Життєві історії

Людмила прийшла до своєї свекрухи додому. Вона подзвонила у двері, але їй чомусь не відкривали. Жінка чітко чула, що хтось в квартирі підійшов до дверей, глянув у вічко і стояв, нічого не говорячи… – Раїсо Іванівно, я ж чую, що ви там, відчиніть двері! – гукнула Людмила. – Нам треба поговорити. Але у відповідь була тиша… Людмила ж спеціально вибрала час, коли свекруха зазвичай була одна вдома. Так і недочекавшись відповіді, вона пішла додому. Жінка зайшла у свій підʼїзд. Вона пішла до поштових скриньок, забрати квитанції за комунальні. Людмила відкрила свою скриньку й ахнула від побаченого

Людмила прийшла до своєї свекрухи додому. Вона подзвонила у двері, але їй не відкривали.

Жінка чітко чула, що хтось в квартирі підійшов до дверей, глянув у вічко і стояв, нічого не говорячи.

– Раїсо Іванівно, я ж чую, що ви там, відчиніть двері! – гукнула Людмила. – Нам треба поговорити.

Але у відповідь була тиша.

Людмила ж спеціально вибрала час, коли свекруха зазвичай була одна вдома.

Стосунки у них завжди були хорошими. У всіх сварках Людмили з чоловіком свекруха була на боці невістки.

А зараз Раїса Іванівна раптом відмовляється від спілкування!

Людмила сподівалася на підтримку свекрухи. Сварка з чоловіком затягнулася так сильно, що настав уже час залучати Раїсу Іванівну до врегулювання цього всього.

Людмила ще трохи постояла під дверима, вмовляючи свекруху відчинити, і пішла, так і не дочекавшись відповіді…

…Майже двадцять років прожили у шлюбі Людмила з Борисом.

Чоловік завжди був главою сім’ї, багато працював. Допрацювався до начальника відділу.

Людмила також працювала. У них було дітей школярів. Взагалі все як у всіх.

Хоч і сварилися іноді, але загалом жили щасливо.

І раптом на Бориса посипалися проблеми. На фірмі сталися перестановки, почалися скорочення.

От і відділ Бориса скоротили, зарплату за два місяці не виплатили.

Машина потребувала ремонту. А ще Раїса Іванівна заслабла.

Борис же ж замість того, щоб шукати роботу й вирішувати ці проблеми, лежав собі на дивані.

Набридло йому все, бачте! Втомився він від усього.

Людмила вирішила, що нехай чоловік трохи відпочине і якийсь час не турбувалася.

Вона ж знала, що чоловік завжди був діловитим, відповідальним.

Тільки одного вона не розуміла, чому чоловік не вимагає виплати затриманої зарплати?

Звичайно, вона дорікала цим Борису, а він відповідав, що не хоче псувати стосунки з начальством.

– Ти стосунки не хочеш псувати, а як жити без грошей, поясни?! – сварилася Люда.

Борис, замість того, щоб щось зробити, відвертався до стіни і мовчав.

Так, у постійних сварках вони прожили пів року.

Людмила працювала, діти вчилися, а Борис лежав на дивані, навіть по господарству нічого не робив!

І тут свекруху вкотре виписали з лікарні. Борис взяв і запропонував забрати її до себе, бо ж їй важко одній у квартирі жити.

Отоді Людмила і влаштувала грандіозну сварку, зібрала речі й відправила чоловіка до матері.

Думала, що побуде сам і одумається.

Борис пішов і ображено не відповідав на дзвінки Людмили, розмовляв тільки з дітьми.

Ось від дітей Людмила й дізналася, що колишній начальник організував свою фірму і запросив Бориса до себе заступником.

Ну от, наче й настав час миритися, але Борис чомусь не йшов на контакт.

Образився.

– А за що? – запитувала себе Людмила. – Хіба я була не права? А тепер ще й свекруха не хоче розмовляти зі мною. А їй я що такого зробила?!

…Людмила зайшла у свій підʼїзд.

Вона пішла до поштових скриньок, забрати квитанції за комунальні.

Жінка відкрила свою поштову скриньку й ахнула від побаченого.

Там на неї чекала повістка…

У суд…

Борис взяв і подав на розлучення…

Людмила сиділа на кухні з повісткою в руках.

– І що я зробила не так? – думала вона. – Ну як йому так треба… То хай робить, що хоче. Подам на аліменти.

Жінка вирішила, що краще вже так аніж терпіти це все далі.

Вам також має сподобатись...

Лариса з Сашком красиво одягнулися, купили подарунок і вирушили на день народження до чоловіка сестри Лариси. Олеся зустріла пару у коридорі з натягнутою усмішкою. – Проходьте за стіл, на кухню, – Олеся вказала гостям рукою напрямок. Лариса та Олександр невпевнено пройшли на кухню. – Сідайте, – пробасив за їхніми спинами чоловічий голос. – Я Дмитро, а ви, мабуть, сестра та зять Олесі? – Так, – в унісон відповіли гості та опустилися на стільці. – Олеся зараз прийде, пішла до сусідки по стільці, – відповів чоловік і поліз у холодильник. Лариса мимоволі заглянула у холодильник господарів і застигла від побаченого

Мар’яна радісно поспішала додому. Сьогодні у них з чоловіком була перша річниця весілля. Вона тільки-но переступила поріг, як подзвонив телефон. – Мар’яно, мене не чекай, – трохи схвильовано говорив чоловік. – Бабусю швидка забрала. Ми в неї. – Я зрозуміла, – відповіла дружина. Чоловік прийшов ближче до ранку в пригніченому стані і одразу пішов на кухню, щоб випити кави та збиратися на роботу. – Бабусі не стало, – тихо сказав Ігор, коли дружина зайшла на кухню. Але тоді Мар’яна навіть уявити не могла, як ця новина змінить її життя 

Баба Віра насипала курочкам пшениці. Вона вже збиралась йти набрати в колонці води, як раптом з хати почувся голос її чоловіка Івана Івановича. – Віро! – гукнув її той. – А наш онук Артем в якому класі?! – Іванку, ну ти що, забув? – здивувалася баба Віра. – Артем молодший за нашого Антона на два роки! Антон восьмий закінчив, а значить Артем в сьомий перейшов. А чого це ти раптом питаєш? Тобі до чого така точність? – А до того, Віро! Ти чула, що мені Артем розповів? Думаєш жарти це?! Баба Віра не розуміла, що відбувається

– Мамо, я в тебе тиждень поживу? – На порозі квартири Олени Борисівни стояла її дочка Оля. – В сенсі поживеш? А як же Вадим? – здивувалася мама. – Я від нього пішла. Не можу більше! – пояснила Оля. – Що означає не можеш? Він – твій чоловік! – не витримала Олена Борисівна. – Ще той чоловік! – тихо промовила Оля. – Так пустиш чи ні? Але Ольга навіть уявити не могла, що скаже їй мама