Життєві історії

Тетяна готувала обід, коли у двері подзвонили. На порозі стояла подруга Ганна. – Ну, ти вже все знаєш, мабуть, – сказала Ганна з гіркою усмішкою. – Та знаю тільки, що ти пішла від Миколи, а подробиць не знаю, – відповіла Таня і запросила подругу на кухню. – Застала я його, Таня, за розмовою по телефону. Я підійшла ближче, прислухалася… Чую, що говорить він зі своїм другом. І в розмові майнула фраза, – підозріло посміхнулася Ганна. – Ну, те тягни! Розповідай, – наполягла Таня. І Ганна все їй розповіла. Таня вислухала подругу і застигла від почутого

– Привіт, тітка Іра, що тут у вас відбувається? – привіталася Таня з сусідкою біля під’їзду, помітивши, що та чимось стурбована. Ірина Василівна, насупившись, уважно спостерігала за вантажною машиною, звідки два вантажники вивантажували речі.

– А, Таня, привіт! – відповіла літня жінка. А потім додала пошепки, побачивши запитальний погляд дівчини: – Ганна моя переїжджає … У ту квартиру на другому поверсі. Пішла від Миколи таки.

Таня була здивована, але не стала розпитувати Ірину Василівну, переживаючи уславитися цікавою Варварою. Попрощалася та зайшла до під’їзду. Поки піднімалася на п’ятий поверх, міркувала над ситуацією.

…Ганна – дочка Ірини Василівни. Вона одружена, вони з чоловіком виховують двох хлопчаків – восьми та п’яти років. Таня з Ганною приятельки. Періодично телефонують одна одній, а коли Ганна з дітьми приїжджає до матері, то заходять у гості до Тетяни. Хлопчики Ганни добре ладнають з донькою Тані і часто залишаються пограти. Живе родина Ганни у селі неподалік міста, звідки родом її чоловік Микола.

Ганна часто їй скаржилася на те, що Микола ставиться до неї, як до хатньої робітниці – переклав на неї господарство, город, домашню роботу та турботу про дітей. А сам приїжджає ввечері після роботи, ноги вгору на дивані перед телевізором: «Ганна, принеси… Ганна, подай! Ти чого тут не прибрала? А це чомусь не на місці?..»

А їй, бідній, і видихнути за день ніколи, особливо влітку та восени, коли город. Ірина Василівна, її мати, зі своїм чоловіком, якому вже за сімдесят, часто приїжджають до них у вихідні, щоб допомогти Ганні. А Микола тим часом десь пропадає. Робота в нього, чи бачите понаднормова… Але земля чуткою повниться, що не на роботу він ходить, а на сторону…

Ганна намагалася відкинути ці підозри, але в душі сумнівалася у вірності чоловіка.

– Таня, – говорила вона, – я ж бачу, що останнім часом він зі мною не такий, як раніше. І спимо ми рідко. Я тільки до нього, а він мені – відчепись, я на роботі втомився. Але який там утомився, у нього сил на трьох вистачить! Всім у селі відомо, яким був його батько – жодної спідниці не пропускав. А Микола на нього схожий. Ну, батько вилитий – високий, стрункий, чорнявий. Тож, Таня, вирішила я за ним простежити…

Після тієї розмови минуло не більше місяця, і ось… Ганна від нього пішла…

«Все-таки зважилася, – думала Таня, схвалюючи її вчинок. – Він давно її не поважає, це було видно кожному.».

Наступного дня, у суботу, Ганна зайшла до Тетяни.

– Ну, ти вже знаєш, мабуть, – сказала вона з гіркою усмішкою.

– Та знаю тільки, що ти пішла від Миколи, а подробиць ні…

– Застала я його, Таня, за цікавою розмовою по телефону. Він був на кухні і комусь дзвонив. Я підійшла ближче до кухні і прислухалася… Чую, що говорить він зі своїм другом Андрієм. І в розмові майнула фраза: «Та нема, почуттів у мене до неї, нема, а так, шкода її…» Я зрозуміла, що це не про мене. Коли він повернувся до кімнати, я запитала: «І до кого це в тебе почуттів немає? А?..» Він був здивований і одразу не знайшов, що сказати. А потім ще наїжджати став: Ти сама це придумала, я такого не говорив. Вічно ти через свої ревнощі на мене наговорюєш!» Звичайно, я мовчати не стала. Ми сильно посварилися, і в пориві образи він не стримався. Уявляєш? На це я вже не могла закрити очі. Наступного дня зателефонувала мамі та попросила домовитися щодо квартири, яка здається у вашому під’їзді. Зібрала речі дітей і свої, і ось ми тут!

– Ось воно що, – відповіла Таня. – Ти правильно все зробила, Ганно. Нехай він хоча б подумає про свою поведінку. Мало того, що гуляє, так ще й не стримався! Ні, щоб вибачатися, то він ще тебе зробив винною! Ти молодець, що поїхала. Нехай поживе один. Може, зрозуміє, що ти для нього означаєш… Взагалі, дивуюся, що ти так довго змогла з ним прожити. Я би не змогла…

Тетяна знала, що Ганна любить Миколу, інакше б вона давно його покинула, після першої зради, від якої він, звичайно ж, відхрещувався. А ще вона залежала від нього матеріально – не працювала, займалася лише будинком. Тетяна розуміла, що швидше за все вона до нього повернеться, але хоч провчить його. Це треба було зробити і вона зробила!

Наступного дня Ганна зателефонувала Тані.

– Дзвонив мені вчора Микола. У п’ятницю, коли він увечері приїхав додому і не знайшов там мене та дітей, одразу зателефонував мамі. А вона сказала: “Ганна в місті, але де – я тобі не скажу”. А на його дзвінки я того вечора не відповідала. Тільки вчора вирішила взяти слухавку – хотіла дізнатися, що він скаже. І сказала, де ми знаходимося. Так він мене знову звинувачувати став, мовляв, це ти у всьому винна і взагалі тобі все здається. Я образилася і кинула слухавку. Так він через дві години приїхав із квітами та тортом! Я завела його на кухню, щоб діти не чули нашої розмови. Він став переді мною на коліна, уявляєш? Зійшов до такого! Умовляв пробачити його і повернутися. Але вибачити за що? Він відмовляється досі визнати, каже, що я не те почула … Загалом, я поки що вирішила подивитися, що буде далі, і залишилася тут.

Наступного дня ввечері Ганна, захекавшись після підйому на п’ятий поверх, з’явилася на порозі подруги квартири.

– Ой, Таню, їздила я до ворожки … – Почала вона свою розповідь.

– Так? – Здивувалася Таня. – Ну і що вона сказала?

– Сказала, що я зробила правильно, і він тепер мене поважатиме. У нього справді є інша жінка. Вони зустрічаються вже два роки, уявляєш! – На очі Ганни накотилися сльози, вона схлипнула, а потім, трохи заспокоївшись, продовжила: – У неї двоє дітей, а чоловіка немає. Живуть вони бідно, і Микола їх шкодує! Який жалісливий!.. Почуттів до неї він не має. Про неї він говорив другові, швидше за все.

– І що ти будеш робити? – Запитала Таня.

– Ворожка ще сказала, що він змінить до мене ставлення і ми зійдемося, і що я його ще в останню путь проводжати буду …

Таня задумалась. Добре це чи погано? Чи не краще їй покінчити з ним стосунки зовсім? Але вона кохає його. Адже не дарма до ворожки ходила – значить, хотіла почути те, що допоможе їй до нього повернутися. І очі в неї зараз блищать надією.

– Зрозуміло. Але ти сама чого хочеш? – Запитала Тетяна.

– Поки що не готова його пробачити. Якщо він буде добре поводитися, то повернемося – адже дітям там в дитсадок і школу! А поки потягну час, нехай попереживає!

Минуло два тижні. Тетяна зустріла Ганну у дворі будинку.

– Ну що, як у тебе справи? Ти ще тут чи до мами приходила?

– Ой, Таню, не питай… Тут я з дітьми. Микола приїжджав до нас майже щодня. Був такий уважний до мене, привозив делікатеси. Я вже думала, щоб повернутися до нього. А позавчора… Привіз мене до села, щоб я речі дітям деякі взяла, бо похолодало. А сам поїхав на роботу. Раптом дзвонить мені: «Ганно, сонечко, мені потрібна твоя допомога! У мене тут робота – стіни штукатурю. А мені потрібно терміново відлучитися на кілька годин – до іншого замовника. Знаю, як добре ти вмієш штукатурити. Заміни мене ненадовго, бо не встигну!» Я з душевної доброти погодилася. Він забрав мене на об’єкт та залишив там працювати. Увечері ми повернулися додому. Він став переодягатися, а я дивлюся – у нього спідня білизна одягнена задом наперед! А я ж бачила, як він її одягав, коли збирався на роботу – правильно. Помітила, бо вона була нова, я йому купувала… Ось так, Таня, він усе зрозумів…

– Ти йому про це сказала? – Тетяна була обурена.

– Сказала. А він мені: «Тобі здалося!» – сумно відповіла Ганна. – Тож, Таню, повертатися я не буду. Точно кажуть: “Яблуко від яблуні недалеко падає”, він весь у свого батька, хоч і вважає себе вірним…

Ось так і закінчилася чергова сімейна історія, де одна на все закривала очі, а другий думав, що він найрозумніший. А ви як вважаєте, чи існують якісь обставини, за яких можна пробачити зраду? 

Вам також має сподобатись...

Олег повернувся додому з роботи. Відкрив квартиру та здивувався. Чомусь діти не вибігли його зустрічати. Та й у квартирі була підозріла тиша. Світло було ввімкнене лише на кухні. – Сплять чи що…, – подумав Олег, і поспішив на кухню. – А ти чого тут сидиш сама? Діти де? – спитав він у дружини. – Діти в моєї мами. – сухо відповіла Олена. – Коли ти їх відвезти встигла? – здивувався чоловік. – Встигла! Поки ти весь день розважався з своєю коханкою! – єхидно відповіла Олена. – З коханкою? Олено, ти про що? – Олег здивовано дивився на дружину, не розуміючи, що відбувається

Аліна сиділа у своїй кімнаті і вчила уроки. Раптом дівчинці захотілося пити. Аліна вийшла зі своєї кімнати і попрямувала на кухню. Вона зайшла на кухню, мама і тато про щось розмовляли, але як тільки Аліна зайшла до них вони затихни. – Ну як уроки? – усміхаючись запитав батько. – Вже майже все зробила, – відповіла Аліна. Дівчинка швидко налила собі стакан вишневого компоту, випила і вийшла з кухні. Тільки-но Аліна відійшла на декілька кроків подалі від кухні, мама з батьком подовжили розмову. Аліна тихенько прислухалася до розмови батьків і…ахнула від почутого

– Все, я від тебе йду! – з порога сказав дружині Сергій і поліз у шафу по валізу. – Йду назавжди. – Слава Богу, – несподівано для чоловіка сказала Олена. – Ти звісно, молодець, що нарешті все це затіяв. Але перед тим, як піти, будь ласка, напиши мені розписку. – Що? Яку ще розписку? – розгубився Сергій, і здивовано глянув на дружину

– Олено, уявляєш, Вадим пішов від дружини, – несподівано повідомила подрузі Вероніка. – Невже? Не чекала… Скільки він тебе годував обіцянками? – запитала Олена. – Чотири роки, – тихо відповіла Вероніка. – Дивно… Я була впевнена, що він свою дружину ніколи не покине. Тільки щось я не бачу радості у твоїх очах. Ти ж так мріяла, що ви разом будете, – Олена подивилася на подругу. – Мріяла…, – повторила Вероніка. – Так в чому справа? Чого засмучена? – не зрозуміла Олена. – Він не до мене пішов, Олено! – Вероніка розплакалася. – А до кого? – Олена здивовано дивилася на подругу, не розуміючи, що відбувається