Історії жінок

Ліда на два дні поїхала у відрядження. Їй довелося терміново підмінити колегу. Її чоловік Олег залишився вдома з маленьким синочком… Відрядження пролетіло швидко і Ліда повернулася додому. Вона відкрила двері в квартиру, як одразу ж назустріч їй вибіг пʼятирічний син. – Мамо! – вигукнув він. – А до нас тітка в гості приходила. – Яка ще тітка? – ахнула Ліда. – З чого ти це взяв? – Ну я прокинувся, пішов попити, а тато з якоюсь тіткою на кухні сиділи. Тато ще чомусь постійно, повторював: «Котик, котик…» Ліда так і сіла від почутого

Останнім часом у Ліди з чоловіком Олегом стосунки не складалися. Претензій один до одного було багато.

Ліді не подобалося, що Олег постійно затримується на роботі. Жодного разу за останній рік він до вечері не прийшов.

А Олег же ж був незадоволений зовнішнім виглядом дружини – на його думку, Ліда надто розповніла.

– Я заміж брав тоненьку й гарненьку! – казав Олег. – Ти навіть після пологів, Лідо, так погано не виглядала. Що з тобою трапилося? Я не зрозумію, у чому причина?

Запишись ти в спортзал, сходи до косметолога, приведи себе в порядок!

Гроші тобі потрібні? То я тобі їх дам, з цим немає проблем!

Ліда прискіпливо оглядала себе в дзеркало і особливих недоліків не знаходила. Так, у неї було кілька зайвих кілограмів, але фігура від цього дуже не змінилася.

Зморшок теж не було, очі досі задерикувато блищали.

Заради чоловіка вона старалася, відвідувала перукаря, доглядала шкіру і виглядала значно молодшою ​​за свої роки. Ніхто й ніколи їй не давав більше 30-ти років.

– Олеже, я причину твоїх причіпок, якщо чесно, не розумію! Я стежу за собою.

Скажи мені, що тебе не влаштовує? У чому причина цього нескінченного невдоволення?

– Та ти подивися наші фотографії з весілля, і сама зрозумієш, у чому річ! Ти вибач мені, Лідо, за прямоту, але ти наче гнучкість втратила! У прямому розумінні. Якщо вже пішла така розмова, то мені неприємно!

Сама ж чудово бачиш, як я відлинюю від подружніх обов’язків.

– А мені здається, причина зовсім не в цьому, – вигукнула Ліда! – Ти, мабуть, знайшов собі когось? Не дарма ж ти з роботи повертаєшся на три години пізніше, аніж твої колеги!

– Неправда! – вигукнув Олег. – Ми всі затримуємось іноді. Так, я справді спеціально вчасно додому не повертаюся, катаюся містом, збираюся з думками. Бо додому йти не хочу!

У нас взагалі з тобою, Лідо, останнім часом якось не ладнається, у нас навіть спільних тем для розмов не залишилося.

Все, що ми обговорюємо – це наш син. Ти думаєш, мені цікаво знати, що на обід давали в садочку?

– Олеже, ти справді не цікавишся, дитина батька практично не бачить. Звичайно, наш тато ж дуже зайнятий, він важко працює на благо сім’ї.

Побачити тільки б цю «роботу», на яку ти в другу зміну заступаєш!

І свекруха, і мама Ліди обоє теж розбурхували сімейні негаразди. Вони дзвонили по черзі, і кожна намагалася повчити бідну жінку.

– Це тому, що ти Олежику мало уваги приділяєш, – казала свекруха. – Ти, Лідо, зі своєю роботою сім’ю втратиш!

Ось почекай, згадаєш ти ще мої слова!

Чоловік потребує уваги, жінка до чоловіка повинна ставитися, як до короля, розумієш? Усі його бажання потрібно виконувати миттєво!

Хоче Олежик, щоб ти спортом зайнялася, то в чому проблема? Ну невже складно?

Припини їсти солодке, переходь на здорову їжу. Сама не помітиш, як за місяць скинеш зайві кілограми!

– І навіщо він тобі такий потрібен? – зітхала мати. – Лідо, йди ти від нього! Ти працюєш, квартира у тебе своя, ну що ти, дитину одна не виховаєш?

Мало того, що цей Олег безсовісний, вдома нічого не робить, то ще й гуляє від тебе! Ось я впевнена у цьому, я це відчуваю!

І не треба, будь ласка, ось цього “мамо, не лізь, ми самі розберемося”!

Ти моя єдина дочка, і в мене за тебе душа не на місці. Я тобі бажаю лише щастя!

…Ліда і справді підозрювала про те, що Олег їй не вірний. Дзвіночків було багато: чоловік не дозволяв торкатися його телефону, з роботи додому не поспішав, постійно знаходив привід з дружиною посваритися.

Звичайно, питання задавалися, але Олег завжди від відповіді ухилявся:

– Тобі, Лідо, я дивлюся, зайнятися нічим? Розпитування якісь влаштовуєш, дорікаєш мені постійно, коханки всюди тобі ввижаються!

Я кажу, твою б енергію і в потрібне русло направити, то вже давно б схудла! Привела себе в порядок і інтерес чоловіка до себе повернула.

Бо ж простіше виправдання всякі шукати, нісенітниці вигадувати, аніж просто зробити так, як я хочу!

Правда, розкрилася несподівано…

Ліда на два дні поїхала у відрядження. Їй довелося терміново підмінити колегу.

Олег залишився вдома з маленьким синочком.

Відрядження пролетіло швидко і Ліда повернулася додому. Вона відкрила двері в квартиру, як одразу ж назустріч їй вибіг пʼятирічний син.

– Мамо! – вигукнув він. – А до нас тітка в гості приходила.

– Яка ще тітка? – ахнула Ліда. – З чого ти це взяв?

– Ну я прокинувся, пішов попити, а тато з якоюсь тіткою на кухні сиділи. Тато ще чомусь постійно, повторював: «Котик, котик…»

Я води попив, і тато сказав мені йти спати.

Ліда так і сіла від почутого.

Вона знала, що чоловік у черговий раз відбрешеться, тож одразу сварку влаштовувати не стала, вирішила зібрати докази.

Довелося схитрувати, щоб отримати доступ до телефона Олега – там докази і знайшлися.

Ліда про всяк випадок переписала номер суперниці, сама не знаючи, навіщо.

Коли Олег повернувся з роботи, його біля порога чекали валізи з речами. По обличчю дружини, яка намагалася зберегти спокійний вираз обличчя, чоловік все зрозумів:

– Лідо, давай поговоримо? – почав проситися він. – Ну що ти й справді? Так це нічого серйозного, нічого не означає. Один раз було.

Ти сама ж бачила, які в нас з тобою останнім часом погані стосунки були.

Ну помилився я. Невже я на пробачення не заслуговую? У нас із тобою син росте, як він без батька?

Ліда посміхнулася:

– Погана спроба, Олеже. Давай, бер валізи й на вихід! Не потрібний ти мені більше, ми з сином і без тебе проживемо. На розлучення сам подаси, чи навіть це ти не в змозі зробити самостійно?

…Коли Олег пішов, Ліда швидко написала повідомлення своїй суперниці:

– Олег тепер твій, забирай, він мені більше не потрібний! І порада насамкінець: ніколи не розслабляйся, не думай, що саме тобі він весь час буде вірним. Настане момент, і ти опинишся на моєму місці!

…Три дні Ліда нічого про чоловіка не чула, зате щогодини їй дзвонила свекруха.

Слухавку все ж таки довелося взяти, хоч і не дуже хотілося розмовляти з матір’ю свого майже колишнього чоловіка.

– Лідочко! – заголосила Софія Андріївна. – Це правда? Це правда, що ти виставила Олега?

– Абсолютна правда, Софіє Андріївно. Так, я його й справді виставила. Три дні тому ще.

– Ну як же ж так, Лідо? Як же так? Не можна просто так відмовлятися від свого чоловіка!

Лідо, ти маєш пробачити Олега, він за тобою дуже сумує! Я з ним щодня розмовляю.

Так, мій син припустився помилки, але в ній винна ти сама! Я скільки разів тобі казала, що слід стежити за собою?

Чоловік ніколи не житиме з жінкою, яка його не приваблює в цьому самому плані. Ну, я гадаю, ти розумієш?

– А його ніхто й не змушує. Я Олегу пішла назустріч і з легким серцем відпустила його до тієї, яка приваблює «у тому самому плані».

Скажіть мені, будь ласка, Софіє Андріївно, навіщо мені він потрібний? Чому я повинна терпіти його гуляння?

Ви знаєте, я ніколи у своєму житті не доношувала за кимось речей. Я весь час купувала нове. Нехай дешеве, але нове!

І чоловіка я після когось підбирати не буду!

Олег з’явився на четвертий день. Виглядав чоловік винувато:

– Лідо, ну пробач мені! Я все усвідомив, я обіцяю, що ніколи більше навіть не подивлюся ні на кого! Ну, давай спробуємо ще раз?

У нас син росте, як він без батька? Я вже написав заяву начальнику, він мене переведе в інший відділ, з Ларисою ми більше ніколи перетинатись не будемо.

Я тобі обіцяю!

Дозволь мені повернутися, га? Можна я хоч сьогодні залишуся, побуду з сином?

Ліда вирішила дозволити Олегу переночувати на дивані у вітальні.

А наступного дня з самого ранку до Ліди прийшла Лариса. Ліда її одразу впізнала, вона бачила фотографію суперниці у соцмережах.

– Я вимагаю, щоб ти негайно відпустила Олега! – почала галасувати на сходах Лариса. – Він з тобою з жалю, він тебе не любить!

Ми з ним цілий рік разом, ми маємо стільки планів на спільне майбутнє. Ти чому мені заважаєш?

– Олеже! – покликала Ліда чоловіка. – Ану, підійди сюди.

Олег, побачивши коханку, злякався:

– Ти чого сюди прийшла?! Я ж сказав, що між нами все скінчено!

– Та бути цього не може! – заплакала Лариса. – Олежику, невже ти мене кидаєш? Згадай, як нам з тобою було добре разом?

Ти казав, що дружина тобі не потрібна, що вона стара й негарна! Подивися на мене та на неї: хто з нас виглядає краще?

Олежику, я на все готова, щоб ти тільки повернувся! Будь ласка, не кидай мене, я без тебе не зможу жити!

За цією виставою Ліда спостерігала мовчки.

Олег виставив коханку і зачинив за нею двері:

– Лідо, я не знаю, звідки вона дізналася нашу адресу! Лідо, я чесно шкодую про скоєне, правда!

– Мені з одного боку її шкода, – задумливо промовила Ліда. – Це ж як треба себе не любити, щоб ось так приходити додому до свого коханця і отаке говорити!

Я, Олеже, скажу тобі чесно – в нас з тобою нічого не більше буде. Я тепер гидую, нічого не можу з собою вдіяти.

Якби не син, то ноги б твоєї тут навіть не було! Так що збирайся, Олежику, будемо прощатися.

А як захочеш побачити сина, то повідом заздалегідь. Мені ж з тобою говорити більше нема про що…

Олег зібрався і пішов. Він вийшов з підʼїзду, сів на лавку і взявся за голову.

– Що мені тепер робити? – тільки й пробурмотів Олег.

Вам також має сподобатись...

Валя отримала замовлення організувати дитяче свято. Іменинницею виявилася дуже мила дівчинка, ну просто янголятко. Поруч крутилася її мама, а от тата не було. І цей факт переконував хвилюватися, адже тато мав дуже важливу роль у цьому заході. – Приїхав. За кілька хвилин буде на місці, – нарешті оголосила мама іменинниці. Чоловік справді з’явився буквально за хвилину. – Тобі він не здається знайомим? – тихенько прошепотіла Валі подружка. Валя глянула на татуся іменинниці і застигла на місці. – Цього не може бути! – тільки й подумала вона

Людмила розлучилася зі своїм чоловіком Миколою. Той їй постійно зраджував, ще й дітей завів на боці! Пройшло два роки… Якось Людмила мила на кухні посуд. Раптом пролунав наполегливий дзвінок у двері. Людмила вимкнула воду у крані. – І кого це там ще принесло так пізно? – пробурмотіла вона. Жінка витерла руки рушничком і пішла в коридор. Людмила відкрила двері і застигла від здивування. На порозі стояв Микола! – Господи, а ти що тут робиш?! – сплеснула вона руками. – Забув щось? Микола якось дивно дивився на Людмилу і мовчав. Жінка не розуміла, що відбувається

Ганна Дмитрівна набрала номер доньки Тані. – Мамо, тільки кажи швидко, щось термінове?! – сердито запитала донька. – Ні, ні, Таню, нічого термінового, так, хотіла дізнатися, як у вас справи? – відповіла Ганна Дмитрівна. – Справи не дуже, мамо, я потім передзвоню! – сказала дочка. – Все, бувай… Таня подзвонила через три дні. – Мамо, ти вибач, я зовсім закрутилася, – сказала вона. – Все добре, доню, ти за мене не хвилюйся! – відповіла Ганна Дмитрівна. – А мене тут у гості в село запросили. Як думаєш, їхати? – Мамо, яке ще село?! – ахнула Таня. – Хто тебе запросив? Донька не розуміла, що відбувається

Лариса поїхала знайомитися з батьками свого коханого Ігоря. Батьки прийняли її прекрасно. Його мама сказала, як і думала дівчина, що вони давно про неї знають та схвалюють вибір сина. У середу закохані подали заяву, а в п’ятницю в Лариси був день народження. Вона вирішила пригостити колежанок на роботі. В обід Лариса накрила стіл. Подруга Ліза подарувала кухонний набір – фартух із рукавичкою, як майбутній господині. А ось колежанка Альбіна дала їй якусь оксамитову коробочку. – Вітаю з днем ​​народження, – сказала вона. – Будь щаслива. Лариса відкрила коробочку й ахнула від несподіванки