Життєві історії

В Аліни не стало матері. Після прощання, до жінки підійшла її сестра Марина і передала невелику коробку з-під цукерок, обмотану скотчем. На коробці, фломастером великими літерами було написано «Аліні». – Це тобі! Я в маминих речах знайшла. Твоя спадщина. Відкривати не стала. Думаю, нічого цікавого, – хитро посміхнулася Марина. Ця дивна усмішка важко зачепила Аліну. Вона забрала коробку та пішла додому. Відкрити коробку Аліна зважилася пізно увечері. У коробці лежав якийсь зошит. Аліна взяла цей зошит, прочитала його і… остовпіла від прочитаного

Після прощання з матірʼю, сестра Марина передала коробку Аліні. Коробка невелика, з-під цукерок «Київ вечірній», обмотана скотчем, де чорним фломастером великими літерами було написано «Аліна»

.

– Це тобі, я в маминих речах знайшла. Твоя спадщина. Відкривати не стала. Думаю, нічого цікавого, – хитро посміхнулася Марина.

З уст Марини це звучало, як насмішка. Аліна знала, що і квартиру, і гроші мама заповіла Марині, що було цілком логічно. Не те щоб Марина більше потребувала, просто мама більше любила Марину. Але ця дивна усмішка важко зачепила Аліну. Вона забрала коробку та пішла додому.

Як не дивно, що її не любила мати, Аліну ніяк не хвилювало. Це тепер усі люблять говорити про дитячі переживання, а Аліна не мала цих переживань. Вона ще в дитинстві спокійно ставилася до того, що Марину більше любили. Аліна сама любила сестру. Мабуть, і зараз би не пішла б від сестри, підтримала б її, якби не ця єхидна усмішка. Наче Марина вважає сестру другим сортом, чи що.

Поки Аліна їхала автобусом, згадувала дитинство.

Марина народилася, коли Аліні було п’ять років. Ось із цього моменту і пам’ятає Аліна своє дитинство. Пам’ятає, як принесли маленьку сестричку, пам’ятає, що Аліні не дозволяли підходити до дитини. Що старша ставала Марина, то більше з’являлося обов’язків у Аліни. Вона мала обслуговувати сестру. Аліна якось швидко змирилася з цією долею, може, тому немає жодного пережиття. А те, що вона нелюбима дочка, Аліна зрозуміла вже коли була доросла. І це її ніяк не зачепило.

І ось ця коробка. Що там може бути?

Відкрити коробку Аліна зважилася пізно увечері. У коробці лежав щоденник матері.

На першій сторінці було написано мамою: 

– Навіщо я тільки повелася на вмовляння чоловіка? Навіщо ми її удочерили? Я ніколи не полюблю цієї дівчинки.

Дізнатися в майже сорок років про себе таке, знаєте, не дуже приємно. Аліна відкинула щоденник, ніби до рук їй потрапила неприємна річ. Щоденник упав на підлогу, Аліні здалося, що він гримнув, наче чавунний.

Аліна обережно переступила через нього та пішла попити чаю. Таку новину треба було якось пережити.

Чоловік сидів на кухні і дивився якийсь матч. Озирнувся на Аліну і спитав:

– Що з тобою? На тобі немає обличчя.

Аліна махнула рукою, мовляв, дивись свій телевізор. Чоловік рішуче вимкнув свій матч, підійшов до Аліни та обійняв її. Після цього вона заплакала.

– Так, що з тобою? Можеш до ладу сказати? – запитав він.

– Виявилося, я прийомна дочка. Розумієш, я була їм нерідна, – плакала Аліна.

Чоловік довго сидів поруч, поки Аліна не прийшла в себе.

– Тобі легше? – запитав чоловік. Аліна кивнула головою.

– Ну, тоді слухай. У твоєму житті щось змінилося від цієї новини? Ні? От і забудь. Тепер ти не дочка, тепер ти дружина та мати. Ось про це думай. Хочеш, я викину цей щоденник? Або, кину його у камін.

– Ні, я хочу його прочитати, – рішуче сказала Аліна і повернулася до кімнати.

Всю ніч вона читала історію про неприязнь матері до неї. А на ранок Аліні стало легше, наче звалився камінь із душі. 

Прояснилося багато вчинків матері. Виявилося, їй спеціаліст сказав, що дітей не матиме. Вона переживала, і батько запропонував удочерити дівчинку. А за три роки мати завагітніла. З цього моменту мама розпочала цей щоденник нелюбові до Аліни. Мало того, що писала, ще й зберегла.

Напевно, вже не знала, як зачепити Аліну, доручила Марині передати цей щоденник сестрі.

Наступного дня Аліна із чоловіком поклали щаженник у камін і розвели багаття. Аліна вирішила, минуле залишити у минулому, треба жити сьогоденням. А сьогодні у неї любляча сім’я.

Вам також має сподобатись...

Христина з мамою, після бабусиних поминок, повернулися додому. – Доню, чай будеш? – запитала у Христина мама. – Не відмовлюся, – сумно відповіла донька. Мама взялася робити чай, а Христина сумно дивилася у вікно. Раптом, пролунав дзвінок у двері. Христина відкрила, і побачила на порозі незнайомого чоловіка. – Доброго дня, я нотаріус! Ваша бабуся мала заповіт, – сказав чоловік. Христина запросила гостя на кухню. Нотаріус розклав на столі папери, потів взяв якись листок і оголосив заповіт бабусі. Родичі вислухали останню волю жінки і заціпеніли від почутого

Надя прибирала в квартирі, коли у двері подзвонили. Жінка відкрила і побачила на порозі свою маму з великими валізами у руках. – Привіт, доню! – радісно вигукнула вона. – Мамо? – здивувалася Надя. – А ти чому не попередила, що приїдеш? – Хотіла сюрприз зробити, – пояснила мама. Надя допомогла матері внести сумки, зробила чай, запросила на кухню. – Надю, а я ж до тебе не просто так приїхала! – раптом з далеку почала мама. – У мене для тебе новина! – Яка ще новина? – здивувалася Надя. І мама все розповіла доньці. Надя вислухала її і застигла від почутого

Віктор ремонтував паркан. На дворі стояло бабине літо. – Так, сонечко сьогодні добре гріє, – подумав він і вирішив йти в будинок обідати. Віктор тихо зайшов в хату, як раптом почув, що до них з матірʼю в гості завітала сестра. – О, Галина прийшла! – зрадів він, почувши голос сестри з кухні. Віктор швидко роззувся і хотів було зайти на кухню, коли почув, що сестра з матірʼю про щось розмовляє. – А це вже цікаво! – подумав він, зрозумівши, що розмовляють вони про нього. Віктор тихенько підійшов до дверей, прислухався до розмови і ахнув від почутого

В Сашка не стало дружини. Заслабла була його Валентина і от залишився він один… – Ми тебе не залишимо, діду! – сказала йому названа дочка. – Ти стільки для матері зробив! – обіцяла Галя. Вони з чоловіком продовжували приїжджати на вихідні. Везли дідові гостинці. А незабаром дід Сашко заслаб. – З ним треба щось вирішувати! – сказав Сергій своїй дружині. Галина мовчала. В душі вона була згодна з чоловіком. Так більше не могло продовжуватися. Галина взяла телефон і вирішила діяти