Життєві історії

Віра повернулася додому пізно. Зайшла в кімнату, де батьки дивилися телевізор, сіла поруч у крісло. – Мамо, тату, у мене для вас новина, – почала здалеку Віра. – І у тебе? – раптом сказала мати. – В сенсі? – не зрозуміла Віра. – Годину тому дзвонила, твоя сестра Ліля, також сказала, що у неї для нас новина – вона вагітна! – пояснила мати. – Ні, у мене інше, – тихо промовила донька. – Ну, не тягни, розповідай, – в розмову втрутився батько. Віра зібралася з духом і все розповіла батькам. Мати з батьком вислухали доньку і застигли від почутого 

Прокинувшись від голосів на кухні, Віра потяглася, подивилася на годинник, часу до занять в інституті ще багато, їй сьогодні на третю пару. Прислухалася, батьки про щось сперечалися.

– З одного боку добре, що я вдома живу, а не в гуртожитку. Мама приготує сніданок, можу довше повалятися. А дівчата скаржаться, в гуртожитку їм самим доводиться готувати собі. Але з іншого боку, кажуть у них весело та швидко звикають до самостійності, – думала Віра.

Полежавши ще трохи, встала і пішла вмиватися, зазирнувши дорогою на кухню, де мати смажила грінки.

– А мені не подобаються твої квіточки, якщо вже брати, то з абстрактним малюнком, – переконливо казав батько.

– Потрібно підбирати під колір дивана, він у нас сірого кольору, а там квіточки сірого кольору, – наполягала мати.

– Це вони хочуть килим змінити, старий усім набрид, от і сперечаються, – прямуючи ванну, зрозуміла Віра.

– Віра, сідай, сніданок готовий, – дбайливо сказала мати, коли та прийшла на кухню.

– Угу, – і відкусивши хрустку скоринку, заплющила очі від задоволення. – Ну і до чого ви з татом домовилися?

– А, хай купує, що хоче, – махнула рукою мати. – Збирається, поїде зараз купувати килим, хоч новий буде, бо цей мозолить очі вже багато років.

– А чому ти на своєму не наполягла, купить якийсь непоказний, і знову тобі не сподобається.

– Та гаразд, дочко, вони до речі обидва непогані, мені й той і інший подобається, на яких ми зупинили вибір. Так і бути погоджуся на той який хоче тато, заради спокою та миру в сім’ї.

– Мамо, я б наполягла на своєму. Ну як можна поступатися своєму чоловікові заради спокою та миру в сім’ї? – не вгамувалася дочка.

– Тобі поки цього не зрозуміти Віро, – повчально і спокійно говорила мати. – От почнеться у тебе сімейне життя, тоді зрозумієш, що чоловікові треба поступатися. І поступатимешся.

– Ну так! Ще чого! Коли я вийду заміж, чоловік свої права не качатиме, у мене буде все під контролем. Командуватиму парадом буду я, – переконливо і твердо стояла на своєму Віра.

– Добре, я подивлюся, як ти командуватимеш, – усміхалася мати.

– А ти де і як подивишся, я не збираюся приводити чоловіка до нашої тісної двокімнатної квартири. Житимемо окремо, – мріяла дочка.

– Ну-ну, доню, не зарікайся. А краще їж давай, – ласкаво погладжуючи її по плечу, казала мати. – Мабуть, пізно сьогодні з інституту повернешся?

– Напевно, ми сьогодні з Олегом після занять підемо у кіно. Ой, час вже, треба бігти на трамвай.

Віра вийшла з квартири, зупинка близько, доїхала до інституту і розмова з мамою давно вже забулася. Інші люди, інші справи, заняття та інше.

Після занять погуляли з Олегом у парку, до фільму залишалося багато часу. Потім він повів її на якусь виставку фотографій, їм сподобалося. Вийшовши з виставки, Віра сказала:

– Олег, я щось зголодніла, а ще фільм дивитися.

– Ну давай зарулимо в кафе, он у те, бачиш? – спитав Олег.

– Угу. Та й прохолодно якось сьогодні, гаряченького хочеться випити, – мріяла Віра.

Вибравши столик у кафе, посідали і відкрили меню:

— Що замовлятимеш, — спитав Олег.

– Якийсь салатик, пиріжки з м’ясом і гарячий чай.

– А я хочу щось такого домашнього. О, ось борщ по-домашньому, гарячий,— потираючи руки, говорив Олег. – Може, ти теж хочеш борщу?

– Ні, мама часто варить борщ, не хочу, – казала Віра.

Вони ледь-ледь дочекалися, поки принесли замовлення. Олег від задоволення та передчуття усміхався. А Віра накинулася на салат, заїдаючи його пиріжками з м’ясом та ще й запиваючи чаєм.

– Я так зголодніла, – говорила Віра і посилено жувала.

Побачивши, що Олег спочатку накинувся на борщ, потім раптом похмуро став копирсатися в тарілці.

– Олег, ти чого, радів, що зараз домашній борщ поїси? Несмачно чи що?

– Ага, несмачно. Несмачно, та й не гарячий, ледве теплий. От спробуй, — сумно промовив Олег.

– Серйозно? Ану зараз спробую. Ого, точно не дуже смачно. Зовсім не по-домашньому. Ось візьми пиріжок з м’ясом, – запропонувала Віра йому, а він накинувся на нього і вмить проковтнув. – Ось правильно кажуть, що студенти – це завжди голодний народ, – сміялася Віра, дивлячись на Олега.

Олег зосереджено щось думав, а потім видав:

– Слухай, Віро, ми з тобою вже більше року разом, через рік закінчимо інститут, а я навіть не знаю, чи вміє моя кохана готувати борщ.

– Вийду заміж, навчуся. Зате у мене мама такий борщ готує – пальчики оближеш! – Не розгубилася Віра.

– Ну я ж не про маму говорю, а про тебе, – відсуваючи тарілку, говорив Олег. – От і виходь за мене заміж, – раптом сказав Олег серйозно.

А в Віри від несподіванки випала вилка з рук.

– Ти що серйозно? Ти робиш мені пропозицію? А де кільце, квіти? Так просто за тарілкою борщу. Це ти з голоду чи що? – схаменувшись, сміялася Віра.

– Ну чому ж? Буде тобі й обручка, будуть і квіти. Я й сам не сподівався, що зараз зроблю тобі пропозицію. А взагалі, я вже давно про це задумався, – відповів він. – Ну, ти згодна?

– Звичайно, Олежику, звичайно згодна! І борщ навчуся варити, – посміхалася Віра.

Увечері Віра застала своїх домашніх, які сиділи на дивані, вони розглядали абстрактні постаті на новому паласі і дружно спілкувалися.

– Віро, йди-но присядь з нами на диван і подивися на палас, як тобі? – промовив задоволений батько.

Вона слухняно сіла на диван, склала на колінах руки і з усмішкою подивилася на палас.

– Мам, тату, а я заміж виходжу!

Батьки одночасно подивилися на дочку. Першим прийшов в себе батько:

– Вранці ще нічого не віщувало біди, сподіваюся за Олега виходиш?

– А за кого ще? – Здивувалася Віра.

– Ну, я не знаю, вас молодих не зрозумієш тепер.

– У нас сьогодні дві несподівані новини, вдень нас здивувала старша дочка, у них буде дитина. І тепер ти, – сказала задоволена мати. – І коли ж ця подія?

– Ну, ми ще не подавали заяву, Олег тільки запропонував мені, а я погодилася.

– А Ліля, як збирається народжувати дитину, навіть свого кута немає, живуть у свекрухи? – здивувалася Віра. – І не дивіться на мене так, заспокойтеся, найближчим часом я не збираюся заводити дитину, інститут треба закінчити,

Віра з Олегом подали заяву, церемонію призначили за місяць. Олег не обманув, він у присутності батьків подарував їй кільце та квіти і навіть став на коліно. А Віра від щастя мліла.

Але було одне але, до весілля вони бурхливо обговорювали питання, де жити. Віра наполягала винайняти квартиру і жити окремо, але майбутній чоловік був проти.

– Переїдь до мене, – запропонував Олег. – Поживемо з моїми.

– Ага, чудова ідея, – сказала з сарказмом Віра, – жити в однокімнатній квартирі з твоєю мамою та бабусею? Я звичайно про це мріяла все життя!

– Віро, ну це ж тимчасово, – казав Олег.

– Знаєш, за це «тимчасово» ми з тобою п’ять разів розлучимося, бо твої родичі лізтимуть в наші з тобою стосунки.

– Ну тоді давай з твоїми батьками поживемо, у вас двокімнатна квартира, – спокійно казав він, – а що в тісноті, та не в образі.

– Не хочу я ні з ким жити, – впевнено сказав Віра тоном, що не терпить заперечення.

– Віро, треба до цього питання підходити раціонально. Ну подумай, у нас з тобою грошей мало, у мене не робота, а підробіток, і те, що я заробляю, буде йти на продукти, тоді і тобі треба працювати. А ми ще не закінчили навчання. За квартиру платити треба, це зараз ми живемо спокійно та не замислюємося про житло.

– І що? До чого ти ведеш?

– А до того, що поки поживемо з батьками, а гроші відкладатимемо. Згодом зможемо купити квартиру. Ось ти працюватимеш, твою зарплату можна відкладати, логічно? А на мою жити за допомогою батьків звичайно. Ось через рік-другий назбираємо, візьмемо кредит, га Віра?

– Загалом розумно. Ух ти який у мене раціонально-господарський.., – єхидно сказала дівчина.

Мати з батьком Віри спокійно сприйняли звістку про те, що вони з Олегом житимуть із ними. Здавалося навіть і не здивувалися, ніби так і має бути. Мати навіть посміялася:

– Доню, а хто казав, що не збирається жити у тісній квартирі зі своїм чоловіком?

– Ну Олег навів вагомі аргументи.

– А хтось говорив не дозволить чоловікові командувати?

– Мамо, а я і не дозволяю, просто Олег підійшов до цього питання раціонально. Треба ж дослухатися до голосу розуму, життя навчило, — відповіла дочка.

– Віра, розумнішаєш у сімейних питаннях прямо на очах. Молодець, – похвалила доньку мати.

Виявилося, все непогано. Олег добре порозумівся з її батьками, особливо з батьком. А мамин борщ уплітав за «милу душу», невтомно нахвалюючи тещу.

Віра все частіше почала з’являтися рано вранці на кухні, готувала чоловікові сніданок. Мати дивувалася:

– Доню, тебе не впізнати! Як виявляється, змінює людей сімейне життя, молодець.

– Мамо, та нічого не змінилася, просто, якщо не підігрію чи не приготую Олегу, він буде всухом’ятку харчуватися, бутерброд зʼїсть  і все побіжить на роботу, – говорила дочка.

А мати раділа про себе звичайно.

– Все-таки наша вперта Віра вирішила піти на поступки чоловікові. Життя навчило. З неї вийде гарна дружина та мати.

А нещодавно Віра радісно повідомила, що в них з Олегом скоро буде поповнення в сім’ї. Батьки зраділи, але мати мудро промовчала, не стала дочці нагадувати, як вона сказала про сестру: «Як можна народжувати, якщо немає свого кута». Просто вирішила, що дочка набереться мудрості і все в них буде добре.

Вам також має сподобатись...

Жанна прибирала в квартирі, коли подзвонила свекруха. – Нам треба поговорити! – серйозним тоном вимовила Дарина Олексіївна. – За годину чекай! Дівчина здивувалася дзвінку, оскільки особливого контакту зі свекрухою не підтримувала. Жанна накрила на стіл, свекруха прийшла за годину, як і обіцяла. – Чаю? – люб’язно запропонувала Жанна. – Я не за цим сюди прийшла! – холодно процідила свекруха. – Хотіла дізнатися, скільки ти ще наглітимеш? – Ви про що? – не зрозуміла Жанна. – Не прикидайся! Я не дозволю тобі використовувати мого сина! – вигукнула свекруха. – Та про що ви? – Жанна здивовано дивилася на Дарину Олексіївну, не розуміючи, що відбувається

Маргарита Сергіївна стояла перед дзеркалом у коридорі і фарбувала губи. Раптом хтось подзвонив у двері. Жінка швидко підвела останні штрихи, відклала губну помаду і поспішила відкрити двері. На порозі стояла її донька Катя. – Мамо, у мене радісна новина! –одразу почала дівчина. – У нас з моїм Артемом буде малюк. Ти скоро станеш справжньою бабусею, мамо! Маргарита Сергіївна здивовано підняла брови і уважно подивилася на дочку. – Бабусею?! – запитала вона. – Та як ви могли так вчинити? Катя оторопіла від несподіванки. Вона дивилася на матір, не розуміючи, що відбувається

Марина сиділа перед дзеркалом і робити собі макіяж, як раптом пролунав телефонний дзвінок. Номер був жінці не знайомий, тому це трохи напружило її. Вона неохоче відповіла на дзвінок. – Я мама Віри! – серйозним голосом повідомила незнайомка. – Ви не туди потрапили, – коротко відповіла Марина, збираючись закінчити виклик. – Зачекайте! Ви ж дружина Андрія? – здивувала наступним питанням жінка. – Так, – розгублено відповіла Марина. – Із моїм чоловіком щось сталося? – Ні. Але ви повинні дещо дізнатися про свого чоловіка! – несподівано сказала співрозмовниця і все розповіла Марині. Марина вислухала її і застигла від почутого

Ліда Василівна сиділа за столом біля вікна та розглядала фотографії. Раптом пролунав дзвінок у двері. – Знову, напевно, щось продають, – подумала Ліда. Жінка встала, подивилася у вічко. На порозі стояв незнайомий молодий чоловік. -Хто там? – запитала вона. – Ліда Василівна! – сказав незнайомець. “Ім’я знає, пройдисвіти різні на ім’я не зверталися б”, – подумала вона, і відкрила. – Ліда Василівно, доброго дня! Я хочу вибачитися перед вами! Простіть мене, – несподівано сказав чоловік, переступивши поріг. Ліда Василівна придивилася до незнайомця і застигла на місці