Життєві історії

Люба варила на кухні борщ, коли у двері постукали. Жінка відкрила двері і побачила на порозі якусь незнайомку. – Доброго дня! – суворо вимовила жінка похилого віку, оглянувши її з ніг до голови. – Ви живете разом із Михайлом? Люба, якщо не помиляюсь? – Так це я! – підтвердила Люба. – Михайло говорив, що ви маєте мені щось передати, – раптом сказала гостя. – Михайло повинен вам щось передати? – перепитала Люба. – Ні, саме ви, – уточнила незнайомка. – Вибачте, але я вас не розумію! Ви про що взагалі говорите? – Люба здивовано дивилася на незнайомку, не розуміючи, що відбувається

Люба була дуже рада тому, що Михайло, з яким вона була знайома лише місяць, запропонував їй переїхати до нього.

– Навіщо ми удвох зніматимемо по квартирі? Давай до мене, – запропонував чоловік.

Люба подумала, що це буде дуже вигідно для неї у світлі останніх подій, оскільки останнім часом їй не вистачало зарплати на проживання.

До того ж тридцятирічна жінка все частіше ловила себе на думці, що час вже подумати про сім’ю.

Не сказати, що Михайло був чоловіком її мрії, і вона закохалася в нього з першого погляду, але симпатію він точно викликав.

Був у нього ще один приємний бонус. Він працював вахтовим методом місяць через місяць і непогано заробляв.

Пропозиція про переїзд переконала Любу ухвалити остаточне рішення і перебратися до нього.

Про те, що вона оселилася у малознайомої людини, жінка нікому не говорила.

Люба знала, що рідні та знайомі її відразу засудять і можуть почати заздрити, що обов’язково призведе до розпаду їхньої пари.

Перший місяць спільного життя пройшов, як у раю. Жінка була щаслива, що заощадила вісім тисяч гривень і витратила їх на процедури у салоні краси.

– У тобі щось змінилося? – поцікавився Михайло, не відразу зрозумівши, що Люба підстриглася, наростила вії і зробила брови.

Жінка почала крутитися перед чоловіком, бажаючи, щоб він відгадав, що в ній не так.

З горем навпіл йому вдалося це зробити. Однак радість Люби він не поділяв.

Михайло нічого не сказав їй, але на його обличчі було видно, що він дуже незадоволений.

– Завтра я їду на роботу, – повідомив Любі чоловік і почав збиратися в дорогу.

За його відсутності вона відчула себе повноцінною господинею. Єдине, що збентежило жінку, так це те, що Михайло поїхав на роботу і не залишив їй жодної гривні.

Однак у Люби залишалася заначка, на яку вона збиралася жити до його приїзду.

Поки Михайла не було, жінка навіть вирішила схитрувати. Вона пішла на лікарняний, щоби не працювати на роботі за копійки.

Люба все частіше почала думати про те, щоб послати подалі свою роботу і засісти вдома.

Для цього, звичайно, потрібна була позитивна причина, і вона знала, що може врятувати ситуацію вагітність.

Михайлу про це жінка не говорила, глибоко сумніваючись у тому, що він схвалить її витівку.

Люба почала думати над тим, як би провернути свій план так, щоб він приніс їй удачу.

За тиждень до приїзду Михайла з роботи у двері подзвонили. Люба побачила на порозі хазяйку квартири.

– Доброго дня! – суворо вимовила жінка похилого віку, оглянувши її з ніг до голови. – Ви живете разом із Михайлом? Люба, якщо не помиляюсь?

– Так це я!

– Я прийшла за грошима, – оцінюючим поглядом окинувши стіни квартири, промовила господиня.

– Михайло повинен вам щось передати?

– Ні ти. Настав час оплати за оренду, – посміхнулася жінка, яку трохи порадувала розгубленість Люби.

– Михайло нічого не залишав…

– Він сказав, що ви віддасте мені тринадцять тисяч, – стояла на своєму господиня, чекаючи грошей.

– Я зараз йому подзвоню, – Люба почала дзвонити Михайлу, але він, як на зло, не брав слухавку, тому вона вирішила взяти зі своєї заначки.

Щойно жінка пішла, чоловік передзвонив. Люба почала відразу з’ясовувати ситуацію з грошима, і відповідь Михайла її здивувала.

– Михайле, ти не залишив грошей на оренду. Мені довелося заплатити зі своїх, – поскаржилася жінка.

– Все правильно, – незворушно відповів чоловік. – Я живу з двох місяців лише один. Його оплачую я, другий – ти. Все чесно.

– В сенсі? Я думала, якщо ти мене покликав до себе жити, то платитимеш і будеш ти! – Відповідь Михайла похитнула її з колії.

– Ні, я покликав тебе ділити оренду на двох. А що ти подумала? Що я закохався у тебе? – голосно засміявся у слухавку чоловік, чим дуже образив Любу.

– Нічого собі. Мені вигідніше було знімати за вісім…

– Ти по вісім платила щомісяця, а тут тринадцять тисяч лише раз на два місяці. До того ж свої гроші ти витрачаєш на салони, а їси за мій рахунок, – докірливо промовив Михайло.

Люба відразу зрозуміла, що всі її плани руйнуються. Розраховувати на те, що цей чоловік утримуватиме її та дитину, було великою помилкою.

Жінка так засмутилася, що від образи була готова прямо зараз зібрати свої речі і піти з квартири Михайла.

Вона вже витягла валізу, але вчасно згадала про те, що ще кілька хвилин тому сплатила оренду цієї квартири.

За кілька днів чоловік повернувся. Люба зустріла його з незадоволеним обличчям.

– Мені здається, що було нечесно не посвячувати мене в те, що оренда ділиться на двох, – з осудом пробурчала вона. – Раптом у мене не було таких грошей.

– Побійся Бога! Я з твоєї зарплати не побачив жодної копійки. Ти спустила її на себе. Будь добра хоч раз на два місяці оплачувати оренду. Я хочу, щоб ти запам’ятала одне: сісти собі на шию не дам! – рішуче заявив Михайло. – Якщо ти на це розраховувала, то дарма.

– Ні, звичайно, – приховуючи глибоке розчарування, відповіла Люба.

Усі її плани про щасливе сімейне життя з Михайлом полетіли. Тепер зі звільненням доведеться почекати.

Про дитину від нього взагалі можна було забути. Після слів Михайла жінка сильно розчарувалася в чоловікові, але йти від нього не збиралася.

Їй було фінансово вигідно жити із Михайлом, який, як не крути, частково її забезпечував.

Відносини між ними з романтичних поступово перетворилися на сусідські.

Проте за півроку на Любу чекав сюрприз. Михайло привів високу білявку і заявив, що тепер винайматиме квартиру з нею.

Розчарованій Любі довелося зібрати свої речі та з’їхати до подруги, яка тільки тоді дізналася, що вона з кимось жила.

Вам також має сподобатись...

Віра з Павлом переїхали жити на дачу. Віра оглянула зарослий бурʼянами город. – Слухай, Павлику, а давай там в низині капусту посадимо і те, що любить воду, а тут картопельку, – сказала вона. Павло знизав плечима: – Давай. – Треба тепер розсаду знайти й картоплю, – сказала дружина. Щось купили, щось сусіди принесли. Віра невтомно за своїм городом доглядала. Кожному новому листочку раділа, кожній квітці посміхалася. Вже на початку липня занедбана раніше ділянка, розквітла. У вересні Павло з Вірою поїхали в гості до її батьків. Коли вони повернулися на дачу, то оторопіли від побаченого

Ольга купила своєму онукові Миколці подарунок. Жінка вирішила сховати його, щоб хлопчик не побачив сюрприз раніше, аніж треба. Ольга поклала подарунок у шафу там, де був верхній одяг. Для надійності жінка прикрила подарунок куртками… До свята залишалося зовсім трохи. Ольга займалася приготуваннями, поралася по господарству. А якось Ольга прийшла додому і раптом зрозуміла, що поки її не було вдома, до неї явно навідувалася її сваха Марія. Двері були відчинені. На столі стояла брудна тарілка і склянка… Ольга глянула на відро для сміття і очам своїм не повірила

Ніна Олександрівна дуже заслабла. – Вам треба в лікарню, – стурбовано сказала їй сусідка Ліза. – Лізонько, послухай мене, – прошепотіла Ніна Олександрівна. – Підійди до комоду, там у мене скринька дерев’яна стоїть. Візьми її. Мене не стане, а там всяке знайдеш… Жінка заплющила очі. А Ліза поспішила до телефону і викликала швидку. Ніну Олександрівну забрали у місто. Ліза повернулася додому, пішла в хату до Ніни Олександрівни і відкрила комод. Там вона знайшла між рушниками невелику дерев’яну скриньку. Відкривши її, Ліза застигла від здивування

Олексій та Оля одружилися. Весілля було в самому розпалі. Молодята, щасливі, сиділи за столом. Зінаїда Семенівна, мати Олексія, дивлячись на наречену, закотила очі і важко зітхнула: – Знайшов собі незрозуміло кого. Молодий ще, йому б гуляти і гуляти! – Та годі тобі, Зіно, не чіпляйся до Олі, – заспокоювала її подруга Світлана, яка була ще й хрещеною мамою Олексія. – Гарна дівчинка! – Нічого вона не гарна, – пирхнула Зіна. – І довго вони разом не проживуть! Є у мене одна ідея! Але тоді Зіна навіть уявити не могла, до чого призведе її задум