Життєві історії

Ірина з подругою Ганною пили чай на кухні. У квартиру зайшла Лариса, невістка Ірини. – Здрастуйте. Ірино Іванівно, – невістка заглянула на кухню, привіталася, і пройшла у судідню кімнату. – Куди це вона? – запитала Ганна у подруги. – Не знаю, – розвела руками Ірина. За хвилин десять Лариса повернулася. – Значить так! Постільну білизну поміняйте, бо вже давно, дивлюся, не міняєте. Ванна вся брудна, приберіть! І обов’язково помийте підлогу, бо дивлюся абияк помита! – раптом почала свою «лекцію» невістка. – Ларисо, що на тебе найшло?! – Ірина здивовано дивилася на невістку, не розуміючи, що відбувається

Ірина з подругою Ганною пили чай на кухні.

– Ганно, як добре, що ти прийшла в гості, давно не бачились. Як народився онук, часу нема ні на що. Я постійно допомагаю, невістка на роботу вийшла, попросила мене звільнитися і сидіти з дитиною.

Каже, ви на пенсію вже заробили, дайте мені попрацювати. А я так любила свою роботу бібліотекарем.

– Цікава невістка, попросила тебе звільнитися, бо син у них народився. Знайшли безкоштовну няньку.

– Та я й не проти допомогти, але справді перетворилася на няньку, світу білого не бачу. То в них знаходжусь, то онука до мене привозять. У дитячий садок вже можна віддати його, але невістка каже, що в садку почне часто нездужати, нехай краще вдома сидить.

– Тебе, я так розумію, і не питали, чи хочеш ти сидіти з онуком чи попрацювала б ще. Що там твоєї пенсії, а так зарплата хоч була б ще, хай і невелика. Та й спілкування з людьми потрібне.

– А що я могла сказати… Адже бабуся, хто, якщо не я допоможу…

– А мама Лариса чому не допомагає? Вона така сама бабуся, як і ти, і також працює.

– Їй до пенсії ще кілька років треба попрацювати. Та й здоров’я не дуже, постійно в санаторії їздить, поправляє там щось.

– Ага, а ти можна подумати, здорова! Адже в тебе також недуг повно, але санаторії не по кишені, звичайно. Знаєш, некрасиво якось з тобою вчинили. Нехай у садок йде дитина, йому спілкуватися з однолітками треба, розвиватися.

– Син із невісткою мене не слухають. Кажуть, що я живу ще старими стереотипами, зараз життя інше…

– Зробили з тебе бабусь якусь нерозумну, і слова не можна сказати. Ти сама розпустила їх, і твій син під каблуком у дружини. Міг би про матір подумати. Ти його одна виростила, а тепер ще й їхню дитину повинна виховувати на шкоду собі…

У квартиру зайшла Лариса, невістка Ірини. Вона мала ключі від квартири свекрухи.

– Здрастуйте. Ірино Іванівно, ми з Сашком хочемо поїхати на три дні в гори, Іллю до вас, привеземо. Тільки він занедужав трохи. Сусідка заходила з дитиною, вони пограли разом і тепер ось підчепив від неї щось.

Не розумію, навіщо ходити до людей, якщо дитина нездужає. Тепер ось лікуй його. Не дай Бог самі ще підчепимо щось, адже вже домовилися з друзями про подорож.

– Ларисо, за ним догляд потрібен. Як я сама буду його доглядати? І раптом також зляжу?

– Ой, ну навіть якщо зляжете, ви швидко на ноги встанете, – засміялася Лариса.

– Зараз гляну, що тут у вас у кімнаті, хоч порядок? Постільну білизну поміняйте, бо вже два тижні, дивлюся, не міняєте. І ванну добре промийте, плями якісь, все-таки дитину купати будете там.

І підлогу краще мийте, а то в Іллі колготки завжди брудні після вас …

– Ларисо, та я завжди добре підлогу мию… А ванна стара просто вже, не відмиваються плями…

– Так, і ще, приготуйте супчик курячий з локшиною, і пюре з паровими котлетами, Ілля їх дуже любить. І компотик зваріть із заморожених ягід.

Все необхідне я привезу для Іллі. Раптом погіршиться стан, тоді швидку викликайте. Може, навіть у палату покладуть.

Ми далеко будемо в горах, зв’язку може не буде, тож на свій розсуд тут дійте.

– Шановна Ларисо! А не здається вам, що ви зовсім знахабніли вже? Мало того, що ви попросили Ірину звільнитися, тому що у вас народився син, то ще й використовуєте її по повній?

Їй немає ще й шістдесяти років, а ви перетворили її на цілодобову няньку без відпочинку. Просите її сидіти з нездужою дитиною, не турбуючись про її власне здоров’я.

Виходить, не шкода її, нехай нездужає, нехай доглядає сама онука під свою відповідальність, і в палату з ним лягає, поки ви там відпочиваєте в горах?

Так, вона бабуся вашої дитини, але ніяк не хатня робітниця. У неї має бути своє життя, а воно в пелюшках погрязло.

Іра, коли ти востаннє ходила кудись – чи їздила на відпочинок? А діти твої то в гори, то на море, а ти з дитиною сидиш. Усі соки з тебе вичавлюють!

– Ви мене вибачте, звичайно, але ви чужа людина і не маєте права лізти до нашої родини! Своїй невістці йдіть вказуйте, що їй робити і як виховувати дитину!

Ірина Іванівна з радістю допомагає нам! Адже Сашко – єдиний син, кому їй допомагати, як не нам?! – обурилася Лариса.

– Моя невістка дуже розумна і не нахабна, як ти! Я сиджу з онуком, коли є бажання, ніхто мені не нав’язує його та не переконує. Дитина ходить у садок, і це нормально! А я їжджу і на море, і на дачу, і ніхто мене не смикає! Мої діти самі вирішують свої проблеми!

– А мені здається, що це ви нахабна! Живете на своє задоволення, і начхати на сім’ю сина і на онука! Так не можна! Ви навіщо взагалі народжували тоді, щоб по дачах їздити, коли потрібна допомога?

– Питання у відповідь – навіщо ви народжували дитину, якщо не можете організувати догляд за нею, спихнули на бабусю, і впоралися! Чому твоя мама ніколи не сидить з дитиною?

– Взагалі, то в моєї мами здоров’я слабке, куди їй дитину? Вона із санаторіїв не вилазить! Тепер ось знову поїхала. Ми з Сашком їй путівку купили, бо вона шкодує грошей…

– А своїй мамі чомусь Сашко жодного разу не купив путівку, адже вона теж далеко не найздоровіша людина! Вона робот чи що, на вашу думку? Цілодобово сидить з вашою дитиною і жодної подяки!

– Ну взагалі то, це не до мене питання! Нехай Сашко сам це вирішує, адже це його мама! Я маму свою жалію, і все для неї зроблю!

– Зрозуміло! Свекруха – це таке, вона не варта жалю! Так ось, Ірино, і тобі треба стати такою! Думати про себе та нікого не шкодувати!

Отже, Ларисо! Ірина їде зі мною на дачу, на два тижні, я її забираю! А ви самі вирішуйте свої проблеми!

– У сенсі, на дачу?! А як же Ілля? Хто з ним сидітиме? Це що за новини? Ірино Іванівно, чого ви мовчите? Ви ж не зможете так підло вчинити з нами?

– Та я … Не знаю, – розгубилася Ірина, схвильовано дивлячись на подругу.

– І знати тут нема чого! Все, збирай речі, я по тебе приїхала! А ти, Ларисо, йди додому і виклич швидку додому і займися, нарешті, дитиною! Гори зачекають! Ти ж мати, ось і вияви свою любов і турботу!

– Та яка швидка, нас же в палату зараз покладуть! А у нас оплачені будиночки у горах, гроші пропадуть, ви що, не розумієте?!

– Розумію я тільки одне – ти не вдома! І ще не пізно виправитись! А про зручну свекруху забудьте! Я її образити не дам! Ми з дитинства з нею разом, і я дорожу нашою дружбою! Мені шкода бачити, на що вона перетворилася тут з вами!

Раз вона на пенсії, от і має відпочивати, а не бути цілодобовою нянькою.

– Сашкові все це не сподобається! Я зараз йому подзвоню! Де це бачено, якась тітка розкомандувалася тут! Ірино Іванівно, що ви мовчите? Вам хто дорожчий, ми чи ця нахабна подруга?!

Лариса вискочила із квартири.

– Ганно, ну навіщо ти так… Сашко образиться…

– Ну і нічого! Він у тебе жодного разу не спитав, чи втомилася ти, може треба чогось. Егоїсти вони з дружиною, треба ставити на місце, інакше ти загнешся і ніхто тебе не пошкодує.

Іди речі збирай, їдемо до мене на дачу! Гулятимемо, у нас там така природа красива. І ще, давай зганяємо на море, ти коли там була востаннє?

– Та я вже й не пам’ятаю… Коли Сашко був маленький, з організацією їздили…

– Ну от, коли тоді якщо не зараз! Іра, ми не знаємо, скільки відміряно життя, і треба не відмовляти собі, маємо право! Дітей виростили, на пенсію вийшли, треба й собі пожити! Згодна?

– Згодна, подруго, – усміхнулася Ірина, і пішла до кімнати збирати речі.

Вам також має сподобатись...

Віра повернулася додому, і застала у себе в гостях свекруху. Та сиділа зі своїм сином на кухні. – О, дружина прийшла, – радісно зустрів її чоловік. – Проходь, ми якраз на тебе чекали. Свекруха задоволено посміхалася. – Доню. – Віра навіть здригнулася від такого звернення. – Сідай з нами чаю попий, нам треба дещо обговорити! – Зараз переодягнуся і підійду, – сказала Віра і пішла у спальню. Жінка швидко переодяглася і поспішила на кухню. Вона вийшла в коридор, як раптом почула, що свекруха про щось розмовляє з чоловіком на кухні. Віра прислухалася до розмови і застигла від почутого

Надія приїхали в своє рідне село. Там вона не була багато років. Дівчина навіть свою хату знайти не могла… Раптом до неї підійшла якась жінка. – Надю, ти, чи що?! – вигукнула вона. – Пам’ятаєш мене – я тітка Катя. Вони попили чаю, тітка Катя показала, де колишній будинок Наді, і дівчина пішла. Вона вийшла за хвіртку, але тут її зустріла якась дивна бабуся. – Ти що, Надька? – якось неприємно запитала вона. – Живеш, цвітеш, добре тобі, так? Не те, що моєму Віті! І все через тебе і твою матір! Надя застигла від несподіванки

Лариса приїхала допомогти своїй подрузі Аліні зібрати речі для переїзду. Раптом до Лариси підійшла мама Аліни, Наталя Іваніна. – Ти б не лізла в цю справу, Ларисо, – несподівано сказала жінка. – Ви про що Наталя Іванівна? – не зрозуміла маму подруги Лариса. – То ти не знаєш всього?  По очах бачу, що не знаєш! – якось єхидно посміхнулася Натяла Іванівна. – А що ж я повинна знати? – округлила очі Лариса. І Наталя Іванівна все розповіла про свою доньку. Лариса вислухала її і застигла від почутого

Олег прокинувся рано, і здивувався, коли не побачив біля себе у ліжку Марії. – Може вже сніданок готує, – подумав він, швидко одягнувся і пішов на кухню. Марії там не було. Чоловік обійшов будинок, вийшов на подвір’я. – Та що ж це таке? – захвилювався Олег. Він набрав номер телефону Марії – телефон не відповідав. Чоловік повернувся на кухню, сів за стіл, як раптом помітив на столі якусь записку. Олег прочитав її і застиг від прочитаного