Людмила весь день кружляла по кухні, готуючи святкову вечерю. Їй хотілося здивувати чоловіка, порадувати його, адже останні пару днів він працював без перепочинку. Навіть тридцять першого числа довелося їхати на роботу, бо там був аврал, і важливо було встигнути все розгрібти.
Люда подивилася на годинник і важко зітхнула. Чоловік дзвонив їй кілька годин тому і повідомив, що затримається допізна. Коли це вже припиниться? Робота була хороша, але часом так хотілося, щоб він звільнився і знайшов щось простіше. Адже всіх грошей все одно не заробити, а от родина переживада. Людмилі завжди не вистачало уваги коханого. Навіть вдома Ігор примудрявся працювати, а його телефон часом не замовк від вхідних дзвінків. Це дуже дратувало. Здавалося, що навіть у вихідні вся увага чоловіка була прикута до роботи.
Постеливши яскраву новорічну скатертину, Людмила почала гарно сервірувати стіл у вітальні. Цей Новий рік вони вирішили відзначити вдвох з Ігорем, а родичів привітати наступного дня. Хотілося сімейного єднання хоча б у таке світле свято. Гарно розставивши свічки, Людмила схилила голову. Вже була десята година, а вона ще не зняла бігуді і не вдягла свою нову вечірню сукню. Людмила схаменулась і поспішила до кімнати. Вона нанесла легкий макіяж, віддавши в цей день перевагу природності, розпустила хвилясте волосся, і одягла сукню насиченого синього кольору, що переливається на світлі.
До квартири подзвонили. Людмила посміхнулася і поспішила зустріти чоловіка. Він якраз вже мав приїхати. Проте радість швидко змінилася сум’яттям. Посмішка сповзла з губ, бо Ігор приїхав не один. Людмила навіть відсахнулася, здивовано дивлячись на непрохану гостю.
– Здрастуйте, – посміхнулася миловидна незнайомка.
– Здрастуйте… а ви хто?
– Ганна з нами Новий рік зустрічатиме, – поспішив порозумітися Ігор. – Вона моя колега. Я казав тобі, що ми кілька місяців працюємо над одним проєктом. Ганно, давай уже свій пуховик і проходь у вітальню.
Поки Ігор вішав верхній одяг колеги у шафу, а та шмигнула у вітальню, Людмила ошелешено дивилася на чоловіка. Вона сама нічого не розуміла – хотіла почути пояснення чи прокинутися і зрозуміти, що це лише сон?
– Вибач, але що це все означає? Ти заявляєшся майже об одинадцятій і кажеш, що твоя колега відзначатиме Новий рік із нами? Ти не забув, що це сімейне свято? Чи може, ще в наше ліжко її запросиш? – не витримала Людмила, злегка підвищивши голос.
– Людо, ти що за нісенітниці такі кажеш? В яке ліжко? Так вийшло. Ми з нею на роботі вдвох до пізна сиділи, тільки зараз закінчили. Ганна пропустила останній рейсовий автобус до свого села. Таксі ти сама знаєш, як важко зараз викликати, та й ціни до небес злетіли. Я хотів її відвезти, але сорок хвилин туди і сорок назад – розумієш, що я не встиг би до півночі, – виправдовувався Ігор. – Я попросив Ганну скласти нам компанію. Ми о дванадцятій ігристе відкриємо… я, правда, водичку чи сік поп’ю. Відвезу її, а потім повернуся, і ми з тобою відзначимо. Вибач, що так сталося. Непередбачуваний форс-мажор.
Нижня губа Людмили здригнулася. У голові зовсім не вкладалося, що відбувається. Чоловік привів до будинку колегу… ніби він мав вирішувати чужі проблеми. І міг би запитати в неї, зателефонувати, попередити.
– Тільки не влаштовуй сцен, будь ласка. Я дуже втомився. Ти навіть не уявляєш, яке навантаження сьогодні було. Але ми впоралися. Завтра не доведеться нікуди їхати. Щоправда, Ганні довелося знехтувати святом. Новий рік не з сім’єю зустріне, а з чужими людьми. Будь з нею трішки ввічливішою, будь ласка.
– Я маю її пошкодувати? Це не проблема вашого начальства? Чому вона не в твого начальника Новий рік не зустрічає? Чому у нас? Ми вперше планували провести час удвох такої ночі… Я сюрприз приготувала, а ти притягнув якусь Ганну… Я старалася, готувала цілий день, хотіла порадувати тебе… у результаті отримала новорічний подаруночок. Усі плани нанівець?
– Ганно, я тебе прошу!
– Я не Ганна! – суворо викарбувала Людмила.
Жінка пішла до кімнати, відчуваючи, що ось-ось розплачеться від образи. Мало того, що притягнув іншу до їхньої квартири, так ще й дружину назвав її ім’ям, ніби забув, з ким спілкувався. Можна було списати все на втому, але чомусь цієї миті думати і шукати виправдання вчинку чоловіка хотілося найменше на світі.
Людмила почула голос чоловіка із вітальні. Він щось казав своїй колегі. Здається, пропонував їй повечеряти? Усередині все збунтувалося, адже цю вечерю жінка готувала не для незнайомої гості. Хотілося піти та виставити їх обох, але щось не дозволило цього зробити. Адже Людмила ніколи не робила поспішних висновків. Вона була впевненою у собі жінкою. Чоловік у зрадах ніколи не підозрював. Можливо, не слід було реагувати настільки гостро? Не став би він притягувати до будинку свою коханку – це факт. І все одно прикро було.
– Люда, ну що ти пішла? Ходімо до нас? Ми голодні. З ранку нічого не їли. Ганні теж непросто зараз. Вона мені дуже допомогла. Коли решта колег злилася, вона залишилася і до останнього допомагала знайти помилку в документації. Вона навіть хотіла в офісі залишитись переночувати. Їй ніяково було їхати сюди, але ж я не міг залишити людину, яка мені допомогла? Ну, не ображайся, Люда… Я втомився. У мене просто зараз нема сил. Я почуваюся винним, але не розумію, в чому. Загалом нічого не розумію. І слова правильні підбирати важко. Голова взагалі відмовляється розуміти.
Людмила стиснула зуби і піднялася з ліжка, на яке встигла плюхнутися. Вона вирішила, що поведеться гідно. Не завжди наші очікування сходяться на реальності. Вони кілька місяців мріяли із чоловіком, як зустрічатимуть цей Новий рік, Людмила кілька разів міняла меню. І все одно все пішло не за планом. Слід засмучуватися? Якщо все було так, як казав Ігор, то варто було подякувати Ганні за те, що допомогла йому, і чоловік взагалі приїхав додому опівночі.
Разом із чоловіком Людмила увійшла до вітальні. Ганна виглядала схвильованою. Вона смикалася в кріслі і небезпечно поглядала на господиню.
– Ганно, Ігор розповів мені, як ви його врятували. Дякую, – видавила з себе Люда, хоч і важко далися їй ці слова. Ганна все ще здавалася зайвою людиною в їхньому домі.
– Ну, що ви. Не слід мені дякувати. Адже це наша робота. Щоправда, останнім часом здається, що треба шукати щось простіше. Начальство нас взагалі не шкодує, а своє здоров’я хочеться пошкодувати.
– Ганна звільняється після новорічних, коли нам хорошу премію за цей проєкт виплатять, – додав чоловік.
– Ага…
– Сідайте до столу, – кивнула Людмила.
Жінка підійшла до ялинки та ввімкнула гірлянду. Зелена красуня осяяла яскравими вогнями, наповнюючи кімнату затишком, хоч від новорічного настрою не залишилося й сліду. За вікном у повільному танці кружляли сніжинки, час від часу небо осяяли вогняні кулі феєрверків. І все одно романтичний настрій випарувався. Вже хотілося, щоб усе закінчилося якнайшвидше. Зустріти Новий рік та лягти спати.
Людмила пішла на кухню. Вона готова була розплакатися від ситуації, що склалася, проте слід було взяти себе в руки. Мудра жінка ніколи б не стала закочувати сварку. Люда вважала себе мудрою. Вона поговорить із чоловіком пізніше, якщо будуть на це сили та бажання, звичайно ж. Взявши ще один комплект посуду, Людмила повернулася і шоковано дивилася на чоловіка та його колегу. Ігор задрімав прямо за столом, а Ганна сопіла в кріслі. Просто чудово!.. Не свято, а туга суцільна. На душі стало не по собі. З одного боку шкода було людей – адже втомилися, а з іншого – хотілося послати все куди подалі і поїхати до подруги, яка закликала її відзначити це свято разом. І ще встигла б. Звук феєрверку з дитячого майданчика поруч із їхнім будинком пробудив Ігоря та Ганну.
– Вибачте… так втомилася. Не думала, що засну. Вам може допомогти якось? – занепокоїлася дівчина.
– Не треба, дякую. Сідайте до столу. Півгодини до Нового року. Поїмо гаряче поки що.
Настрою запалювати свічки не було. Людмила навіть хотіла прибрати їх, а потім вирішила, що нехай лишаються, як декорація. Лінь було робити якісь зайві рухи. Вона теж утомилася і була голодна.
Ігор таки пішов за дружиною на кухню, щоб допомогти їй віднести гаряче. Він обійняв Людмилу зі спини і прошепотів їй на вушко:
– Ти в мене найкраща та розуміюча. Вибач, що так вийшло. Я тобі обіцяю, що…
– Не загадуй більше! – суворо викарбувала Людмила. – Ми вже достатньо планів налаштували… якби не вони, не було б зараз такого розчарування. Нехай усе йде своєю чергою.
Щойно вони сіли за стіл, як хтось почав наполегливо дзвонити до квартири.
– Ще твої колеги? – Запитала Людмила у чоловіка.
– Та ні. Я зараз перевірю.
Чоловік вийшов, а Людмила вперше за вечір щиро посміхнулася до Ганни.
– Ви не переживайте. Все гаразд. Звичайно, на гостей я не чекала, але вже як сталося.
– У вас велика душа. І у вашого чоловіка також. Мені ніяково порушувати ваше єднання. Якби я могла тільки виїхати, але ціни на таксі просто космічні.
Ігор повернувся до кімнати спантеличений. Він глянув спочатку на свою дружину, а потім на колегу.
– Ганно, а це до тебе гості… – кивнув Ігор.
З-за його спини з’явився високий симпатичний хлопець. Він був одягнений в піксельну форму і притискав до себе букет троянд.
– Вітя! – вигукнула Ганна, підскочила з-за столу і кинулася до хлопця.
– Я тобі сюрприз хотів зробити, відпустку отримав на два тижні. Коли твоя мама сказала, що ти не приїдеш до ранку, швидше за все, одразу ж попросив хлопців відвезти мене. Довелося пошукати. Добре, що ваш сторож на роботі сказав, куди ти поїхала. Спочатку думав, що я покажу цьому чоловіку, який тебе повіз… Потім подумав, що розібратися спочатку треба в цій ситуації. Як же я сумував, Ганно!
Ганна схлипувала, притискаючись до свого коханого.
– Ну, поїхали додому? Там хлопці у машині, чекають.
Людмила змахнула зі щоки сльозу. Молоді виглядали щасливими. Невже під Новий рік сталося не одне маленьке диво?
– Може, за стіл тоді сядете? Новий рік зустрінемо, а потім і поїдете? І хлопців кличте! – запропонувала Людмила.
– Дякую вам, якщо можна, то не відмовлюся. Голодний, адже з поїзда нещодавно.
Людмила пораділа, що не вміла готувати маленькими порціями, і їжі тепер вистачить на всіх. Двоє молодих хлопців піднялися до них у квартиру. Вони виглядали зніяковілими і все питали, чи треба якось допомогти. Ігор разом із дружиною поставив ще кілька комплектів посуду на стіл, і хоч той був маленьким, але зуміли розміститися. Зустрічати Новий рік з чужими людьми – це те ще задоволення, але ж не виганяти їх святкувати в машині? Не по-людськи це було.
За мутушнею ніхто й не помітив, як настала північ, а небо стало надто яскравим від салютів. Віктор дістав коробочку з обручкою і простягнув Ганні.
– Ти вийдеш за мене, Ганно?
Ганна розплакалася і закивала. Від утоми не залишилося і сліду. Дівчина світилася і виглядала найщасливішою.
– Ну, якщо вже час дарувати подарунки… – Людмила простягла чоловікові маленьку коробочку.
– А мій подарунок тобі в кімнаті, – прошепотів Ігор.
– Я знаю. Ховати ти зовсім не вмієш, але не переживай: я не відчиняла коробку. Зроблю це пізніше, спочатку ти подивися.
Ігор розв’язав бантик, дістав тест на вагітність і довго не міг повірити на власні очі. Вони з Людмилою півтора роки намагалися і, нарешті, такі бажані дві смужки.
– Кохана! – обійняв чоловік дружину.
– Ура! – вигукнули хлопці, відкриваючи пляшечку ігристого.
Подружжя планувало зустріти Новий рік удвох, але вийшло не менш весело. Хлопці ще якийсь час посиділи з ними, а потім попрощалися і поїхали додому, взявши з Люди та Ігоря обіцянку, що ті обов’язково приїдуть на їхнє весілля. Ігор же пообіцяв дружині, що поговорить із начальником, і якщо умови праці не будуть врегульовані, знайде собі іншу роботу. Він зрозумів, що не може пропадати на роботі, адже тепер його дружина ще більше потребувала уваги, яку він планував дати їй.
