Лілія неспішно йшла порожнім коридором. Сьогодні їй довелося затриматися на роботі майже на дві години, але почуття глибокого задоволення від виконаної роботи компенсувало всі незручності.
Цей проект був важким. Клієнт попався … Як би пом’якше сказати? Не зовсім адекватний? Сьогодні йому одне подавай, завтра інше. У співробітників нерви починали здавати від одного його прізвища! Але сьогодні це офіційно закінчилося і всі отримають дуже солідну премію до зарплати.
– Ліля, ви досі тут? Адже так пізно!
Ну звичайно! Хто ж це міг бути, як не Сергій. І що цьому хлопцеві від неї треба? Адже вона за нього старша років так на двадцять! А він усе кругами ходить, натяки робить, залицятися намагається.
– Як бачиш, вже йду, – жінка чергово посміхнулася. Головне, не сказати нічого зайвого, раптом зрозуміє неправильно.
– Давайте я вас підвезу? Адже ваша машина зламалася, так?
– Дякую за пропозицію, але я вже викликала таксі, – Ліля спробувала пройти повз хлопця, але той швидко перегородив їй дорогу.
– Це небезпечно! – насупив брівки Сергій. – Ви ж не знаєте, хто за кермом? Може,негідник якийсь!
– Я користуюся послугами цієї компанії вже кілька років і чудово знаю водія, який на мене чекає, – як маленькому, пояснювала хлопцю Ліля. – І до речі, некрасиво щоб людина чекала, тож я піду, добре?
І, акуратно обійшовши засмученого хлопця, поспішила до виходу. Якби він тільки не був сином головного бухгалтера! Давно б уже в якусь філію відправили!
А так доводилося акуратно обходити всі гострі кути, щоб, з одного боку, не дати хлопцеві надію на можливі стосунки, а з іншого – не образити грубою відмовою. А для Сергія будь-яка відмова буде грубою, так вже виховали!
**********************
Корпоратив із нагоди тридцятирічного ювілею компанії проходив у дорогому ресторані. І треба було такому статися, що саме цього дня у Сергія знесло всі гальма.
Може, занадто багато ігристого зробило свою справу. А може, просто зірки так зійшлися, але Сергій, спустошивши для хоробрості черговий келих, трохи погойдуючись, підійшов до Лілі.
– Я все вирішив – за місяць наше весілля. Житимемо в мене, ти підеш з роботи і чекатимеш мене вдома! – заявив нахабно він і поліз із поцілунками.
Жінці дивом вдалося вивернутися. Почервонівши від обурення, вона, не соромлячись у виразах, висловила Сергію все, що вона про нього думає. Про те, що його залицяння постійно ставили її в незручне становище і їй доводилося терпіти глузування колег. Під кінець вона взагалі заявила, що готова звільнитися.
– Мене дістало, що я не можу відшити молодика, що зазнався, тільки тому, що його мама займає високу посаду! Думаєте, я зі своїм досвідом іншої роботи не знайду? Та мені пара пропозицій на місяць стабільно приходить!
– Не треба йти, – похмуро заявила Оксана Вікторівна, яка поспішила підійти, за сумісництвом мама Сергія. – За сина я перепрошую, не думала, що до такого дійде. Завтра ж відправлю його в іншу філію.
– Досить за мене вирішувати! – невиразно вигукнув хлопець. – Я не хочу у філію! І відмови я не зазнаю! Чуєш, Ліля? Я поквитаюся!
– Він занадто перебрав, – підібгала губи Оксана, киваючи охоронцю, щоб бешкетника відвели. – Ще раз вибачте.
**********************
– Мамо, я закохалася! – Зі щасливою усмішкою і сяючими від захоплення очима, Віра плюхнулася на диван. – Він такий чудовий! Уважний, добрий…
– І як звати цього ідеального чоловіка? – Ліля була рада за дочку.
– Сергій! – Замріяно простягла дівчина, не помітивши, як здригнулася мама, почувши це ім’я. – Він класний! Мені всі подружки заздрять!
– І коли я з ним познайомлюсь? – запитально підвела жінка. Зазвичай вона не лізла в особисте життя дочки, але тут було якось прикро, що її подружки знають, а рідна мати ні.
– За тиждень, я покличу його на бабусин ювілей і одразу з усіма познайомлю! У нас все серйозно, навіть про весілля вже розмова була!
– Чекаю з нетерпінням.
*********************
У суботу у заміському будинку зібралися усі родичі. Гостей виявилося більше тридцяти і це лише найближчі. Віра запізнювалася, але надіслала повідомлення, щоби починали без них.
І ось уся родина за столом. Веселий сміх і гучні розмови було чути навіть за межами великої ділянки.
– А ось і ми! – Віра тримала за руку симпатичного хлопця, в якому Ліля впізнала Сергія, сина бухгалтера. – Це мій наречений, Сергій.
А хлопець із задоволеною усмішкою дивився прямо в очі Лілі. О, він пам’ятав ту відмову на корпоративі і заприсягся поквитатися! А тут так вдало підвернулась Віра. Раз не вийшло одружитися, то стане зятем!
– Приємно познайомитись, я…
– Геть звідси! – Ліля схопилася зі свого місця. – Миколо, вистав його подалі, та провчи гарненько! Це ж треба, вирішив мені через єдину дочку поквитатися!
– Мамо … – тихо простягнула дівчина, переводячи безпорадний погляд з нареченого на маму.
– Цей той самий юнак, який осоромився на корпоративі! Оксана ж обіцяла тебе приструнити!
– Той самий… Та ну? Сергію, ти що. Серйозно залицявся до моєї мами? Та ще на очах у всього колективу?
– Ти розповіла? Та, як ти…
Першим засміявся брат Лілі.
– Так, племінниця, ну й жениха ти собі обрала! Бачив я те відео!
Його сміх підхопили решта гостей. Ту феєричну сцену бачили всі, зокрема й Віра. А коли до неї дійшло, що хлопець із відео і її хлопець одна особа, розсміялася і вона.
Почервонілий від повторного сорому Сергій різко розвернувся і майже втік із ділянки. Його план провалився і стало ще гірше! Колективний сміх ще довго стоятиме у нього у вухах.
– Не хвилюйся, Віро, ми тобі іншого нареченого знайдемо, – підтримав дівчину дядько, і знову всі дружно розсміялися.
