– Людо, ти своєму футболку брати будеш? Ти що, бери, реально гарні знижки. Бавовна сто відсотків, а якість відмінна, я своєму дві взяла! Давай разом по дві замовимо, тоді знижка буде ще більшою, – вмовляла Люду подругу з роботи Надя.
– Твоєму Сашкові точно підійде, ми з тобою минулого року джемпери однакові чоловікам купували, ти казала, що твій був дуже задоволений, – почувши їхню розмову, підтримала Олена Іванівна.
– Звісно, буде, дівчатка, нам же ж скоро на дачу їхати, дякую! З вашої легкої руки так успішно все купую, Сашко мій дуже задоволений. Він по магазинах не любить ходити і міряти, тільки на мене й розраховує. І дивується постійно, каже мені:
– Людо, як тобі вдається розмір вгадати?
– Ну, а що тут дивного? Ви вже скільки одружені, років десять, чи більше? – уточнила Надя.
– Та більше, я сюди прийшла, ти вже була за ним заміжня. Хоч і простий він у тебе мужик, а який хороший!
По Люді ж видно, що вона за чоловіком, як за стіною, завжди весела, з роботи одразу додому поспішає.
– Ну та гаразд, я і сьогодні додому пообіцяла раніше приїхати, – Люда накинула курточку, губи помадою підфарбувала. – Ну я побігла!
Тільки двері зачинилися, Олена Іванівна спитала:
– А скільки їй, Люді нашій, за сорок уже? Ось добрий у неї чоловік, а дітей немає, прикро навіть. І з такою любов’ю Люда про нього говорить, відразу видно, що не бреше, як деякі, ні грама не прикрашає Сашка свого. Все каже. І що не дуже спритний, та й не дуже багато і заробляє. Загалом звичайний мужик, навіть заздрити нічому, просто люблять один одного. От мені б напевно такий і не підійшов, простакуватий, – зізналася Олена Іванівна.
– А мені подобаються їхні стосунки, легкі, жартують раз у раз, Люда так весело про нього завжди розповідає. А в основі міцне почуття, перевірене часом, зараз так рідко буває, добре таке, світле, – задумливо сказала Надя.
І жінки примовкли, кожна про щось замислилась…
…Люда повернулася з роботи у дивному настрої.
Вона вже звикла до думки, що їй за сорок, і швидше за все сім’ї в неї не буде.
Хоча у дитинстві в неї улюблена гра була доньки і матері, бабуся навчила.
І в цій грі маму звали Люда звичайно, а тата – Сашком. Він був найдобріший і найкращий, і в них були син і донька.
Сама Люда росла без тата, з мамою й бабусею. І мріяла, щоб у її дітей обов’язково був тато.
Люді було тридцять два, коли їй так набридли питання про заміжжя, що вона набрехала на роботі, що в неї…
Є чоловік!
Вони поки що не розписані, у них у родині такі забобони. У рідні хто одразу заміж виходить, у них дітей не було, от вони з Сашком і не поспішають.
Ну а потім якось само собою вийшло, що Люда теж стала брати участь у розмовах, коли колеги про чоловіків говорили.
І так увійшла у смак, що й сама розповідала, який чудовий її Сашко, які вони закохані…
Люда поставила грітися чайник, переодяглася, і дістала свої покупки. Відкрила шафу для одягу, щоб покласти нові футболки, і посміхнулася.
У шафі висів новий спортивний костюм, чоловічий джемпер, ось тепер ще й футболки додалися.
Все це Люда купила, щоб її розповіді про чоловіка були правдоподібними. А насправді це смішно, до чого вона дожилася!
Несподівано у двері подзвонили, напевно, це Оля з першого поверху.
До Люди мало хто ще заходив, а Оля побалакати любила, або коли бувало з чоловіком посвариться – поплакатися.
Люда відкрила двері. Точно – Ольга.
– Людо, виручай! – одразу вигукнула сусідка.
– Що таке? – Люда застигла, не розуміючи, що відбувається.
– Чоловікові по роботі мужик один подзвонив, товар віз і щось трапилося! – продовжила Ольга. – Треба десь йому переночувати, а в нас батьки приїхали, місця немає вільного. Ти ж сама живеш? Не хвилюйся, мій Вітя з цим мужиком давно працює, він людина порядна, ну допоможи, Людо!
Оля знала, кого просити, звісно Люда їй допоможе…
У чоловіка був винуватий вигляд, а одяг весь брудний.
– Ви вибачте, машина зламалася, намагався завести її на узбіччі – ось весь і забруднився, – зовсім зніяковів гість.
– Ну що ж робити, доведеться вам іти митися. Знімайте брудний одяг, ось рушник, ось чистий одяг, а брудний потім кинемо в пральну машинку, інших варіантів немає, – як мама синові, який нашкодив, сказала Люда.
І мало не розсміялася, бо цей чоловік зовсім розгубився.
– Вибачте, я вам стільки клопоту роблю!
– А ви думали, я вам у коридорі матрац кину і все? Так і спатимете брудний? – не втрималась і засміялася Люда.
– Та ні, не думав, так втомився, що ні про що не думав. А тепер зрозумів, що був неправий. Я йду терміново митися! – покірно сказав чоловік і посміхнувся.
З душу він вийшов у тому самому новому спортивному костюмі і футболці,
– Ви мені нові речі дали, я одразу не помітив, давайте я вам заплачу!
– Давайте краще пити чай, мене Люда звуть, а вас як? – Люді вже починав подобатися цей великий, незграбний і такий скромний чоловік.
– А я Олександр Васильович, для вас Сашко, можна на «ти», якщо ви не проти?
Він стояв перед нею в одязі, який Люда для вигаданого чоловіка купувала.
А його ще й Сашко звуть!
Люда не змогла стриматися від сміху. Ну треба ж, який збіг!
Потім вони пили чай і один одному розповідали про себе.
У них одразу якось легко розмова зав’язалася.
Олександр був із села, поки матері з батьком допомагав трьох молодших виховувати, всіх наречених розібрали.
Тоді він з іншого боку вирішив зайти, добре підзаробити, стати багатим, а тоді й наречені з’являться.
– Ну і як, вийшло в тебе? – сміялась Люда.
– Та поки що не особливо, а ти чому одна? Перебирала і всіх розігнала чи що?
– Та майже так, придумала собі чоловіка, навіть на роботі набрехала, що він уже є. А зустріти такого не довелося, ось одна й живу, – просто відповіла Люда.
– Ах ось як, ну я зрозумів, – кивнув Сашко, але сам не зміг їй не посміхнутися, так йому ця дівчина сподобалася…
Однією ночівлею не обійшлося, у Сашка машина так і не завелася.
Товар довелося перевантажувати, машину на евакуаторі на ремонт відвезли. Він хотів зняти номер у готелі для порядності. Але Люда зрозуміла, що зовсім не хоче його відпускати.
Та й сам Олександр не хотів нікуди йти від цієї жінки. Треба ж, як буває, саме там, де не шукав, він нарешті знайшов своє кохання.
І нехай вони вже не такі юні, але кохання не питає про вік…
…На роботі з Люди всі дивувалися – вона і так зазвичай дуже привітна й усміхнена, а тут прямо очі щастям світяться!
І нарешті вона сказала:
– Дівчатка, ми хочемо вас у гості запросити, привід є. Ви ж знаєте, що ми з Сашком не розписані офіційно? Ну була в мене така недолуга ідея, батьки мої теж не одразу розписалися, а тільки тоді, коли моя мама завагітніла.
Мама не хотіла заміж, та й я в неї така.
А тепер ми з Сашком готові.
Ми чекаємо на вас у гості. Ви ж виходить мої найближчі подруги.
Та й про Сашка я вам розповідала, ви з ним заочно майже знайомі.
Прийдете?
– Почекай, Людо, я правильно тебе зрозуміла, ви тепер хочете розписатися тому, що дитину чекаєте? – здогадалася Надя.
– Ну так, і це теж, чекаємо, – Люда почервоніла і засоромилася.
А Олена Іванівна і Надія стали її радісно вітати,
– Ти й не уявляєш, як ми за тебе раді, ну нарешті!
Ми цю тему намагалися не піднімати. Ви з твоїм Сашком так любите один одного, що вам і вдвох чудово живеться.
Але для повноти почуттів так добре, коли у сім’ї є дитина! – і Олена Іванівна по-материнськи обійняла Люду.
А Люда крізь сльози радості думала – треба ж як чудово вийшло!
Вона ж загадала собі коханого чоловіка Сашка, її Сашка.
І так сильно цього хотіла, так вірила в це, що він і справді прийшов у її життя!
Простий і добрий…
Його рідня вся в селі живе. Сашко заробив поки що тільки на невеличку квартиру і машину для роботи.
Поставляє в місто фермерські продукти. З молодшим братом Анатолієм у них спільна справа.
І тепер він став її чоловіком і в них буде дитина!
Буде все те, про що вони обоє мріяли так сильно, що їхні мрії просто не могли не здійснитися…
