Ксенія повернулася у рідні краї після розлучення з чоловіком. З Олегом вона прожила майже сім років, дітей у них не було.
Олег дітей не хотів.
– Які діти, Ксеніє? Терпіти не можу я цих малих і крикливих. Збав мене від цього.
– Олеже, а для чого тоді ти одружився? Сім’я – це батьки і діти, ну чи хоча б одна дитина. Коли я за тебе виходила заміж, ти про це мовчав. А тепер проти. А я хочу вже народити. Втомилася тебе переконувати в цьому. Більше не буду з тобою на ту тему розмовляти, народжу і все.
– Ну якщо народиш, тоді підеш звідси разом зі своєю дитиною, – різко відповів Олег.
Ксенія працювала у поліклініці. Олег пішов у бізнес. З допомогою свого багатого батька відкрив приватну клініку, але дружину туди не запрошував на роботу. Там у нього вистачало молодих і гарненьких працівниць.
Жили молоді у квартирі Олега – теж його батько постарався. Він купив хорошу квартиру й обставив стильними меблями. Олег вважав, що його дружині пощастило, коли вона вийшла за нього заміж.
– Дітей їй хочеться, живе собі на втіху, чого ще не вистачає?! – не розумів він, скаржачись батькові, а той, звичайно, був на боці сина.
Після останньої розмови з чоловіком, Ксенія нарешті чітко зрозуміла – треба розлучатися і йти від Олега. Не розуміють вони один одного. Їй хочеться справжню родину з дітьми, а не таку – чоловік окремо, додому приїжджає переночувати, а інколи і не приїжджає. Дружина окремо сама по собі. Вони й у відпустку окремо їздили.
Ксенія зателефонувала матері:
– Матусю, я скоро приїду додому назавжди.
– А як же ж Олежик? – запитала здивовано мати, бо ж дочка ніколи не скаржилася на чоловіка.
– Я з Олегом розлучаюся. Через тиждень буду вдома. Готуй мені кімнату.
Батьки Ксенії жили у своєму будинку. Її батько Петро Степанович давно збудував його своїми руками. У них був ще старший син. Той жив із сім’єю далеко.
– Петре, щось Ксенія зовсім не засмучена. Каже, що з Олегом розлучилася, приїжджає додому. Розлучення з чоловіком – це ж не радість. А їй хоч би що! Ніколи вона нічого поганого нам не говорила про нього.
– Ти маєш розуміти, що Ксенія – не маленька дівчинка і знає, що й до чого. Якщо вона розлучилася з чоловіком, то вже значить її допекло все. Вона терпляча у нас. Приїде, дізнаємося все, потерпи, – як завжди розважливо і спокійно говорив батько.
– Привіт, тату, мамо, – зайшла задоволена й радісна Ксенія у хату. – Як же ж я скучила за вами! Нарешті, я вдома!
– Привіт, доню, проходь швидше. Зараз обідати будемо, заметушилася мати.
За обідом про зятя батьки не питали. Сама розповість, коли захоче, вирішили вони.
– Доню, а ти відпочинеш, або одразу ж за роботу візьмешся, – спитав Петро Степанович.
– Звичайно, за роботу, – відповіла дочка
– Ну, я так і підозрював, – добродушно відповів батько. – Могла б і відпочити вдома.
– Тату, ну я ж вся в тебе. Ти відпустку свою не можеш досидіти вдома, а мені кажеш. Ні, піду завтра у поліклініку.
– Ну що ж, удачі. Там головний лікар Тарас Іванович – мій знайомий, якщо що, дзвони, допоможу, подзвоню йому, – пообіцяв батько.
– Гаразд тату. Але я думаю лікарі там завжди потрібні, – впевнено відповіла Ксенія.
Мати задоволено слухала чоловіка і дочку.
На ранок Ксенія вийшла з дому.
– Як добре вдома, – вдихала вона повітря. – До поліклініки недалеко, добре, що не їздитиму на транспорті, ходитиму пішки туди й назад.
– Доброго ранку, Тарасе Івановичу, – привіталася Ксенія, заходячи в кабінет головного лікаря.
А той виявляється її чекав.
Все-таки не витримав Петро Степанович і подзвонив своєму знайомому, що до нього прийде його дочка.
– Добре, заходьте, Ксенія Петрівно, – добродушно відповів він.
– Проходьте, сідайте, я в курсі, що ви приїхали. А нам якраз лікар дуже потрібний. Так що не буду вас довго затримувати, можете вирушати, оформлятися і братися до роботи. Ваш кабінет давно готовий.
Ксенія працювала вже три місяці, коли до неї на прийом прийшов якийсь молодий чоловік. Як тільки він зайшов, медсестра Віра Сергіївна скочила і сказала:
– Здрастуйте, Іване Степановичу, проходьте.
Ксенія його не знала.
– Що вас турбує? – запитала вона.
– Щось серце мені про себе нагадує, з чого це? – сказав він, сідаючи.
Ксенія послухала його, про всяк випадок виписала пігулки, правда нічого серйозного не виявила.
– З вами все гаразд, ось пігулки, можна пропити для профілактики, – сказала вона серйозно, а Іван Степанович посміхнувся.
– Я так і знав, Ксеніє Петрівно. Я знав, що зі мною все гаразд, – сказав він. – Дякую, вибачте, що забрав ваш час.
Ксенія так і не зрозуміла нічого, а досвідчена й літня медсестра Віра Сергіївна сказала:
– Хм, серце в нього. Та просто ви йому сподобалися, а як підійти не знав! Це Іван Степанович, наш місцевий депутат, до речі, дуже хороший депутат. Не як усі інші. Ми його називаємо народним депутатом. Завжди всім допомагає, – вона засміялася. – Бач, хитрий, серце в нього. До речі, він неодружений, років п’ять розлучений.
Минуло три дні і Ксенія, повертаючись додому, побачила, як біля неї зупинилася машина. З неї вискочив Іван Степанович.
– Здрастуйте, Ксеніє Петрівно. Як ваші справи? З роботи?
– Здрастуйте, так, з роботи.
– А ви не складете мені компанію повечеряти у кафе. Ні-ні, тут нічого такого, я просто так по-дружньому, – поспішив виправдатися він.
– А що, можу й скласти компанію, – просто відповіла вона.
У кафе було затишно й тихо, вони сиділи в дальньому кутку, розмовляли. Ксенія спіймала себе на думці, що вона все розповідає йому про своє життя, про розлучення, про роботу.
Іван уважно слухав, і про себе теж дещо розповів. З дружиною розлучився майже п’ять років тому, вона була не місцева, поїхала до себе на батьківщину, покликав її колишній однокласник, перше кохання. Дітей вони не мали. Вона швидко зібралася і поїхала. А тепер коли дізналася, що він депутатом став, то проситься назад.
– Що минуло, те минуло, – посміхався він.
…Ці двоє знайшли один одного. Так просто і спокійно їм було поруч. Іван не був наполегливим і нав’язливим. Розумів, що Ксенія теж пережила розлучення.
…Якось Ксенія закінчувала прийом, коли в кабінет зайшов Іван після останнього пацієнта.
– Доброго дня, а я на прийом, – весело сказав він. – Серце знову прихопило, так і стрибає, коли вас бачу!
Усі вже знали у місті, що молодий депутат зустрічається з лікаркою. Віра Сергіївна теж була в курсі.
– Ну, я побігла, – сказала вона і вийшла з кабінету.
– Звідки ти тут?
– Та просто проїздом. Так захотілося побачити тебе, а ще я з пропозицією.
Вони вийшли з поліклініки.
– Може проїдемося? – спитав він.
– Чесно кажучи, я втомилася і хочу їсти, – сказала Ксенія.
– А я так і знав! – він відкрив дверцята в машині і Ксенія ахнула від побаченого.
На задньому сидінні стояв кошик для пікніка і пакет з напоями.
– Ось усе, що потрібно для вечері.
Ксенія погодилася. Вони їхали лісовою вибоїстою дорогою. Дорога привела до лісового озера. Зупинилися. Іван дістав із багажника складаний стіл і два стільці. Ксенія виймала з кошика продукти.
– О-о-о, у нас тут бенкет на весь світ! – оглядала вона нарізки, сир, фрукти.
– Так, я розумію, що після роботи хочеться перекусити, та ще й на свіжому повітрі, – сказав Іван.
Він налив собі і Ксенії соку, запропонував ігристого, але вона відмовилася. Вони дивилися на гарний захід сонця. Було дуже романтично.
– Як добре, – тихо сказала вона,
– Ксеніє, виходь за мене заміж! – раптом видав чоловік.
А вона зненацька замовкла.
– Як, отак зразу?! Ну, я знаю, що наше щастя не за горами, але так швидко…
– Чому ж зразу? Ти головне погоджуйся, а потім вже весілля із запрошеними рідними та друзями влаштуємо, – посміхався Іван. – Я чекаю!
– Доведеться погодитися, – засміялася вона. – Бач який хитрий, такий романтичний вечір влаштував, хто ж встоїть?
– Ксеніє, я дуже радий, що ти погодилася. Щиро кажучи, я переживав. А давай на вихідні поїдемо на екскурсію у сусіднє місто. Там дуже гарно.
– А давай, – сміялася радісно Ксенія.
Весілля було багатолюдне, в ресторані. Наречена була дуже гарна, а наречений дуже серйозний і симпатичний.
– Слава тобі, Господи, – шепотіла мати Ксенії. – Нарешті наша донька щаслива…
