Життєві історії

Тетяна приїхала до рідного міста. Дев’ять днів тому не стало її матері. На прощання Тетяна не встигла – дорога далека. Тетяна швидко дісталася батьківського дому, зустрілася з сестрою, допомогла їй все організувати. Наступного дня Тетяна з Оленою замовили поминальну службу в церкві. Вдома влаштували поминки. Після поминок до Тетяни підійшла сестра. – Тут мама дещо залишила для тебе. Ти повинна все дізнатися, – раптом сказала Олена і передала сестрі якусь папку. Тетяна взяла її, переглянула вміст і застигла від побаченого

З сестрою Тетяна не бачилася майже 20 років – відколи не стало їхньої матері. Причина дуже банальна: поділ спадщини.

Олена народилася, коли старша сестра навчалася у медучилищі. Другу дитину батьки давно хотіли, але не виходило. І тут такий подарунок долі! Ніхто вже й не чекав – мамі було трохи за сорок.

Несподівана радість, татова донечка, мамине щастя – Оленка купалася в коханні. Росла, як це часто буває з молодшими дітьми, розпещеною. Однак і подорослішати їй довелося зарано. Несподівано не стало батька, невдовзі злягла й мама.

Тетяна жила далеко, допомагати фізично не могла. Відразу після училища вона зустріла кохання і, не роздумуючи, поїхала з своїм чоловіком за багато кілометрів від рідного дому. Коли стало ясно, що матері потрібен догляд, вони регулярно відправляли Олені гроші. Процедури, пігулки, доглядальниці.

Мама нездужала кілька років, і, хоча всі розуміли, до чого все йде, її відхід став несподіванкою. На прощання Тетяна не встигла приїхати – дорога далека. Але на дев’ятий день дісталася. Пробула лише кілька діб і поїхала. Переживання, сльози, сум. Жодних розмов про спадщину – батьки залишили сестрам трикімнатну квартиру та дачу у передмісті – вона не заводила. Не до того було.

Місяця за півтора почула від Олени:

– Яка спадщина? Мама, як тільки занедужала, одразу все переписала на мене – сказала, що так буде правильно. Хто з нею був до останнього дня? Ти навіть на прощання не приїхала! Ще скажи, що ти сюди повернутися збираєшся? Вибач, але вважаю, що все чесно: я заслужила і квартиру, і дачу.

Тетяна навіть не знайшлася відразу, що відповісти – настільки їй було дивно чути, що мама так нерівно поділила майно, по суті позбавила її законної спадщини. Чи збиралася вона повернутися на батьківщину чи ні, яке це має значення? А Олена? Невже не соромно? Швидше за все, вона сама і налаштувала маму, поки та була слабка і залежала від неї.

Чоловік новинам не здивувався. Докоряти Тетяні не став, хоча міг би – його гроші вони відправляли на підтримку мамі, коли вона нездужала.

Сказав лише:

– Не будеш же ти з сестрою судитися? Якщо вона так вирішила – їй з цим і бути. Життя все розставить на свої місця.

… Минули роки.

Тетяна з чоловіком давно переїхали у село, у них велика хата, виростили сина та дочку, у всіх сенсах міцно стоять на ногах. Із сестрою вони давно не спілкуються. Через родичів Таня знає, що доля молодшої сестри не склалася.

Мамину дачу Олена продала майже відразу як заміж вийшла. Чоловік все якийсь бізнес намагався розпочати, та все невдало. Квартиру розміняли, коли вирішили відселити старшого сина. Самі залишилися з донькою у двокімнатній квартирі.

І ось якось подзвонила Тетяні двоюрідна тітка:

– У мене до тебе неприємне запитання, якщо дозволиш. Олена просить твій телефон, хоче поспілкуватись. Що скажеш?

– Дайте, якщо просить, я не проти, – відповіла одразу, а потім раптом відчула, як на самому дні душі така темрява заворушилась, аж холодно стало.

Подумала: «Треба ж, ніби все забула давно і пробачила, а виявляється – ні, весь цей бруд ще зі мною».

… Звісно, Олена не вибачалася. Вона просила грошей.

Спочатку поскаржилася на своє важке життя, нещасливий шлюб та важких дітей. Чоловік – полюбляє гульбанити. Син бачити її не хоче, хоч все отримав готове, навіть житло. Донька привела до будинку незрозумій якого чоловіка, одразу ж народила від нього… Стабільно працює тільки сама Олена, чоловік ніде довго не затримується.

Донька з’їжджати не хоче – вважає, що це несправедливо. Мовляв, братові купили квартиру, а їй пропонують поневірятися чужими кутами. Словом, Олена живе погано і задумала подати на розлучення:

– Розумієш, я так втомилася тягнути їх усіх на собі. Хочу піти. Я маю трохи заощаджень, але цього не вистачить навіть кімнатку купити. Може, ти зможеш дати мені борг? Я купила б собі кут, а вони нехай живуть своїм розумом. Я розумію, Таня, що сильно образила тебе тоді – все забрала собі, тепер за це розплачуюсь. Всі свої труднощі з деяких пір так і поясню собі: терпи, заслужила. Але немає моїх сил вже терпіти. Допоможи, мені більше нема до кого йти.

Тетяна одразу нічого не змогла відповісти.

Вдома, коли чоловік сказав: Вирішувати тобі. Моя думка – треба допомогти. У нас є така можливість, а вона твоя сестра, найрідніша людина», Таня розплакалася як дитина.

Коли сльози висохли, відчула – гора з плечей впала.

Значить, все правильно.

Вам також має сподобатись...

– Сину, ви сьогодні до мене не хочете випадково заїхати? – сумним голосом запитала Світлана Семенівна зателефонувавши до сина. – Ні, не планували, – нерішуче відповів Віктор. – А доведеться, – важко видихнула жінка. – Мамо, щось сталося? – захвилювався син. – Біля тебе є ручка і листок? – раптом запитала Світлана Семенівна. – Немає, а що? – не зрозумів син. – Шукай! Потрібно щоб ти дещо записав? – пояснила мати. – Мамо, та що ж сталося? – схвильовано вигукнув Віктор, не розуміючи, що відбувається

Марія накрила святковий стіл. Аякже ж?! Сьогодні її син приведе наречену, знайомитися. Коли все було готово, у двері подзвонили. На порозі стояв Віктор з Настею. – Мамо, це Настя! Моя майбутня дружина, – представив дівчину син. Марія запросили гостей до столу, перекусили, порозмовляли. – Вітя, допоможи мені принести чашки, – попросила Марія під кінець застілля. Віктор пішов за мамою. І тільки вони зайшли на кухню, як жінка почала: – Ти кого привів до нас у хату? Ти що, не бачиш, хто вона! – Мамо, ти про що? – Віктор здивовано дивився на матір, нічого не розуміючи

Марина з мамою сиділи на кухні та пили чай. – А ми вчора запрошення на весілля роздали, – поділилася новиною донька. – Я й тобі принесла! Марина швидко покопалася в сумочці і дістала з неї красиву листівку. – Ось тримай! – вона передала її мамі. – Чекаємо тебе на нашому весіллі! Алла Петрівна взяла запрошення, покрутила його в руках а потім важко видихнула. – Марино! Я не прийду на ваше весілля! – раптом сказала мама. – Як не прийдеш? Чому? – Марина здивовано дивилася на маму, не розуміючи, що відбувається

Лариса приїхала допомогти своїй подрузі Аліні зібрати речі для переїзду. Раптом до Лариси підійшла мама Аліни, Наталя Іваніна. – Ти б не лізла в цю справу, Ларисо, – несподівано сказала жінка. – Ви про що Наталя Іванівна? – не зрозуміла маму подруги Лариса. – То ти не знаєш всього?  По очах бачу, що не знаєш! – якось єхидно посміхнулася Натяла Іванівна. – А що ж я повинна знати? – округлила очі Лариса. І Наталя Іванівна все розповіла про свою доньку. Лариса вислухала її і застигла від почутого