Лариса акуратно розправила мереживну скатертину. У повітрі лунав аромат кориці та ванілі — бабусин яблучний пиріг остигав на підвіконні. Та, як завжди, проводила вечір за в’язанням. Лариса любила ці вечори у селі у бабусі. Тут було дуже спокійно. Все дуже сильно відрізнялося від міської метушні, яка оточувала Ларису у Києві. Можна було нарешті розслабитися.
Вона приїхала сюди кілька днів тому. Із чоловіком вкотре посварилися. З Сергієм вони одружилися два роки тому. Він був старший за Ларису на п’ять років — серйозний, розважливий, із вже налагодженим бізнесом. Лариса, яка тільки закінчила інститут, з головою поринула в сімейне життя. Сергій оточив її увагою. І спочатку все було добре. Але поступово Лариса помітила, що чоловік ставиться до неї швидше як до дитини, ніж до коханої жінки.
Насправді, він її завжди забезпечував. Працювати особливо не дозволяв. Казав, що вона вдома має сидіти. А Ларисі хотілося чимось займатись.
Та й останнє переповнило чашу її терпіння. Вона хотіла до бабусі поїхати, а Сергій її не відпускав. Він же вважав, що може контролювати її. Нехай вона сидить і чекає на нього з роботи.
— Не розумію, навіщо тобі їхати до цієї глушини? – вигукнув чоловік. — Що ти там забула?
– Хочу відпочити! Що мені і до бабусі в гості тепер з’їздити не можна?
І знову ця сварка ні до чого не призвела.
Сергій так і не зрозумів її. І Лариса, зібравши невелику валізу, поїхала до бабусі. Тут, у селі, час йшов повільніше і спокійніше. Лариса допомагала бабусі по господарству. Ще й лісом можна було там погуляти, гриби позбирати, ягоди. Тут і бібліотека була у бабусі велика.
Лариса саме книжки прочитала, які давно хотіла. Розуміла вона, що життя з Сергієм її вже не влаштовує. Але й рвати стосунки також не хотілося.
Минув вже тиждень. Лариса допомагала бабусі на городі і нескінченно розмовляла з нею про життя. Бабуся, мудра з досвідом прожитих років, уважно слухала онучку. Вона бачила, що діється в душі Лариси. Відчувала, як та кидається, не знаючи, як вчинити.
Увечері сонце вже котилося до заходу сонця, забарвлюючи небо в ніжні рожеві та персикові тони. Лариса сиділа на ганку і спостерігала, як бабуся поливає квіти.
— Бабусю, — тихо почала вона, — А як ти думаєш, кохання може пройти?
Бабуся відклала лійку і присіла поряд із онукою.
— Кохання, Ларисо, — це як квітка, — лагідно промовила вона. — За ним треба доглядати, поливати, оберігати від вітру. Якщо цього не робити, то навіть найпрекрасніша квітка зав’яне.
— А якщо його вже охопили морозом? — з гіркотою в голосі спитала Лариса.
— Навіть після морозу, — продовжила бабуся. — Квітку можна вберегти. Потрібно просто зігріти теплом. Але доведеться добряче постаратися.
Лариса замислилась. Слова бабусі були їй близькі та зрозумілі. Але як повернути тепло, яке, здавалося, вже зникло з їхніх стосунків із Сергієм? Вона погостювала ще кілька днів у селі і, нарешті, вирушила назад у місто. Треба поговорити із Сергієм. Розповісти, що її хвилює.
Важка валіза на коліщатках підстрибувала на кожній нерівності. Вимотана дорогою, Лариса нарешті дісталася додому.
Лариса, намагаючись не шуміти валізою, пройшла до спальні. Там вона переодяглася і вже хотіла йти на кухню, як раптом почула приглушені голоси. Заглянувши у прочинені двері, Лариса побачила батьків чоловіка.
— Саме так! – Почула вона строгий голос свекрухи. – Не розумію, навіщо він з нею няньчиться? Не дівчинка вже, зрештою. Сергій на неї витрачає багато грошей. А вона, замість того, щоб бути вдячною, робить із себе…
Лариса відчула, як душа роздалася хвилюванням. Невже свекруха так про неї говорить?
– Валю, ну що ти! – Спробував урезонити дружину свекор. — Лариса гарна дівчинка. Просто…
— …Просто вона хоче тільки багатство нашого сина, — зупинила його Валентина Федорівна. — Я ж казала, треба було Сергію шлюбний контракт укладати.
— Ну, це ж не справа, — обурився Євген Олександрович.
— А те, що вона на шию до нього сіла? — не вгамувалася Валентина Федорівна. — Сидить вдома, нічого не робить, тільки гроші витрачає! А квартира чия? А машина? Все на Сергію!
Отже, за її спиною рідні люди плетуть інтриги. Вважають її корисливою та меркантильною особою. Вона, звісно, знала, що свекруха недолюблює її. Але щоби настільки… «Добре, — подумала Лариса, стиснувши зуби. — Ви дізнаєтесь, яка я насправді! Грати так, давайте зіграємо».
— Здрастуйте, — з привітною усмішкою сказала вона, заходячи до кухні.
Валентина Федорівна, яка стояла біля плити, не одразу підвела погляд.
— О, Ларисо. Нарешті повернулася. Як бабуся? – сухо поцікавилася вона, схрестивши руки.
— Все гаразд, — кивнула Лариса. – Відпочила трохи, допомогла бабусі по господарству. А як тут? Все гаразд?
— Як бачиш, — коротко відповіла Валентина Федорівна. — У гості до вас забігли. Сергій у магазин ось пішов.
Лариса кивнула і налила чай. Вона чула, як за її спиною Валентина Федорівна щось невдоволено пробурмотіла. Незабаром і Сергій повернувся із повними сумками продуктів. Побачивши дружину, щиро зрадів.
– Ларисо! – вигукнув він. – Як поїздка? Бабуся як?
Лариса посміхнулася.
– Так, все добре.
Лариса обмірковувала, як далі діяти. Її образили до глибини душі, але вона знала, що сварки не допоможуть. «Треба діяти хитріше, — подумала вона. — Нехай Валентина Федорівна сама потрапить у свою пастку».
Лариса знала, що Валентина Федорівна любила демонструвати контроль за сином. Та й Євген Олександрович, незважаючи на м’якість, теж підтримував дружину у питаннях фінансів.
Лариса знайшла найкращий спосіб поставити їх на місце. Показати, як легко втратити те, що вони так ревно оберігають.
Через кілька днів вона оголосила Сергію, що треба серйозніше зайнятися сімейними справами. У фінансах розібратися. Чоловік сперечатися не став. Його навіть втішило, що Лариса виявила таку ініціативу.
Насамперед Лариса сіла за сімейний бюджет. Вона включила до плану всі витрати, доходи та борги. Показала Сергію, скільки вони витрачають щомісяця. М’яко, але впевнено вела розмову, що час їм трохи економити.
Сергій погодився. Лариса, звісно, не забула вписати до бюджету «борги перед сім’єю». Гроші, які Сергій періодично передавав батькам. Наразі кожна копійка буде під обліком.
Поступово суми, що йшли до Валентини Федорівни, стали скорочуватися. І Лариса знала, що свекруха рано чи пізно помітить це.
Минуло кілька тижнів. Лариса займалася звичайними домашніми справами і тут почула дзвінок у двері. Відкривши, вона побачила на порозі Валентину Федорівну. Її обличчя було похмуріше за хмару.
— Ларисо, — почала свекруха без привітань. — А що це тут за нові порядки?
Лариса запросила свекрусі увійти.
– Про що ви? — спитала вона з подивом, ставлячи чайник на плиту.
— Про гроші, Ларисо! — Валентина Федорівна ледве стримувала роздратування. — Чому Сергій перестав давати нам стільки, скільки давав раніше?
Лариса сіла за стіл, дивлячись на свекруху невинними очима.
— Ми переглянули бюджет, — лагідно сказала вона. — Вирішили, що треба трохи заощаджувати. Нині це важливо, самі розумієте.
– Заощаджувати?! — обурено вигукнула Валентина Федорівна, сяючи очима. – На батьках? Та ми ж заради Сергія все робили, а тепер що? Ми вам заважаємо?
— Зовсім ні, Валентино Федорівно, — спокійно відповіла Лариса. — Пора вже вам дбати про себе самим.
— А ти тепер тепер керуєш усім, так? У хаті розпоряджаєшся, грошима керуєш, а Сергій нічого не вирішує? — уїдливо додала свекруха.
— Просто я запропонувала переглянути фінанси. Для його ж користі.
— Ну, звичайно, для його користі! Погано мені хочеш зробити, так?
Валентина Федорівна, не знайшовши потрібних слів, розвернулася та вийшла з квартири. Лариса знала, що це лише початок. Свекруха не звикла до відмов і не збиралася так просто здаватися.
Але Лариса була готова. Вона не збиралася більше миритися з образами та зневажливим ставленням. Згодом та змирилася. Зрозуміла, що більше не зможе контролювати сина та його дружину. А Сергій та Лариса поступово працювали над стосунками. Відпочинок у бабусі точно пішов на користь.
