дарувати подарунки і часто пропадав у гостях у матері, а іноді й зовсім залишався там ночувати.

Також Валерія помітила, що чоловік став повертатися додому в «веселому» стані, хоча до цього взагалі за ним такого не помічалося.

Щойно Олег загулював, він відразу змінювався, ставав грубим, нахабним і за словом до кишені не ліз.

Помаленьку справу стало доходити до того, що Олег не соромився у висловлюваннях на адресу дітей та дружини.

Якось він зовсім перегнув і сталося найгірше. Валерія вирішила не закривати очі на поведінку чоловіка, не прощати та подала на розлучення.

На цей час вона разом із дітьми переїхала в будинок до батьків. Родичі жінки смиренно прийняли її рішення, а ось свекруха та зовиця негативно поставилися до того, що Валерія розлучається з Олегом.

Ірина Дмитрівна почала вичитувати невістку, не соромлячись у висловлюваннях, а наприкінці взагалі заявила, що вона ще пошкодує, що прийняла таке рішення.

– Заберемо в тебе все! – гнівно кинула жінка.

– Що саме? – поцікавилася у свекрухи Валерія.

– Раз розлучення, то ділитимемо всі квартири! Отоді ти точно шкодуватимеш! – вигукнула Ірина Дмитрівна. – Поки ти з моїм сином жила, я ще якось трималася, а зараз не можу! Все тобі висловлю!

– Які ви там квартири ділити зібралися? – зуринила жінку Валерія. – Вона лише одна, та й та іпотечна, продамо і розділимо.

– Чого це одна? Є й друга, не роби вигляду, що її немає, – пирхнула в слухавку свекруха.

– Ви, сподіваюся, не про мою дошлюбну кажете? – несподівано осяяло жінку.

– Про неї саму і говорю! – уїдливо засміялася Ірина Дмитрівна.

– Чого ви раптом вирішили її ділити, якщо вона моя? – їдко перепитала Валерія. – Вашому синові нічого не належить.

– Ти мене тут не обманюй! Він жив із тобою, коли в тебе була ця квартира, в ремонт вкладався, а отже, має право на її частину! – захопленим голосом відповіла свекруха. – Я все зроблю, але ми з Олегом заберемо в тебе належне!

Несподівано в слухавці почулася метушня, і пролунав скрипучий голос зовиці Надії.

– Раз ти з моїм братом розлучаєшся, непогано було б повернути назад усі його подарунки, – вигукнула жінка.

– Олег тоді має повернути мої, – незворушним тоном відповіла Валерія. – Мені взагалі дуже дивно, що дзвоните мені ви з претензіями, а не мій колишній чоловік.

– Тому що він не хоче з тобою розмовляти, – швидко знайшла, що відповісти, Надія. – Я думала звернутися до твоєї совісті…

– Вважайте, що в мене її взагалі немає, – закінчила розмову Валерія і поклала слухавку.

Поведінка родичів її дуже насторожила. Більше їй, звичайно, не сподобалося те, що вони почали претендувати на дошлюбну квартиру.

Швидко одягнувшись і попросивши матір доглянути дітей, Валерія поїхала до своєї квартири.

Вона мала намір сьогодні ж змінити замки, бо чудово пам’ятала, що від неї і у свекрухи, і у зовиці були ключі.

Жінки жили у своїх будинках і влітку час від часу приїжджали до її квартири.

Зі спокійною совістю Валерія виконала свою місію і повернулася до будинку батьків.

Наступного ранку її розбудив дзвінок від Надії. За голосом сестри чоловіка вона зрозуміла, що зовиця лютує.

– Ти навіщо замок у квартирі змінила? Нічого собі, яка нахабна, – вигукнула в слухавку жінка. – Змінила і навіть не попередила! Я тепер потрапити всередину не можу, стирчу біля дверей.

– Що ти забула у моїй квартирі? – здивовано поцікавилась Валерія.

– Треба, значить!

– Що означає, треба? Ти прийшла до чужої квартири…

– Я прийшла забрати деякі речі, – уїдливо відповіла Надія, бажаючи виправдатися.

– Які ти прийшла забирати речі? – Напирала жінка, переконуючи зовицю зізнатися.

– Ті, що мій брат купував у цю квартиру за власний кошт! – Пробасила сестра Олега.

– Якщо й купував, то він, і ніяк не ти! – нагадала Надії невістка. – Нема чого тобі робити в моїй квартирі! Замки я, справді, змінила, щоб такі, як ви там не тинялися і не виносили все до останнього сірника.

– Ось ти негідниця! Заздалегідь все продумала та встигла замки поміняти! Я здивована твоєю поведінкою, адже ти стільки років прикидалася милою, і я повірила! Так, – обурено вигукнула в слухавку зовиця. – Сама тоді приїжджай і відчиняй мені двері, інакше я винесу їх!

– Спробуй тільки! Усі мої сусіди знають. Тільки спробуй щось зробити, я одразу наряд викличу, з ними й поговориш, їм і розкажеш про те, хто і що купив, – сказала родичі Валерія.

Надія у відповідь висловила жінці все що про неї думає, обурюючись через те, що невістка виявилася такою кмітливою і швидко встигла розгадати її план.

– Я теж викличу! У цій квартирі мої речі, – промовила зовиця.

– Виклич, – коротко відповіла Валерія і, вирішивши, що більше їй нема про що розмовляти з сестрою чоловіка, поклала слухавку.

Як і обіцяла Ірина Дмитрівна, вона налаштувала Олега, і той при розлученні попросив у суді розділити дошлюбну квартиру дружини.

Звичайно, суддя відмовив йому у проханні, що не могло не спричинити щирі обурення свекрухи.

– Ти весь суд купила! – Вигукнула Ірина Дмитрівна, бажаючи виправдати свій програш.

Жінка була впевнена, що якби не підступи Валерії, то Олег обов’язково отримав би за законом частку у квартирі колишньої невістки.

Вам також має сподобатись...

Олена повернулася додому з важкими пакетами в руках. Зайшла на кухню та почала викладати продукти, як раптом туди зайшла дочка. – Мамо, я просила  купити ковбаси, а ти знову зелені накупила! Хто це буде їсти? – ображено сказала донька, – Я. Це буду їсти я, – відповіла жінка. – Чому ти не купила те, що я просила? – з натиском запитала дочка. І тут Олена не витримала і сказала все, про що так довго думала

Валентина заслабла. Вони мусила їхати в місто лягати в лікарню. Невдовзі Валентину виписали. З лікарні її забирала донька Настя. На запитання матері про справи, вона відповіла неохоче: – Погані, мамо, наші справи… На наступний день після повернення Валентина взялася до справи – прибрала в будинку, побілила, попрала все, вимила підлогу, очистила від снігу доріжки в дворі. Так кілька днів невтомно працювала вона, не звертаючи уваги на слабість. Потім пішла до сусідського хлопця і розмістила дещо в інтернеті. А через кілька днів, рано-вранці, до будинку Валентини під’їхав темно-сірий, забризканий брудом джип

Віра смажила на кухні котлетки, як раптом на столі завібрував телефон її чоловіка Володимира. – Коханий, тобі тут хтось дзвонить! – гукнула вона. Але Володимир не чув дружину – він був у ванні. Віра взяла слухавку і раптом почула незнайомий жіночий голос: – Володечко, я так скучила! Так скучила, що аж не можу… Віра аж присіла від почутого. – Хто це? – запитала вона, але на тому кінці зразу поклали слухавку… Віра сиділа на кухні і дивилася в одну точку. Вона не могла повірити в те, що відбувається. А потім вона почула від чоловіка несподіване

Ірина встала раненько, приготувала сніданок, нагодувала дітей і поїла сама. Жінка вирішила зробити генеральне прибирання в квартирі. Вона мила вікна в кімнаті, коли пролунав наполегливий дзвінок у двері. – Хто б це міг бути? – здивувалася Ірина. Вона витерла руки рушником і пішла в коридор. Ірина відкрила двері, й округлила очі. На порозі стояв її колишній чоловік Микола. – О, Микольцю, здрастуй! – сплеснула руками жінка. – А чого без попередження? Микола чомусь опустив очі. – Іринко, у мене є дуже важливе прохання… – раптом сказав чоловік. – Яке ще прохання, Миколо?! – Ірина не розуміла, що відбувається